Постановление суда № 140614688, 14.10.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в ухваленні додаткового судового рішення

14 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/7113/24

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому позивач просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які полягають у непризначені ОСОБА_1 пенсії у зв`язку із втратою годувальника;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку із втратою годувальника з дня звернення до суду.

15.01.2025 рішенням Житомирського окружного адміністративного суду задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.03.2024 №064450009741 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв`язку із втратою годувальника. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника - ОСОБА_2 з 23.02.2024. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду набрало законної сили 10.03.2026, видано виконавчі листи.

27.08.2026 на адресу суду від позивача вх. №63046/26 надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення у справі, зокрема заявник просить:

- ухвалити додаткове судове рішення у справі №240/7113/24, яким зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області передати матеріали призначеної пенсійної справи до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за місцем проживання пенсіонера;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняти вказану пенсійну справу на облік, здійснити нарахування та забезпечити щомісячну виплату належної позивачу пенсії в разі втрати годувальника, відповідно до ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ.

Вирішуючи заяву позивачки, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що у ній наведений вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового судового рішення.

Судом вирішені усі позовні вимоги, що були викладені у позовній заяві, обставини справи, докази та мотиви і висновки суду наведені у судовому рішенні, тому відсутні підстави для ухвалення додаткового судового рішення на підставі пункту 1 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведені у заяві доводи не є підставою для ухвалення додаткового судового рішення, оскільки у судовому рішенні вирішені усі позовні вимоги, визначено спосіб виконання судового рішення, вирішено питання про судові витрати.

Право на мотивоване (обґрунтоване) рішення служить загальній нормі, закріпленій в Конвенції, яка захищає людину від свавілля, демонструючи сторонам, що вони були заслухані, їх вимоги розглянуті, та зобов`язує суди засновувати своє рішення на об`єктивних чинниках. Отже, однією зі складових права на справедливий судовий розгляд, передбаченого ст.6 Конвенції, є право на отримання такого рішення суду, яке містить чітку мотивацію і належний аналіз обставин справи, мотивоване застосування чи не застосування відповідного національного законодавства.

Разом з тим, визначаючи межі цього права (обов`язку) ЄСПЛ вказує, що при обґрунтуванні свого рішення суди не зобов`язані надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського Суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Оскільки відсутні підстави для ухвалення додаткового судового рішення суд відмовляє у задоволенні заяви позивачки.

Керуючись статтями 243, 248, 252, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити ОСОБА_1 в ухваленні додаткового судового рішення в адміністративній справі №240/7113/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Д.М. Гурін