Решение № 140547228, 12.10.2026, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

12 жовтня 2026 року

Справа № 642/1191/26

Провадження № 2/642/956/26

РІШЕННЯ

Іменем України

12 жовтня 2026 року м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Гримайло А. М.,

за участю секретаря Мальцева К. В.,

представника позивача адвоката Огієнка Б. С.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

її представника адвоката Онопка В. С.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

її представників адвокатів Бережного Г. В., Курила С. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Харківська міська рада про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності на частку в спільному сумісному майні, припинення права спільної часткової власності,

в с т а н о в и в:

19 лютого 2026 року до Холодногірського районного суду м. Харкова звернувся представник позивача ОСОБА_3 адвокат Огієнко Б. С. із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Харківська міська рада, про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності на частку в спільному сумісному майні, припинення права спільної часткової власності, у якому просить:

- виділити частку ОСОБА_3 у розмірі 39/100 частини у праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з приміщень: 1-1 площею 9,3 кв. м.; 1-5 площею 10,9 кв. м.; 1-7 площею 6,0 кв. м.; 1-4 площею 4,5 кв. м.; 1-6 площею 4,4 кв. м.; 1-3 площею 8,7 кв. м.; 1-2 площею 14,5 кв. м.; ганок а3; сарай «К»; вбиральня «У»; вигрібна яма «№ 6»; частина огорожі;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок літ. «А-1» з прибудовами літ. «а» та літ. «А111-1», ганок а3; сарай «К»; вбиральня «У»; вигрібна яма «№6»; частина огорожі, загальною площею 58,1 кв. м., житловою площею 34,1 кв. м., а саме: приміщення 1-1 кухня, площею 9,3 кв. м., приміщення 1-2 житлова, площею 14,5 кв. м., приміщення 1-3 житлова, площею 8,7 кв. м., приміщення 1-4 коридор, площею 4,3 кв. м., приміщення 1-5 житлова, площею 10,9 кв. м., приміщення 1-6 кухня, площею 4,4 кв. м., приміщення 1-7 топочна, площею 6,0 кв. м., а також надвірні будівлі та споруди: ганок а3; сарай «К»; вбиральня «У»; вигрібна яма «№ 6»; частина огорожі, які розташовані по АДРЕСА_1 , з можливістю присвоєння нової поштової адреси;

- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 на 39/100 частину у праві спільної часткової власності на житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу № 2-2265, посвідченого 16.06.1977 року старшим державним нотаріусом Другої ХДНК Д`яченко О. Л., ОСОБА_3 є власником 1/3 частини домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11.02.2009 року визнано нові ідеальні частки співвласників домоволодіння АДРЕСА_2 згідно листа КП «ХМ БТІ» №2001940 від 28.09.2008 року та на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23.05.2008 року наступним чином: за ОСОБА_5 - 20/100 частини домоволодіння, замість 52/300 частини, за ОСОБА_3 - 39/100 частини домоволодіння, замість 1/3 частини, за ОСОБА_6 - 22/100 частини домоволодіння, замість 52/300 частини, за ОСОБА_4 - 19/100 частини домоволодіння, замість 48/300 частини.

За відомостями Державного реєстру речових прав за ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності зареєстровано 19/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 - 20/100 частини, за ОСОБА_1 - 22/100 частини; на теперішній час право власності позивача ОСОБА_3 на 39/100 частини спірного житлового будинку залишається не зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав, що не впливає на зміст його права власності.

За роки спільного користування житловим будинком АДРЕСА_1 склався певний порядок користування будинком та надвірними будівлями, згідно якого ОСОБА_3 користується приміщеннями: 1-1 площею 9,3 кв. м.; 1-5 площею 10,9 кв. м.; 1-7 площею 6,0 кв. м.; 1-4 площею 4,5 кв. м.; 1-6 площею 4,4 кв. м.; 1-3 площею 8,7 кв. м.; 1-2 площею 14,5 кв. м.; ганком а3; сараєм «К»; вбиральною «У»; вигрібною ямою «№ 6» та частиною огорожі. Згідно з висновком експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса» № 14232 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 06.01.2026 надано варіант виділу житлового будинку, де виділено ОСОБА_3 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення: 1-1 площею 9,3 кв.м.; 1-5 площею 10,9 кв.м.; 1-7 площею 6,0 кв.м.; 1-4 площею 4,5 кв.м.; 1-6 площею 4,4 кв.м.; 1-3 площею 8,7 кв.м.; 1-2 площею 14,5 кв.м.; ганок а3; сарай «К»; вбиральня «У», вигрібна яма «№ 6»; частина огорожі, з подальшим присвоєнням окремої поштової адреси, можливо, проте, згідно з вказаному висновку відповідно до запропонованого варіанту виділу частка ОСОБА_3 складає 50/100 частин домоволодіння. Згідно приведеної у висновку експерта таблиці в розділі «Варіант виділу будинку і надвірних будівель» співвласнику ОСОБА_3 виділяється, зокрема, прибудова літ. «А111-1», яка складається з приміщень 1-4, 1-5, 1-6, а також сарай літ. «К»; інвентаризаційна вартість прибудови літ. «А111-1» становить 148 698,00 грн., а сараю літ. «К» - 34 507,00 грн. Відповідно до рішення Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Харкові ради Харківської області № 534 від 07.08.2007 року оформлено раніше виконану прибудову літ. «А11- 1» розм. 8,20 х 3,0 м. у домоволодінні АДРЕСА_2 на ім`я гр. ОСОБА_3 ; дозволено ОСОБА_3 знести гараж літ. «Ф» та провести реконструкцію сарая літ. «Б» розм. 4,60 х 4,20 м. у домоволодінні АДРЕСА_2 . У зв`язку із упорядкуванням літеровки приміщень, прибудова розміром 8,20 х 3,0 м., яка мала літ. «А11-1», наразі має літ. «А111-1», площею 24,6 кв. м., а сарай розміром 4,60 х 4,20 м., який мав літ. «Б», наразі має літ. «К», площею 18 кв. м. Таким чином, ОСОБА_3 самостійно та за власні грошові кошти побудував прибудову літ. «А111-1» і сарай літ. «К», отримав відповідні дозвільні документи на експлуатацію цих приміщень і використовує їх виключно в особистих цілях, а тому вони є його особистою власністю. Враховуючи, що загальна інвентаризаційна вартість приміщень, які ОСОБА_3 просить виділити йому в приватну власність, до складу яких в тому числі входить прибудова літ. «А111-1» та сарай літ. «К», згідно висновку експерта складає 357 678,00 грн., то за рахунок одноособового вкладу позивача в їх появу, вказана вартість повинна бути зменшена на суму вартості цих приміщень, а саме 357 678,00 - (148 698,00 + 34 507,00) = 174 473,00 грн. Також, у висновку експерта враховано вартість сараю літ. «Б», проте позивач не претендує на нього. Вважає, що його вартість також необхідно відняти від загальної вартості приміщень, які будуть виділені в натурі ОСОБА_3 , отже кінцева інвентаризаційна вартість виділених позивачу приміщень в житловому будинку АДРЕСА_1 складає: 174 473,00 - 24 200 = 150 273,00 грн. Виходячи з цього, загальна інвентаризаційна вартість усього спірного домоволодіння за врахуванням вартості особистих приміщень позивача складає: 717 856,00 - (148 698,00 + 34 507,00) = 534 651,00 грн. За таких обставин, частка у спільному майні ОСОБА_3 , яку він просить суд виділити йому в окрему одиницю, складає: (150 273,00 х 100) / 534 651,00 = 28/100, що є значно меншим за ту частку, яка належить йому на праві спільної часткової власності разом із відповідачами, а саме 39/100 частки; компенсацію за різницю між часткою позивача у спільному частковому майні та фактично виділяємої частки домоволодіння АДРЕСА_1 в натурі ОСОБА_3 не стягує з відповідачів. Оскільки частки інших співвласників не зменшуються, об`єкти самочинного будівництва відсутні, а тому наявні підстави та технічна можливість виділу частки позивача у натурі, як окремого об`єкта нерухомого майна, тому він змушений звернутися до суду з позовом. Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 24.02.2026 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, справу призначено у підготовче судове засідання. 17.03.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Онопка В. С. через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому він проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що власниками у спільній частковій власності домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 (19/100 частки), ОСОБА_2 (20/100 частки), ОСОБА_1 (22/100 частки) та ОСОБА_3 (39/100). Відповідно до інформації, яка містить в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04.03.2026, домоволодіння АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку з прибудовами літ. «А-1», цегла, житловою площею 123,7 кв. м., загальною площею 175,9 кв. м.; житлового будинку з прибудовами літ. «В-1», цегла, житловою площею 12,0 кв. м., загальною площею 19,1 кв. м. та надвірних будівель: сараї літ. «Г», «Д», «Е», «З», «Х», тамбур літ. «х», льох літ. «П», гаража літ. «Т», навісів літ. «Ю», «Є», огорожі № 2, 7, 8, 9, 10, зливної ями № 6, що збігається з даними технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1 , виготовленому 07.09.2017 КП «Харківське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради. За даними схематичного плану, який міститься у технічному паспорті від 07.09.2017, домоволодіння АДРЕСА_1 межує з домоволодіннями: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ; також зазначено, що площа земельної ділянки складає 734 кв. м. Листом КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 28.04.2010 повідомило ОСОБА_2 , що земельна ділянка площею 684 кв. м. була закріплена в користування за домоволодінням АДРЕСА_6 ), у відповідності до рішення виконкому Ленінської райради депутатів трудящих м. Харкова від 03.05.1956 за № 147. Як убачається з листа КП «Харківське міське БТІ» від 12.03.2007, право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_7 спочатку був зареєстрований за ОСОБА_8 на підставі виконавчого листа Народного суду 4-го району м. Харкова від 30.01.1923, у подальшому право власності на вищевказаний житловий будинок з надвірними будівлями було зареєстровано за державою в особі Ленінського райфінвідділу м. Харкова на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, виданого 21.10.1978 2-ю ХГНК. ОСОБА_3 до позовної заяви додав декілька технічних паспортів на домоволодіння АДРЕСА_2 , інформація в яких частково суперечить одна одній. Так, в технічному паспорті від 17.03.2007 КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» міститься інформація, що частина земельної ділянки по АДРЕСА_8 , площею 618 кв.м. є самовільно зайнятою. В іншому технічному паспорті, виготовленому 04.03.2010 КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», зазначено, що об`єкти літ. «У» та «Щ» є самовільними будівлями. Проте інформація про самовільно зайняту земельну ділянку відсутня, але зазначено, що житловий будинок літ. «Б», розташований по АДРЕСА_9 , на праві власності зареєстровано за Державою в особі Ленінського райфінвідділу м. Харкова. Крім того, позивачем надано технічний паспорт, виготовлений ФОП ОСОБА_9 станом на 21.08.2021, з якого убачається, що загальна площа земельної ділянки складає 1307 кв. м. На території домоволодіння розташовані: житловий будинок літ. А-1, літ. В-1; житлова прибудова літ.А11-1, літ.А111-1; прибудова літ.а, літ.а1, літ.в1; сарай літ.Б, літ.Г, літ.Д, літ.З, літ.К; льох літ. П; гараж літ.Ж (на схематичному плані зазначено як літ. «Т»); вбиральня - літ. Щ, літ. У; літній душ літ.Ч; ворота з хвірткою літ.№1; огорожа № 2, № 3, № 5; вигрібна яма - № 6. На підставі даних, що містяться в технічному паспорті головним судовим експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» складено висновок за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 06.01.2026, відповідно до якого надано варіант виділу житлового будинку, де пропонується виділити ОСОБА_3 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення: 1-1 площею 9,3 кв. м.; 1-5 площею 10,9 кв. м.; 1-7 площею 6,0 кв. м.; 1-4 площею 4,5 кв. м.; 1-6 площею 4,4 кв. м.; 1-3 площею 8,7 кв. м.; 1-2 площею 14,5 кв. м.; ганок а3; сарай «К»; вбиральня «У»; вигрібна яма «№ 6»; частина огорожі, з можливістю подальшого присвоєння окремої поштової адреси. Відповідно до запропонованого варіанту виділу частка ОСОБА_3 складає 50/100 частин домоволодіння. На схематичному плані земельної ділянки, який міститься в технічному паспорті, виготовленому 17.03.2007 КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», вбиральня «У» знаходиться на самозайнятій земельній ділянці, яка, з урахуванням даних, які містяться в технічному паспорті від 07.09.2017, знаходиться на території домоволодіння АДРЕСА_5 . Крім того, в технічному паспорті від 21.08.2021 невірно зазначено місце розташування вигрібної ями «№ 6», яка фактично знаходиться між об`єктами А11-1 та К, проте на схематичному плані вона перебуває в іншому місці. Експертом при складені висновку не було враховано вищевказаних обставин. Визнання права власності за позивачем на частину споруд, розміщених на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності та не відноситься до домоволодіння АДРЕСА_1 , призведе до автоматичного переходу права користування на цю земельну ділянку до ОСОБА_3 , позивач не залучає у якості співвідповідача Харківську міську раду, при цьому незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 07.07.2026 до участі у справі № 642/1191/26 у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, залучено Харківську міську раду. Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 11.09.2026 підготовче провадження по справі закрито, справи призначена до судового розгляду. Представник позивача адвокат Огієнко Б. С. у судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав пояснення аналогічні доводам позовної заяви. Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Онопко В. С. у судове засідання з`явилися, просили відмовити у задоволені позову у повному обсязі, з причин, зазначених у відзові на позовну заяву. Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Бережний Г. В. у судове засідання з`явилися, проти задоволення позову заперечували. Відповідач ОСОБА_7 у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена своєчасно належним чином, 20.03.2026 надала до суду заяву, у якій проти позову заперечувала, просила у його задоволенні відмовити за необґрунтованістю та розгляд справи проводити за її відсутності. Представник третьої особи Харківська міська рада у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за відсутності представника не надав. Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідачів та їх представників, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини. Як вбачається з договору купівлі-продажу № 2-2265, посвідченого 16.06.1977 старшим державним нотаріусом Другої Харківської державної нотаріальної контори Д`яченко О. Л., ОСОБА_3 купив 1/3 частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 9-10). Згідно з висновком про технічний стан будівельних конструкцій самовільно прибудованих приміщень 1-4, 1-5, 1-6 літ. «А» до житлового будинку по АДРЕСА_8 в Харкові від 22.06.2007 за результатами натурного обстеження та перевірочних розрахунків технічного стану обстежуваних конструкцій несучі елементи стін, горищного перекриття знаходяться у нормальному стані, характеристики міцності достатні, щоб сприймати вагу покрівлі. Прибудови до житлової частини були виконані з метою розширення та поліпшення житлових та побутових умов; несучі конструкції відносяться до нормального технічного стану, рекомендовано виконання утеплення стін прибудови шляхом заповнення утеплювачем повітряного прошарку між цегляними стінками (т. 1 а. с. 12-23). Відповідно до рішення Виконавчого комітету Ленінської районної у місті Харкові ради Харківської області № 534 від 07.08.2007 року оформлено раніше виконану прибудову літ. «А11- 1» розм. 8,20 х 3,0 м у домоволодінні АДРЕСА_2 на ім`я гр. ОСОБА_3 ; дозволено ОСОБА_3 знести гараж літ. «Ф» та провести реконструкцію сарая літ. «Б» розм. 4,60 х 4,20 м. у домоволодінні АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 11). Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11.02.2009 визнано нові ідеальні частки співвласників домоволодіння АДРЕСА_2 згідно з листом КП «Харківське міське БТІ» № 2001940 від 28.09.2008 та на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23.05.2008 наступним чином: за ОСОБА_5 - 20/100 частини домоволодіння, замість 52/300 частини, за ОСОБА_3 - 39/100 частини домоволодіння, замість 1/3 частини, за ОСОБА_6 - 22/100 частини домоволодіння, замість 57/300 частини, за ОСОБА_4 - 19/100 частини домоволодіння, замість 48/300 частини (т. 1 а. с. 60).

З технічного паспорту КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 17.03.2007 вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 має загальну площу у розмірі 1307 кв. м, частина якої площею 618 кв. м є самовільно зайнятою; станом на 27.09.2006 самовільним будівництвом є приміщення літ. «А11», «Ф», «В», «Т», «У»; у будинку літ. «А-1» самовільно прибудовані приміщення 1-4, 1-5, 1-6, 2-5, 2-8, частина 2-6 (площею 7,0 кв. м); самовільно переобладнаним у житлове приміщення із сіней є частина 2-6 (площею 5,7 кв. м); самовільно побудованим є приміщення VII літ. «В-1» (т. 1 а. с. 24-30). З технічного паспорту КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 04.03.2010 вбачається, що ОСОБА_3 є власником 39/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_2 , об`єкти літ. «У» та «Щ» є самовільними будівлями, інформація про самовільно зайняту земельну ділянку відсутня, але зазначено, що загальна площа земельної ділянки згідно з квартальною зйомкою, затвердженою рішенням Ленінської райради м. Харкова № 147 від 03.05.1956 складала 689 кв. м; житловий будинок літ. «Б», розташований по АДРЕСА_9 , на праві власності зареєстровано за Державою в особі Ленінського райфінвідділу м. Харкова (т. 1 а. с. 51-56). Листом КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 23.03.2010 повідомлено, що з метою упорядкування літеровки знесеного сараю «літ. Б», на місці якого було зведено сарай під «літ. Б», новозбудованому сараю надається «літ. Х» (т. 1 а. с. 58). Згідно з Технічним висновком про стан будівельних конструкцій сараю (літ. «Х») на території домоволодіння по АДРЕСА_2 від 30.07.2010 несучі конструкції сараю (літ. «Х») відносяться до нормального технічного стану, сарай побудований на існуючих фундаментах сараю літ.«Б» (т. 1 а. с. 31-50). Як вбачається з технічного паспорту, виготовленому ФОП ОСОБА_9 станом на 08.09.2021, загальна площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 складає 1307 кв. м; на території домоволодіння розташовані: житлові будинки «літ. А-1», «літ. В-1»; житлові прибудови «літ.А11-1», «літ.А111-1»; прибудови «літ. а», «літ. а1», «літ. в1 »; сараї «літ. Б», «літ. Г», «літ. Д», «літ. З», «літ. К»; льох «літ. П»; гараж «літ. Ж» (на схематичному плані зазначено як «літ. Т»); вбиральні «літ. Щ», «літ. У»; літні душі «літ. Ч»; ворота з хвірткою «літ. № 1»; огорожі № 2, № 3, № 5; вигрібна яма - № 6; жодних відміток щодо наявності самовільних будівель та самовільно зайнятих земельних ділянок технічний паспорт не містить (т. 1 а. с. 61-67). Згідно з відповідями Газопостачальної компанії «Нафтогаз» від 04.08.2025, КП «Харківводоканал» від 08.09.2025, ОСОБА_3 є споживачем комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 ; за відповідями ПАТ «Харківенергозбут» від 05.09.2025, АТ «Харківобленерго» від 12.09.2025 особового рахунку на ім`я ОСОБА_3 за зазначеною адресою не відкрито (т. 1 а. с. 68-78). Висновком експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса» № 14232 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 06.01.2026 надано варіант виділу житлового будинку, де виділено ОСОБА_3 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення: 1-1 площею 9,3 кв.м.; 1-5 площею 10,9 кв.м.; 1-7 площею 6,0 кв. м.; 1-4 площею 4,5 кв. м.; 1-6 площею 4,4 кв. м.; 1-3 площею 8,7 кв.м.; 1-2 площею 14,5 кв.м.; ганок а3; сарай «К»; вбиральня «У», вигрібна яма «№ 6»; частина огорожі, з можливістю подальшого присвоєння окремої поштової адреси; відповідно до запропонованого варіанту виділу частка ОСОБА_3 складає 50/100 частин домоволодіння (т. 1 а. с. 79-86). Згідно з інформацією КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації від 11.04.2025 щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_5 , до. 01.01.2013 актуальної інформації про зареєстроване право власності не міститься; первинно домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_8 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 21.10.1978 Другою Харківською державною нотаріальною конторою, право власності на домоволодіння перейшло до Держави в особі Ленінського райфінвідділу м. Харкова; при поточній інвентаризації від 21.09.2006 встановлено, що домоволодінням по АДРЕСА_2 проведено самозахоплення земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок «літ. Б-1» з домоволодіння по АДРЕСА_2 ; поточна технічна інвентаризація об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 після 1981 року не проводилась (а. с. 138 копії інвентаризаційної справи домоволодіння АДРЕСА_2 ). Як вбачається зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людині гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи, а тому постановлення рішення про задоволення позову є забезпеченням права позивача на справедливий суд. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. З частини 3 ст. 13 Конституції України вбачається, що власність зобов`язує; власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу ( ч. 1 ст. 16 ЦК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України).

Як вбачається з ч. 1 ст. 182 ЦК України права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (ст. 355 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (частина перша статті 364 ЦК України).

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (постанова від 23.04.2025 у справі № 357/3145/20) у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За приписами частин 1-5 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 04.10.91 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Тлумачення положень статей 183, 358, 364, 379, 383 ЦК України дає підстави для висновку про те, що поділ будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2012 року у справі № 6-12цс13, а також у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц (провадження № 61-21409св18), від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15 (провадження № 61-26178св18) від 11 жовтня 2021 року у справі № 607/14338/19-ц (провадження № 61-19073св20).

У постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 у справі № 6-130цс13 та від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15, постановах Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 127/28862/21 та від 14.06.2023 у справі № 215/4928/20 сформульовано висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу або виділу відповідно до статей 364, 367 ЦК України. Питання про поділ чи виділ об`єкта, до складу якого входить самочинно збудована частина, може вирішуватися після прийняття такого будівництва в експлуатацію та набуття права власності на нього в установленому законом порядку.

При цьому виключення самочинно збудованих приміщень із запропонованого варіанта виділу саме по собі не усуває цієї перешкоди, якщо такі приміщення фактично залишаються у складі єдиного об`єкта нерухомого майна. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 14.06.2023 у справі № 215/4928/20.

Суд зазначає, що надані позивачем технічні паспорти на домоволодіння АДРЕСА_10 є документами, у яких відображаються фактичні технічні характеристики об`єктів, проте не підтверджують виникнення права власності на новозбудовану або реконструйовану частину нерухомого майна. Матеріали справи не містять документів про прийняття в експлуатацію приміщень літ. «А11», «Ф», «В», «Т», «У», «Щ»; приміщень 1-4, 1-5, 1-6, 2-5, 2-8, частини 2-6 (площею 7,0 кв. м) у будинку літ. «А-1», приміщення VII літ. «В-1», які згідно з технічними паспортами на зазначене домоволодіння є самовільно прибудованими (побудованими), міститься інформація щодо самовільного переобладнання у житлове приміщення із сіней частина приміщення 2-6 (площею 5,7 кв. м) у будинку літ. «А-1»; відсутня інформація про державну реєстрацію права на них у складі домоволодіння або внесення до Державного реєстру речових прав змін щодо складу та площі таких об`єктів, матеріали також не містять декларації або сертифіката про прийняття вищезазначених об`єктів нерухомого майна в експлуатацію.

Надані суду технічні висновки про стан будівельних конструкцій, рішення про дозволи на оформлення прибудов, здійснення реконструкції суд визнає неналежними доказами, оскільки вони не підтверджують та не спростовують обставин, що мають значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оскільки зазначені докази мають значення для прийняття самовільно побудованого (новозбудованого) об`єкту в експлуатацію та оформлення права власності на такі об`єкти.

Таким чином, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності (за винятком випадків його узаконення), тому воно не може бути предметом поділу або виділу в натурі згідно зі статтями 364 та 367 ЦК України.

Крім того, має місце самозахват території домоволодіння АДРЕСА_5 , право власності на яке зареєстровано за Державою в особі Ленінського райфінвідділу м. Харкова, площа якого безпідставно включена до площі домоволодіння АДРЕСА_1 , про що містяться відомості у технічних паспортах на зазначене домоволодіння від 17.03.2007, 04.03.2010, 08.09.2021.

За вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

У п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. («Проніна проти України», № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Проаналізувавши встановлені обставини по справі, оцінивши надані в силу положень ст. 80 ЦПК України докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлений позов про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності на частку в спільному сумісному майні, припинення права спільної часткової власності є передчасним, оскільки у домоволодінні у наявності є об`єкти нерухомого майна, які є самовільно побудованими (переобладнаними), такі об`єкти у встановленому законом порядку в експлуатацію на прийняті, право власності на них не зареєстровано, що позбавляє суд можливості перебирання на себе повноважень інших органів, до компетенції яких законодавством України віднесено вирішення таких питань, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у позову відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне судовий збір покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 43, 76-82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 352, 354-355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Харківська міська рада про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності на частку в спільному сумісному майні, припинення права спільної часткової власності відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 12.10.2026.

Суддя - А. М. Гримайло