Постановление суда № 140567938, 06.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

м. Київ

06.10.2026Справа № 910/8212/25Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши скаргу ОСОБА_1 від 7 травня 2026 року на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича в справі № 910/8212/25 за позовом Акціонерного товариства "Оксі Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рало", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ровєр" та фізичної особи ОСОБА_1 про солідарне стягнення 6 217 874,41 грн,

за участю представників:

ОСОБА_1 : Опанащука М.Ю.;

Банку: Єкімука О.Л.;

Виконавця: Телявського А.М.;

ТОВ "Рало": не з`явився;

ТОВ "Ровєр": не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року Акціонерне товариство "Оксі Банк" (далі - Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рало" (далі - ТОВ "Рало"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Ровєр" (далі - ТОВ "Ровєр") та фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 6 217 874,41 грн, з яких: 5 950 000,00 грн - основна заборгованість, 208 374,41 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 59 500,00 грн - заборгованість по комісії. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ "Рало" своїх обов`язків за укладеним між ним та позивачем кредитним договором з відкриттям відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2024 року № 17/24-ВКЛ, а також неналежним виконанням ТОВ "Ровєр" та ОСОБА_1 своїх зобов`язань за укладеними з Банком відповідними договорами поруки від 25 квітня 2024 року №№ 17/24/1-ВКЛ-П, 17/24-ВКЛ-П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 липня 2025 року відкрито провадження в справі № 910/8212/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13 листопада 2025 року позов Банку задоволено, стягнуто солідарно з ТОВ "Рало", ТОВ "Ровєр" та фізичної особи ОСОБА_1 на користь позивача 4 950 000,00 грн строкової заборгованості по кредиту, 1 000 000,00 грн простроченої заборгованості по кредиту, 4 075,34 грн строкової заборгованості по процентам, 204 299,07 грн простроченої заборгованості по процентам, 59 500,00 грн простроченої заборгованості по комісії, а також 93 268,12 грн судового збору.

15 грудня 2025 року видано відповідні накази на примусове виконання зазначеного рішення.

30 квітня 2026 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла скарга на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича (далі - Виконавець), у якій скаржниця просила суд: визнати протиправними дії Виконавця щодо визначення вартості квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира) у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2; визнати недійсним висновок про вартість майна (зазначеної квартири), складений Манойленком Богданом Григоровичем , який має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, виданий Фондом державного майна України 16 лютого 2023 року за № 85/2023; визнати протиправним та скасувати повідомлення Виконавця про визначення вартості вказаної квартири в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2. Ухвалою суду від 4 травня 2026 року вказану скаргу повернуто скаржнику без розгляду.

11 травня 2026 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла скарга від 7 травня 2026 року на дії та рішення Виконавця, у якій скаржниця просила суд: визнати протиправними дії Виконавця щодо визначення вартості вказаної квартири в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2; визнати недійсним висновок про вартість майна (квартири), складений Манойленком Богданом Григоровичем , який має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, виданий Фондом державного майна України 16 лютого 2023 року за № 85/2023; визнати протиправним та скасувати повідомлення Виконавця про визначення вартості цієї квартири в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2. У цій же скарзі ОСОБА_1 просила про поновлення строку на подання вказаної скарги до суду. Ухвалою суду від 12 травня 2026 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання скарги від 7 травня 2026 року на дії та рішення Виконавця в справі № 910/8212/25 задоволено та поновлено скаржниці вказаний процесуальний строк. Цією ж ухвалою скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в судовому засіданні на 21 травня 2026 року о 15:00 год, повідомлено Виконавця, а також інших учасників справи № 910/8212/25, про надходження до суду вищевказаної скарги ОСОБА_1 та запропоновано у строк до 20 травня 2026 року подати письмові пояснення по суті зазначеної скарги.

19 травня 2026 року через систему "Електронний суд" від Виконавця надійшли письмові пояснення від цієї ж дати по суті поданої ОСОБА_1 скарги від 7 травня 2026 року. У вказаних поясненнях Виконавець заперечував проти задоволення скарги ОСОБА_1 , оскільки під час примусового виконання судових рішень ним було дотримано вимоги чинного законодавства щодо опису, арешту та оцінки майна боржниці. Зокрема, ОСОБА_1 неодноразово повідомлялася про необхідність забезпечення доступу до належної їй квартири для проведення виконавчих дій та оцінки майна, однак такого доступу скаржниця не надала. Саме зазначені обставини унеможливили проведення внутрішнього огляду квартири оцінювачем. Водночас Виконавець наголошував на тому, що положення чинного законодавства допускають проведення оцінки без внутрішнього огляду об`єкта, за умови наведення відповідних пояснень, застережень і припущень у звіті. Крім того, за результатами проведеного на звернення боржника рецензування зазначеного звіту було встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, а виявлені незначні недоліки не впливають на достовірність визначеної у звіті вартості квартири. При цьому, ОСОБА_1 не надала належних доказів заниження вартості спірного нерухомого майна або порушення процедури його оцінки. Посилання боржниці на проведення огляду 15 квітня 2026 року спростовуються матеріалами виконавчого провадження, оскільки фактичний вихід до квартири відбувся 14 квітня 2026 року, а 15 квітня 2026 року було складено звіт про оцінку вказаного нерухомого майна.

Цього ж дня через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення від 19 травня 2026 року по суті поданої ОСОБА_1 скарги від 7 травня 2026 року, у яких Банк заперечував проти задоволення вказаної скарги, посилаючись на законність вчинених Виконавцем дій під час примусового виконання судового рішення. На думку Банку, доводи скарги ґрунтуються на суб`єктивних припущеннях боржника та спрямовані на затягування виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13 листопада 2025 року в цій справі.

У судовому засіданні 21 травня 2026 року суд постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи на підставі частини 1 статті 342 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строку розгляду скарги ОСОБА_1 від 7 травня 2026 року на 20 днів; про відкладення засідання на 18 червня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 8 червня 2026 року провадження з розгляду скарги ОСОБА_1 від 7 травня 2026 року на дії та рішення Виконавця в справі № 910/8212/25 було зупинено до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Господарського суду міста Києва від 13 листопада 2025 року та відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_2.

29 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшло клопотання про поновлення провадження в справі № 910/8212/25 у частині розгляду, зокрема, її скарги на дії та рішення Виконавця від 7 травня 2026 року. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що зупинення судом апеляційної інстанції виконання рішення суду першої інстанції не забезпечує юридичну визначеність та не запобігає подальшому вчиненню приватним виконавцем порушень під час вчинення дій у межах зведеного виконавчого провадження, що й зумовлює поновлення розгляду вказаної скарги. Оскільки на час розгляду даного клопотання судом першої інстанції обставини, що викликали зупинення провадження у справі № 910/8212/25 з розгляду скарги ОСОБА_1 від 7 травня 2026 року, не були усунуті, ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 липня 2026 року в задоволені вказаного клопотання було відмовлено.

Однак, постановою Північного апеляційного господарського суду від 31 серпня 2026 року за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 6 липня 2026 року вказану апеляційну скаргу було задоволено, а відповідну ухвалу суду першої інстанції - скасовано. Заяву ОСОБА_1 передано на розряд місцевого господарського суду. Вказана постанова суду апеляційної інстанції учасниками даного судового процесу не оскаржувалась.

У вересні 2026 року за супровідним листом Північного апеляційного господарського суду від 10 вересня 2026 року № 910/8212/25/09.1-04.1/5192/26 матеріали скарги ОСОБА_1 в справі № 910/8212/25 на дії та рішення Виконавця від 7 травня 2026 року повернулися до Господарського суду міста Києва.

У зв`язку з цим ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 вересня 2026 року клопотання ОСОБА_1 від 29 червня 2026 року задоволено, поновлено провадження у справі № 910/8212/25 з розгляду скарги ОСОБА_1 на дії та рішення Виконавця від 7 травня 2026 року, призначено її розгляд у судовому засіданні на 29 вересня 2026 року.

23 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" від Виконавця надійшло клопотання про закриття провадження у справі № 910/8212/25 за скаргою ОСОБА_1 від 7 травня 2026 року.

Цього ж дня через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшло клопотання від цієї ж дати про відкладення судового засідання.

28 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" від ОСОБА_3 надійшло клопотання від цієї ж дати про його залучення до розгляду вказаної скарги ОСОБА_1 . У цьому ж клопотанні ОСОБА_3 просив суд надати час для ознайомлення з матеріалами відповідної скарги ОСОБА_1 , та про відкладення судового засідання.

У судовому засіданні 29 вересня 2026 року з розгляду скарги ОСОБА_1 від 7 травня 2026 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про його залучення до розгляду скарги ОСОБА_1 від 7 травня 2026 року в справі № 910/8212/25, оскільки вказана процесуальна дія в межах розгляду процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у господарських справах, нормами чинного ГПК України не передбачена; про відкладення засідання з розгляду скарги ОСОБА_1 від 7 травня 2026 року на 6 жовтня 2026 року об 11:00.

У судовому засіданні 6 жовтня 2026 року представник ОСОБА_1 підтримав подану скаргу, просив її задовольнити. Представник Банку та Виконавець просили суд у задоволенні скарги відмовити в зв`язку з її необґрунтованістю та закрити провадження з її розгляду.

ТОВ "Рало" та ТОВ "Ровєр" явку своїх повноважних представників у призначені засідання не забезпечили, хоча про дату, час і місце розгляджу скарги були повідомлені належним чином та в установленому законом порядку. Будь-яких зави чи клопотань, у тому числі письмових пояснень по суті поданої ОСОБА_1 скарги, від вказаних відповідачів до суду не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку про розгляд скарги ОСОБА_1 без участі представників вказаних відповідачів.

Розглянувши зазначену скаргу, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких вона ґрунтується, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Судом встановлено, що на час звернення ОСОБА_1 з вищевказаною скаргою до суду на виконанні Виконавця перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13 листопада 2025 року в справі № 910/8212/25 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2025 року, боржником за яким є ОСОБА_1 . Дані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією відповідної постанови Виконавця від 23 лютого 2026 року.

Крім того, на виконанні Виконавця також перебували виконавчі провадження № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року в справі № 910/8210/25 (суддя Усатенко І.В.), на підставі наказів Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2025 року, у яких боржником також є ОСОБА_1

23 лютого 2026 року Виконавцем на підставі статей 3, 4, 24-27 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) було винесено постанову про об`єднання зазначених виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № НОМЕР_5. Крім того, постановою приватного виконавця від 23 лютого 2026 року про арешт майна боржника на підставі статті 56 Закону накладено арешт на майно ОСОБА_1 у межах загальної суми стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження - 8 606 131,78 грн. Копії вищевказаних постанов Виконавця містяться в матеріалах цієї справи.

З матеріалів справи також вбачається, що арешт поширювався, зокрема, на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та три земельні ділянки.

3 березня 2026 року Виконавцем було складено та направлено скаржниці письмову вимогу від вказаної дати № НОМЕР_1 про надання доступу до вищевказаної квартири для проведення 13 березня 2026 року о 08 годині 00 хвилин виконавчих дій з опису та арешту зазначеного майна. Копія цієї вимоги Виконавця з належними доказами її направлення ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку містяться в матеріалах справи. Однак, у призначений час доступ до квартири вказаним боржником забезпечено не було, про що складено відповідний акт від 13 березня 2026 року, копія якого також міститься в матеріалах справи.

У зв`язку з цим Виконавець 13 березня 2026 року звернувся до ОСОБА_1 з вимогою від 12 березня 2026 року № 3865 про забезпечення доступу до квартири для проведення виконавчих дій не пізніше наступного робочого дня з моменту отримання цієї вимоги. Проте, цю вимогу ОСОБА_1 також не виконала.

Надалі Виконавець звертався до ОСОБА_1 з вимогами: від 13 березня 2026 року № 4012 та від 20 березня 2026 року № 4395, про надання доступу до квартири для проведення виконавчих дій, - призначених на 19 березня 2026 року о 08 годині 00 хвилин та на 24 березня 2026 року о 12 годині 00 хвилин відповідно. Копії цих вимог з доказами їх направлення ОСОБА_1 містяться в матеріалах справи. Однак, виконання вказаних вимог Виконавця Пастух. О.В. також не забезпечила, що підтверджується актами Виконавця від 19 березня 2026 року та 24 березня 2026 року відповідно, копії яких містяться в матеріалах справи.

24 березня 2026 року Виконавцем було винесено постанову № НОМЕР_2 про опис та арешт майна боржника, якою було описано та арештовано квартиру боржника за адресою: АДРЕСА_1 . У постанові наведено такі характеристики об`єкта нерухомості: реєстраційний номер 2924859780000, загальна площа - 150,5 м2, житлова площа - 82,7 м2, кількість житлових кімнат - чотири.

7 квітня 2026 року Виконавцем на підставі статті 20 Закону було винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні № НОМЕР_2. Для проведення оцінки арештованої квартири було залучено фізичну особу - підприємця Манойленка Богдана Григоровича (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 85/2023, виданий Фондом державного майна України 16 лютого 2023 року) (далі - ФОП Майнойленко Б.Г.).

З матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2 також вбачається, що 8 квітня 2026 року до Виконавця надійшов лист ФОП Манойленка Б.Г. щодо необхідності забезпечення доступу до спірної квартири для проведення оціночних процедур 14 квітня 2026 року.

У зв`язку з цим 8 квітня 2026 року Виконавець направив ОСОБА_1 вимогу від вказаної дати № 5087 про надання доступу до квартири АДРЕСА_1 для огляду 14 квітня 2026 року о 19 годині 00 хвилин. Копія цієї вимоги Виконавця з належними доказами її направлення ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку містяться в матеріалах справи. Однак, у призначений час доступ до квартири вказаним боржником забезпечено не було, про що складено відповідний акт від 14 квітня 2026 року, копія якого також міститься в матеріалах справи.

17 квітня 2026 року до Виконавця від ФОП Манойленка Б.Г. надійшов звіт про оцінку квартири (далі - звіт) від 15 квітня 2026 року. З наявної в матеріалах справи копії звіту вбачається, що за результатами оцінки ринкову вартість квартири визначено в розмірі 10 292 572,00 грн без ПДВ. 17 квітня 2026 року Виконавець направив ОСОБА_1 повідомлення про визначення вартості описаного майна з вищезазначеним звітом.

1 травня 2026 року до Виконавця надійшло клопотання ОСОБА_1 від 27 квітня 2026 року про призначення рецензування звіту про оцінку квартири від 15 квітня 2026 року.

Цього ж дня приватним виконавцем було сформовано та направлено вимогу від вказаної дати № 6416 щодо проведення рецензування зазначеного звіту голові Громадської організації "Всеукраїнська асоціація фахівців оцінки" (далі - Асоціація) Максимову Степану Йосиповичу.

7 травня 2026 року до Виконавця надійшла рецензія Асоціації на звіт, складений ФОП Манойленком Б.Г. 15 квітня 2026 року. Зі змісту вказаної рецензії вбачається, що звіт відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, а виявлені недоліки не впливають на достовірність визначеної вартості нерухомості.

Не погодившись із визначеною у звіті ринковою вартістю квартири, ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з вищевказаною скаргою на дії та рішення Виконавця. В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначала, що оцінка належної їй квартири, ринкову вартість якої визначено в розмірі 10 292 572,00 грн, проведена з порушенням вимог законодавства, оскільки оцінювач не здійснив внутрішнього огляду приміщення та не врахував його фактичного технічного стану. На думку скаржниці, визначена вартість майна не містить належного обґрунтування та необхідних підтверджуючих документів, що могло призвести до заниження фактичної вартості вказаної квартири. Крім того, скаржниця зазначала про невідповідність дати проведення оцінки вказаного майна даті забезпечення доступу до цієї квартири. ОСОБА_1 стверджувала, що жодних перешкод для проведення огляду майна не створювала, а його непроведення зумовлене діями оцінювача та Виконавця. На думку скаржниці, Виконавець неправомірно долучив до матеріалів виконавчого провадження неналежний висновок про оцінку та повідомив боржницю про визначену на його підставі вартість майна. У зв`язку з цим ОСОБА_1 просила визнати недійсним висновок про оцінку майна від 15 квітня 2026 року, визнати протиправними відповідні дії Виконавця та скасувати його повідомлення від 17 квітня 2026 року.

Згідно з статтею 339-1 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частинами 1 та 5 статті 74 Закону визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Аналогічна норма міститься в частині 1 статті 341 ГПК України.

Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За пунктом 3 статті 10 Закону заходами примусового виконання рішень є, зокрема, заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 13 Закону встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1-3, 5 статті 56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам, проведення опису є обов`язковим. Якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира, у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріал стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди, ідентифікатор закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор до проведення опису). Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

За приписами частин 6, 7 статті 56 Закону перешкоджання вчиненню виконавцем дій, пов`язаних із зверненням стягнення на майно (кошти) боржника, порушення заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном (коштами), на яке накладено арешт, а також інші незаконні дії щодо арештованого майна (коштів) тягнуть відповідальність, установлену законом. Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п`ять робочих днів після накладення арешту.

Відповідно частин 1-3 статті 57 Закону визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі, якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться (частини 5, 6 статті 57 Закону).

Зі змісту вказаної норми Закону вбачається, що виконавець не наділений повноваженням ставити під сумнів об`єктивність проведеної оцінки, або проводити оцінку нерухомого майна на власний розсуд, а зобов`язаний лише залучити експерта до участі у виконавчому провадженні та повідомити сторонам результати визначення вартості майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 8 листопада 2023 року в справі № 761/38243/21.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин в питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені в Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Згідно з частинами 1, 4 статті 3 вказаного Закону оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна). Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються приписами статті 12 цього Закону.

Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна (частина 1 статті 10 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

За змістом статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" однією з форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим.

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року в справі № 914/881/17.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 20 Закону для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Судом встановлено, що виконавець для визначення вартості майна боржника, у даному випадку - квартири, залучив суб`єкта оціночної діяльності, що узгоджується з вищевказаними приписами чинного законодавства. Судом також встановлено, що після отримання звіту про оцінку майна Виконавець у встановленому Законом порядку і строки повідомив Пастух О.В. про результати такої оцінки, що підтверджується наявними в матеріалах справи належними доказами.

Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Ці правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 821/197/18 та в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2021 року в справі № 461/4240/17.

Доводи Пастух О.В, фактично зводяться до незгоди з вартістю майна, наведеною у світі про оцінку такого майна. У той же час, рецензування звіту з оцінки є єдиним законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/6706/18.

Частиною 4 статті 57 Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний призначити рецензування звіту про оцінку майна у разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, під час здійснення виконавчого провадження, за яким стягувачем виступає банк, тимчасова адміністрація або ліквідація якого здійснюється відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

В інших випадках Закон не містить обов`язку державного чи приватного виконавця здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 листопада 2023 року в справі № 761/38243/21.

У статті 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачені вимоги щодо рецензування звіту про оцінку майна, згідно з якою рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону. Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим. Якщо письмовим запитом про необхідність проведення рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) встановлюється вимога щодо надання висновку про вартість майна, така вимога задовольняється шляхом проведення оцінки майна. У цьому випадку рецензент здійснює або забезпечує здійснення оцінки майна в порядку, встановленому нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що Виконавець під час здійснення примусового виконання судового рішення в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 вжив усіх передбачених чинним законодавством належних заходів щодо опису, арешту та визначення вартості належного ОСОБА_1 нерухомого майна.

Зокрема, Виконавець неодноразово направляв боржнику вимоги про забезпечення доступу до квартири, а постановою від 7 квітня 2026 року для визначення її ринкової вартості залучив суб`єкта оціночної діяльності. Водночас, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що доступ до квартири у визначений Виконавцем час ОСОБА_1 не забезпечила. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.

Відсутність внутрішнього огляду об`єкта нерухомості сама по собі не свідчить про недійсність проведеної оцінки.

Зокрема, положеннями пунктів 50, 51 та 56 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), передбачено проведення ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання необхідних вихідних даних, застосування відповідних методичних підходів та складання звіту про оцінку майна.

Пункт 56 Національного стандарту № 1 прямо передбачає можливість складання звіту за відсутності особистого огляду об`єкта оцінки, але вимагає наведення відповідних пояснень, обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів такої оцінки.

Отже, відсутність внутрішнього огляду квартири не є безумовною підставою для визнання оцінки недійсною.

Судом враховано, що відсутність огляду спірного нерухомого майна зумовлене діями самої ОСОБА_1 , оскільки, як було встановлено судом, Виконавцем ще до призначення оцінки майна неодноразово направлялися боржнику вимоги про забезпечення доступу до квартири, а 8 квітня 2026 року було направлено окрему вимогу для проведення відповідної оцінки 14 квітня 2026 року. Зазначені обставини спростовують твердження скаржника про повну відсутність дій Виконавця, спрямованих на забезпечення огляду спірної нерухомості.

ОСОБА_1 у своїй скарзі від 7 травня 2026 року стверджувала, що визначена оцінювачем ринкова вартість квартири в розмірі 10 292 572,00 грн є заниженою, оскільки оцінювач не врахував фактичного внутрішнього стану приміщення.

Разом із цим, вищенаведеними положеннями законодавства сторонам виконавчого провадження надано можливість самостійно погодити вартість арештованого майна та повідомити про це виконавця у встановлений законом строк. Водночас недосягнення такої згоди та неподання відповідного письмового повідомлення є підставою для визначення вартості майна в порядку, передбаченому статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження".

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Виконавця від 25 березня 2026 року було здійснено опис та арешт спірного нерухомого майна. Проте доказів того, що протягом установленого законом десятиденного строку ОСОБА_1 вчинила будь-які дії, спрямовані на досягнення зі стягувачем згоди щодо вартості вказаної квартири та письмово повідомила про це Виконавця, матеріали справи не містять.

Як вже зазначалося судом, належним способом перевірки обґрунтованості звіту є його рецензування відповідно до статті 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Судом враховано, що на звернення ОСОБА_1 від 1 травня 2026 року Виконавцем було організовано рецензування звіту про оцінку майна від 15 квітня 2026 року, за результатами якого істотних недоліків, що впливають на достовірність визначеної ринкової вартості квартири, не встановлено.

Водночас скаржником не наведено жодного обґрунтування того, що визначена оцінювачем вартість квартири не відповідає її дійсній ринковій вартості. У той же час сама лише незгода з результатами оцінки не є достатньою підставою для визнання протиправними зазначених дій Виконавця.

Відповідно до частини 5 статті 57 Закону виконавець повідомляє сторони про результати визначення вартості чи оцінки майна не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості або отримання звіту про оцінку.

З матеріалів справи чітко вбачається, що звіт про оцінку майна від 15 квітня 2026 року надійшов до Виконавця 17 квітня 2026 року. Цього ж дня Виконавець направив ОСОБА_1 повідомлення про визначення вартості описаного майна. Зазначене підтверджує факт дотримання Виконавцем встановлених статтею 57 Закону порядку та строку повідомлення боржника про результати проведеної оцінки майна.

У свою чергу, суб`єкт оціночної діяльності є самостійним у своїй діяльності, а тому Виконавець жодним чином не може впливати на порядок проведення оцінки майна.

Оскільки судом встановлено, що дії Виконавця щодо визначення результатів оцінки майна (квартири) відповідали положенням частин 1-3, 5 статті 57 Закону, й ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не довела належними та допустимими доказами недотримання Виконавцем приписів чинного законодавства під час здійснення оцінки спірного майна, як і не надала жодних доказів на спростування визначеної у звіті про оцінку майна вартості спірної квартири, суд дійшов висновку про необґрунтованість даної скарги та про відмову в її задоволенні.

Разом із цим, з матеріалів справи вбачається, що 24 серпня 2026 року відбулися треті електронні торги з реалізації спірної квартири, які були визнані такими, що не відбулися у зв`язку з несплатою учасниками гарантійних внесків. Надалі стягувач не скористався правом залишити нереалізоване майно за собою. Крім того, 7 вересня 2026 року Виконавцем були винесені постанови про повернення виконавчих документів стягувачу в межах виконавчих проваджень № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4, що входили в зведене виконавче провадження № НОМЕР_5.

Наведені обставини свідчать про те, що процедура реалізації спірного нерухомого майна за визначеною у звіті від 15 квітня 2026 року вартістю фактично не призвела до його відчуження, а негативні наслідки, на можливість настання яких посилалася ОСОБА_1 у своїй скарзі, не настали.

Суд звертає увагу на те, що обраний скаржницею спосіб захисту має бути спрямований на ефективне поновлення її порушених прав та законних інтересів, а не виключно на встановлення факту можливого порушення вимог законодавства під час проведення оцінки майна.

Неможливість здійснення дієвого захисту прав та охоронюваних інтересів учасника виконавчого провадження у разі задоволення його скарги є самостійною підставою для відмови в її задоволенні й не вимагає з`ясування інших обставин по суті спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 13 березня 2025 року у справі № 910/15184/21.

З огляду на те, що електронні торги з реалізації спірної квартири вже проведені та визнані такими, що не відбулися, подальша процедура її реалізації за оскаржуваною оцінкою фактично припинена, задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним висновку про вартість майна від 15 квітня 2026 року саме по собі не призведе до поновлення її прав, порушення яких скаржниця пов`язувала з можливістю реалізації квартири за заниженою вартістю, що також виключає можливість задоволення вказаної скарги.

Розглянувши клопотання Виконавця від 22 вересня 2026 року про закриття провадження за скаргою ОСОБА_1 від 7 травня 2026 року, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення з огляду на таке.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльністю державного чи приватного виконавця, а також повноваження суду за результатами їх розгляду, визначені статтями 339-345 ГПК України.

Зокрема, положеннями статті 343 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язує відповідного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, у межах повноважень приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина 3 статті 343 ГПК України).

Отже, спеціальними положеннями ГПК України, які регулюють порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, не передбачено такої процесуальної дії за результатами розгляду скарги на дії приватного виконавця, як закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Судом врахована правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 921/357/20, відповідно до якої стаття 343 ГПК України не охоплює всіх можливих процесуальних рішень, якими може завершитися розгляд скарги на дії виконавця.

У зв`язку з цим вказане клопотання Виконавця задоволенню не підлягає.

Інші доводи, на які посилалися учасники судового процесу під час розгляду даної скарги ОСОБА_1 , залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про відмову в задоволенні скарги боржника від 7 травня 2026 року.

Керуючись статями 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 від 7 травня 2026 року на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича в справі № 910/8212/25 відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 13 жовтня 2026 року.

СуддяЄ.В. Павленко