Постановление суда № 140533331, 12.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

12 жовтня 2026 рокуСправа № 160/28057/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Смішлива Т. В., розглянувши адміністративну справу за позовною заявою представника позивача Середи Ігоря Євгеновича в інтересах ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 09.09.2026 через систему «Електронний суд» надійшла сформована 08.09.2026 позовна заява представника позивача Середи Ігоря Євгеновича в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач), в якій заявлено вимоги:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо застосування при виплаті пенсії по втраті годувальника, ОСОБА_1 , положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень», а також положень постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2026 року № 1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Закарпатській області здійснити, ОСОБА_1 , з 08.06.2026 виплату пенсії по втраті годувальника у розмірі її фактичного нарахування - 38 225,76 грн, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 360/1116/25, з видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України ««Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у загальному порядку без врахування положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень», без врахування положень постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2026 року № 1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)».

В обґрунтування позову зазначено, що позивач пенсіонер Державної прикордонної служби України, отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення, осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», перебуває на обліку в Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

16 серпня 2026 року позивач, через свого представника звернулась із заявою до відповідача, в якій зазначила, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно з частинами другою та четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади; органи державної влади не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

До набрання законної сили рішенням у справі № 320/51895/25 Управління посилалося на Порядок № 821 як на формальну підставу часткової виплати. Після втрати Порядком № 821 чинності така формальна підстава остаточно відпала. За цих обставин подальша невиплата пенсії ОСОБА_1 у повному розмірі не має жодного правового виправдання та свідчитиме про свідоме й цілеспрямоване ухилення службових осіб від виконання судового рішення, що набрало законної сили.

Просила здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 , призначеної відповідно до Закону № 2262-XII та перерахованої на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 360/1116/25, починаючи з 08 червня 2026 року, щомісяця у повному нарахованому розмірі з загальних видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених за спеціальною пенсійною програмою відповідно до Закону № 2262-XII, без віднесення таких виплат до виокремлених у бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, перерахованих на виконання рішень суду, та без застосування будь-якого часткового, пропорційного чи відстроченого порядку виплати (в межах окремих бюджетних асигнувань або з перенесенням невиплачених сум на наступні бюджетні періоди). Виплатити нараховану на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 360/1116/25, але не виплачену суму пенсії (заборгованість) за період до 08.06.2026 у повному обсязі з тих самих загальних видатків, без віднесення її до виокремлених у бюджеті Пенсійного фонду України видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій на виконання ретроспективних судових рішень, з урахуванням сум, фактично виплачених на дату розгляду цієї заяви.

Відповідач, листом від 01.09.2026 № 0700-0505-8/55580, повідомив представника позивача про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі Головне управління) повідомляє, що рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 по справі №360/1115/25, яке набрало законної сили 02.08.2025 виконувалось в умовах дії постанови Кабінету Міністрів України № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених(перерахованих) на виконання судових рішень». Отже і виплата перерахованої пенсії за рішенням суду здійснювалась згідно Порядку.

Борг на виконання вищевказаного рішення суду облікований в електронній пенсійній справі ОСОБА_1 та виплачується в межах затверджених бюджетних призначень.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року зазначену справу прийнято до провадження, відкрито провадження, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2026 зупинено провадження у справі № 160/28057/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в справі № 580/490/26.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2026 поновлено провадження у справі № 160/28057/26 за позовом представника позивача Середи Ігоря Євгеновича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

15.09.2026 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування зазначено, що рішення суду у справі № 360/1116/25 від 02.07.2025 набрало законної сили 02.08.2025 та відповідно внесено до підсистеми ІКІС Пенсійного фонду України «Реєстр судових рішень».

Тому, на момент виникнення спірних правовідносин, а саме набранням чинності рішення у вказаній вище справі виконання судових рішень регулювалось чинним Порядком.

У період виконання рішення суду у справі № 360/1116/25 від 02.07.2025 Порядок був чинним.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, Постанову №821 визнано протиправною та нечинною.

У зв`язку з визнанням Постанови № 821 протиправною та нечинною, прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2026 р. № 1046 «Про затвердження змін до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України» якою визначено новий механізм обліку та фінансування сум пенсій, нарахованих на виконання судових рішень.

Цей Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за бюджетною програмою Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду.

Разом з тим, бюджет Пенсійного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України. Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

16.09.2026 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

Дослідивши матеріали судової справи у змішаній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Закарпатській області та отримує пенсію по втраті годувальника, на двох неповнолітніх утриманців, відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262 ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 360/1116/25 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України № 11/23816-суд від 07.05.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 01.02.2023 на підставі довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України № 11/23816-суд від 07.05.2025 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, з урахуванням проведених раніше виплат.

У задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 задоволено заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 02 липня 2025 року у справі № 360/1116/25. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у строк до 06 листопада 2025 року (включно) подати суду звіт про фактичне виконання в повному обсязі рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі № 360/1116/25.

На виконання вимог вищевказаної ухвали суду 27.10.2025 від представника відповідача надійшов звіт щодо виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі № 360/1116/25.

Ухвалою суду від 05.11.2025 прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 360/1116/25.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2026 апеляційну скаргу на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 360/1116/25 задоволено частково, ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 360/1116/25 скасовано; у прийнятті звіту Головного управління ПФУ в Закарпатській області від 07.05.2026 про виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 360/1116/25 відмовлено.

Зобов`язано Головне управління ПФУ в Закарпатській області подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надати звіт про повне виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 360/1116/25 протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї ухвали.

Представник позивача Середа І. Є. 16.08.2026 звернувся до начальника Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області з заявою про здійснення виплати пенсії у повному розмірі з загальних видатків бюджету Пенсійного фонду України у зв`язку з втратою чинності Порядком № 821.

01.09.2026 відповідач повідомив представника позивача, що рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 360/1115/25, яке набрало законної сили 02.08.2025 виконувалось в умовах дії постанови Кабінету Міністрів України № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень». (далі - Порядок).

Отже і виплата перерахованої пенсії за рішенням суду здійснювалась згідно Порядку.

Борг на виконання вищевказаного рішення суду облікований в електронній пенсійній справі ОСОБА_1 та виплачується в межах затверджених бюджетних призначень.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України.

Судові рішення виконуються органами Пенсійного фонду України в межах повноважень. Одним із принципів бюджетної системи України, що визначений Бюджетним кодексом України, є його збалансованість, виходячи з якого повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.

Відповідно до частини першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за відповідного бюджетного Державний бюджет України. наявності призначення, встановленого законом про

Нараховані на виконання рішень суду кошти виплачуються в межах затверджених бюджетних призначень.

Передбачений пунктом 14 розділу Прикінцеві положення Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік механізм фінансування з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду передбачає визначення відповідного порядку Кабінетом Міністрів України.

Бюджет Пенсійного фонду України на 2026 рік затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2026 № 127 «Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2026 рік».

Разом з тим повідомив, що Верховний Суд у постановах від 07.11.2019 у справі № 420/70/19 (реєстраційний номер в ЄДРСР 85450386), від 23.04.2020 у справі № 560/523/19 (реєстраційний номер в ЄДРСР 88886054) та від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 71834551) дійшов висновку, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2026 у зразковій справі № 240/7215/24 проаналізувала застосування положень Закону України від 19.11.2024 № 4059-ІX Про Державний бюджет України на 2025 рік і вказала, що будь-яка норма закону вважається конституційною, доки Конституційний Суд України не ухвалить рішення про зворотне. Розпорядники бюджетних коштів зобов`язані виконувати чинну норму бюджетного закону, навіть якщо вона суперечить спеціальному закону.

Враховуючи вищезазначене, виконання рішення суду здійснено Головним управлінням згідно норм чинного Бюджетного законодавства України в сфері пенсійного забезпечення.

Зазначає, що Головним управлінням зроблено запит до Пенсійного фонду України щодо виділення коштів пенсіонерці ОСОБА_1 для проведення виплат різниці в пенсії, яка виникла на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі № 360/1116/25, яке набрало законної сили 02.08.2025. На сьогоднішній день відповіді з Пенсійного фонду України ще не отримано.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2026 прийнято до провадження адміністративну справу № 360/1116/25 за заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 02 липня 2025 року у справі № 360/1116/25.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні питання щодо закриття провадження у цій справі суд застосовує висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26.

Так, згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05 серпня 2025 року у справі № 620/15158/24, від 25 березня 2026 року у справі № 320/36568/25 та від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25.

Підставою для звернення позивача до суду є неналежне, на його думку, виконання відповідачем судового рішення у справі № 360/1116/25.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 360/1116/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі № 360/1116/25, застосував положення статті 23 Бюджетного кодексу України (позивач посилається на застосування відповідачем Постанови № 821), що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 (або положень Бюджетного кодексу України, на що посилається відповідач) не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначених нормативно-правових актів було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку.

Суд зазначає, що належним процесуальним способом судового захисту прав позивача є звернення із заявою в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачеві, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду у справі № 360/1116/25, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

За таких обставин суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивачки, підтверджених таким рішенням суду.

При цьому суд зазначає, що позивачем реалізовано зазначене право шляхом подачі заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду (ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 у справі № 360/1116/25).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26 відступив від висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову, та зазначив, що вважає правильним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.

З огляду на вищенаведене, обраний позивачем у цій частині спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.

Аналогічна за змістом правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена (частина друга статті 238 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Позивач, як член сім`ї загиблого ветерана війни, звільнена від сплати судового збору. Інших судових витрат позивачем не понесено. За таких обставин питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 170, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі № 160/28057/26 за позовом представника позивача Середи Ігоря Євгеновича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива