Решение № 140531331, 12.10.2026, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.10.2026р. Справа № 905/532/26

Господарський суд Донецької області у складі судді Харакоза К.С.,

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія Нікмет-Термінал», м.Миколаїв,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛМИС», м.Маріуполь, Донецька область,

про стягнення 534 600,00 грн,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія Нікмет-Термінал» звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛМИС», про стягнення сплаченого в рамках договору авансу в сумі 534 600,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що на виконання умов договору №33/21-Р від 29.06.2021 ним було перераховано попередню оплату у розмірі 534 600,00 грн за поставку товару, проте відповідач не поставив передбачений у специфікаціях товар, не повернув передплату. Вказуючи на перебування відповідача в місті Маріуполі, та посилаючись, на ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, позивач зазначає про недійсність договору №33/21-Р від 29.06.2021 та просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та стягнути з відповідача суму перерахованої передплати.

Хід розгляду справи та процесуальні дії.

Ухвалою від 12.08.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №905/532/26; справу визначив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановив відповідачу строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; позивачу у строк протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив із врахуванням вимог ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням положень ч. 3-6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно з частиною одинадцятою статті 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Судом встановлено, що відповідач зареєстрував електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд», тому відповідно до ч. 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України суд вручає будь-які документи у справі виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи. Ухвала про відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету відповідача в підсистемі Електронний суд 12.08.2026, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку документу до електронного кабінету.

Також про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України Єдиний державний реєстр судових рішень://reyestr.court.gov.ua. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Отже, відповідач був належним чином повідомлений про рух справи.

Суд зазначає, що станом на дату ухвалення цього рішення у встановлений строк відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомляв.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України від учасників справи на адресу суду не надходило.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Згідно з ч.4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Фактичні обставини справи.

29.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія Нікмет-Термінал» (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛМИС» (продавець, відповідач) укладений Договір № 33/21-Р (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого 1.1. Продавець зобов`язується поставити та передати у власність Покупця Продукцію (далі-Продукцію або Товар) відповідно до Специфікації(цій), узгодженої(них) до Договору, кожна одиниця якої, повинна комплектуватися інструкцією з експлуатації, паспортом та іншою документацією (сертифікат якості та ін.), а Покупець прийняти Продукцію та оплатити її на умовах даного Договору.

За змістом пунктів 2.1., 2.2. договору 2.1. загальна вартість Продукції за Договором складається з суми вартості всіх партій Продукції, узгоджених по всім Специфікаціям до даного Договору. Ціна продукції, що поставляється Покупцю, договірна і вказується для кожної позиції в Специфікацїї(ціях), що є невід`ємною частиною Договору.

Пунктом 3.2. договору передбачено, поставка Продукції Продавцем здійснюється в строки, зазначені у відповідній(них) Специфікації(ціях), але тільки після надання Покупцем письмового замовлення на поставку. Датою подачі замовлення на поставку вважається дата його направлення електронною поштою. Замовлення на поставку повинно містити перелік номенклатури (асортимент) та обсяги поставки Продукції, точно відповідати по номенклатурі і не перевищувати обсяги, зазначені в Специфікації(ціях).

Згідно пункту 3.3. договору датою поставки та переходу ризиків вважається дата передачі Продукції від Продавця до Покупця (Перевізника), згідно з умовами поставки, узгодженими у відповідних Специфікаціях, зазначена у накладній (видатковій, товарно-транспортній накладній (далі ТТН), залізничній накладній, кур`єрської служби). При поставці Продукції на умовах поставки СРТ датою поставки та переходу ризиків вважається дата передачі Продукції від Продавця до Покупця, що зазначена у накладній (видатковій, товарно-транспортній накладній (далі ТТН), залізнична накладна, кур`єрської служби).

Згідно п.4.1., 4.2. договору датою оплати вважається дата списання коштів з рахунку Покупця на користь Продавця. Оплата Продукції Покупцем здійснюється в національній валюті України по банківських реквізитах Продавця, зазначених у Договорі в наступному порядку: 4.2. Оплата Продукції, поставленої на склад Покупця, здійснюється протягом 15-ти (п`ятнадцяти) календарних днів з дати підписання обома сторонами видаткової накладної, на підставі виставленого рахунку, якщо інше не вказано в специфікації.

За змістом п.9.1 договору усі спори та розбіжності, що виникають при виконанні цього Договору по можливості будуть розглядатися шляхом переговорів та консультацій між Сторонами. У випадку, якщо Сторони не дійшли згоди, усі спори підлягають розгляду в господарському суді відповідно до чинного законодавства України.

Договір набирає чинності з дати підписання і діє по 31 грудня 2022р., а в частині: порядку врегулювання спору встановленого даним Договором; порядку застосування штрафних санкцій; гарантійних зобов`язань; виконання грошових зобов`язань за даним Договором - до повного виконання вказаних зобов`язань (п.11.1. договору).

Згідно пункту 12.1. договору усі додатки, зміни, доповнення, додаткові угоди, специфікації та і т. ін до Договору складають його невід`ємну частину.

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками сторін угоди.

Додатком №2 від 29.06.2021 до договору є Специфікація №1 від 29.06.2021 на продукцію: 1) Металоконструкції вантажних рам для а/н Kalamar DCE 120-6, каталожний № А58054.0900 (рама внутрішня, рама зовнішня), кількість 1, ціна 600 000,00 грн, термін виконання 90 календарних днів; 2) Металоконструкції вантажних рам для а/н Kalamar DCE 160-12, каталожний № А57768.0900 (рама внутрішня, рама зовнішня), кількість 1, ціна 760 000,00 грн, термін виконання 90 календарних днів.

Також, сторонами підписано Специфікацію №1 від 16.02.2022 до договору №33/21-Р на продукцію: 1) Грейфер типу 10-Т2то-М, моделі К.60-Ж, кількість 1, ціна 725 000,00 грн, термін виконання протягом 90 календарних днів.

В специфікаціях визначені додаткові домовленості: Оплата Продукції здійснюється шляхом сплати авансу 30 (тридцять) відсотків упродовж 5 (п`яти) банківських днів після отримання Покупцем рахунку, решта сплачується після поставки Продукції на склад Покупця, протягом 15-ти (п`ятнадцяти) календарних днів з дати підписання обома сторонами видаткової накладної, на підставі наданого рахунку.

Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛМИС» виставлені рахунки на оплату №23 від 08.02.2022 на суму 273 600,00 грн з ПДВ, №26 від 16.02.2022 на суму 261 000,00 грн з ПДВ за товар згідно специфікацій №1 від 29.06.2021 та від 16.02.2026.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія Нікмет-Термінал» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «ОЛМИС» передплату в загальній сумі 534 600,00грн, згідно платіжних інструкцій: №20643 від 11.02.2022 на суму 273 600,00 грн, №20757 від 18.02.2022 на суму 261 000,00 грн з призначенням платежу: оплата 30% за товар по рах.№23 від 08.02.2022 у т.ч. ПДВ 45600,00грн, оплата 30% за товар по рах.№26 від 16.02.2022 у т.ч. ПДВ 43500,00грн, відповідно.

За поясненнями позивача товар за договором №33/21-Р від 29.06.2021 не поставлений, перерахована сума передплати в розмірі 534 600,00 грн не повернута.

Посилаючись на ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 215, 216 Цивільного кодексу України позивач вказує на недійсність договору №33/21-Р від 29.06.2021 та просить суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та стягнути з відповідача суму перерахованої передплати.

Правове обґрунтування і оцінка суду.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову з наведених нижче підстав.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань, які складаються із суми перерахованої позивачем передплати за договором № 33/21-Р від 29.06.2021.

Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання згідно із статтями 11, 509 Цивільного кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

За приписом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Укладений між сторонами договір № 33/21-Р від 29.06.2021 за своєю правовою природою є змішаним договором, який має ознаки договору купівлі-продажу та договору поставки.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст. 712 ЦК України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з нормами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, в п. 3.2. договору сторони визначили, що поставка Продукції Продавцем здійснюється в строки, зазначені у відповідній(них) Специфікації(ціях), але тільки після надання Покупцем письмового замовлення на поставку. Датою подачі замовлення на поставку вважається дата його направлення електронною поштою. Замовлення на поставку повинно містити перелік номенклатури (асортимент) та обсяги поставки Продукції, точно відповідати по номенклатурі і не перевищувати обсяги, зазначені в Специфікації(ціях).

Матеріали справи не містять доказів наявності письмового замовлення покупця на поставку, водночас суд виходить із того, що зазначена умова пункту 3.2 договору була виконана з огляду на подальше виставлення рахунків за певний товар з боку продавця та здійснення попередньої оплати у встановленому у специфікаціях розмірі з боку покупця.

Так, на виконання п. 3.2. договору № 33/21-Р від 29.06.2021, умов специфікацій №1 від 29.06.2021, від 16.02.2022 та на підставі рахунків відповідача від 08.02.2022 та 16.02.2022 позивач здійснив попередню оплату вартості товару на загальну суму 534 600,00грн (платіжні інструкції №20643 від 11.02.2022 на суму 273 600,00 грн, №20757 від 18.02.2022 на суму 261 000,00 грн).

У специфікаціях від 29.06.2021, від 16.02.2022 сторони визначили термін виконання протягом 90 календарних днів.

Доказів поставки відповідачем товару за договором № 33/21-Р від 29.06.2021 матеріали справи не містять.

Як зазначалось, в п. 11.1. договору №33/21-Р від 29.06.2021 сторони визначили, що цей договір набирає чинності з дати підписання і діє по 31 грудня 2022р., а в частині: порядку врегулювання спору встановленого даним договором; порядку застосування штрафних санкцій; гарантійних зобов`язань; виконання грошових зобов`язань за даним договором - до повного виконання вказаних зобов`язань.

Отже в частині повного виконання грошових зобов`язань договір №33/21-Р від 29.06.2021 є чинним.

Станом на час розгляду цієї справи відповідач не лише прострочив виконання свого основного зобов`язання з поставки товару, а й прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати.

Позивач посилаючись на те, що місцезнаходженням відповідача є окупована територія (м.Маріуполь), враховуючи положення статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", статті 215 Цивільного Кодексу України, вказує на нікчемність укладеного між позивачем та відповідачем договору № 33/21-Р від 29.06.2021 та просить стягнути суму передплати на підставі 216 ЦК (наслідки нікчемного договору).

Так, за змістом частини 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення містить частина 2 статті 13 Закону № 1207-VII у редакції чинній на теперішній час.

Отже, у разі місцезнаходження суб`єкта господарювання, який є стороною правочину, на тимчасово окупованій території укладений ним правочин є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛМИС» є: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Станіславського, б.5.

Згідно частини першої статті 3 Закону № 1207-VII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

В подальшому, Законом України № 2138-IX від 15.03.2022 року Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, до Закону № 1207-VII внесені такі зміни, зокрема:

1. Статтю 1 доповнено частиною третьою такого змісту:

"3. Дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України".

2. У статті 3 у частині першій пункт 3 викладено в такій редакції:

"3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України";

доповнено пунктом 4 такого змісту:

"4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями".

Законом України № 2764-IX від 16.11.2022 Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану, до Закону № 1207-VII внесені такі зміни, зокрема, частину третю статті 1 викладено в такій редакції: "3. Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України".

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 (діяв до 20.03.2025), Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 (набрав чинності 20.03.2025), розділу IІ. Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України - м.Маріуполь, Донецької області є тимчасово окупованим з 05.03.2022 (UA14140000000070889 вся територія Маріупольського району з 05.03.2022).

Таким чином враховуючи, що датою тимчасової окупації міста Маріуполя Донецької області є 05.03.2022, при цьому договір № 33/21-Р укладений між позивачем та відповідачем 29.06.2021, специфікації підписані сторонами 29.06.2021 та 16.02.2022, рахунки виставлені відповідачем 08.02.2022 та 16.02.2022, передплата здійснена позивачем 11.02.2022 та 18.02.2022, тобто до дати тимчасової окупації території місцезнаходження відповідача, у даному випадку, у суду відсутні підстави вважати вказаний договір нікчемним на підставі статті 13 Закону № 1207-VII.

Згідно з ч.1 ст.5 ГПК здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.2 ст.5 ГПК).

Як вже зазначалося, суд дійшов висновку, що положення ст.13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ст.215 Цивільного Кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з тим, суд враховує, що у господарському процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" («суд знає закони»). Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Таким чином виснувавши, що положення ст.13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ст.215 Цивільного Кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд, відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони"), оцінивши доводи та надані на їх підтвердження докази щодо належного чи неналежного виконання договірного зобов`язання, самостійно здійснив кваліфікацію і застосував відповідні норми права та положення договору, врахувавши при цьому завдання господарського судочинства, яким є вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів, і яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, та дійшов висновків про застосовування до спірних правовідносин частини 2 статті 693 Цивільного Кодексу України.

Усталені правові висновки щодо питання застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України при вирішенні спорів про стягнення з продавця (постачальника) на користь покупця сплаченої суми попередньої оплати наявні у справах Верховного Суду № 912/2275/17, № 924/277/19, № 918/631/19, які полягають у такому.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

За приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням.

Попередня оплата товару здійснюється на виконання умов договору до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачена повна вартість товару або її частина, однак, у разі нездійснення поставки, правова природа сплаченої суми не змінюється і покупець має право на її повернення.

Умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов`язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що відповідач не поставив товар протягом 90 календарних днів (згідно специфікацій від 29.06.2021, від 16.02.2022) попри виконання позивачем визначених у специфікаціях домовленостей щодо здійснення сплати авансу 30 (тридцять) відсотків згідно виставлених відповідачем рахунків.

На час розгляду справи сума передоплати за договором в розмірі 534 600,00 грн позивачу не повернута.

Доказів протилежного відповідачем не доведено.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавством установлено певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Враховуючи вищевикладене, позивач має право вимагати від відповідача повернення попередньої оплати за неотримані послуги за договором.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на наведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати у розмірі 534 600,00 грн є правомірними, обґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача у вигляді судового збору в розмірі 6 415,20 грн у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 165, 236-238, 241, 247, 252, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія Нікмет-Термінал» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛМИС», про стягнення 534 600,00 грн, задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛМИС» (87502, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Станіславського, б.5; код ЄДРПОУ 20344888) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія Нікмет-Термінал» (54002, м.Миколаїв, вул.Суднобудівельників, б.7; код ЄДРПОУ 35835822) суму передплати в розмірі 534 600,00 грн, судовий збір в сумі 6 415,20 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі http://dn.arbitr.gov.ua.

Суддя К.С. Харакоз