Решение № 140529653, 07.10.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8177/26 2/335/4222/2026ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А. В., за участю секретаря судового засідання Добрянського Н.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» (далі ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 128562 від 16.01.2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.01.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 128562. Відповідно до умов вказаного Договору позичальнику було надано кредит у розмірі 4 000,00 грн строком на 90 днів (зі строком повернення до 15.04.2025 року) зі сплатою 0,72 % на добу (262,8 % річних). ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, перерахувавши кошти на картковий рахунок відповідача.

19.12.2025 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» було укладено Договір факторингу № 19122025/2, відповідно до умов якого право вимоги заборгованості за кредитним договором № 128562 від 16.01.2025 року перейшло до ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС».

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором утворилася заборгованість, яка станом на 20.02.2026 року складає 6 160,00 грн, з яких 4000,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту (основний борг); 2 160,00 грн прострочена заборгованість за процентами.

Позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість у розмірі 6 160,00 грн, а також судові витрати: судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 500,00 грн.

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 12.08.2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання з повідомленням (викликом) сторін на 09:00 год 08 вересня 2026 року.

Судове засідання, призначене на 08.09.2026 року на 09:00 год, було відкладено на 08:30 год 07 жовтня 2026 року.

Відповідач ОСОБА_1 у судові засідання, призначені на 09:00 год 08.09.2026 року та на 08:30 год 07.10.2026 року, не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку шляхом направлення судових повісток за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача як внутрішньо переміщеної особи. Про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву у визначений судом строк не подала.

Представник позивача адвокат Пархомчук С. В. у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи здійснювати за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та зазначив, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Частиною 4 ст. 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

З огляду на викладене, суд вирішив провести заочний розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані та досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що 16.01.2025 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 128562 в електронній формі з підписанням електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин вважається укладеним у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою аналогового механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, прирівнюється за юридичними наслідками до договору, підписаного власноручним підписом.

За умовами Договору ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» (первісним кредитором) надано відповідачці кредит у сумі 4 000,00 грн на строк 90 днів зі сплатою відсоткової ставки у розмірі 0,72 % на добу. Виконання зобов`язання з боку ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» підтверджується інформаційною довідкою про перерахування коштів на банківську картку відповідача.

19.12.2025 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 19122025/2, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло права вимоги до боржників, зокрема до відповідача ОСОБА_1 за Договором № 128562 від 16.01.2025 року.

Відповідно до ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 610, 612 ЦК України).

У статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (див. постанови Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 415/160/17, від 20 листопада 2024 року у справі № 243/7840/15).

Відповідач доказів належного виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування ним суду не надала, складений позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не спростувала.

Перевіривши складений позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором, суд дійшов висновку, що він виконаний правильно.

Оскільки факт укладення кредитного Договору, отримання коштів та наявність заборгованості підтверджені належними та допустимими доказами, а відповідач не надала суду заперечень чи доказів погашення боргу, позовні вимоги про стягнення 6 160,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн згідно з платіжною інструкцією № 4602 від 26.06.2026 року.

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у повному обсязі 2 662,40 грн.

Окрім судового збору позивачем заявлено до розподілу витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 500,00 грн.

На підтвердження понесення вищезазначених витрат позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 09.04.2026 року, акт про отримання правової допомоги від 25.08.2026 року та платіжну інструкцію № 5121 від 25.08.2026 року.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23, у якій сторона не подала клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляла.

У постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У додатковій постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі від 18 лютого 2022 року в справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові від 08 вересня 2021 року в справі № 206/6537/19, постановах від 16 лютого 2026 року в справі № 369/7558/21, від 17 березня 2026 року в справі № 570/5054/24 Верховний Суд зазначив, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року в справі № 911/2737/17).

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Оцінюючи заявлені позивачем витрати на правничу допомогу, суд зважає на те, що ця справа є справою незначної складності (типовий спір щодо стягнення кредитної заборгованості). Обсяг правової роботи (консультація, складання стандартного позову та заяви) є незначним, а розгляд справи здійснюється за відсутності учасників.

Заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу (15 500,00 грн) більше ніж у 2,5 раза перевищує ціну позову (6 160,00 грн), що свідчить про його неспівмірність, явний недотримання принципу пропорційності та справедливого розподілу судових витрат.

Враховуючи критерії розумності, співмірності, пропорційності до предмета спору, складність справи та час, дійсно необхідний адвокату для надання такого обсягу послуг, суд, керуючись ч. 3 ст. 141 ЦПК України та наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду, вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача 2 500,00 грн.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 81, 137, 141, 247, 263265, 274, 280282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання як ВПО: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 43561872; місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, оф. 703) заборгованість за кредитним договором № 128562 від 16.01.2025 року в розмірі 6 160 (шість тисяч сто шістдесят) гривень 00 копійок, з яких: 4 000,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту, 2 160,00 грн прострочена заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання як ВПО: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 43561872; місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, оф. 703) судовий збір в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Копію заочного рішення надіслати учасникам справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя А. В. Стеценко