Постановление суда № 140500289, 09.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________УХВАЛА

про забезпечення позову

"09" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/4134/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши заяву керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову у справі

за позовом: Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси (Умовний код: 0352855221 65059, м. Одеса, вул. Краснова, 10) в інтересах держави в особі

позивача: Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, 65026, м. Одеса, площа Біржова, 1)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮІГ" (код ЄДРПОУ 43396236, 65123, Одеська обл., Одеський р-н, с. Крижанівка, вул. Марсельська (пн), буд. 33/4, кв. 89)

відповідача-2: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, визнання недійсним іпотечного договору

в с т а н о в и в:

Керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮІГ" та ОСОБА_1 про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, визнання недійсним іпотечного договору.

Одночасно з поданням позовної заяви прокурор звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нежитлової будівлі загальною площею 582 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1980220051101);

- накладення арешту на нежитлову будівлю загальною площею 582 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1980220051101).

У заяві про забезпечення позову прокурор зазначає, що постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі №916/4165/23, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07.04.2026, позовні вимоги Київської окружної прокуратури міста Одеси з інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮІГ" задоволено частково; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮІГ" звільнити земельну ділянку територіальної громади міста Одеси шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 582 м., яка розташована на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1980220051101).

На виконання зазначеного вище судового рішення господарським судом було видано відповідний наказ, який наразі перебуває на примусовому виконанні.

Прокурором встановлено, що судове рішення в частині знесення об`єкта самочинного будівництва залишається невиконаним, через що інтереси територіальної громади міста Одеси фактично є незахищеними, оскільки боржник добровільно не звільнив земельну ділянку від самочинно зведеного об`єкта за власний рахунок, а здійснення демонтажу указаного нерухомого майна коштом стягувача в умовах воєнного стану є додатковим фінансовим тягарем місцевого бюджету.

З огляду на це, прокурор зазначив, що у спірних правовідносинах найбільш дієвим та ефективним способом захисту порушених прав територіальної громади є визнання за нею права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна на підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України.

Крім того, прокурор вказав, що, оскільки знесення об`єкта є крайнім заходом та за наявності в законодавстві механізму визнання права власності на такий об`єкт за власником земельної ділянки, то за викладених обставин саме цей спосіб захисту забезпечить повне та ефективне відновлення порушених прав і законних інтересів територіальної громади.

Також прокурор наголосив, що спірний об`єкт нерухомого майна наразі обтяжений іпотекою. На переконання прокурора, існування чинного договору іпотеки безпосередньо порушує інтереси територіальної громади міста в особі Одеської міської ради, оскільки надають іпотекодержателю право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, розташованого на земельній ділянці територіальної громади.

З урахуванням викладеного вище, прокурор у позові просив суд:

- визнати за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради право комунальної власності на об`єкт нерухомого майна - самочинно побудовану нежитлову будівлю загальною площею 582 кв. м, яка розташована на вулиці Офіцерській, 29 у місті Одесі (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1980220051101);

- визнати недійсним іпотечний договір від 26.09.2022, укладений між ТОВ "ЮІГ" та Балла Віктором Сергійовичем, предметом якого є нежитлова будівля, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 582 кв. м.

Разом із позовною заявою прокурор подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом:

- заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нежитлової будівлі загальною площею 582 кв. м, яка розташована на вулиці Офіцерській, 29 у місті Одесі (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1980220051101);

- накладення арешту на нежитлову будівлю загальною площею 582 кв. м, яка розташована на вулиці Офіцерській, 29 у місті Одесі (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1980220051101).

Щодо необхідності вжиття вказаних заходів забезпечення позову прокурор зазначає, що:

- запропоновані заходи забезпечення позову не призведуть до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки об`єкти нерухомості залишаються у володінні відповідача, а можливість розпоряджатися вказаним майном обмежується на певний час, отже має тимчасовий характер та є лише збереженням існуючого становища до розгляду цієї справи по суті;

- вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу;

- вказані заходи забезпечення не перешкоджають здійсненню господарської діяльності відповідача та не порушують прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу;

- заходи мають логічний зв`язок з предметом позовних вимог, що заявлені, і такі заходи можуть забезпечити ефективний захист прав або інтересів позивача в разі ухвалення рішення про задоволення позову;

- забезпечення позову в цьому випадку виступає запорукою виконання рішення суду у разі ухвалення його на користь позивача, а тому вимоги про забезпечення позову є співмірними з позовними вимогами;

- вжиття саме таких заходів є адекватним змісту порушеного права власності територіальної громади на землю, на відновлення якого поданий позов прокурора у даній справі, та, за умови його задоволення, не створить труднощів при виконанні рішення суду;

- заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють відповідні правовідносини, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги;

- ТОВ "ЮІГ" може здійснити подальшу перереєстрацію права власності на спірний об`єкт на третіх осіб, що істотно ускладнить чи навіть унеможливить реальне виконання судового рішення та поновлення порушених інтересів територіальної громади міста Одеси, створить умови для необхідності звернення до суду з іншими позовами.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

За приписами частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі №1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову (такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у cправі №904/1045/22).

Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України", засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" було зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (ч.3 ст.137 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 13.07.2022 у справі №904/4710/21.

Частиною 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до частини першої статті 139 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору. Учасник справи, який звертається із заявою про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У пункті 8.8 постанови від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

Вжиття заходів забезпечення позову, відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Суд зауважує, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Так, позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Так, предметом позову у цій справі є вимоги про:

- визнання за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради права комунальної власності на об`єкт нерухомого майна - самочинно побудовану нежитлову будівлю загальною площею 582 кв. м, яка розташована на вулиці Офіцерській, 29 у місті Одесі (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1980220051101);

- визнання недійсним іпотечного договору від 26.09.2022, укладеного між ТОВ "ЮІГ" та Балла Віктором Сергійовичем, предметом якого є нежитлова будівля, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 582 кв. м.

В обґрунтування підстав позову прокурор зазначив, що постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі №916/4165/23, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07.04.2026, позовні вимоги Київської окружної прокуратури міста Одеси з інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮІГ" задоволено частково; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮІГ" звільнити земельну ділянку територіальної громади міста Одеси шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі загальною площею 582 м., яка розташована на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1980220051101).

На виконання зазначеного вище судового рішення господарським судом було видано відповідний наказ, який наразі перебуває на примусовому виконанні.

Прокурором встановлено, що судове рішення в частині знесення об`єкта самочинного будівництва залишається невиконаним, через що інтереси територіальної громади міста Одеси фактично є незахищеними, оскільки боржник добровільно не звільнив земельну ділянку від самочинно зведеного об`єкта за власний рахунок, а здійснення демонтажу указаного нерухомого майна коштом стягувача в умовах воєнного стану є додатковим фінансовим тягарем місцевого бюджету.

З огляду на це прокурор зазначив, що у спірних правовідносинах найбільш дієвим та ефективним способом захисту порушених прав територіальної громади є визнання за нею права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна на підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України.

Крім того, прокурор вказав, що, оскільки знесення об`єкта є крайнім заходом та за наявності в законодавстві механізму визнання права власності на такий об`єкт за власником земельної ділянки, то за викладених обставин саме цей спосіб захисту забезпечить повне та ефективне відновлення порушених прав і законних інтересів територіальної громади.

Також прокурор наголосив, що спірний об`єкт нерухомого майна наразі обтяжений іпотекою. На переконання прокурора, існування чинного договору іпотеки безпосередньо порушує інтереси територіальної громади міста в особі Одеської міської ради, оскільки надають іпотекодержателю право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, розташованого на земельній ділянці територіальної громади.

Щодо вимоги про накладення арешту на нежитлову будівлю.

За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі №922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

Суд констатує, що у даному випадку накладення арешту на нежитлову будівлю забезпечить збалансованість інтересів сторін, та не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідачів у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, оскільки не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядження нерухомим майном, існування якого дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновлені порушеного права позивача у разі задоволення позовних вимог.

В свою чергу, можливість відповідача у будь-який момент розпорядитись таким майном, зокрема, шляхом його відчуження, передачі, тощо є безумовною, відтак невжиття такого заходу може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З урахуванням наведеного суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю є цілком обґрунтованими, адекватними та співмірними заходами забезпечення позову у цій справі.

В свою чергу, запропоновані прокурором заходи забезпечення позову у вигляді заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав щодо спірного об`єкту нерухомого майна, на переконання суду, не є необхідними, з огляду на наступне.

Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суд від 24.07.2024 у справі № 567/459/23, від 13.02.2025 у справі № 523/4780/21.

Арешт майна є самодостатнім способом забезпечення позову і в разі його накладення не вимагається застосування інших видів обмежень, як от заборони вчинення дій щодо майна тощо.

Так, Верховний Суд в ухвалі від 19.04.2024 по справі №902/388/18, вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, зокрема шляхом заборони усім органам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які нотаріальні та реєстраційні дії (правочини) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації прав власності та інших речових прав, а також будь-які дії (в тому числі правочини) щодо відчуження, передачі у володіння, користування, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження, змін площі, частки, власника, поділу, об`єднання, тощо) щодо спірного майна, дійшов висновку, що такий захід забезпечення позову за своєю суттю зводиться до обмеження права розпорядження майном з метою його збереження, що відповідає такому заходу забезпечення позову як арешт майна, а тому не підлягає застосуванню, оскільки вказаного результату (заборони розпорядження) буде досягнуто шляхом накладення арешту на спірне майно.

Враховуючи наведене суд вважає, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно є обґрунтованими, співмірними та достатніми.

В свою чергу, заходи забезпечення позову у вигляді заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нежитлового приміщення не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

На підставі викладеного суд вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню заяву прокурора про вжиття заходів забезпечення позову в цій частині.

Судом не розглядається питання щодо зустрічного забезпечення, оскільки частиною 1 статті 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов`язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Розгляд судом першої інстанції заяви про забезпечення позову, яка не містить конкретних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням вимог ст.141 ГПК України та не свідчить про допущення судом істотних процесуальних порушень, достатніх для скасування судового рішення, яким вжито відповідні заходи забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення.

Наведена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 18.07.2018 у справі №916/2851/17, від 26.11.2018 у справі №904/2925/18, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 18.06.2019 у справі №904/661/19, від 24.06.2019 у справі №916/2933/18, від 10.10.2019 у справі №916/1572/19, від 16.12.2021 у справі №911/1658/21, від 23.12.2021 у справі №927/762/21.

Частиною 6 ст.140 ГПК України встановлено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

1. Заяву Керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову задовольнити частково.

2. Накласти арешт на нежитлову будівлю загальною площею 582 кв. м, яка розташована на вулиці Офіцерській, 29 у місті Одесі (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1980220051101).

3. У задоволенні решти заяви відмовити.

Стягувачем за даною ухвалою є: Київська окружна прокуратура міста Одеси (Умовний код: 0352855221 65059, м. Одеса, вул. Краснова, 10).

Боржником за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮІГ" (код ЄДРПОУ 43396236, 65123, Одеська обл., Одеський р-н, с. Крижанівка, вул. Марсельська (пн), буд. 33/4, кв. 89)

Суддя Сулімовська Марина Богданівна

Ухвала є виконавчим документом в розумінні Закону України "Про виконавче провадження", може бути пред`явлена до примусового виконання у строк, передбачений ст.12 Закону України "Про виконавче провадження", і підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ст.235 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч.8 ст.140 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено у строки та в порядку, визначені ст.ст.254-257 Господарського процесуального кодексу України. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвалу підписано 09.10.2026.