Постановление суда № 140542863, 13.10.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/5445/26 2/335/3069/2026УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м.Запоріжжя

Вознесенівський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Апаллонової Ю.В., за участю секретаря судового засідання Шевченко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Запорізького державного медико-фармацевтичного університету про застосування наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИВ:

15.05.2026 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом Запорізького державного медико-фармацевтичного університету про застосування наслідків недійсності правочину.

Позивач ОСОБА_1 у судові засідання призначені на 16.06.2026, 07.07.2026, 16.07.2026, 08.09.2026, 12.10.2026 року не з`явився.

02.09.2026 року ОСОБА_2 надав до суду заяву в якій зазначив, що Південно-Східним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги видано наказ про припинення надання вторинної безоплатної правничої допомоги за дорученням від 09.04.2026 ро № 3-08-2026-001058ЦАС. Повноважень представляти інтереси позивача ОСОБА_1 не має.

Сторони в судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином в установленому законом порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність залишення позову ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Запорізького державного медико-фармацевтичного університету про застосування наслідків недійсності правочину без розгляду у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Згідно положень, визначених у постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» № 11 від 17.10.2014 року, при здійсненні правосуддя судам слід брати до уваги те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, серед іншого, розумність строків розгляду справи судом (п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

Як зазначено вище, позивач ОСОБА_1 в судові засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, неявка позивача має ознаки повторності, заяви про розгляд справи у відсутності позивача до суду не надходило.

Згідно висновку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-24063ск15, причини повторної неявки позивача до суду процесуального правового значення не мають, оскільки положення закону (ч. 3 ст. 169 ЦПК України (в редакції до 15.12.2017 року) направлене на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які з`являються до суду, ураховуючи, що позивач, який не з`являється в судове засідання, має право на використання передбаченого законом права на процесуальне представництво в суді.

Так, відповідно до вимог ч. 5 ст. 223, п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Отже, незважаючи на те, що позивач був ініціатором судового процесу, в подальшому, під час розгляду справи у суді, свідомо нехтував своїми процесуальними правами та обов`язками, не з`являючись у судові засідання, не реагуючи вчасно на судові виклики, ходом розгляду справи не цікавився.

Враховуючи наведене процесуальна бездіяльність позика ОСОБА_1 не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом відповідно до вимог процесуального закону. А тому сторона провадження має вжити наявні можливості, щоб дізнаватися про стан провадження, порушеного за його позовом.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд, вважає, що позивач ОСОБА_1 втратила інтерес до справи, більш того, позивач, нехтуючи своїми правами та обов`язками, передбаченими ст. ст. 43, 44 ЦПК України, не з`являється до суду з неповажних причин, що дає можливість залишити заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду.

Таким чином у зв`язку з тим, що позивач повторно у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, з заявою про розгляд справи за його відсутності не звертався, суд вважає за необхідне залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Запорізького державного медико-фармацевтичного університету про застосування наслідків недійсності правочину.

Слід зазначити, що у відповідності до ч. 2 ст. 257 ЦПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Керуючись ч. 5 ст.223, п.3 ч. 1 ст.257 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Запорізького державного медико-фармацевтичного університету про застосування наслідків недійсності правочину - залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст ухвали складено 13.10.2026 року.

Суддя Ю.В. Апаллонова