Решение № 140548451, 18.09.2026, Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/2770/25-ц

пр. 2-3077/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року Печерський районний суд міста Києва

у складі: головуючого судді - Соколова О.М.,

при секретарі судових засідань - Стужук А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку позовного спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

В С Т А Н О В И В :

У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (далі - відповідач, ТОВ «ДІЄСА») про стягнення заборгованості із заробітної плати, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в загальному розмірі 92 619,90 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 % від стягнутої заборгованості, що становить 18 523,98 грн.

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 13 липня 2012 року перебувала у трудових відносинах із ТОВ «ДІЄСА» та 18 червня 2024 року була звільнена за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України з посади бухгалтера департаменту фінансового контролю та аналітики, відділу обліку доходів, що підтверджується наказом про звільнення № Z00/17/06/001 від 17 червня 2024 року.

Позивач зазначає, що при звільненні відповідач не провів із нею остаточного розрахунку, не виплатив заборгованість із заробітної плати за період із січня по червень 2024 року та грошову компенсацію за 48 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки. Розрахунковий листок або письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, відповідачем не надано.

За твердженням позивача, останнє зарахування коштів від відповідача відбулося 06 червня 2024 року в сумі 1 133,00 грн із призначенням платежу «Заробітна плата за січень 2024 року». Інших виплат заробітної плати за період із лютого по червень 2024 року вона не отримувала.

Позивач зазначає, що розрахувала заборгованість із заробітної плати, виходячи з установленого їй посадового окладу в розмірі 16 189,00 грн та з урахуванням утримання податків і зборів. Зокрема, за січень 2024 року сума заборгованості після утримання податків, з урахуванням виплачених 1 133,00 грн, становить 11 899,15 грн; за лютий, березень, квітень і травень 2024 року - по 13 032,15 грн за кожен місяць; за червень 2024 року, з урахуванням 12 відпрацьованих робочих днів із 20, - 7 819,29 грн.

Крім того, позивач провела розрахунок грошової компенсації за 48 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки. Для визначення середньоденної заробітної плати нею враховано виплати за розрахунковий період із червня 2023 року по травень 2024 року в загальній сумі 196 761,03 грн, яку поділено на 366 календарних днів. Середньоденна заробітна плата, за розрахунком позивача, становить 537,60 грн, а сума компенсації за невикористану відпустку після утримання податків і зборів - 20 772,86 грн.

Таким чином, за розрахунком позивача, загальна сума заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку становить 92 619,90 грн.

У зв`язку з викладеним позивач просить стягнути з ТОВ «ДІЄСА» зазначену заборгованість, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 523,98 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.01.2026 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.

01.04.2025 року на адресу суду від представника відповідача ТОВ «ДІЄСА» надійшли додаткові пояснення у справі, у яких зазначено, що заборгованість перед позивачкою з виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та інших належних виплат становить 69 910,29 грн, що підтверджується розрахунковими листами та не оспорюється відповідачем.

Водночас представник відповідача заперечувала проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що несвоєчасна виплата належних позивачці сум зумовлена дією обставин непереборної сили, пов`язаних зі збройною агресією Російської Федерації проти України та запровадженням воєнного стану.

На підтвердження зазначених обставин представник відповідача посилалася на сертифікат Київської торгово-промислової палати № 3000-24-0827 від 23.04.2024 року, яким засвідчено наявність форс-мажорних обставин з 12.03.2022 року, а також на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, звіти про оцінку збитків ТОВ «ДІЄСА» та судові рішення, якими, за твердженням відповідача, підтверджено завдання товариству збитків унаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Крім того, представник відповідача зазначала, що 23.10.2023 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці проведено позапланову перевірку ТОВ «ДІЄСА» щодо дотримання законодавства про виплату заробітної плати, за результатами якої складено акт перевірки від 31.10.2023 року № Ц/КВ/26559/5. Водночас рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 24.01.2024 року у справі № 760/29187/23 провадження у справі про притягнення генерального директора ТОВ «ДІЄСА» до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Також представник відповідача посилалася на постанову Київського апеляційного суду від 22.07.2024 року у справі № 757/2043/24-ц, залишену без змін постановою Верховного Суду від 02.12.2024 року, якою скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На думку відповідача, викладені в зазначених судових рішеннях висновки підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи з огляду на подібність обставин та наявність доказів дії форс-мажорних обставин.

Крім того, представник відповідача зазначала, що ТОВ «ДІЄСА» отримало понад сорок п`ять сертифікатів, які засвідчують форс-мажорні обставини, а загальний орієнтовний розмір збитків товариства, відповідно до звітів про оцінку, становить 26 582 675,97 доларів США. Також наведено відомості про судові справи за позовами товариства до Російської Федерації про відшкодування завданих збитків.

Щодо вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача просила врахувати типовість справи, обсяг наданих правничих послуг, витрачений адвокатом час та критерії співмірності й розумності судових витрат, зазначивши про необхідність зменшення їх розміру до 3 000 грн.

На підтвердження наведених доводів представником відповідача подано розрахункові листи позивачки, сертифікат Київської торгово-промислової палати від 23.04.2024 року № 3000-24-0827, судові рішення та інші документи.

З огляду на викладене представник відповідача просила врахувати наведені пояснення під час ухвалення рішення у справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.07.2025 року занесеною до протоколу судового засідання задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у відповідача.

29.04.2026 року на адресу суду від відповідача надійшла відповідь на вимогу з дадатками.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, від представника позивача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та представника позивача, вимоги підтримали, просили задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року N 6-р (II)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Відповідно до частини третьої ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» з 13 липня 2012 року та 18 червня 2024 року була звільнена з роботи на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на час звільнення відповідач не провів із нею повного розрахунку, у зв`язку з чим утворилася заборгованість із виплати заробітної плати за період з лютого 2024 року до дня звільнення, а також не була виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки. Крім того, позивач посилається на порушення відповідачем строків остаточного розрахунку при звільненні та просить стягнути передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України відшкодування за час затримки розрахунку.

Як убачається з матеріалів справи, останній платіж, отриманий позивачем 6 червня 2024 року, становив 1 133,00 грн та, за твердженням позивача, був частковою виплатою заробітної плати за січень 2024 року.

У поданих до суду поясненнях ТОВ «ДІЄСА» визнало наявність заборгованості перед позивачем із виплати заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки в загальному розмірі 69 910,29 грн, з яких 44 897,52 грн - заборгованість із заробітної плати, а 25 012,77 грн - компенсація за невикористані дні відпустки. На підтвердження зазначених сум відповідач надав розрахункові листки.

Отже, загальний розмір заборгованості, визнаної відповідачем, становить:

44 897,52 грн + 25 012,77 грн = 69 910,29 грн.

Водночас відповідач заперечує проти покладення на нього відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, посилаючись на настання обставин непереборної сили внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та завданих підприємству збитків. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається, зокрема, на сертифікат Київської торгово-промислової палати № 3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року, судові рішення у справах про відшкодування збитків, документи щодо таких збитків, а також повідомлення працівників через внутрішній ресурс «MyEldoLife» від 1 червня 2023 року.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Умови запровадження та розміри доплат, надбавок, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі статтею 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим із виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то відповідні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою таких сум.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні, провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтями 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до законодавства, колективного договору на підставі укладеного трудового договору, а роботодавець не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами та колективними договорами.

Отже, обов`язок роботодавця виплачувати заробітну плату в установлені строки та провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення прямо передбачений нормами трудового законодавства.

Відповідно до статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівникові виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

З урахуванням установлених обставин справи, поданих відповідачем розрахункових листків та визнання ним заборгованості суд бере до уваги, що ТОВ «ДІЄСА» підтвердило наявність заборгованості із заробітної плати в розмірі 44 897,52 грн та компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 25 012,77 грн. Загальна сума зазначеної заборгованості становить 69 910,29 грн.

При цьому доказів, які б свідчили про погашення відповідачем визнаної заборгованості в зазначеному розмірі, суду не надано.

Право на отримання заробітної плати за виконану роботу та інших належних працівникові виплат є майновим правом, яке підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10), розкрито підходи до захисту майнових прав у контексті законних очікувань особи на отримання належних їй виплат.

Водночас у справі «Принц Ганс-Адам II Ліхтенштейн проти Німеччини» (заява № 42527/98) Європейський суд з прав людини наголошував на необхідності врахування змісту майнового права та наявності достатньої правової підстави для відповідного майнового інтересу.

З огляду на наведене невиплата роботодавцем заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку за наявності правових підстав для їх нарахування порушує майнові права працівника та підлягає судовому захисту.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у справах про стягнення заробітної плати обов`язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається на них відповідно до загальних правил доказування. Зокрема, роботодавець повинен надати докази належного нарахування та виплати працівникові відповідних сум.

Оскільки відповідач визнав заборгованість у загальному розмірі 69 910,29 грн, а доказів її погашення суду не надав, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки в зазначеному розмірі.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У разі наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене відшкодування, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору, але не більш як за період, установлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц сформулювала правові висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України, зокрема щодо необхідності врахування принципів розумності, справедливості та пропорційності під час визначення розміру відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.

Застосовуючи положення статті 117 Кодексу законів про працю України, суд має враховувати не лише тривалість затримки розрахунку та розмір невиплачених сум, а й конкретні обставини справи, поведінку сторін, причини виникнення заборгованості, а також співмірність заявленого до стягнення відшкодування з можливими майновими втратами працівника.

Разом із тим правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, сформульовані щодо попередньої редакції статті 117 Кодексу законів про працю України. Із 19 липня 2022 року, після набрання чинності Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, законодавець обмежив період, за який може бути стягнуто середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, шістьма місяцями.

Згідно зі статтею 4 Кодексу законів про працю України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах, визначених частиною першою статті 1 цього Кодексу, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

З огляду на це під час вирішення питання про відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні суд враховує спеціальні приписи трудового законодавства та загальні положення цивільного законодавства в частині, у якій це не суперечить природі трудових правовідносин.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення своїх обов`язків контрагентом боржника не вважаються випадком або непереборною силою.

За змістом статті 263 Цивільного кодексу України непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Саме по собі існування надзвичайних обставин не звільняє особу від відповідальності автоматично: необхідно встановити їх вплив на можливість виконання конкретного зобов`язання.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини та видають відповідні сертифікати. Форс-мажорними обставинами є надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Отже, для застосування положень про непереборну силу необхідно встановити не лише факт існування відповідних обставин, а й їх причинний зв`язок із неможливістю виконання конкретного зобов`язання у відповідний період.

Верховний Суд у своїй практиці зазначає, що сам по собі факт запровадження воєнного стану або наявність збройної агресії проти України не є безумовною підставою для звільнення суб`єкта господарювання від відповідальності за невиконання будь-якого зобов`язання. Необхідно встановити, чи призвели конкретні обставини до об`єктивної неможливості виконання саме того зобов`язання, щодо якого виник спір.

У зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану відповідач посилається на настання форс-мажорних обставин, які, на його думку, унеможливили своєчасне проведення розрахунків із працівниками.

На підтвердження зазначених обставин відповідач надав сертифікат Київської торгово-промислової палати № 3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року, документи щодо судових спорів про відшкодування збитків, завданих збройною агресією Російської Федерації, звіти про завдані збитки, а також послався на повідомлення працівників через внутрішній ресурс «MyEldoLife» від 1 червня 2023 року щодо форс-мажорних обставин та затримки розрахунків.

Відповідач також посилається на судові рішення у справах № 910/14555/23 та № 910/2735/24, якими розглядалися вимоги про відшкодування збитків, пов`язаних зі збройною агресією Російської Федерації, та надає відповідні документи на підтвердження характеру і наслідків таких збитків.

Крім того, відповідач посилається на постанови апеляційних судів, ухвалені в інших справах за позовами працівників до ТОВ «ДІЄСА», у яких, за твердженням відповідача, суди дійшли висновку про наявність обставин непереборної сили та їх вплив на можливість своєчасного проведення розрахунку при звільненні.

Зокрема, відповідач посилається на постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2024 року у справі № 757/2043/24-ц, залишену без змін постановою Верховного Суду від 2 грудня 2024 року, якою касаційну скаргу позивача залишено без задоволення. Як зазначає відповідач, у цій справі судами було підтверджено неможливість виконання ТОВ «ДІЄСА» обов`язку щодо своєчасного проведення розрахунку з працівником при звільненні та встановлено причинно-наслідковий зв`язок між відповідними обставинами й порушенням строків розрахунку.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із того, що відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України жоден доказ не має для суду наперед установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Саме по собі засвідчення форс-мажорних обставин торгово-промисловою палатою не означає автоматичного звільнення роботодавця від відповідальності за затримку розрахунку з працівником. Водночас такий сертифікат та інші подані відповідачем документи підлягають оцінці в сукупності з обставинами, на які посилається відповідач, зокрема щодо характеру завданих підприємству збитків, їх впливу на його діяльність та можливості виконання зобов`язань перед працівниками.

Посилання відповідача на судові рішення в інших справах також підлягають оцінці з урахуванням положень цивільного процесуального законодавства. Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас рішення судів в інших справах не звільняють суд від обов`язку встановити обставини саме цього спору, зокрема щодо наявності причинного зв`язку між обставинами, на які посилається відповідач, та неможливістю своєчасно провести розрахунок із ОСОБА_1 . Правове значення таких судових рішень визначається з урахуванням їх змісту, установлених у них обставин та положень статті 82 Цивільного процесуального кодексу України.

З матеріалів справи також убачається, що відповідач посилається на повідомлення працівників про настання обставин непереборної сили та затримку розрахунку, розміщене 1 червня 2023 року на внутрішньому ресурсі «MyEldoLife».

Оцінюючи цей довід, суд бере до уваги, що повідомлення працівників про відповідні обставини саме по собі не підтверджує об`єктивної неможливості виконання роботодавцем зобов`язання щодо своєчасного розрахунку з конкретним працівником. Водночас відомості про таке повідомлення можуть оцінюватися разом з іншими доказами, поданими на підтвердження доводів відповідача.

Посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду щодо наслідків неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про форс-мажорні обставини також не є самостійною підставою для звільнення від відповідальності. Правові висновки, сформульовані у справах щодо договірних зобов`язань, мають застосовуватися з урахуванням правової природи спірних трудових правовідносин та спеціальних норм трудового законодавства.

При цьому суд бере до уваги, що стаття 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регулює особливості виплати заробітної плати в умовах воєнного стану. Відповідно до цієї статті роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення строків її виплати, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Водночас звільнення від відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати не звільняє від обов`язку її виплатити.

Таким чином, для вирішення вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні необхідно розмежовувати обов`язок виплатити належні працівникові суми та питання відповідальності роботодавця за порушення строків такої виплати.

З огляду на наведені положення закону та доводи відповідача суд має оцінити, чи підтверджують подані докази об`єктивну неможливість своєчасного виконання зобов`язання саме перед позивачем. Сам факт існування воєнного стану, завдання підприємству збитків або наявності сертифіката про форс-мажорні обставини не є достатнім без установлення їх впливу на можливість проведення розрахунку з працівником у відповідний період.

За умови встановлення на підставі сукупності належних і допустимих доказів того, що затримка розрахунку була спричинена обставинами непереборної сили, які об`єктивно унеможливили своєчасне виконання відповідачем відповідного зобов`язання, суд доходить висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас наявність таких обставин не усуває обов`язку відповідача виплатити позивачу заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористані дні відпустки, оскільки ці виплати є належними працівникові сумами, право на отримання яких виникло у зв`язку з трудовими відносинами.

Таким чином, висновок щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має ґрунтуватися на встановлених судом обставинах та оцінці всіх поданих сторонами доказів у їх сукупності.

З урахуванням установлених обставин справи суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки в загальному розмірі 69 910,29 грн, яка визнана відповідачем та підтверджується розрахунковими листками і його поясненнями.

Відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наведених вище підстав.

Відповідно до частини першої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо процесуальних питань у заявах і клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 Цивільного процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких надано копію договору про надання правничої допомоги № 16012025 від 16 січня 2025 року та додаткову угоду № 1.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Форми гонорару відрізняються порядком його обчислення: у разі визначення фіксованого розміру гонорару фактична кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг клієнту, не є безпосередньою підставою для обчислення його розміру; натомість у разі погодинної оплати підставою для виплати гонорару є кількість витрачених на надання послуг годин, помножена на вартість однієї години роботи адвоката з урахуванням його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Як убачається з додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги, сторони погодили, що за надання правничої допомоги в обсязі, передбаченому цією додатковою угодою, клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар у розмірі 20 % від отриманих (стягнутих) грошових коштів за невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом із тим погоджений сторонами розмір гонорару не є безумовною підставою для стягнення з іншої сторони всіх заявлених витрат. Під час вирішення питання про їх розподіл суд має оцінити обсяг фактично наданої правничої допомоги, складність справи, кількість підготовлених процесуальних документів, тривалість розгляду, ціну позову та співмірність витрат із предметом спору.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, вартість відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або регіоні, тривалість розгляду та складність справи (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 2 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Дослідивши матеріали справи та надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених процесуальних документів та обсягу наданої правничої допомоги доходить висновку про неспівмірність заявленої до відшкодування суми з фактичним обсягом виконаної роботи. Крім того, позовні вимоги задовольняються частково.

За таких обставин суд вважає за необхідне визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 5 000,00 грн, яка, на переконання суду, є співмірною з обсягом наданої правничої допомоги та обставинами цієї справи.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною шостою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а позовні вимоги задоволено частково, питання про стягнення судового збору з відповідача в дохід держави вирішується відповідно до частини шостої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Усі інші пояснення сторін, їхні докази й аргументи не спростовують висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні. Їх дослідження та оцінка не дали підстав для встановлення обставин, які б зумовлювали ухвалення іншого рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року судові рішення повинні достатньою мірою містити мотиви, на яких вони ґрунтуються, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів із вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

Керуючись статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в загальному розмірі 69 910 (шістдесят дев`ять тисяч дев`ятсот десять) гривень 29 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» в дохід держави судовий збір у розмірі 699 (шістсот дев`яносто дев`ять) гривень 10 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд.45, ЄДРПОУ 36483471.

Суддя О.М.Соколов