Решение № 140615768, 15.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/55232/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом громадянки СРВ ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування висновку, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Представник громадянки СРВ ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати висновок Управління Державної міграційної служби України в Київській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 02.10.2017 року;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 18.12.2017 року № 324 в частині пункту 6 з підпунктами 6.1, 6.2, 6.3, що стосуються громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області та Державну міграційну службу України поновити дію посвідки на постійне проживання в Україні громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ в частині скасування позивачу посвідки на постійне проживання є протиправним та таким, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Представником відповідача долучено до матеріалів справи відзив, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки посвідка на постійне проживання, видана позивачу, була оформлена з порушенням норм міграційного законодавства. Так, пунктом 4 розділу V Прикінцевих положень цього Закону було передбачено, що іноземці вважаються такими, які мають дозвіл на імміграцію в Україну, якщо вони прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року, залишилися проживати в Україні та звернулися протягом 6 місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні.

Отже, позивачу із заявою про отримання дозволу на імміграцію необхідно було звернутись до 07 лютого 2002 року, оскільки з 08 лютого 2002 року абзац 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» не міг бути застосованим.

Однак, позивач звернулась з такою заявою лише у 2003 році, тобто після закінчення строку, вказаного у Законі, а тому вона не набула в силу приписів абз.4 пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» закону України «Про імміграцію» дозволу на імміграцію, оскільки не дотримано однієї з визначальних умов для цього, встановлених законом, а саме порушено строк звернення із заявою про надання посвідки. При цьому, поновлення цього строку не передбачено чинним законодавством.

Представником відповідача також вказано про порушення строку звернення до суду.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що позивач 25.04.2003 звернулась до Броварського РВ ТУ МВС України в Київській області з клопотанням щодо видачі їй посвідки на постійне проживання, оскільки вона прибула у 1988 році в Україну з метою працевлаштування і працювала на ЗАТ «Росава» та залишилась проживати в Україні після звільнення з роботи (довідка № 18/36 від 06.02.2003).

20.05.2003 керівництвом ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області було прийнято рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання, відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію» та позивача було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ЦМУ ДМС із заявою-анкетою від 08.02.2021 щодо обміну посвідки на постійне проживання у зв`язку з непридатністю для подальшого використання.

Водночас, на підставі висновку УДМС України у Київській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 від 02.10.2017 підпунктом 6.1 пункту 6 наказу ДМС України від 18.12.2017 року № 324 було скасовано рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 20.05.2003 року про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Підпунктом 6.2 пункту 6 зазначеного наказу, видана на підставі цього рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 20.05.2003 року, визнана недійсною та такою, що підлягає вилученню.

Надаючи правову оцінку питанню дотримання строків звернення до суду, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, для звернення до суду з цим позовом встановлений шестимісячний строк звернення до суду.

Як установлено судом, засвідчену належним чином копію витягу з наказу ДМС України № 324 від 18.12.2017 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання представник позивача отримав засобами АТ «УКРПОШТА» лише 04.11.2025 разом з відповіддю на адвокатський запит від ДМС України від 29.10.2025 року.

Засвідчену належним чином копію висновку УДМС України у Київській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 від 02.10.2017 року адвокат позивача отримав засобами електронної пошти у відсканованому вигляді лише 10.11.2025 року разом з відповіддю на адвокатський запит від ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 10.11.2025 року.

Натомість, посилання відповідача на належне вручення спірного рішення у 2021 році суд не бере до уваги, оскільки належних доказів на підтвердження цих обставин до суду не надано.

Підсумовуючи викладене, суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на порушення строку звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 1 Закону України від 22.09.2011 року №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Також, згідно п. 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 р. № 321 (далі - Порядок №321), посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно п. 7 вищевказаного Порядку, обмін посвідки здійснюється у разі, зокрема, досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства

Згідно з пунктом 4 Розділу V "Прикінцеві положення" України від 07.06.2001 року №2491-III "Про імміграцію" (далі - Закон №2491-ІІІ), вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну: іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

За приписами статті 12 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Відповідно до пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983 (далі Порядок №1983), питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Пунктами 22-23 Порядку №1983 встановлено, що для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону №2491-ІІІ, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Згідно з пунктом 24 Порядку №1983, рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону №2491-ІІІ. Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Положенням пункту 2.12 розділу ІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 № 681, раніше видана посвідка на постійне проживання скасовується та вилучається територіальним органом або підрозділом ДМС в разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону №2491-ІІІ.

Отже, підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є вмотивоване рішення компетентного органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.

З матеріалів справи вбачається, що при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2003 році ВГІРФО УМВС України в Київській області проводив перевірку законності залишення позивача на постійне проживання на території України та керувався положеннями Закону №2491-ІІІ, підстав для відмови у документуванні посвідкою на постійне місце проживання в Україні не було.

При цьому, у ході розгляду даної справи не встановлено, що за визначений проміжок часу з`явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування підстав для скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні.

Таким чином, доводи ДМС України про те, що рішення про видачу позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні прийнято з порушенням вимог законодавства є необґрунтованими.

Суд зазначає, що перелік підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію визначений статтею 12 Закону № 2491-III.

В свою чергу, скасування дозволу на імміграцію з інших підстав, зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавством не передбачено.

Зокрема, суд вважає посилання представника відповідача на те, що з 08.02.2002, тобто, після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення з заявами про видачу посвідок на постійне проживання", абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» втратив чинність є необґрунтованими, оскільки жодним законом ця норма скасована не була.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.09.2011 № К-36529/10, від 04.10.2016 № К/800/16250/16.

При цьому, відповідачем не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а «інших випадків», зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не було передбачено.

Разом з тим, приймаючи висновок, на підставі якого прийнято оскаржуваний наказ, УДМС у Київській області не було вказано жодної з підстав для скасування посвідки позивача на постійне місце проживання в Україні.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 11.07.2018 року по справі № 820/2244/16 та від 26.09.2018 року по справі №820/5777/16

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскаржуваний висновок та наказ відповідачів в частині, що стосується позивача, прийнятий з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, адже позивач проживає на території України і органом який на той час виконував функції щодо прийняття рішень підтверджувалась законність перебування іноземця в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача, адже орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання посвідки на постійне проживання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані висновок та наказ відповідачів в частині, що стосується позивача, є протиправним, а тому підлягають скасуванню у судовому порядку.

При цьому, враховуючи протиправність оскаржуваних висновку та наказу, беручи до уваги, що посвідка на постійне проживання була у позивача вилучена, у зв`язку з чим вона наразі не має підтвердження законності свого перебування на території України, суд вважає, що належним способом захисту права позивача у спірних відносинах є зобов`язання Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області та Державну міграційну службу України поновити дію посвідки на постійне проживання в Україні громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 937,92 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією від 11.11.2025.

Враховуючи задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 1 937,92 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів солідарно.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов громадянки СРВ ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування висновку, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати висновок Управління Державної міграційної служби України в Київській області про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 02.10.2017.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 18.12.2017 року № 324 в частині пункту 6 з підпунктами 6.1, 6.2, 6.3, що стосуються громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області та Державну міграційну службу України поновити дію посвідки на постійне проживання в Україні громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598) на користь громадянки СРВ ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) на користь громадянки СРВ ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 15 жовтня 2026 року.

Суддя Кочанова П.В.