Постановление суда № 140644703, 15.10.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/11703/26

Провадження № 4c/712/48/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді - Троян Т.Є.,

за участі секретаря Чумак Д.І.,

розглянувши скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Драченко Владислав Вікторович, на рішення та дії головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Расторгуєвої Інни Валеріївни, боржник - ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Драченко В.В., звернулася до суду зі скаргою на рішення та дії головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Расторгуєвої І.В.

В обґрунтування скарги зазначено, що 20 серпня 2026 року Соснівським районним судом м. Черкаси у справі №712/11703/26 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу (заробітку) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 18 серпня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

08 вересня 2026 року представник стягувача звернувся до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси із заявою про відкриття виконавчого провадження.

Повідомленням головного державного виконавця Расторгуєвої І.В. від 09 вересня 2026 року №74612 судовий наказ повернуто стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Підставою для такого рішення зазначено відсутність у виконавчому документі дати народження боржника, що, на думку державного виконавця, свідчить про невідповідність виконавчого документа вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» та унеможливлює реєстрацію постанови про відкриття виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Стягувач вважає таке рішення неправомірним, посилаючись на те, що судовий наказ містить достатній обсяг відомостей для однозначної ідентифікації боржника, зокрема його прізвище, ім`я, по батькові, адресу місця проживання та РНОКПП, а державний виконавець відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» наділений повноваженнями самостійно отримувати необхідну для виконання рішення інформацію.

Ухвалою суду від 02.10.2026 заяву прийнято до провадження та вирішено питання про порядок її розгляду.

Головний державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України правом на подання заперечень на скаргу не скористався.

Дослідивши матеріали скарги та матеріали цивільної справи, суд доходить наступного висновку.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та сукупністю дій, спрямованих на примусове виконання судових рішень.

Частиною першою ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено перелік відомостей, які зазначаються у виконавчому документі. Зокрема, п. 3 цієї частини передбачено зазначення прізвища, ім`я та, за наявності, по батькові стягувача і боржника, їх адрес, а також дати народження боржника - фізичної особи.

Судом установлено, що у судовому наказі від ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 не зазначена.

Водночас у судовому наказі зазначено прізвище, ім`я та по батькові боржника ОСОБА_2 , його зареєстроване місце проживання, а також реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Отже, суд погоджується з державним виконавцем у тому, що виконавчий документ формально не містить одного з реквізитів, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Разом із тим, сама по собі відсутність у виконавчому документі окремої інформації про боржника не може оцінюватися окремо від інших положень Закону України «Про виконавче провадження», завдань виконавчого провадження та фактичної можливості ідентифікації особи, щодо якої має здійснюватися примусове виконання.

Частиною першою ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень та неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 18 цього Закону виконавцю надано право з метою захисту інтересів стягувача безоплатно одержувати від державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Крім того, ч. 5 ст. 18 Закону передбачено право виконавця на безпосередній доступ до інформації про боржників, їх майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься у державних базах даних і реєстрах.

Таким чином, законодавець не лише встановив вимоги до змісту виконавчого документа, але й наділив державного виконавця самостійними повноваженнями щодо одержання відомостей, необхідних для належного виконання судового рішення.

У цьому випадку відсутність дати народження не створювала невизначеності щодо особи боржника, оскільки судовий наказ містив його повне ім`я, адресу зареєстрованого місця проживання та, що має визначальне значення для індивідуалізації фізичної особи, РНОКПП.

За таких обставин державний виконавець мав об`єктивну можливість ідентифікувати боржника та, використовуючи передбачені ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» повноваження, отримати додаткові відомості, необхідні для здійснення виконавчого провадження.

Посилання державного виконавця на технічну неможливість реєстрації постанови в автоматизованій системі виконавчого провадження через відсутність дати народження боржника не змінює цього висновку, оскільки особливості функціонування інформаційної системи не можуть самі по собі обмежувати обов`язковість судового рішення та перекладати на стягувача наслідки неможливості одержання виконавцем відомостей, які він відповідно до закону уповноважений отримувати самостійно.

Суд також враховує характер судового рішення, пред`явленого до примусового виконання. Судовим наказом стягнуто аліменти на утримання малолітньої дитини, а його виконання в межах суми платежу за один місяць допущено негайно.

Отже, повернення виконавчого документа з формальних підстав за наявності достатніх даних для ідентифікації боржника та законодавчо визначених механізмів отримання державним виконавцем додаткової інформації призводить до невиправданого відтермінування виконання судового рішення, спрямованого на забезпечення утримання малолітньої дитини.

Такий підхід не узгоджується з визначеним ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» обов`язком виконавця забезпечувати ефективне, своєчасне та повне виконання судових рішень.

Таким чином, суд доходить висновку, що повернення судового наказу без прийняття до виконання лише з підстав відсутності дати народження боржника, за наявності у виконавчому документі РНОКПП та інших відомостей, які дозволяють однозначно ідентифікувати боржника, є непропорційним формальним застосуванням вимог ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» та порушує право стягувача на своєчасне виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення, визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Таким чином, суд доходить висновку, що формальна відсутність у судовому наказі відомостей про дату народження боржника за встановлених у цій справі обставин не створювала об`єктивних перешкод для ідентифікації особи боржника та вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на отримання необхідних додаткових відомостей.

Судовий наказ містить прізвище, ім`я та по батькові боржника, адресу його зареєстрованого місця проживання та реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , тобто відомості, які дозволяють однозначно ідентифікувати особу, з якої підлягають стягненню аліменти.

При цьому державний виконавець відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» наділений повноваженнями одержувати від державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб необхідні для проведення виконавчих дій довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну, а також має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, що міститься у державних базах даних і реєстрах.

Отже, покладення на стягувача негативних наслідків відсутності у виконавчому документі відомостей, які державний виконавець за наявності достатніх ідентифікаційних даних боржника має можливість отримати самостійно в межах наданих законом повноважень, не відповідає завданню виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження та визначеному законом обов`язку виконавця вживати заходів щодо примусового виконання рішення своєчасно, ефективно і в повному обсязі.

Посилання державного виконавця на те, що відсутність дати народження боржника унеможливлює реєстрацію постанови про відкриття виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження, наведених висновків суду не спростовує. Особливості технічного функціонування автоматизованої системи не можуть нівелювати передбачені законом повноваження державного виконавця щодо отримання необхідних відомостей та створювати додаткові перешкоди для виконання судового рішення.

Суд також враховує, що пред`явлений до виконання судовий наказ стосується стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, а його виконання в межах суми платежу за один місяць допущено негайно. За таких обставин повернення виконавчого документа з формальних підстав, які могли бути усунуті шляхом реалізації державним виконавцем наданих йому законом повноважень, призвело до відтермінування виконання судового рішення, безпосередньо спрямованого на забезпечення інтересів дитини.

Аналогічний підхід щодо неприпустимості повернення виконавчого документа виключно через відсутність у ньому окремих ідентифікуючих відомостей про боржника за наявності у державного виконавця можливості отримати такі відомості самостійно висловлений Верховним Судом у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №639/2561/18-ц.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення, визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 просить визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення повідомлення від 09 вересня 2026 року №74612, визнати зазначене повідомлення неправомірним та скасувати його.

Вимог про зобов`язання державного виконавця відкрити виконавче провадження, прийняти виконавчий документ до виконання чи вчинити інші конкретно визначені виконавчі дії заявником не заявлено.

З огляду на встановлені судом обставини та межі заявлених вимог належним способом поновлення порушеного права стягувача у цій справі є визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення оскаржуваного повідомлення, визнання самого повідомлення неправомірним та його скасування.

При цьому після скасування оскаржуваного повідомлення подальше вирішення питання щодо пред`явленого стягувачем виконавчого документа здійснюється органом державної виконавчої служби відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстав для визначення судом конкретних виконавчих дій, які не були предметом заявлених вимог, немає.

Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено ухвалу про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги.

Відповідно до статей 133, 137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Розмір таких витрат визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

На підтвердження понесених витрат заявником надано договір про надання правничої допомоги №410-06 від 16 червня 2026 року, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Право, бізнес і фінанси», ордер на надання правничої допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та акт №1 наданих послуг від 25 вересня 2026 року.

Пунктом 4.3 договору сторони погодили, що вартість послуг, наданих адвокатом, становить 1 000 грн. за одну годину роботи, а вартість представництва інтересів клієнта в суді за одне судове засідання - 1 200 грн.

Відповідно до акта №1 від 25 вересня 2026 року адвокатом здійснено ознайомлення з повідомленням від 09 вересня 2026 року №74612 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, підготовчу роботу для складання скарги, аналіз законодавства та судової практики, написання та подання скарги в порядку статті 447 ЦПК України у справі №712/11703/26. Загальна тривалість виконання зазначених робіт відповідно до акта становить 2 години.

Разом із тим, в акті вартість зазначених послуг визначена у сумі 3 200 грн, тоді як виходячи з погодженої сторонами у пункті 4.3 договору вартості однієї години роботи адвоката - 1 000 грн., вартість двох годин фактично наданої правничої допомоги становить 2 000 грн.

Відомостей про фактичну участь адвоката у судовому засіданні, вартість якої відповідно до договору становить 1 200 грн, матеріали справи не містять, оскільки розгляд скарги здійснено судом без виклику учасників справи.

За таких обставин заявлена до стягнення сума 3 200 грн. у повному обсязі не підтверджується умовами договору та наведеним в акті детальним описом фактично виконаних адвокатом робіт. Водночас витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. безпосередньо відповідають погодженій сторонами погодинній ставці та підтвердженій актом тривалості виконаних робіт.

Враховуючи задоволення скарги та положення статті 452 ЦПК України, суд доходить висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань органу державної виконавчої служби на користь ОСОБА_1 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст.259-261, 447 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Драченко Владислав Вікторович - задовольнити.

Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Першого відділу ДВС у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Расторгуєвої Інни Валеріївни щодо винесення повідомлення від 09 вересня 2026 року №74612 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Визнати неправомірним та скасувати повідомлення головного державного виконавця Першого відділу ДВС у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Расторгуєвої Інни Валеріївни від 09 вересня 2026 року №74612 про повернення стягувачу без прийняття до виконання судового наказу Соснівського районного суду м. Черкаси у справі №712/11703/26.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 34998129, 18700, м.Черкаси, пр.Хіміків, 50) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 2000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст ухвали виготовлений 15.10.2026 року.

Головуючий Т.Є.Троян