Решение № 140500482, 01.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/2664/26

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, буд. 8; код ЄДРПОУ 00039002)

до відповідача - Сімферопольської міської ради (Україна, 95000, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, буд. 15; код ЄДРПОУ 33433669)

про визнання права власності;

представники сторін:

від позивача - Сушко Т. В. (в режимі відеоконференції),

від відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - Банк) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Сімферопольської міської ради про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна - гараж № 1183 загальною площею 17,2 кв.м, розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Аральська, буд. 73.

В обґрунтування позову Банк покликається на те, що він є законним власником спірного нерухомого майна, однак не має можливості реалізувати та підтвердити своє право через втрату документа, який засвідчує його право власності.

Ухвалою від 01.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2664/26, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.07.2026, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

29.07.2026 до суду надійшла заява представника позивача про долучення доказів, а саме копії оголошення з газети Урядовий кур`єр від 09.07.2026 № 143.

Ухвалою від 29.07.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.09.2026.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, явку представника у судове засідання не забезпечив, про розгляд справи № 916/2664/26 повідомлявся шляхом оприлюднення на офіційному вебпорталі Судової влади України відповідних оголошень про розгляд цієї справи.

23.09.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та в порядку ст. 219 ГПК України відклав його проголошення на 01.10.2026.

01.10.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є право власності Банку на гараж № 1183 загальною площею 17,2 кв. м, розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Аральська, 73.

На підтвердження набуття права власності на спірне майно позивач посилається на акт приймання-передачі № 1 від 31.01.1995, акт приймання від 15.06.1993 та реєстраційне посвідчення про реєстрацію права власності, видане Бюро технічної інвентаризації 30.11.1998.

З наявного в матеріалах справи акта приймання-передачі № 1 від 31.01.1995, складеного за формою ОС-1, убачається передання основних засобів (три блоки гаражів) від гаражно-будівельного кооперативу № 14 до Кримського регіонального управління Промінвестбанку. Серед переданих об`єктів зазначено гараж № НОМЕР_1 , розташований за адресою: м. Сімферополь, вул. Аральська, 73.

Відповідно до Реєстраційного посвідчення Сімферопольського бюро технічної інвентаризації від 30.11.1998 гараж № 1183 за адресою: м. Сімферополь, вул. Аральська, 73, був зареєстрований за Кримським регіональним управлінням Промінвестбанку України на праві колективної власності. Підставами реєстрації вказано акт приймання-передачі № 1 від 31.01.1995 та акт приймання від 15.06.1993. Відомості про реєстрацію внесено до реєстрової книги № І-Г, сторінка 58, запис № 23.

На підтвердження ідентифікаційних характеристик спірного об`єкта позивачем надано технічний паспорт на гараж № 1183 гаражно-будівельного кооперативу № 14 за адресою: м. Сімферополь, вул. Аральська, 73. Указаний документ містить технічні відомості про гараж та дає змогу ідентифікувати його за номером, місцем розташування й площею.

Згідно з довідкою Банку від 23.06.2026 № 731/08, гараж № 1183 загальною площею 17,2 кв. м, розташований за адресою: м. Сімферополь, вул. Аральська, 73, обліковується на балансі Банку. Зазначена довідка підтверджує перебування спірного об`єкта на бухгалтерському обліку позивача.

Поданий позивачем звіт про оцінку майна також містить відомості про гараж № 1183 за адресою: м. Сімферополь, вул. Аральська, 73, площею 17,2 кв. м, з інвентарним номером 88543. У звіті зазначено дату введення об`єкта в експлуатацію - 31.01.1995, а його вартість (62193,00 грн) визначено станом на дату оцінки.

Суд також бере до уваги лист Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим від 28.10.2025 № 10-ПІ/01/02-07/25/1895, у якому зазначено про тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим та неможливість безпосереднього здійснення українськими органами державної влади й органами місцевого самоврядування своїх повноважень на цій території.

З матеріалів справи також убачається, що рішенням державного реєстратора від 23.02.2026 № 83422223 відмовлено Банку у державній реєстрації права власності на спірний об`єкт. У рішенні наведено обставини, пов`язані з відсутністю необхідних відомостей і документів, неможливістю отримання архівних документів з тимчасово окупованої території та зазначенням у правовстановлюючому документі Кримського регіонального управління Промінвестбанку.

Таким чином, зазначене рішення підтверджує факт відмови у проведенні державної реєстрації та наявність перешкод для оформлення права власності в адміністративному порядку.

Крім того, у газеті «Урядовий кур`єр» було опубліковано оголошення про втрату документів щодо майна Банку, зокрема документів стосовно спірного гаража, таких як: реєстраційне посвідчення на гараж від 30.11.1998; акт приймання-передачі основних засобів від 31.01.1995 № 1; акт приймання від 15.06.1993 на праві колективної власності.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд керуються наступним.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, і є непорушним.

За змістом статей 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Отже, позов про визнання права власності є способом захисту вже набутого права, а не самостійною підставою його виникнення. Для задоволення такого позову позивач має довести набуття відповідного права на законній підставі, належність йому саме того майна, щодо якого заявлено вимогу, та наявність обставин, які зумовлюють необхідність судового захисту.

У цій справі позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що спірний гараж було передано до Кримського регіонального управління Промінвестбанку, право на нього зареєстровано Бюро технічної інвентаризації у 1998 році, а відповідні документи згодом були втрачені, у зв`язку з чим провести державну реєстрацію права власності в адміністративному порядку не вдалося.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд виходить із того, що акт приймання-передачі № 1 від 31.01.1995 підтверджує передання гаража № 1183 за відповідною адресою Кримському регіональному управлінню Промінвестбанку; свідоцтво Бюро технічної інвентаризації від 30.11.1998 підтверджує реєстрацію права на цей об`єкт за зазначеним управлінням та містить посилання на документи, що були підставою реєстрації; технічний паспорт дає змогу ідентифікувати об`єкт; бухгалтерська довідка підтверджує його облік на балансі Банку; а рішення державного реєстратора засвідчує неможливість оформлення права в адміністративному порядку з наведених у ньому підстав.

Суд також ураховує, що зазначення в документах Кримського регіонального управління Промінвестбанку не є достатнім для висновку про належність майна самостійній юридичній особі, відмінній від позивача. Вирішальне значення має правовий статус цього управління та характер його діяльності як структурного підрозділу Банку. За наведених позивачем обставин майно, передане та зареєстроване за таким підрозділом у межах діяльності Банку, не може вважатися майном окремої юридичної особи лише з огляду на використання найменування підрозділу в документах.

Припинення діяльності Кримського регіонального управління Промінвестбанку також саме по собі не свідчить про припинення права власності на майно, яке належало Банку. Для висновку про припинення права власності мають існувати передбачені законом підстави, а сам факт припинення діяльності структурного підрозділу не підтверджує переходу права власності до іншої особи чи його припинення.

Згідно з частинами 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У пунктах 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким внесено зміни до ГПК України, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що акт приймання-передачі № 1 від 31.01.1995, свідоцтво про реєстрацію права власності від 30.11.1998 та технічний паспорт підтверджують передання гаража № 1183, загальною площею 17,2 кв. м, розташованого за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Аральська, 73, Кримському регіональному управлінню Промінвестбанку та історичну реєстрацію права на цей об`єкт, тоді як балансова довідка підтверджує його облік у ПАТ «Промінвестбанк», а рішення державного реєстратора від 23.02.2026 № 83422223 засвідчує наявність перешкод для оформлення права власності в адміністративному порядку. З огляду на те, що Кримське регіональне управління було структурним підрозділом Банку, а не самостійною юридичною особою, зазначення його найменування у документах щодо спірного майна не спростовує належності цього майна позивачу. Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що надані докази в їх сукупності підтверджують обґрунтованість заявлених вимог про визнання права власності на спірний гараж, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Беручи до уваги задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, буд. 8; код ЄДРПОУ 00039002) право власності на об`єкт нерухомого майна - гараж № 1183 загальною площею 17,2 кв.м, розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Аральська, буд. 73.

3. Стягнути з Сімферопольської міської ради (Україна, 95000, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Толстого, буд. 15; код ЄДРПОУ 33433669) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, буд. 8; код ЄДРПОУ 00039002) 2662,40 грн витрат зі сплати судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 01 жовтня 2026 р. Повне рішення складено та підписано 12 жовтня 2026 р.

Суддя Р.В. Волков