Постановление суда № 140498984, 12.10.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

Справа № 909/1251/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

12.10.2026м. Івано-ФранківськГосподарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АКРІС-ЗАХІД" за вх. № 9009/26 від 01.10.2026 про забезпечення позову у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АКРІС-ЗАХІД"

до відповідача: Долинської міської ради Калуського району Івано-Франківської області

про визнання незаконною відмови орендодавця, зобов`язання розглянути звернення та визнання укладеним договору оренди землі на новий строк

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АКРІС-ЗАХІД" (далі - позивач, ТОВ "АКРІС-ЗАХІД") звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Долинської міської ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання незаконною відмови орендодавця, зобов`язання розглянути звернення та визнання укладеним договору оренди землі на новий строк.

01 жовтня 2026 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову, шляхом заборони Долинській міській раді (код ЄДРПОУ 04054317) укладати з особами, іншими ніж ТОВ "АКРІС-ЗАХІД" (код ЄДРПОУ 43706726), договори оренди або емфітевзису щодо земельної ділянки площею 11,0701 га, кадастровий номер 2622080200:02:005:1050, розташованої за межами с. Велика Тур`я Долинської міської територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області, шляхом прямої передачі поза публічними конкурсними процедурами та заборони державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, здійснювати державну реєстрацію виникнення права оренди або емфітевзису за особами, іншими ніж ТОВ "АКРІС-ЗАХІД" (код ЄДРПОУ 43706726), щодо земельної ділянки площею 11,0701 га, кадастровий номер 2622080200:02:005:1050, на підставі договорів її прямої передачі Долинською міською радою поза публічними конкурсними процедурами.

Заява мотивована тим, що предметом спору є правомірність відмови міської ради у продовженні орендних відносин, обов`язок відповідача розглянути звернення щодо укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк та вимога про визнання такого договору укладеним. На думку заявника, невжиття запитаних заходів може призвести до передання земельної ділянки іншим особам та ускладнити ефективне поновлення його прав.

Відповідно до частини першої статті 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів із дня її надходження без повідомлення учасників справи. З огляду на це суд розглядає заяву без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача.

Пунктами 2 та 4 частини першої статті 137 ГПК України унормовано, що позов може забезпечуватися забороною відповідачу вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття тимчасових заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача та запобігання обставинам, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав. Водночас забезпечення позову не є автоматичним наслідком самого факту звернення до суду: заявник має навести обставини, які дають підстави для достатньо обґрунтованого висновку про наявність передбаченого статтею 136 ГПК України ризику.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд оцінює розумність, обґрунтованість і адекватність заявленого заходу; його зв`язок із предметом позову та здатність забезпечити ефективний захист; імовірність істотного ускладнення такого захисту в разі невжиття заходу; співмірність можливих негативних наслідків для сторін; а також недопущення безпідставного обмеження прав інших осіб.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22 та від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

Адекватність заходу забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність такого забезпечення.

У разі звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі їх задоволення не вимагатиме примусового виконання, має бути застосовано та досліджено таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому, в таких немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (див. постанови Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена належними доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

У пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004 зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, поза як це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012).

Наведені заявником обставини свідчать про наявність спору між сторонами щодо продовження орендних відносин та правового режиму земельної ділянки після закінчення строку договору. Водночас самі по собі закінчення строку оренди, відмова в продовженні орендних відносин і наявність судового спору не підтверджують, що міська рада має намір передати спірну земельну ділянку іншій особі саме шляхом прямої передачі поза публічними конкурсними процедурами.

Заявлені заходи спрямовані на недопущення прямої передачі земельної ділянки іншим особам поза публічними конкурсними процедурами та подальшої державної реєстрації відповідних прав. Проте для застосування таких заходів заявник мав навести конкретні обставини, які в сукупності давали б підстави вважати, що існує достатньо реальний ризик саме такого способу передачі ділянки до вирішення спору по суті.

За таких обставин, суд ураховує як загальний стандарт, сформульований Верховним Судом, так і те, що в земельних спорах забезпечення може бути необхідним для запобігання втраті ефективності обраного способу захисту. Вирішальним, однак, є встановлення конкретних обставин саме цієї справи, які дозволяють обґрунтовано передбачити настання ризику, а не лише абстрактна можливість розпорядження земельною ділянкою її власником.

Матеріали, наведені на обґрунтування заяви, не містять відомостей про прийняття міською радою рішення щодо передання земельної ділянки іншій особі, розгляд такого питання на засіданні ради, підготовку відповідного проєкту рішення, звернення потенційного набувача або вчинення інших конкретних дій, які вказували б на підготовку прямої передачі земельної ділянки поза конкурсною процедурою. Відсутність доказів уже розпочатої передачі сама по собі не є безумовною підставою для відмови в забезпеченні позову, оскільки ці заходи мають превентивний характер. Однак за відсутності інших конкретних обставин, які свідчили б про реальність відповідного ризику, загальне посилання на можливість передання ділянки третій особі залишається припущенням.

Отже, заявник обґрунтував наявність спору щодо продовження орендних відносин, однак не навів достатніх конкретних обставин, які в сукупності підтверджували б необхідність застосування саме запитаних заходів забезпечення позову. Із поданих матеріалів не вбачається достатніх підстав для висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав позивача в межах цього провадження.

Суд також бере до уваги, що запитані заборони адресовані як міській раді, так і державним реєстраторам та нотаріусам. Заборона щодо реєстраційних дій є похідною від необхідності запобігти відповідному способу передачі ділянки. За відсутності достатніх даних про реальність ризику прямої передачі земельної ділянки поза конкурсними процедурами підстави для застосування такого заходу також не доведені.

Оцінюючи співмірність заходів, суд ураховує, що їх формулювання обмежене конкретною земельною ділянкою та випадками прямої передачі поза публічними конкурсними процедурами. Проте сама по собі вузькість формулювання заборони не замінює необхідності встановити передбачені статтею 136 ГПК України підстави для забезпечення позову. Питання співмірності заходів підлягає оцінці разом із доведеністю ризику, якому вони мають запобігти. Такий підхід узгоджується з правовими висновками Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, щодо необхідності дотримання співмірності та співвіднесення негативних наслідків ужиття і невжиття заходів забезпечення позову.

Відмова в забезпеченні позову не означає вирішення судом по суті питання про правомірність відмови міської ради, наявність у позивача права на укладення договору оренди на новий строк або обов`язок відповідача укласти такий договір. Ці питання мають бути вирішені під час розгляду позову по суті на підставі належних і допустимих доказів.

За наведених обставин суд доходить висновку, що заявник не довів наявності достатніх підстав для застосування запитаних заходів забезпечення позову, у зв`язку з чим у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АКРІС-ЗАХІД" (вх. № 9009/26 від 01.10.2026) про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені статтями 255-257 ГПК України.

Ухвалу підписано 12.10.2026.

Суддя Світлана КОБЕЦЬКА