Решение № 140556372, 12.10.2026, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

638/9551/26

2/154/1662/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

12.10.2026 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням

судді Пустовойт Т.В., за участю секретаря судового засідання Мазій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Володимирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

15.07.2026 за підсудністю з Шевченківського районного суду м.Харкова до Володимирського міського суду Волинської області надійшла цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі ТОВ «ФК «ЕЙС», позивач) до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 листопада 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 602260176, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 7 000,00 грн строком на 30 днів, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.

Позивач зазначає, що кредитний договір укладений в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», шляхом акцептування відповідачем запропонованих первісним кредитором умов кредитування.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору кредит надавався строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.

Згідно з пунктом 1.3 договору на період строку кредитування нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,37 відсотка від суми кредиту за кожний день користування кредитними коштами.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що у випадку користування кредитом понад строк, установлений пунктом 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються, а до правовідносин сторін застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотка від суми кредиту за кожний день користування кредитними коштами.

Позивач стверджує, що первісний кредитор належним чином виконав свої договірні зобов`язання, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, однак останній узяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконав.

Крім того, позивач посилається на те, що право вимоги за вказаним кредитним договором неодноразово відступалося на підставі договорів факторингу.

Так, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив фактору права вимоги за кредитними договорами, визначеними у відповідних реєстрах прав вимоги.

На виконання зазначеного договору 16 лютого 2021 року сторонами підписано Реєстр прав вимоги № 121, до якого включено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 602260176 від 19 листопада 2020 року.

У подальшому, на підставі договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», відповідно до Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс».

11 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, на підставі якого позивачу відступлено права грошової вимоги до боржників, визначених у відповідному Реєстрі боржників.

Позивач зазначає, що відповідно до Реєстру боржників від 14 липня 2025 року та акта приймання-передачі цього реєстру до нього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 602260176 у розмірі 22 629,11 грн.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку за кредитним договором станом на 26 грудня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача становить 22 629,11 грн, з яких 7 799,28 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 14 829,83 грн заборгованість за процентами.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань та набуття права грошової вимоги за кредитним договором, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 22 629,11 грн, а також понесені судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області від 15.07.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. У позовній заяві просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Причин неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, з урахуванням положень статей 280281 ЦПК України, суд постановив проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, перевіривши доводи позивача та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статей 7680 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судом установлено, що 19 листопада 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 602260176, відповідно до умов якого товариство зобов`язалося надати позичальнику кредит у розмірі 7 000,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним відповідно до умов договору.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що сторони визначили суму кредиту, строк кредитування, розмір процентної ставки, порядок нарахування процентів, а також права й обов`язки сторін.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно зі статтями 205, 207 ЦК України правочин може вчинятися в письмовій, зокрема електронній, формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Особливості укладення електронного договору регулюються Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та її прийняття другою стороною. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість підписання електронного правочину електронним підписом, зокрема електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

На підтвердження обставин укладення електронного договору позивачем надано копію кредитного договору № 602260176 від 19 листопада 2020 року, Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, а також документ, що містить опис алгоритму дій первісного кредитора стосовно укладення кредитних договорів.

Наданий алгоритм дій описує загальний порядок укладення електронних договорів у системі первісного кредитора. Водночас сам по собі такий документ не засвідчує конкретних технічних дій відповідача під час укладення спірного договору, що підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

На підтвердження виконання первісним кредитором своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів позивачем надано платіжні доручення, з яких убачається, що 19 листопада 2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило перерахування відповідачу 7 000,00 грн, а 28 листопада 2020 року здійснило ще два перерахування по 400,00 грн.

Таким чином, наданими платіжними документами підтверджується перерахування відповідачу коштів у загальному розмірі 7 800,00 грн.

Із розрахунку заборгованості первісного кредитора вбачається, що відповідач здійснив часткові платежі за кредитним договором: 11 грудня 2020 року 2 253,00 грн, 13 січня 2021 року 5,00 грн, 21 січня 2021 року 155,00 грн та 6 лютого 2021 року 5,00 грн, усього 2 418,00 грн.

За розрахунком первісного кредитора із зазначених платежів 0,72 грн зараховано в рахунок погашення основної суми кредиту, решту в рахунок погашення процентів.

У результаті непогашений залишок основної суми кредиту, за даними наданого розрахунку, становить 7 799,28 грн.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

Отже, невиконання позичальником обов`язку щодо повернення отриманих кредитних коштів у передбачений договором строк є порушенням грошового зобов`язання та за наявності належних доказів породжує право кредитора вимагати виконання такого зобов`язання.

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Як убачається з наданих матеріалів, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 121 від 16 лютого 2021 року до ТОВ «Таліон Плюс» передано право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 602260176 від 19 листопада 2020 року на загальну суму 17 060,33 грн, з яких 7 799,28 грн становить заборгованість за основною сумою кредиту та 9 261,05 грн заборгованість за процентами.

На підтвердження виконання умов договору факторингу надано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2021 року, відповідно до якого сторонами підтверджено здійснення повної оплати суми фінансування за Реєстром прав вимоги № 121 від 16 лютого 2021 року.

Надалі, 5 серпня 2020 року, між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 602260176 у загальному розмірі 22 629,11 грн, з яких 7 799,28 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 14 829,83 грн заборгованість за процентами.

Зазначені обставини підтверджуються витягом із Реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року, протоколом узгодження предмета факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги, а також платіжною інструкцією № 4097 від 30 травня 2023 року.

У подальшому, 11 липня 2025 року, між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е.

Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору перехід прав вимоги за заборгованістю до боржників здійснюється в момент підписання сторонами акта приймання-передачі Реєстру боржників.

14 липня 2025 року між сторонами підписано акт приймання-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 11/07/25-Е.

На підтвердження здійснення фінансування за договором факторингу позивачем надано відповідні платіжні інструкції.

Таким чином, надані договори факторингу та документи щодо їх виконання підтверджують існування послідовних правовідносин з відступлення права вимоги між первісним кредитором, ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та позивачем.

При цьому саме включення конкретної вимоги до відповідача в Реєстр боржників від 14 липня 2025 року має бути підтверджено належним витягом із цього реєстру.

Суд зазначає, що новий кредитор не може набути більше прав, ніж мав попередній кредитор, а тому сам по собі факт відступлення права вимоги не підтверджує правомірності всіх складових заборгованості, зазначених у відповідному реєстрі.

Щодо заявленої до стягнення заборгованості за процентами суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Згідно з умовами кредитного договору № 602260176 від 19 листопада 2020 року кредит надавався строком на 30 днів від дати його отримання.

Таким чином, погоджений сторонами строк кредитування за первісною сумою кредиту спливав у грудні 2020 року.

Із наданого розрахунку заборгованості первісного кредитора вбачається, що проценти за користування кредитними коштами нараховувалися до 16 лютого 2021 року включно, тобто після закінчення встановленого договором строку кредитування.

Крім того, згідно з розрахунком ТОВ «Таліон Плюс», починаючи з 17 лютого 2021 року до 30 березня 2021 року включно, здійснювалося подальше нарахування процентів у розмірі 132,59 грн за день, унаслідок чого загальна сума процентної заборгованості збільшилася до 14 829,83 грн.

Разом із тим, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитними коштами не є безстроковим.

За змістом статей 1048, 1054 ЦК України проценти за користування кредитом є платою за правомірне користування грошовими коштами протягом установленого договором строку кредитування.

Після закінчення строку кредитування правовідносини сторін щодо невиконаного грошового зобов`язання регулюються положеннями статті 625 ЦК України, які визначають правові наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначений правовий підхід відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц.

Суд ураховує, що пунктом 1.4 кредитного договору передбачено застосування базової процентної ставки у випадку користування кредитом понад погоджений строк. Однак сама по собі наявність такої умови не свідчить про продовження строку правомірного користування кредитними коштами на невизначений період і не усуває необхідності з`ясування правової природи відповідних нарахувань.

Із матеріалів справи не вбачається належного обґрунтування того, що строк кредитування було продовжено до 30 березня 2021 року або що всі заявлені до стягнення проценти нараховані в межах погодженого сторонами строку користування кредитними коштами.

Позивачем заявлено до стягнення саме проценти за користування кредитом, а не визначені відповідно до статті 625 ЦК України суми відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що нарахування договірних процентів після закінчення строку кредитування не може бути визнано обґрунтованим лише на підставі наданого кредитором розрахунку.

Водночас суд зазначає, що проценти, належним чином нараховані протягом установленого договором строку кредитування, можуть підлягати стягненню за умови підтвердження їх розміру належними та допустимими доказами з урахуванням здійснених відповідачем платежів.

Наданий позивачем розрахунок містить відомості про нарахування процентів у різні періоди, застосування різних денних сум нарахування, перерахунок заборгованості та часткове погашення процентів.

При цьому з поданих доказів необхідно встановити точний залишок процентів, нарахованих виключно в межах погодженого строку кредитування, з урахуванням здійснених платежів та їх зарахування.

Саме по собі зазначення в реєстрах відступлених прав вимоги та виписці з особового рахунку загальної суми процентної заборгованості в розмірі 14 829,83 грн не доводить правомірності нарахування цієї суми.

За таких обставин заявлена до стягнення заборгованість за процентами в розмірі 14 829,83 грн не може бути визнана доведеною в повному обсязі.

Щодо основної суми кредиту суд зазначає, що надані платіжні документи підтверджують перерахування відповідачу 7 800,00 грн, а розрахунок первісного кредитора містить відомості про часткове погашення основної суми кредиту в розмірі 0,72 грн.

Таким чином, за даними позивача, непогашений залишок фактично перерахованих коштів становить 7 799,28 грн.

За умови підтвердження належності двох додаткових перерахувань від 28 листопада 2020 року до спірного кредитного зобов`язання, а також належного переходу відповідного права вимоги до позивача, вимога про повернення непогашеної основної суми кредиту є обґрунтованою.

Оскільки належне виконання зобов`язання передбачає повернення фактично отриманих позичальником коштів, а доказів повного погашення основної суми кредиту матеріали справи не містять, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення непогашеної основної суми кредиту в розмірі 7 799,28 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем надано платіжну інструкцію № 49948 від 1 травня 2026 року на підтвердження сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

На підтвердження цих витрат надано договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, додаткову угоду № 25770905454 від 1 вересня 2025 року, а також акт приймання-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року.

Відповідно до зазначеного акта вартість наданих послуг становить 7 000,00 грн, з яких 5 000,00 грн складання позовної заяви, 1 000,00 грн вивчення матеріалів справи, 500,00 грн підготовка адвокатського запиту та 500,00 грн підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу суд враховує їх зв`язок із розглядом справи, обсяг наданих послуг, складність справи, час, витрачений на виконання відповідних робіт, а також співмірність таких витрат з предметом спору та результатом розгляду справи.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень статті 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених вимог.

Отже, виходячи з наведених обставин, досліджених доказів та зазначених положень законодавства, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині стягнення непогашеної основної суми кредиту та відмови в стягненні заявленої заборгованості за процентами у недоведеному розмірі.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263265, 274, 280282, 284 ЦПК України, статтями 205, 207, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 626, 628, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13) заборгованість за кредитним договором № 602260176 від 19 листопада 2020 року в розмірі 7 799 (сім тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 28 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13) судовий збір у розмірі 917 (дев`ятсот сімнадцять) гривень 61 копійка та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 412 (дві тисячі чотириста дванадцять) гривень 60 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте Володимирським міським судом Волинської області за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення відповідач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. У цьому випадку строк на апеляційне оскарження рішення обчислюється з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, установлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Тетяна ПУСТОВОЙТ