Постановление суда № 140528246, 12.10.2026, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/1386/26

У Х В А Л А

про скасування арешту майна

12.10.2026 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

представника потерпілого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

захисника адвоката ОСОБА_7 ,

представника заявника - ОСОБА_8 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Сокалі клопотання представника ОСОБА_9 про скасування арешту майна та захисника ОСОБА_5 про часткове скасування арешту майна,

в с т а н о в и в:

Представник заявника ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_8 подала дане клопотання та просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді на корпоративні права ОСОБА_5 , а саме ТОВ «Фабрика пластичного мистецтва» та ТОВ «Ріел Естейт Хауз».

Клопотання мотивовано тим, що корпоративні права не є речовими доказами і такі мотиви накладення арешту вважає безпідставними.

Існуючий арешт блокує діяльність компанії, інформація про арешт корпоративних прав є публічною, що зумовлює збитки підприємствам, їх репутації, створює ризики для працівників підприємств. Наслідки застосованого арешту переважають над ризиками та не відповідають легітимній меті кримінального провадження.

Окрім цього, ОСОБА_9 , якій належать товариства, внесла на депозитний рахунок суду вартість корпоративних прав, що забезпечить дотримання балансу між захистом права власності та вимогами загальних інтересів.

Захисник просить скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді від 15.12.2025р. в частині заборони ОСОБА_5 користування житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, на якій він розташований.

Клопотання мотивовано тим, що половина даного будинку належить його дружині, оскільки такий набутий за час перебування в шлюбі. Також, заборона користування зазначеним житловим будинком обмежує права на житло його дітей.

В судовому засіданні обвинувачений, захисник, представник заявника клопотання підтримали.

Прокурор, представник потерпілого проти клопотання заперечили.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали клопотання, приходжу до наступного висновку.

ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.1 ст.209 КК України.

Ухвалою слідчого судді від 15.12.2025р. на корпоративні права ОСОБА_5 з метою забезпечення можливої конфіскації майна як додаткового виду покарання, окрім інших на ТОВ «Фабрика пластичного мистецтва» та ТОВ «Ріел Естейт Хауз». Мотивами накладення арешту зазначено збереження майна (корпоративних прав), як речового доказу та існування обґрунтованих підстав вважати, що ОСОБА_5 може вдатися до приховування майна, шляхом перереєстрації з метою уникнення конфіскації як додаткового покарання за вчинення ймовірного злочину.

Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Для утримання певного майна державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Виходячи з наведеного, дана норма пов`язує право слідчого судді на скасування арешту майна, накладеного за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна, із можливістю надання особами, що не були присутніми в судовому засіданні і про права та законні інтереси яких вирішено питання судовим рішенням, доказів та матеріалів, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба, доведеності перед слідчим суддею їх переконливості.

Крім того, на підставі вимог ч.5 ст.9 КПК України, суд враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Зокрема, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Також, згідно з практикою ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що ст.1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає втручання в право мирного володіння майном за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п.203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини»/Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08). Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Доказів наявності ризиків приховування корпоративних прав, шляхом перереєстрації стороною обвинувачення не надано, а лиш заявлено про їх існування.

ТОВ «Фабрика пластичного мистецтва» та ТОВ «Ріел Естейт Хауз» не є юридичними особами, щодо яких здійснюється кримінальне провадження та суду не надано жодних відомостей про те, що корпоративні права ОСОБА_5 в цих товариствах були використані під час вчинення інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, не надано відомостей про незаконне набуття останнім таких корпоративних прав або відомостей про іншим чином причетність зазначених юридичних осіб до даного кримінального провадження.

З іншої сторони, застосування арешту без наявних реальних ризиків, передбачених ч.1 ст.170 КПК України, зумовить негативні наслідки у виді втрати можливості реалізації ключових повноважень власника, зниження ринкової вартості активів, втрата довіри серед інвесторів та кредиторів. Зазначені обставини зумовлюють непропорційне втручання в господарську діяльність.

Також корпоративні права не можуть бути визнані речовим доказом та на них не може бути накладено арешт з метою їх збереження як речового доказу в розумінні ст.98 КПК України та підставою накладення арешту не може слугувати збереження їх як речових доказів.

В свою ергу, обвинувачений не вчиняв дій, які свідчать про наміри приховування його корпоративних прав, а також власником товариств внесено на депозитний рахунок суду грошові кошти, які відповідають вартості корпоративних прав в ТОВ «Фабрика пластичного мистецтва» та ТОВ «Ріел Естейт Хауз», що свідчить про існування менш обтяжливого способу досягнення мети кримінального провадження.

За таких підстав, подальше існування арешту на корпоративні права не ви виправдовують саме такий ступінь втручання у права та діяльність юридичних осіб, а також не переважають над негативними наслідками такого обмеження, а тому суд дійшов висновку про задоволення клопотання сторони захисту.

Суд також враховує, що відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені вимоги закону встановлюють презумпцію спільної сумісної власності на майно, яке має ознаки набутого в шлюбі. Ця презумпція має враховуватися слідчим суддею при накладенні арешту на майно одного з подружжя, який є підозрюваним у кримінальному провадженні. Відступити від неї можливо тільки у випадку доведеності факту належності майна підозрюваному на праві особистої приватної власності.

Будь-яких даних про те, що житловий будинок набуто подружжям не в шлюбі або з інших підстав в цілому є особистою власністю ОСОБА_5 , матеріали клопотання про його арешт не містять, а тому слід виходити з встановленої законом презумпції спільної сумісної власності на них підозрюваного та його дружини.

Як вже зазначалося, конфіскованим може бути тільки майно обвинуваченого, а тому воно має бути виділено із спільного майна подружжя на час його конфіскації.

На стадії досудового розслідування, для забезпечення можливої конфіскації як виду покарання, слідчий суддя не має права здійснювати поділ спільного майна подружжя або виділяти частку підозрюваного у ньому.

Окрім цього, відповідно до ст.173 КПК України слідчий суддя зобов`язаний врахувати розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для третіх осіб.

З огляду на зазначені законодавчі вимоги при вирішенні питання арешту майна підозрюваного для забезпечення його можливої конфіскації як виду покарання правильним буде накладення такого арешту не на все спільне майно подружжя, а на частину (частку) підозрюваного у ньому. Такий підхід узгоджується і з правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19).

Одночасно слід виходити із законодавчої презумпції рівності часток кожного із подружжя у спільній сумісній власності на майно при його поділі, якщо не доведено інше.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що арешту підлягає не весь житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, які за законодавчо закріпленою презумпцією є спільною сумісною власністю подружжя, а лише 1/2 частина даного нерухомого майна, яка належить ОСОБА_5 .

Також, Європейський суд через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення «Іатрідіс проти Греції»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти («Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини продовження заходів забезпечення кримінального провадження як впродовж досудового розслідування, так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Разом з цим, як вбачається з вищевикладеного, накладений арешт у виді заборони користування цим житловим будинком не сприяє швидкому, повному та неупередженому розслідуванню у кримінальному провадженні та будь-яким чином не пов`язаний з розслідуванням конкретного злочину, не впливає на судовий розгляд кримінального провадження.

Водночас, аналіз наявних в розпорядженні слідчого судді матеріалів свідчить про відсутність підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як заборона користування житловим будинком, оскільки вищевказані обставини в своїй сукупності викликають сумніви в розумності і співрозмірності подальшого обмеження права користування з завданнями кримінального провадження, враховуючи, зокрема, і наслідки арешту майна для власника.

На підставі наведеного, керуючись ст.174 КПК України,

у х в а л и в:

Клопотання захисника ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7 про часткове скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15.12.2025р., справа №757/62415/25-к в частині заборони користування житловим будинком, розташованим за адресою: Вознесенський узвіз, будинок 21 в м.Київ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2315774880000).

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15.12.2025р., справа №757/62415/25-к в частині накладення арешту на 1/2 частину житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2315774880000), що належить ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_5 .

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15.12.2025р., справа №757/62415/25-к в частині накладення арешту на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий №8000000000:136:0004, розташованої за адресою: Вознесенський узвіз, будинок 21 в м.Київ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 159598180000), що належить ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_5 .

Клопотання представника заявника ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 про скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15.12.2025р., справа №757/62415/25-к арешт на корпоративні права юридичних осіб, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика пластичного мистецтва», ЄДРПОУ 41036405, власник ОСОБА_9 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріел Естейть Хауз», ЄДРПОУ 43422276, власник ОСОБА_9 .

Скасувати застосовану ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15.12.2025р., справа №757/62415/25-к заборону на відчуження і розпорядження частками, вчиняти будь-які цивільно-правові дії, правочини, укладати договори щодо відчуження частки на корпоративні права, а також заборони державним реєстраторам, нотаріусам та акредитованим суб`єктам проводити реєстраційні дії щодо зміни у статутних документах товариства, а також вчинення будь-яких інших реєстраційних дій щодо суб`єктів господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика пластичного мистецтва», ЄДРПОУ 41036405, власник ОСОБА_9 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріел Естейть Хауз», ЄДРПОУ 43422276, власник ОСОБА_9 , в тому числі вносити будь-які зміни щодо вказаних товариств в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: ОСОБА_1