Решение № 140649639, 06.10.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.10.2026 Справа №607/13485/25 Провадження №2/607/955/2026Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі :

головуючого Ромазана В.В.

з участю секретаря Бойко О.В.

прокурора Середзінської Т.Ф.

представника позивача Черніцького І.Р.

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління сім`ї, молодіжної політки та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

І. Описова частина

1.Стислий зміст позовної заяви.

Позивач ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , Позивач) в інтересах якої діє адвокат Черніцький І.Р. звернувся із позовом до ОСОБА_2 (надалі ОСОБА_2 , Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, стягнення аліментів згідно якого просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути із ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що він перебував із Відповідачем з 23.10.2014 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27.07.2024, у якому у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_4 . Також, зазначив, що перебуваючи у шлюбі сторони до 2021 року виховували сина відповідачки від іншого шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказав, що спільне життя у сторін не склалось, після розірвання шлюбу їх дочка ОСОБА_4 почала проживати разом із батьком. За місцем проживання дочки створені усі належні умови, які сприяють гармонійному розвитку дитини. Сторона позивача вказала, що після припинення спільного проживання з відповідачем, позивач одноосібно забезпечував дочку належними умовами проживання, а саме: одягом, взуттям, продуктами харчування, засобами гігієни, доглядав за нею та піклувався про її стан здоров`я, духовний та моральний розвиток, навчання. Відповідач ОСОБА_2 життям дитини не цікавиться досить тривалий час, свідомо не приймає участі у життя дочки, не забезпечує дитину матеріально, хоча має таку можливість. Звертає увагу суду, що вихованням дочки ОСОБА_4 займається лише батько, цікавиться успішністю дитини в навчанні та відвідує шкільні збори. Мати, ОСОБА_2 за час навчання дочки в школі не виявляла зацікавленості у навчанні дочки, жодного разу не спілкувалась із класними керівником та адміністрацією школи, не відвідує батьківські збори. Крім цього зазначає, що Відповідач не цікавиться станом здоров`я дочки, відтак, вважає, що ОСОБА_2 , яка проживає окремо свідомо ухиляється від виконання свого обов`язку щодо утримання та виховання своєї дочки, не спілкується із нею, не телефонує їй, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей. Також, сторона позивача вказала, що встановлення факту одноосібного виховання дитини у даному рішенні для нього має важливе юридичне значення, оскільки надасть ОСОБА_1 можливість одноосібно звертатись до державних, медичних та освітніх закладів, від імені та в інтересах дитини отримувати документи щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується одним із батьків, змінити місце проживання дитини без документального оформлення згоди матері.

Стислий зміст відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив, а також письмових пояснень третіх осіб.

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву, що передбачене статтею 178 ЦПК України, не скористалась.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради письмових пояснень щодо позову не подавав.

3.Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді, позиція сторін у судовому засіданні.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.07.2026 у даній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 08.04.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Черніцький І.Р. позов підтримав та просить його задовольнити з підстав викладених у ньому.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, хоча про час та місце його була повідомлена належним чином, заяв, клопотань про відкладення розгляду справи із поважних причин не подавала.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, суд зі згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради Паславська О.І. в судовому засіданні підтримала висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 та вважає, що останню слід попередити про необхідність змінити ставлення до виконання нею своїх батьківських обов`язків. При вирішенні даної справи покладається на думку суду.

Прокурор Середзінська Т.Ф. в судовому засіданні вважає, що підстави для позбавлення батьківських прав Відповідача щодо її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент вирішення спору відсутні, а тому у задоволенні позову позивачу у цій частині слід відмовити, попередивши останню про зміну ставлення до виконання матір`ю своїх батьківських обов`язків.

ІІ.Мотивувальна частина.

1.Фактичні обставини встановлені судом

З 23.10.2014 сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 26.07.2024 у справі №607/13839/24, яке набрало законної сили, розірвано.

У сторін під час перебування у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дочка ОСОБА_3 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 14.06.2016 Тернопільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області.

Як вбачається із Витягу з реєстру територіального громади, ОСОБА_3 зареєстрована з 22.10.2019 за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене підтверджується довідкою ДП «Фаворит-2» №138. Крім цього, за вказаною адресою зареєстрований ОСОБА_1 .

Із довідки, складеної ПП «Дружба сервіс житло» від 19.08.2024 №221 вбачається, що ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_3 проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається із довідки, складеної Тернопільською ЗОШ №9 ім.І.Блажкевич від 16.08.2024 №02-08/223, ОСОБА_3 навчається у Тернопільському навчально-вихованому комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів економічний ліцей №9 ім.І.Блажкевич» Тернопільської міської ради. У характеристиках вказаного навчального закладу від 16.08.2024, від 26.06.2025 на неповнолітню ОСОБА_3 зазначено, що дитина доглянута, охайна, забезпечена всім необхідним шкільним приладдям. Дитина проживає разом із батьком, постійно розповідає про те, що нового купив їй тато, де вони разом проводять час та що робили. Батько ОСОБА_1 бере активну участь у житті класу, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться навчанням дитини, організовує правильне проведення вільного часу, забезпечує високий рівень навчання дитини. Всі питання, які стосуються навчання дитини класний керівник узгоджує виключно із батьком. Мати перебуває за кордоном.

Як вбачається із довідки від 02.09.2024, складеної лікарем педіатром ПП «Абмулаторія загальної практики сімейної медицини медікус №2», до року мати і батько з дитиною систематично відвідували профілактичні огляди для оцінки фізичного розвитку дитини…У листопаді 2021 року мати із дитиною вибули у місто Чернігів. З липня 2022 року на всі профілактичні огляди чи з приводу захворювання, дитина приходить виключно у супроводі батька.

Позивач ОСОБА_1 працює водієм автотранспортних засобів ТзОВ «Бус транс Ко» з 21.09.2022 року, до підтверджено характеристикою складеною директором зазначеного Товариства.

Згідно з інформацією, викладеній у листі Державної прикордонної служби України від 03.10.2025 №19/78539-25, ОСОБА_2 неодноразово виїзджала за межі території України та час від часу поверталась упродовж періоду з 2020 по 2025 рік. Крайній в`їзд Відповідача на територію України датований 02.06.2025, виїзд - 24.07.2025 року.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 зазначили суду, що мати неповнолітньої ОСОБА_3 тривалий час не цікавиться її життям, не бере участі в її житті упродовж трьох років після розірвання шлюбу із позивачем. На даний час Відповідач перебуває за кордоном, з дитиною не спілкується, не допомагає матеріально. Вихованням дитини на даний час займається батько.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , затвердженого рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 24.12.2025 №1918, беручи до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як зазначено у вказаному висновку, мати дитини ОСОБА_9 на засідання комісії з питань захисту прав дитини не з`явилась. Про причини неявки не повідомила.

2.Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст. 164 СК України підставами для позбавлення батьківських прав батьків є: якщо мати, батько не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 15,16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Ухилення від виконання юридичного обов`язку - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість його виконати, але не вчиняє до цього жодних дій. Тому, жодні інші обставини, як-то ухилення матері чи батька від утримання дитини, не можуть призвести до позбавлення батьківських прав.

Європейський Суд з прав людини у пунктах 54, 55, 56, 59 свого рішення у справі «Хант проти України» (Hant v. Ukraine) від 07 грудня 2006 року зазначив, «…що суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v.Sweden (№2), від 27 листопада 1992 року, №250, ст.35-36, п.90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Суд зазначає, що в даній справі компетентні національні суди, вирішуючи позбавити заявника батьківських прав, брали до уваги аргументи, надані матір`ю дитини та іншими свідками її сторони, відповідно до яких заявник втратив цікавість до свого сина. Суд не має сумнівів, що такі доводи можуть бути належними. Однак, звертаючись до усталеної прецедентної практики Суду щодо статті 8, яка виключає імпліцитні процедурні вимоги, необхідно визначити, чи був заявник залучений до процесу прийняття рішень, розглядаючи провадження в цілому, в тій мірі, яка є достатньою для забезпечення відповідного захисту його інтересів, беручи до уваги обставини справи, а також важливість прийнятих рішень…».

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтею 9 Конвенції встановлено, що держави учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Згідно ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст. 122,125 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст. 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.

Згідно з вимогами ч. 2, 3 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

В силу вимог ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10.11.2023 у справі №401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), заяви про відмову від батьківських прав на дитину та визнання позову про позбавлення батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. У категорії справ про позбавлення батьківських прав визнання позову суперечить закону, а саме ч. 3 ст. 155 СК України, та порушує інтереси дитини. Також Верховний Суд наголошує, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

Суд при розгляді справи не встановив, що поведінка відповідачки ОСОБА_2 відносно своєї дочки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а також те, що незважаючи на всі заходи попередження та впливу, остання продовжує не виконувати в подальшому свої батьківські обов`язки. Суд також констатує, що Відповідач згідно даних Державної прикордонної служби України востаннє 24.07.2025 виїхала за межі території України, проте за період з 2021 по 2025 року неодноразово поверталась на територію України, на даний час перебуває за кордоном.

При цьому, суд ураховує, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. При цьому, суд вважає, що таку поведінку відповідач може змінити.

Таким чином, враховуючи наведені ним обставини, суд приходить до переконання, що у даному випадку є недоцільним позбавляти ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітньої дитини, застосовуючи такий захід впливу. При цьому, суд вважає за доцільне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов`язків останньою.

Щодо вимоги позивача про стягнення аліментів суд зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ч.1 ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Судом на підставі наведених доказів при розгляді справи установлено, що неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час проживає без реєстрації разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ., останній здійснює матеріальне утримання своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , доказів про те, що Відповідач бере участь у її матеріальному утриманні матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи розмір прожиткового мінімуму для дітей віком від 06 років до 18 років, який із 01.01.2026 року становить 3 512 грн., суд вважає, що із Відповідача слід стягувати аліменти у користь позивача на утримання неповнолітньої дитини: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 (п`ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 30.06.2025 та до досягнення дитиною повноліття, задовольнивши вимоги позивача у цій частині.

Щодо вимог позивача про встановлення факту самостійного виховання та утримання дочки ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 СК України, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

При встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, у силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватись батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження, що один із батьків їх самостійно виконує їх.

В силу ст.141 СК України проживання одного з батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що встановлення факту самостійного виховання дитини зумовлене, зокрема, необхідністю у позивача реалізувати права одинокого батька.

Доказів того, що будь-яка особа порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, а також документів, які б підтверджували існування складнощів в отриманні позивачем соціальних пільг та гарантій заявником суду не надано, як і не надано доказів відповідної відмови компетентних органів у вирішенні зазначених ним у позові питань за відсутності судового рішення.

Відтак, суд вважає, що встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини у даному випадку, не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено позивачем у поданому ним позові та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у позові.

Суд констатує, що у даній справі не встановлено обставин, які б свідчили, що мати дитини, відповідач у справі, не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Оскільки, суд за результатами розгляду даної справи дійшов до переконання про відсутність підстав позбавлення Відповідача батьківських прав стосовно її неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також того, що остання може змінити своє ставлення до виховання своєї дочки, попередивши її, відтак, вважає, що вимога позивач у частині встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 своєї дочки не підлягає до задоволення.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази, а також у їх сукупності, вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління сім`ї, молодіжної політки та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, стягнення аліментів слід задовольнити частково, а саме стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/4 (однієї чверті) всіх видів її заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 30 червня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, а також попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання неповнолітньої дочки, поклавши на Управління сім`ї, молодіжної політки та захисту дітей Тернопільської міської ради контроль за виконанням своїх батьківських обов`язків Відповідачем. У решті вимог, слід відмовити за наведених вище підстав.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 141, 200, 206, 263, 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління сім`ї, молодіжної політки та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, стягнення аліментів, задовольнити частково.

Стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/4 (однієї чверті) всіх видів її заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 30 червня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути із ОСОБА_2 у користь держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одну) грн. 20 коп.

У решті вимог, відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , поклавши на Управління сім`ї, молодіжної політки та захисту дітей Тернопільської міської ради контроль за виконанням своїх батьківських обов`язків ОСОБА_2 .

Рішення в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути переглянуте Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено судом 16.10.2026 року.

Дані про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації та проживання : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, місцезнаходження: вул..Т.Шевченка, 1, каб.43, місто Тернопіль.

Головуючий суддяВ. В. Ромазан