Постановление суда № 140543926, 13.10.2026, Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/633/26

Провадження №1-кс/944/837/26

УХВАЛА

13.10.2026 рокум.ЯворівСлідчий суддя Яворівського районного суду Львівської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання представника ОСОБА_3 , подане в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка - 2013», про скасування арешту на транспортний засіб в об`єднаному кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140060002887 від 12.08.2016,

в с т а н о в и в:

02.10.2026 представник заявника ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням, в якому просить скасувати арешт на автомобіль марки «MAN» 19.343, шасі № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка - 2013», в кримінальному провадженні за №12016140060002887 від 12.08.2016.

В обґрунтування клопотання зазначає, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.08.2018, накладено арешт на майно, а саме на транспортні засоби, серед яких автомобіль марки «MAN» 19.343, шасі № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка - 2013».

Автомобіль, на який накладено арешт, належать ТОВ «Будівельна спілка - 2013», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

На вказаний автомобіль накладено арешт з 10.08.2018, тобто минуло більше семи років, з моменту його накладення.

Факт тривалого накладення арешту на майно ТОВ «Будівельна спілка - 2013» є непропорційним втручанням у право власності товариства та створює перешкоди у володінні та розпорядженні своїм майном. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків. Разом з тим, захід забезпечення кримінального провадження (арешт майна) триває більше семи років, при тому що зазначений захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим.

Таким чином, позбавлення власника майна можливості розпоряджатися власністю, як захід забезпечення кримінального провадження, порушує право власності та суперечить ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому випадку, коли у кримінальному провадженні відсутні підстави, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння майном у контексті забезпечення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної особи фізичної чи юридичної особи.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги мету накладення арешту - забезпечення збереження речових доказів, обставин, що підтверджують необхідності збереження арешту майна немає, строк накладення арешту більше семи років, вважає, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба, необхідності здійснення такого арешту в кримінальному провадженні також немає.

З урахуванням наведеного, просить клопотання задовольнити.

13.10.2026 прокурор Яворівської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_4 скерував до суду заперечення на клопотання про скасування арешту. В обгрунтувння клопотання зазначає, що ухвала Печерського районного суду міста Києва від 10.08.2018 про накладення арешту на транспортний засіб марки «MAN» 19.343, шасі № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , винесена у відповідності до вимог чинного законодавства, скасування арешту на вказане майно може призвести до втрати доказів у даному кримінальному провадженні. З урахуванням наведеного, просить у задоволенні клопотання про скасування арешту відмовити.

В судовому засіданні, яке відбулось 12.10.2026, представник заявника ОСОБА_3 клопотання підтримав з підстав, наведених у ньому, просив клопотання задовольнити.

В судове засідання слідчий СВ Яворівського РВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_5 не з`явилася, хоча належним чином повідомлялась про час та місце розгляду справи. 12.10.2026 скерувала до суду заяву, в якій просить розгляд клопотання проводити у її відсутності, щодо прийняття рішення покладається на розсуд суду.

Прокурор в судове засідання не з`явився, однак в запереченні на клопотання про скасування арешту на майно просив розгляд клопотання проводити без його участі.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя прийшов до наступного висновку.

Слідчим суддею встановлено, що Яворівським РВП ГУНП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесені до ЄРДР за №12016140060002887 від 12.08.2016, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.358, ч.3 ст.190, ст.290, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.3 ст.368, ч.4 ст.190 та ч.1 ст.366 КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2018 року, накладено арешт на автомобіль марки «MAN» 19.343, шасі № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Власником автомобіля марки «MAN» 19.343, шасі № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , є Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка - 2013», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .

Вважаючи, що потреба у арешті майна відпала, представник заявника ОСОБА_3 в порядку ст.174 КПК України, звернувся до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту на майно.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно зі ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Відповідно до ст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

Сукупність наведеної норми свідчить, що будь-яка процесуальна дія слідчого судді, суду, прокурора, слідчого, вчинена під час досудового розслідування та судового розгляду, має відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.

При вирішенні питання про скасування арешту майна, суд враховує вимоги чинного законодавства, щодо судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду під час судового провадження за клопотанням обвинуваченого, його захисника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ст.131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно ч.ч.1, 2 ст.100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю.

Згідно з ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Слідчим суддею встановлено, що на автомобіль марки «MAN» 19.343, шасі № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , власником якого є ТОВ «Будівельна спілка - 2013», накладено арешт з 10.08.2018, тобто минуло більше восьми років, з моменту його накладення.

Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом

Згідно з положень ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року; також рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52).

Факт тривалого накладення арешту на майно ТОВ «Будівельна спілка - 2013» є непропорційним втручанням у право власності та створює перешкоди у володінні та розпорядженні своїм майном.

Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Під час розгляду клопотання про скасування арешту майна, слідчим чи прокурором не надано доказів та не доведено існування правових підстав для подальшого збереження арешту майна.

Також слідчим суддею встановлено, що захід забезпечення кримінального провадження (арешт майна) триває понад вісім років, при тому що зазначений захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим.

Слідчим суддею при розгляді даного клопотання враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема, правова позиція ЄСПЛ у справі "Levchenko v. Ukraine" від 30.04.2026, відповідно до якої арешт автомобіля тривав понад 4 роки 5 місяців, що було визнано надмірним та непропорційним заходом забезпечення кримінального провадження та «AKSHIN GARAYEV v. AZERBAIJAN» від 02.02.2023, заява № 30352/11, відповідно до якої власник приватної компанії скаржився на те, що постійне і тривале утримання майна, що належить його компанії, в якості речових доказів у кримінальному провадженні, порушувало його право на мирне володіння своїм майном. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що оскільки утримання майна Заявника як доказу є заходом, який тимчасово обмежує користування та розпорядження майном, цей захід має бути передбачений національним законодавством, переслідувати законну мету та бути їй пропорційним. Водночас також повинно існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, в тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається в понятті «справедливого балансу», який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв`язку з цим. У справі Заявника Суд взяв до уваги, що кримінальне провадження залишалося призупиненим без проведення активних слідчих дій та без можливості переоцінити подальшу необхідність збереження речових доказів. При цьому, Суд врахував значну вартість цього майна. Як наслідок, ЄСПЛ констатував, що у цій справі не було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та інтересами Заявника, оскільки він був зобов`язаний нести надмірний тягар внаслідок тривалого утримання його майна як доказу.

Таким чином, позбавлення власника майна можливості розпоряджатися власністю, як захід забезпечення кримінального провадження, порушує право власності та суперечить ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому випадку, коли у кримінальному провадженні відсутні підстави, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння майном у контексті забезпечення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної особи фізичної чи юридичної особи.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги мету накладення арешту - забезпечення збереження речових доказів, з урахуванням недоведеності стороною обвинувачення обставин, що підтверджують необхідність збереження арешту майна, обґрунтованість доводів клопотання про скасування арешту, суд дійшов висновку, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба, оскільки слідчим та прокурором не доведено необхідність здійснення такого арешту, в кримінальному провадженні відсутні дані, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння і розпорядження власниками належним їм майном, у зв`язку з чим клопотання про скасування арешту підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 169, 170, 174, 372 КПК України, слідчий суддя,

у х в а л и в:

Клопотання представника ОСОБА_3 , подане в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка - 2013», про скасування арешту на транспортний засіб в об`єднаному кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140060002887 від 12.08.2016 - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений в об`єднаному кримінальному провадженні №12016140060002887 від 12.08.2016 згідно ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.08.2018 в справі №753/39201/18-к, на транспортний засіб марки «MAN» 19.343, шасі № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка - 2013» (КОД 38447744).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1