Решение № 140638690, 09.10.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1603/26

Провадження № 2/147/824/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Мудрак А.М.,

з участю секретаря Чудак Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача загальну суму заборгованості 17039,14 грн, а також понесені судові витрати. В обгрунтування позовної заяви покликаються на те, що 16 грудня 2025 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №102007234. Договір підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.

24.04.2026 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №24042026, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «МІЛОАН» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників №2 від 24.04.2026 до договору факторингу №24042026 від 24.04.2026, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 17039,14 грн, з яких: 5000,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 2449,14 грн сума заборгованості за відсотками, 2590,00 грн сума заборгованості за комісією, 7000,00 грн сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).

З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором №102007234 в розмірі 17039,14 грн.

Відповідач добровільно борг не погашає, тому ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 17039,14 грн та сплачений ними судовий збір.

Ухвалою судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 липня 2026 року прийнято позов, відкрито провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

10 серпня 2026 року представником відповідача адвокатом Цвігун А.В. подано до суду відзив на позов, в якому зазначила, що відповідач позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в електронному вигляді кредитний договір з ТОВ «МІЛОАН» вона не укладала та не підписувала, електронного підпису або електронного цифрового підпису не отримувала. У додатках до позовної заяви відсутні належні докази, які б підтверджували факт реального отримання коштів відповідачем, а також відсутні належні розрахунки заборгованості. Відсутність цих документів унеможливлює перевірку доводів позивача щодо розміру неповернутого кредиту та відсотків, штрафів тощо, що робить позовні вимоги повністю недоведеними.

У договорі про споживчий кредит зазначено анкетні дані відповідачки та вказано одноразовий ідентифікатор, яким, за твердженням позивача, було підписано договір. Відповідачка не заперечує, що у наданих позивачем документах містяться її персональні дані, однак використання персональних даних особи під час оформлення кредиту не є тотожним встановленню факту її волевиявлення на укладення договору. Відповідачка категорично заперечує, що саме вона здійснювала дії, спрямовані на отримання кредиту та укладення спірного договору. До позовної заяви також долучено заяву на отримання кредиту на сайті tango.ua. Водночас зазначений документ не містить власноручного підпису відповідачки або іншого самостійного доказу, який би безпосередньо підтверджував, що відповідні дії на сайті здійснювала саме вона. Позивач також посилається на анкету-заяву на кредит від 16.12.2025 із зазначенням послідовності дій особи, яка звернулася за отриманням кредиту, та IP-адреси, з якої подавалася заява. Однак, зазначення IP-адреси саме по собі не дозволяє ідентифікувати фізичну особу, яка фактично здійснювала відповідні дії. IP-адреса може свідчити про використання певного мережевого з`єднання, однак не доводить, що конкретним користувачем відповідного пристрою була саме ОСОБА_1 . Тому для встановлення належності відповідних дій саме відповідачкою необхідно дослідити сукупність даних, які використовувалися позивачем для її ідентифікації та верифікації під час оформлення кредиту, а не лише факт наявності її персональних даних та IP-адреси в інформаційній системі позивача.

Зазначене має істотне значення, оскільки у грудні 2025 року відбулося несанкціоноване втручання до облікового запису відповідачки, внаслідок чого без її відома та волевиявлення на її ім`я було оформлено кредитне зобов`язання.

Після виявлення зазначених обставин відповідачка звернулася до правоохоронних органів, а також вжила заходів щодо захисту своїх персональних та банківських даних, зокрема здійснила заміну банківської картки АТ КБ «ПриватБанк», оскільки невідома особа представилась саме представником даного банку, та паспорта громадянина України. Таким чином, поведінка відповідачки після виявлення оформлення кредиту відповідає її послідовній позиції про те, що вона такого кредиту не оформлювала та не отримувала. При цьому відмова правоохоронного органу у внесенні відомостей до ЄРДР сама по собі не встановлює факту укладення відповідачкою кредитного договору та не підтверджує її волевиявлення на отримання кредитних коштів. Таким чином, вважає, що позивачем до позовної заяви не додано доказів про те, що особа була належним чином ідентифікована під час реєстрації в системі фінансової установи (наприклад, через BankID, не надано фото ідентифікаційних документів, введення персональних даних, що відповідають паспорту, що допомогло б встановити, що саме ця особа створила обліковий запис, з якого відбувалося подальше укладення договору. Окрім цього, не надано підтвердження того, що особа, тобто ОСОБА_1 , самостійно ввела свої персональні дані (ПІБ, ІПН, паспортні дані, реквізити банківської картки), які співпадають з її ідентифікаційними даними. Позивачем, на підтвердження позовних вимог, не надано до суду технічних доказів, а саме лог-файлів (журналів дій): детальні записи дій користувача в системі, що включають дату та час усіх операцій, включаючи запит на одноразовий ідентифікатор, його отримання та введення, інформацію про пристрій (тип браузера, операційна система), з якого здійснювався доступ; доказів відправки та отримання смс-повідомлення: підтвердження від оператора мобільного зв`язку про відправку одноразового ідентифікатора на конкретний номер телефону та його доставку, а також не надано підтвердження того, що вказаний номер телефону належить саме відповідачу; доказів того, що одноразовий ідентифікатор був надісланий саме на фінансовий номер телефону, який належить особі (тобто номер, прив`язаний до її банківської картки або іншим чином ідентифікований як її особистий); скріншотів та записів екрану, якщо такі були зроблені в процесі укладення договору. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання нею логіну та паролю в системі, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.

Окремого дослідження потребує питання фактичного отримання кредитних коштів. На цей час відсутні будь-які докази, що підтверджують перерахування коштів у розмірі 5000,00 грн відповідачу від ТОВ «МІЛОАН» за кредитним договором №102007234 від 16.12.2025 та отримання саме ОСОБА_1 вищезазначених коштів. Так, позивачем долучено платіжне доручення, відповідно до якого кредитні кошти у розмірі 5000,00 грн були перераховані на картковий рахунок № НОМЕР_1 . Відповідачка стверджує, що ніколи не зверталася до АБ « ПІВДЕННИЙ» для відкриття рахунку, не оформлювала у зазначеній банківській установі платіжної картки та не користувалася рахунком, на який, за твердженням позивача, були перераховані кредитні кошти.

Сам факт зазначення у договорі персональних даних відповідачки, використання одноразового ідентифікатора, формування позивачем відповідних електронних документів без підтвердження їх зв`язку саме з відповідачкою не може автоматично свідчити про її волевиявлення на укладення договору.

Позивачем не доведено належними та достатніми доказами сукупність обставин, необхідних для покладення на відповідачку спірного грошового зобов`язання, а саме: факт вчинення саме відповідачкою дій щодо укладення договору про споживчий кредит, її волевиявлення на отримання кредиту та факт фактичного отримання нею кредитних коштів.

Надана позивачем відомість про щоденні нарахування та погашення» містить перелік окремих бухгалтерських операцій, однак не містить чіткого підсумкового розрахунку заборгованості із зазначенням залишку основної суми кредиту, процентів, комісій та інших платежів станом на дату звернення до суду.

Більше того, з наданої самим позивачем відомості, яка не є розрахунком заборгованості, вбачається, що 24.04.2026 ним здійснено операції зі списання тіла кредиту за рахунок фінансового результату на суми 4970,00 грн та 30,00 грн, що в сукупності становить 5000,00 грн та відповідає первісній сумі наданого кредиту. Таким чином, із відомості вбачається списання суми основного боргу в повному обсязі.

Позивачем не наведено детального розрахунку, який би дозволяв перевірити правильність нарахування процентів, комісій та інших платежів, а також не зазначено залишок заборгованості після кожної операції, що унеможливлює перевірку заявленої до стягнення суми.

Також зазначила про неправомірність нарахування комісії та неустойки.

Тому вважають, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за договором про споживчий кредит від 16.12.2025 є недоведеними та не підлягають задоволенню.

Також зазначила, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач понесе у зв`язку із розглядом цієї справи, становить 4000 гривень (витрати на професійну правничу допомогу). Відповідач заявляє про свій намір подати відповідні докази у порядку та строки, визначені ч.8 ст. 141 ЦПК України.

10 серпня 2026 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, зі змісту якого вбачається, що ознайомившись з відзивом відповідача, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладено договір в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв`язку, на зазначений ним номер телефону, одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності), який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Тобто, для укладання кредитного договору необхідно здійснити певну послідовність дій направлених на реальне укладення договору та отримання коштів, нездійснення чи не завершення дії унеможливлює укладення договору.

Саме відповідач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши договір з використанням одноразового ідентифікатора.

Кредитний договір містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі та строк його повернення, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник погодився на укладення договору саме такого змісту.

Таким чином, кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а тому укладання між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Доказів протилежного відзив на позовну заяву не містить.

Відповідно до умов кредитного договору передбачено умови та строки нарахування відсотків. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк, умови кредитування та нарахування відсотків в зв`язку з простроченням повернення кредитних коштів, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення кредитного договору, на таких умовах шляхом підписання кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Заборгованість нараховано відповідно до умов кредитного договору та додатків до нього.

Відповідачем при підписанні кредитного договору не було висловлено жодних заперечень або зауважень щодо умов кредитного договору, в тому числі і порядку нарахування відсотків, що свідчить про факт погодження відповідача із всіма умовами кредитного договору, враховуючи і нарахування відсотків.

Позивач лише просить суд стягнути із відповідача ту заборгованість за кредитним договором, яка була нарахована первісним кредитором на дату відступлення права вимоги до позивача.

Зазначено, що жодна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором, не містить вимогу про стягнення неустойки (штрафи, пені).

Відповідачем умови кредитного договору не виконувались, отже нарахування відсотків за користування кредитними коштами відповідно до умов кредитного договору є правомірним, а відповідач жодним чином не позбавляється від обов`язку виконання умов кредитного договору та погашення заборгованості в повному обсязі.

08 вересня 2026 року на виконання вимог ухвали суду від 12.08.2026 від АБ «Південний» надійшла відповідь за вх.№9349/26.

22 вересня 2026 року від представника відповідача Цвігун А.В. надійшло клопотання (заява), в якому вона зазначила, що у зв`язку з наданою відповіддю АБ «Південний» про те, що відповідач ОСОБА_1 не є клієнтом ПАТ АБ «ПІВДЕННИЙ», платіжна картка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 не емітувалась, зазначає, що надане позивачем платіжне доручення не підтверджує факт перерахування кредитних коштів саме ОСОБА_1 та, відповідно, не підтверджує факт отримання нею кредиту за договором № 102007234 від 16.12.2025.

Вважає, що позивачем не надано достовірних доказів, які б підтверджували виконання кредитного договору перед позичальником, адже в справі відсутні відомості про відкриття рахунків та видачі ОСОБА_1 банківської картки № НОМЕР_1 . Більше того, указана банківська картка їй не належить, а відповідно належить іншій особі.

Саме по собі зазначення у платіжному дорученні ПІП відповідачки та номера кредитного договору не підтверджує фактичного отримання нею кредитних грошових коштів, оскільки банківською установою спростовано належність зазначеного карткового рахунку ОСОБА_1 .

Позивачем не доведена обставина передання кредитних коштів сааме ОСОБА_1 , тому це свідчить і про відсутність обов`язку відповідачки повертати ці кошти, так як кредитний договір чи/або договір позики є укладеними з моменту передачі грошей.

Більш того, звертає увагу, що використання персональних даних особи під час оформлення кредиту не є тотожним встановленню факту її волевиявлення на укладення договору. Відповідачка категорично заперечує, що саме вона здійснювала дії, спрямовані на отримання кредиту та укладення спірного договору.

Таким чином вважає, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 є недоведеними, що є підставою для про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, одночасно з відповіддю на відзив 10.08.2026 подав заяву, в якій просить розглядати справу у відсутність представника позивача. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, 09.10.2026 подала заяву про проведення судового засідання без участі відповідача та її представника. У задоволенні позову відмовити.

З урахуванням вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, врахувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Згідно з ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 грудня 2025 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №102007234. Договір підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до п.1.1 договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти в сумі визначеній у п.1.2 договору у кредит, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, оплатити комісії та проценти за користування кредитом відповідно до графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені договором.

Згідно з п.1.2 договору сума кредиту становить 5000,00 грн. кредит надається загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником графіку платежів, з 16.12.2025.

Відповідно до п.2.1 логовору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

Одночасно з підписанням договору ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту №102007234, а також анкету-заяву на кредит №102007234 від 16.12.2025.

Для підтвердження перерахунку та отримання кредитних коштів позичальником за кредитним договором №102007234 суду надано платіжні доручення №113267601 від 16.12.2025 на суму 5000,00 грн, отримувач карта № НОМЕР_1 , призначення платежу: кошти згідно договору 102007234.

З відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №102007234 від 16.12.2025 вбачається, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 17039,14грн. (а.с.14).

24 квітня 2026 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «МІЛОАН» укладено договір факторингу №24042026.(а.с.15-18). Відповідно до п.1.1 договору за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. З реєстру боржників №2 до договору факторингу №24042026 від 24.04.2026 вбачається, що наявний боржник ОСОБА_1 за договором №102007234 в розмірі 17039,14 грн, складовими якої є: заборгованість за кредитом 5000,00грн, 2449,14 грн сума заборгованості за процентами, 2590,00 грн - заборгованість за комісією, 7000,00грн - неустойка.

На підтвердження своїх заперечень, викладених у відзиві на позов відповідачем надано суду лист-відповідь з Відділення поліції №2 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області від 04.08.2026 про те, що ОСОБА_1 зверталась до поліції з відповідною заявою від 18.12.2025 про несанкціоноване втручання в її банківські реквізити та в подальшому блокування банківського рахунку.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1-ч.2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частинами 1-3 ст. 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч.1-ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч.2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3-ч.6, ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч.12 ст. 11 вказаного Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Таким чином, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі.

Так судом встановлено, що 16.12.2025 між сторонами укладено кредитний договір №102007234 у електронному вигляді шляхом підписання ОСОБА_1 .

Доводи відповідача про неукладання нею вказаного кредитного договору судом не приймаються, оскільки особа особисто вказувала свої дані при підписанні анкети-заяви на кредит та при укладенні кредитного договору.

Відповідач до суду з зустрічним позовом не зверталась та суду не надано доказів про визнання кредитного договору нікчемним.

Укладаючи кредитний договір, сторони погодили всі істотні умови договору, зокрема, суму кредиту, відсоткову ставку та строк кредитування.

Разом з тим, суд зауважує, що кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч.1 ст. 638 ЦК).

Це, у свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором.

З огляду на це укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

За таких обставин доказом існування зобов`язальних правовідносин між сторонами договору кредиту є належні і достатні докази надання кредитних коштів позичальнику.

Щодо наданого позивачем платіжного доручення 113267601 від 16.12.2025 суд зазначає, що у даному платіжному дорученні не міститься даних щодо повного номеру картки, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу наданих у кредит коштів на картковий рахунок, який належить саме відповідачу.

З наданої на виконання вимог ухвали суду від 12.08.2026 відповіді з АБ «Південний» вбачається, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) не є клієнтом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Південний», платіжна картка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 не емітувалась.

Суд погоджується із викладеними у відповіді на відзив поясненнями представника позивача про те, що позикодавець перераховує кошти на номер платіжного засобу, який самостійно вказано позичальником у заявці на укладення кредитного договору та в самому кредитному договорі без перевірки особи-емітента такого рахунку, однак це не звільняє його, як позивача, в рамках цивільної справи про стягнення кредитної заборгованості довести обов`язок, що саме відповідач, як особи, яка отримала кредитні кошти, має відповідати за кредитними зобов`язаннями.

Суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, відповідно до якого, згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до вимог ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства заснована на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства: суду та сторін (позивача та відповідача).

Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.

Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Сам по собі наданий стороною позивача розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у відповідача заборгованості саме в зазначеному розмірі.

Верховний Суд у постановах від 27.03.2020 у справі № 703/3063/18, від 14.07.2021 у справі № 641/2207/18 виснував, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.

Однак, в даній цивільній справі перерахунок кредитних коштів відбувся на рахунок, який належить іншій особі, а не відповідачу ОСОБА_1 .

В даному контексті суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.11.2022 у справі №619/598/21, яким зазначено наступне: «ураховуючи, що грошові кошти за оспорюваним кредитним договором перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, рахунки, відкриті на ім`я НОМЕР_3 в АТ «Ощадбанк» відсутні, з метою захисту своїх інтересів позивач звернувся до правоохоронних органів, колегія суддів дійшла висновку, що оспорений договір не відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»».

Подібний за змістом висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 757/40209/20 (провадження № 61-10924св21), згідно якої встановивши, що грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорений договір не відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та зазначені у ньому умови порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

З огляду на це суд виснує, що додані позивачем до позовної заяви документи щодо видачі кредитних коштів не є належними та достатніми доказами обставин, які становлять предмет доказування у цій справі.

Отже, позивач у розумінні приписів статтей 12, 77-81 ЦПК України не довів надання відповідачу кредитних коштів, розмір та наявність заборгованості відповідача та як наслідок позивач не довів обґрунтованість позовних вимог.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цього позову.

Відповідно до ч.1. ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 141, 247, 258, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне ім`я сторін:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, адреса місця знаходження: м. Бровари, вул. Лісова, 2, Броварський район, Київська область;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Суддя А.М. Мудрак