Постановление суда № 140589312, 14.10.2026, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 4-с/742/15/26

Єдиний унікальний № 742/5005/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Коваленка А.В., за участі секретаря Риндя Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Прилуки скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа: Прилуцький відділ державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, на дії головного державного виконавця Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кравченко Тетяни Ігорівни щодо винесення постанови від 02 вересня 2026 року про накладення штрафу за повторне невиконання рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

01.10.2026 року ОСОБА_1 , звернувся до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області зі скаргою, в якій просить визнати протиправними дії старшого державного виконавця Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Оніщенко Дарини Олексіївни щодо винесення постанови від 17 серпня 2026 року про накладення штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії під час примусового виконання виконавчого листа №2/742/150/25, виданного

13.10.2025 року на виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.04.2025 року, у виконавчому провадженні № 79453399.

02.09.2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кравченко Тетяни Ігорівни від 02 вересня 2026 року про накладення штрафу за повторне невиконання рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, під час примусового виконання виконавчого листа № 2/742/150/25, виданого 13.10.2025 року на виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.04.2025 року, у виконавчому провадженні № 79453399.

Скарга аргументована тим, що рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.04.2025 року ОСОБА_1 зобов`язано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 81,1 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, знести об`єкт самочинного будівництва загальною площею 40,7 кв. м та повернути зазначену земельну ділянку Прилуцькій міській раді Чернігівської області.

Скаржник зазначає, що самочинно побудований об`єкт нерухомого майна площею 40,7 кв. м ним знесено, про що державного виконавця повідомлено листом від 17.08.2026 року. Водночас на земельній ділянці розташований зупинковий павільйон площею 10,2 кв. м, який належить скаржнику на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 1064, а державна реєстрація права власності на зазначений об`єкт не скасована.

Скаржник вважає, що державним виконавцем не встановлено та не доведено, що дві конструкції розміром 2,2 ? 3 м кожна, виявлені на земельній ділянці під час перевірки 01.09.2026 року, є саме тим об`єктом самочинного будівництва загальною площею 40,7 кв. м, який підлягав знесенню відповідно до судового рішення. На думку скаржника, судове рішення не містить обов`язку щодо знесення всіх конструкцій, розташованих на земельній ділянці, а державний виконавець не вправі розширювати обсяг обов`язків, покладених на боржника судовим рішенням.

У зв`язку з цим скаржник вважає, що постанова від 02.09.2026 року про накладення штрафу в розмірі 3 400,00 грн за повторне невиконання судового рішення винесена без належного встановлення факту такого невиконання, порушує його права та законні інтереси, а тому просить визнати її протиправною та скасувати.

В судове засідання скаржник ОСОБА_1 та його представник адвокат Маркович Андрій Юрійович не з`явилися.

Головний державний виконавець Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кравченко Тетяна Ігорівна в судове засідання не з`явилася.

Дослідивши матеріали виконавчого провадження № 79453399 та матеріали скарги, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, що діє на момент звернення скаржника до суду) (далі - Закон № 1404-VІІІ») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Судом встановлено, що головним державним виконавцем Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кравченко Тетяною Ігорівною 02 вересня 2026 року винесено постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3 400,00 грн за повторне невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, під час примусового виконання виконавчого листа № 2/742/150/25, виданого 13.10.2025 року на виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21.04.2025 року, у виконавчому провадженні №79453399.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається.

Отже, аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавцем розмежовано порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця залежно від характеру виконавчого документа та суті оскаржуваного рішення.

У даному випадку ОСОБА_1 оскаржує постанову головного державного виконавця Кравченко Т.І. від 02 вересня 2026 року про накладення штрафу у розмірі 3 400,00 грн за повторне невиконання рішення суду, винесену у виконавчому провадженні №79453399 під час виконання виконавчого листа №2/742/150/25, виданого на виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 квітня 2025 року.

Разом з тим, постанова державного виконавця про накладення штрафу є самостійним виконавчим документом. Відтак, спір щодо правомірності її винесення не є спором щодо виконання рішення суду по суті, а стосується правомірності рішення державного виконавця, прийнятого ним у межах здійснення владних управлінських функцій.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду.

Таким чином, оскільки заявником оскаржується постанова державного виконавця про накладення штрафу, яка відповідно до частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає оскарженню до відповідного адміністративного суду, дана скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Кравченко Тетяни Ігорівни щодо винесення постанови від 02 вересня 2026 року про накладення штрафу у розмірі 3 400,00 грн за повторне невиконання рішення суду підлягає закриттю.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтями 258-261, 447-453 ЦПК України, статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження», суд

У Х В А Л И В:

Провадження за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Прилуцький відділ державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, на дії головного державного виконавця Кравченко Тетяни Ігорівни щодо винесення постанови від 02 вересня 2026 року про накладення штрафу у розмірі 3 400 гривень за повторне невиконання рішення суду - закрити.

Роз`яснити заявнику, що розгляд вимог щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу належить до юрисдикції адміністративного суду.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду через Прилуцький міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Анатолій КОВАЛЕНКО