Решение № 140615145, 15.10.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2026 р. справа № 300/4505/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області, Західного міжрегіонального управління Державної міграційної про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Бачинський Ярослав Леонтійович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області, за змістом якого (з урахування уточнення позовних вимог) просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 05.08.2024 № 2601110100014868, винесено т.в.о. начальника Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області;

- визнати протиправним та скасувати рішення від 06.11.2024 № 2601110100015636, винесено т.в.о. начальника Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.06.2024 представниками Коломийського відділу Управління ДМС України в Івано-Франківській області винесене рішення про примусове видворення з території України гр. Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , внаслідок чого, останнього примусово видворено з території України. Вказано, що заборона на його в`їзд на територію України є протиправною, оскільки відповідне рішення уповноваженим органом ДМС у встановленому законом порядку фактично не приймалося, а доручення Державній прикордонній службі щодо заборони в`їзду було надано лише на підставі рішення про примусове видворення, яке не містить жодних відомостей чи обґрунтування щодо застосування такої заборони. Позивач зазначає, що відповідач не навів жодних належних підстав, передбачених статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які б свідчили про необхідність застосування до нього такого обмежувального заходу. Крім того, заборона на в`їзд є непропорційним втручанням у його право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки позивач перебуває у шлюбі з громадянкою України та має неповнолітніх дітей, внаслідок чого, така заборона фактично призводить до необґрунтованого роз`єднання сім`ї.

По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - залишено без руху (а.с.22).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 продовжено Абієву Нізамі процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с.48-49).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.58-59).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 залучено Західне міжрегіонального управління Державної міграційної служби до участі у справі № 300/4505/25 в якості співвідповідача (а.с.68-69).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 повторно витребувано в Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби належним чином засвідчені:

- рішення Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області на підставі яких заборонено в`їзду на територію України ОСОБА_2 ;

- докази ознайомлення ОСОБА_1 із рішенням Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області про заборону в`їзду на територію України (а.с.73-74).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області, Західного міжрегіонального управління Державної міграційної про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення вказаних недоліків шляхом подання до Івано-Франківського окружного адміністративного суду:

- уточненої позовної заяви в якій зазначити та конкретизувати позовні в частині визначення конкретного рішення (рішень) відповідача, яке (які) оскаржується (оскаржуються), із зазначенням його реквізитів (дати, номера) (а.с.140-141).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 продовжено розгляд справи № 300/888/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області, Західного міжрегіонального управління Державної міграційної про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій (а.с.154).

Західне міжрегіональне управління Державної міграційної скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 30.03.2026, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що позивач порушив вимоги міграційного законодавства України, оскільки після закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання не залишив територію України та не вжив заходів для легалізації свого перебування, внаслідок чого, набув статусу нелегального мігранта. У зв`язку з цим відповідач зазначає, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності, прийняття рішення про примусове видворення та подальшу заборону в`їзду в Україну здійснено на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством, зокрема, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та КУпАП. Також відповідач наголошує, що позивач був належним чином ознайомлений із своїми правами, не подавав заперечень чи клопотань під час розгляду справи, не сплатив накладений штраф у встановлений строк, а тому прийняті рішення є законними, обґрунтованими та не підлягають скасуванню (а.с.76-80).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

20.06.2024 до УДМС в Івано-Франківській області надійшло обґрунтоване звернення від Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України за № 55/108-2024 щодо прийняття рішення про примусове видворення з Україні громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із тим, що його перебування на території України інтересам забезпечення національної безпеки та охорони громадського порядку (а.с.92).

24.06.2024 Коломийським відділом УДМС в Івано-Франківській області на підставі статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято рішення про примусове видворення за межі України громадянина Узбекистану ОСОБА_3 (а.с.15-16).

Окрім того, 24.06.2024 Коломийським відділом УДМС в Івано-Франківській області громадянина Узбекистану ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 203 КУпАП та відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення МІФ № 001415 від 24.06.2024 накладено адміністративне стягнення у вигляд штрафу на суму 3400,00 грн. (а.с.93-94).

В подальшому, на підставі частини 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 05.08.2024 УДМС в Івано-Франківській області прийнято рішення № 2601110100014868 про заборону в`їзду в Україну громадянину Узбекистану ОСОБА_3 строком на 5 (п`ять) років (а.с.88-90).

Окрім того, рішенням УДМС в Івано-Франківській області за № 2601110100015636 від 06.11.2024 заборонено в`їзду в Україну громадянину Узбекистану ОСОБА_3 строком на 3 (три) роки (а.с.86-87).

Вважаючи такі рішення відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон № 3773-VI).

Відповідно до пункту 6 статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Приписи статті 3 Закону № 3773-VI, які кореспондуються з положеннями статті 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частин 1 та 3 статі 9 Закону № 3773-VІ іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну регламентовані статтею 13 Закону України № 3773-VI, згідно якої в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Вказаний перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з частини 1 статті 22 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право у встановленому порядку вільно залишити територію України, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно пункту 2 постанови КМУ від 15 лютого 2012 року № 150 «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» (в редакції постанови КМУ від 12.09.2023 № 979, далі Порядок № 150) іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:

1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;

2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Пунктом 4 Порядку № 150 строк перебування іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України (крім осіб, які відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» звільняються від реєстрації або реєструються у МЗС та його представництвах), продовжується ДМС, її територіальними органами за наявності обґрунтованих підстав (лікування, пологи, догляд за хворим членом родини, вимушена зупинка на території України у зв`язку з надзвичайними обставинами, оформлення спадщини, наявність підстав для оформлення посвідки на постійне чи тимчасове проживання, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, а також інші обставини, що унеможливлюють виїзд іноземця або особи без громадянства) та за умови подання підтвердних документів - на період існування таких підстав.

Так, в подальшому якщо іноземець не бажає залишати територію України, він зобов`язаний до спливу терміну перебування звернутися за продовженням строків перебування, подати заяву на посвідку при наявності законодавчих підстав, звернутися за дозволом на іміграцію тощо.

Іноземці зобов`язані підтверджувати законність свого перебування на території України. Законність перебування іноземця на території України, підтверджується, у тому числі наданим візою дозволом в межах строку дії візи; посвідкою на тимчасове чи постійне проживання; довідкою про звернення за захистом в Україні; дозволом на імміграцію тощо.

Недотримання правил законного перебування іноземця або особи без громадянства на території України є прямим наслідком для визнання цих осіб нелегальними мігрантами та вжиття заходів щодо їх притягнення до адміністративної відповідальності з подальшим прийняття органом міграційної служби рішення про їх примусове видворення.

Так, відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360 (далі Положення), Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Пунктом 7 Положення визначено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Так, порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі Інструкція).

Відповідно до пункту 4 Інструкції № 1235 іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Згідно із пунктом 5 Інструкції № 1235 підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:

дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Відповідно до пункт 6 Інструкції № 1235 примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

На підтвердження існування даних, які обґрунтовують необхідність заборони позивачу в`їзду в Україну через наявність обставин, визначених частиною 1 статті 13 Закону України № 3773-VI, відповідачем надано обґрунтоване звернення Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 20.06.2024 за № 55/108-2024 (а.с.92).

Вказане звернення обґрунтоване тим, що ОСОБА_4 , громадянин Республіки Узбекистан, який раніше був судимий за частинами першою та другою статті 186 КК України, з 06.07.2017 перебував у місцях позбавлення волі, а з 01.02.2022 відбував покарання в ДУ «Коломийська виправна колонія (№ 41)», звідки підлягав звільненню 24.06.2024 у зв`язку з відбуттям строку покарання. За час відбування покарання характеризувався негативно, вісім разів притягувався до дисциплінарної відповідальності, перебував на профілактичному обліку як злісний порушник установленого порядку відбування покарання, не реагував на заходи виховного впливу, неналежно виконував вимоги персоналу установи та не був працевлаштований. Водночас брав участь у програмі «Підготовка до звільнення», мав заборгованість за виконавчими листами, заходів щодо її дострокового погашення не вживав, вину у вчиненому злочині визнав частково. Крім того, за інформацією Управління, ОСОБА_4 користувався кримінальним авторитетом, не мав стабільних законних джерел доходу, а його подальше перебування в Україні могло негативно вплинути на криміногенну ситуацію.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Крім того, відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення.

З аналізу норм діючого законодавства встановлено, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов`язані одночасно приймати рішення й про заборону в`їзду цієї особи на територію України.

Встановлена частиною другою статті 26 Закону № 3773 можливість прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну, свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень.

Тобто, суб`єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень.

Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в частині другій статті 26 Закону №3773, рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну не є обов`язковою санкцією, а являється факультативною, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.

При цьому, статтею 26 Закону № 3773 не визначено підстави для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 (три) роки, у випадку прийняття рішення про примусове повернення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в статті 13 Закону № 3773.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що рішення УДМС в Івано-Франківській області від 05.08.2024 за № 2601110100014868 про заборону в`їзду в Україну громадянину Узбекистану ОСОБА_2 строком на 5 років прийняте на підставі та в межах повноважень, визначених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», з урахуванням наявної у компетентного правоохоронного органу інформації щодо загроз інтересам національної безпеки та громадського порядку.

Щодо рішення Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області від 06.11.2024 № 2601110100015636, суд вказує на таке.

Так, рішенням УДМС в Івано-Франківській області за № 2601110100015636 від 06.11.2024 заборонено в`їзду в Україну громадянину Узбекистану ОСОБА_3 строком на 3 (три) роки.

Вказане рішення обґрунтоване тим, що 24.06.2024 працівниками Коломийського відділу УДМС в Івано-Франківській області оформлено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 203 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення МІФ № 001415 від 24.06.2024 на громадянина Узбекистану ОСОБА_3 / ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на суму 3400,00 грн. У вказаний термін вищевказаний іноземець штраф не сплатив. 04.07.2024 Коломийським відділом УДМС в Івано-Франківській області було направлено листа про примусове стягнення штрафу до Рокитнівського районного відділу ДВС у Рівненській області. Станом на 06.11.2024 інформації щодо стягнення вищезазначеного штрафу до УДМС в Івано-Франківській області не надходило (а.с.86-87).

Із наведених обставин встановлено, що підставою для прийняття рішення УДМС в Івано-Франківській області від 06.11.2024 № 2601110100015636 стала наявність у позивача невиконаного майнового зобов`язання перед державою у вигляді несплаченого адміністративного штрафу, накладеного постановою від 24.06.2024 МІФ № 001415 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП.

При цьому, як встановлено судом, станом на дату прийняття оскаржуваного рішення інформації про сплату позивачем адміністративного штрафу або про завершення виконавчого провадження у відповідача не було.

В даному аспекті суд вказує, що частиною 1 статті 13 Закону № 3773 в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Таким чином, на момент прийняття рішення від 06.11.2024 № 2601110100015636 були наявні передбачені частиною 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстави для заборони позивачу в`їзду в Україну, внаслідок чого, суд дійшов висновку, що рішення УДМС в Івано-Франківській області від 06.11.2024 №2601110100015636 прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», внаслідок чого, підстави для його скасування відсутні.

Окрім того, суд критично оцінює доводи позивача щодо протиправності рішень Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про заборону в`їзду в Україну, з огляду на таке.

Так, матеріалами справи підтверджено, що підставою для прийняття рішення УДМС в Івано-Франківській області від 05.08.2024 № 2601110100014868 про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_2 строком на 5 років стало обґрунтоване звернення Управління стратегічних розслідувань в Івано-Франківській області ДСР НП України від 20.06.2024 № 55/108-2024, у якому наведено конкретні відомості щодо поведінки позивача, його кримінального минулого, неодноразових дисциплінарних порушень під час відбування покарання, перебування на профілактичному обліку як злісного порушника установленого порядку відбування покарання, а також інформацію щодо можливого негативного впливу подальшого перебування позивача на території України на криміногенну ситуацію та громадський порядок.

При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували відомості, викладені у зазначеному зверненні правоохоронного органу, або свідчили про їх недостовірність чи необґрунтованість. Також суд враховує, що дії та висновки Управління стратегічних розслідувань ДСР НП України, які стали підставою для ініціювання питання щодо заборони в`їзду позивачу в Україну, останнім у встановленому законом порядку не оскаржувалися.

Доводи позивача про те, що відповідачем не приймалось окремого рішення про заборону в`їзду в Україну, суд вважає безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджується наявність окремих самостійних рішень УДМС в Івано-Франківській області: від 05.08.2024 № 2601110100014868 про заборону в`їзду строком на 5 років; від 06.11.2024 №2601110100015636 про заборону в`їзду строком на 3 роки.

Посилання позивача на порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд також оцінює критично, оскільки право на повагу до сімейного життя не є абсолютним та відповідно до частини другої статті 8 Конвенції може зазнавати втручання з боку держави, якщо таке втручання здійснюється згідно із законом та є необхідним у демократичному суспільстві, зокрема, в інтересах національної безпеки, громадського порядку та запобігання злочинам.

Суд враховує, що позивач раніше притягувався до кримінальної відповідальності; відбував покарання у місцях позбавлення волі; характеризувався негативно під час відбування покарання; неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності; перебував на профілактичному обліку як злісний порушник установленого порядку відбування покарання; щодо нього правоохоронним органом надано інформацію про ризики для громадського порядку та національної безпеки.

За таких обставин суд приходить до висновку, що втручання у право позивача на сімейне життя переслідує легітимну мету, а саме забезпечення національної безпеки та охорони громадського порядку, і є пропорційним поставленій меті.

При цьому, сама по собі наявність у позивача сім`ї, дружини та дітей-громадян України не виключає можливості застосування до нього заходів міграційного реагування за наявності передбачених законом підстав.

Також суд враховує, що позивач після видворення залишив територію України та проживає у країні свого громадянства, внаслідок чого, не позбавлений можливості підтримувати зв`язок із членами своєї сім`ї способами, не забороненими законом.

Отже, наведені позивачем доводи не спростовують наявності передбачених законом підстав для прийняття оскаржуваних рішень та не свідчать про їх протиправність.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень довів у повному об`ємі правомірність своїх дій.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, внаслідок чого, в задоволенні позову слід відмовити.

З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд не вбачає.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідачі:

Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області (вул. Академіка Гнатюка, 29, м. Івано-Франківськ, 76010),

Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, 79007).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.