Постановление суда № 140495820, 09.10.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/5743/23

Провадження № 2/369/679/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Хацько Н.О.

за участю секретаря Шелковського Р.Р.

боржника ОСОБА_1

стягувача ОСОБА_2

представника стягувача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві звіт боржника ОСОБА_1 про виконання ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2023 про забезпечення позову у цивільній справі № 369/5743/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Києво-Святошиського районного суду перебуває цивільна справа за позовом за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини,

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2023 заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову в цивільній справі № 369/5743/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини задоволено.

До прийняття Києво-Святошинським районним судом Київської області судового рішення у даній справі, встановлено обов`язок ОСОБА_1 виконувати графік спілкування та виховання малолітнього ОСОБА_4 , що затверджений рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради від 19.01.2023 №9/51, а саме - 1 і 3 тиждень місяця: з 17-00 години вівторка до 20-00 години середи, з 17-00 години п`ятниці до 20-00 години неділі; 2 і 4 тиждень місяця: з 17-00 години вівторка до 19-00 години п`ятниці, дотримуючись днів тижня та годин доби для повернення малолітнього сина матері.

26.12.2025 року представник стягувача -адвокат Чернецька Г.М. звернулась до суду із заявою про зобов`язання боржника подати звіт про виконання ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2023 року у даній справі № 369/5743/23. Посилаючись на те, що боржник ОСОБА_1 з серпня по грудень 2025 року систематично не виконує дану ухвалу суду.

Ухвалою суду від 20.02.2026 заяву ОСОБА_2 про зобов`язання боржника подати звіт задоволено. Боржника ОСОБА_1 зобов`язано у виконавчому провадженні ВП №78812671 у строк один місяць з дня отримання копії ухвали подати звіт про виконання ухвали суду від 04.08.2023, по даній цивільній справі.

19.03.2026 боржник ОСОБА_1 подав до суду звіт про виконання судового рішення. Посилається на безпідставність та передчасність застосування судового контролю до ухвали про забезпечення позову, оскільки норми ст.453-1-453-4 ЦПК України стосуються остаточного рішення суду. Також заперечує щодо законності відкриття виконавчого провадження, відповідно до чого триває судовий розгляд за його скаргою на неправомірні дії державного виконавця.

В обґрунтування звіту ОСОБА_1 зазначив, що ухвала про забезпечення позову від 04.08.2023 на даний час фактично не виконана в повному обсязі. Причиною є об`єктивні обставини, що не залежать від його волі та унеможливлюють виконання ухвали без загрози життю, здоров`ю і психологічному стану малолітнього сина ОСОБА_5 . Вважає, що умисних дій щодо ухилення від виконання судового рішення не вчиняв.

Посилається на те, що відносно ОСОБА_2 триває досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025152040001059 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України. Ухвалою слідчого судді Інгульського районного суду м. Миколаєва від 13.01.2026 у справі № 489/6814/25 скасовано постанову слідчого про закриття даного провадження. Де суд фактично підтвердив обґрунтованість зібраних доказів щодо систематичного домашнього насильства з боку ОСОБА_2 та безпосередньо в присутності малолітнього сина ОСОБА_5 . Крім того, у СВ ВП № 1 Фастівського РУП розслідується об`єднане кримінальне провадження № 12023111310002087 за фактами нанесення боржнику тілесних ушкоджень, у якому 15.03.2026 боржник подав клопотання про повідомлення ОСОБА_2 про підозру.

Також за заявою боржника про видачу обмежувального припису щодо стягувачки розглядається цивільна справа № 766/17797/25. Наразі в Херсонському апеляційному суді (відповідно поданих суду додаткових доказів ОСОБА_1 ). Боржник вказує, що насильство вчинялося в присутності малолітнього сина. На його думку, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дитина є постраждалою особою, а він як батько зобов`язаний захищати її відповідно до ст. 150 СК України.

Зазначає, що малолітній син відчуває страх перед матір`ю та категорично відмовляється від контакту з нею. На підтвердження посилається на висновки судово-психологічних експертиз ДНДЕКЦ МВС України № СЕ-19-24/3464-ПС та № СЕ-19/115-24/11744-ПС. За твердженням боржника, цими висновками встановлено, що дитина має почуття страху й небезпеки та емоційне відторгнення щодо матері, а поведінка матері має ознаки психологічного та фізичного насильства щодо дитини. Вказує, що в дитини діагностовано атопічний дерматит, виникла потреба в консультації невролога, з`явилося заїкання. Наголошує, що дитина була свідком подій 25.07.2023, 11.09.2023 та 06.01.2025 щодо спричинення ОСОБА_2 відносно нього фізичного насильства у виді спричинення тілесних ушкоджень., відповідно до яких порушено кримінальне провадження та триває досудове слідство.

Також, посилається на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 у справі № 420/42099/25, відповідно до якого визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця про накладення на боржника штрафу за невиконання ухвали від 04.08.2023. Боржник вважає, що суд у цьому рішенні встановив що він вживав залежних від нього заходів, а невиконання зумовлене відмовою дитини та неможливістю застосування до неї примусу. Тому, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню.

Окремо вказує на порушення територіальності виконавчого провадження № 78812671, яке здійснюється Святошинським відділом державної виконавчої служби у місті Києві. Фактичним місцем проживання (перебування) з сином є с. Зеленівка Херсонської області. На його думку, це підтверджується ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 03.12.2025 про відкриття провадження у справі № 766/17797/25, оскільки згідно з ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається за місцем проживання (перебування) постраждалої особи. Посилаючись на ч. 1 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», вважає вчинення виконавчих дій у м. Києві порушенням Закону. Зазначає також, що відстань між місцем проживання дитини та місцем здійснення виконавчого провадження становить понад 560 км, а примушування п`ятирічної дитини до таких поїздок суперечить її найкращим інтересам. Вказує, що фактичне місце проживання боржника та дитини достовірно відоме стягувачці та державному виконавцю.

Стверджує, що не ухилявся від виконання процесуальних обов`язків: своєчасно відповідав на виклики, надавав пояснення, медичні довідки та висновки експертиз, а його місцезнаходження відоме суду, поліції та органам опіки. Вважає, що відповідно до ст. 148 ЦПК України штраф може бути застосований лише у разі необґрунтованого ухилення боржника, що в даному випадку відсутнє.

З урахуванням наведеного, просить суд прийняти звіт про виконання ухвали про забезпечення позову від 04.08.2023, визнати наведені обставини обґрунтованими та такими, що об`єктивно унеможливлюють виконання судового рішення.

В підтвердження зазначених в звіті обставин ОСОБА_1 надав суду наступні докази.

Ухвалу слідчого судді Інгульського районного суду міста Миколаєва від 13.01.2026 року, відповідно до якої скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ ВП №2 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області про закриття кримінального провадження №12025152040001059 відомості про які внесено до ЄРДР 25.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення за ст.126-1 КК України задоволено. Постанову слідчого від 24.12.2025 про закриття даного кримінального провадження скасовано. Відповідно до якої, як вважає ОСОБА_1 суд підтвердив обґрунтованість доказів щодо систематичного домашнього насильства з боку ОСОБА_2 , в результаті чого досудове слідство триває.

Також ухвалу слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області 2.01.2026 року, відповідно до якої скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого дізнавача СД ВП №1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області про закриття кримінального провадження №1202311680001063 відомості про які внесено до ЄРДР 26.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення за ч.1 ст.125 КК України задоволено частково. Постанову старшого дізнавача від 15.09.2023 про закриття даного кримінального провадження скасовано та досудове слідство продовжено. Дана провадження, внесене в ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_1 щодо спричинення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності малолітного сина ОСОБА_4 .

Заяву про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 щодо вчинення систематичного фізичного та психологічного насильства відносно ОСОБА_1 та сина ОСОБА_4 , яка подана до Херсонського міського суду Херсонської області. А також ухвалу Херсонського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14.04.2026 року, яким було відмовлено у задоволені заяви про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .

Рішення Управління соціальної та ветеранської політики Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації №9/35-01/02 від 08.05.2025 року про відкликання дії довідки про взяття на облік ВПО ОСОБА_1 №3008-7001971124 від 01.03.2024 року за заявою ОСОБА_2 .

Транскрипції аудиозаписів спілкування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в липні 2023 року щодо не згоди стягувача з виконанням графіку спілкування з дитиною, погроз та образ відносно боржника.

Висновок судово-психологічної експертизи ДНДЕКЦ МВС від 30.04.2024 № СЕ-19-24/3464-ПС (експерт Панов М. С.), складений за заявою боржника від 15.01.2024 у справах № 369/5743/23, № 369/8877/23, № 369/14974/23, відповідно до якого експерт дійшов висновку: 1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , життєрадісна, екстравертована особистість, відкрита та простодушна дитина, має низьку агресивність. У хлопчика відсутні ознаки підвищеної тривожності (рівень тривожності середній). Він має нормальний рівень самооцінки, поступливий, м`який характер, почуття гумору, позитивний настрій. Мовлення дитини недостатньо чітке, однотипне: розмовляє російською мовою, словниковий запас для спілкування задовільний, звуковимова сформована неповністю, неправильно вимовляє окремі звуки. Запас знань та уявлень відповідають віковій нормі: сформовані основні уявлення про світ, дитина знає та називає основні кольори та основні збірні поняття, орієнтується у спорідненості між членами родини та особами оточення членів родини (мама, тато, бабусі, дідусі). 2. На момент дослідження ставлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до батька характеризується добре сформованою, безпечною прив`язаністю, тяжінням до взаємодії з ним, виокремленням себе і тата в окрему сімейну систему. Ставлення дитини до матері характеризується почуттям страху і небезпеки, згадуваннями образ, заборон, залякувань та побиттів. 3.Середовище, в якому наразі проживає ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (разом із батьком) є для нього підтримуючим, розуміючим, стабільним та таким, що забезпечує базові потреби і в результаті має позитивний вплив на його психоемоційний стан та розвиток. 4. Дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , бажає проживати із батьком та категорично не має бажання підтримувати спілкування із матір`ю, що обумовлено її негативним впливом на всі сфери життя дитини. Зміни місця проживання дитини призведе до вкрай негативних наслідків для його психічної діяльності та розвитку. 5.На момент дослідження, відібрання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з урахуванням попереднього травмувального досвіду проживання дитини із матір`ю, буде мати вкрай негативні наслідки для його психічної діяльності та розвитку. 6. Здійснювати примус до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо контактів з матір`ю або зміни місця його проживання є недопустимими, оскільки примус містить у собі ознаки насильства, а також визначає нездатність дорослих забезпечувати найкращі інтереси дитини.

Висновок судово-психологічної експертизи Миколаївського НДЕКЦ МВС від 16.07.2024 № СЕ-19/115-24/11744-ПС (експерт Трішук Г. М.), складений за заявою боржника від 27.06.2024, відповідно до якого експерт дійшов висновку: 1.Малолітня дитина ОСОБА_4 має такі індивідуально-психологічні особливості: психофізіологічний розвиток дитини відповідає віковим особливостям, ОСОБА_6 здатний зосередитись на виконанні завдань та управляти довільними процесами під час виконання завдань, відповідно до вікових норм. Мимовільна увага в межах вікової норми. Мовлення дитини не чітке. Словниковий запас задовільний. 2. Ставлення малолітньої дитини ОСОБА_4 до батька ОСОБА_1 характеризується відчуттям залученості в дитячо-батьківські стосунки, сформована емоційна прив`язаність з батьком, відчуття безпеки. Характер ставлення до матері ОСОБА_2 характеризується ненадійним типом прив`язаності, в дитини наявне емоційне відторгнення, дистанціювання від матері. 3. Соціальне середовище, в якому перебуває дитина ОСОБА_4 є сприятливим для його психоемоційного благополуччя та розвитку. 4.Зміна місця проживання дитини з батьком на місце проживання з матір`ю, на момент дослідження, може призвести до психотравмування. 5.Примусове відібрання дитини від батька, на момент дослідження, може призвести до спричинення стресу, тривоги, до порушення емоційного зв`язку і прив`язаності, що може вплинути на подальші стосунки дитини з іншими людьми, проблемами у поведінці, дитина може реагувати на стрес різними способами, включаючи агресію, замкнутість або навіть саморуйнівну поведінку. 6.Здійснювати примус до дитини по контакту з матір`ю, на момент дослідження, може призвести до психологічних наслідків, які можуть вплинути на її емоційний стан і психічне здоров`я.

Висновок судово-медичної експертизи від 12.09.2023 № 192, в межах кримінального провадження щодо подій 11.09.2003 року , відповідно до якого у ОСОБА_1 були виявлені тілесні ушкодження які відносяться до легких, що спричинили короткочасний розлад здоров`я та середньої тяжкості. Дана експертиза проведена на підставі постанови старшого дізнавача СД ВП №1 Фастівського РУП ГУНП в Київській області, та зі слів ОСОБА_1 , який зазначив, що заподіяні ушкодження були спричинені ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .

Відповіді ВП №1 Фастівського РУП ГУНП в Київській області, на звернення ОСОБА_1 №1811, №1877, № 2428, №2479, № 2590, №2779, №2874. щодо вчинення ОСОБА_2 , перешкод у спілкування з сином.

Відповіді ВП №1 Фастівського РУП ГУНП в Київській області від від 26.09.2023, 23.10.2023 року та 30.10.2023 на повідомлення ОСОБА_1 про зникнення сина, відповідно якої зазначено про те, що ОСОБА_8 перебуває з матір`ю, яка надала заяву про не розголос її місце перебування. В результаті чого, повідомити місце проживання дитини неможливо.

Витяги з ЄРДР у кримінальному проваджені №12023111310002087, який внесено 16.07.2023 за ч.1 ст.382 КК України за заявю ОСОБА_1 щодо виконання ОСОБА_2 рішення суду від 28.06.2023 р. щодо побачення зі дитиною; № 12023116380001063, який внесено 26.07.2023 за ч. 1 ст. 125 КК, за заявою ОСОБА_1 щодо нанесення тілесних ушкоджень колишньою співмешканкою 25.07.2023; № 42025102080000036, який внесено 21.07.2025 за ч.1 ст.383 КК України за заявою ОСОБА_1 щодо завідомо неправдивому повідомленні ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення.

Фотокартки із зображенням наслідків спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень.

Два відео записи щодо відмови дитини їхати до матері.

Постанову Інгульського районного суду міста Миколаєва від 30.05.2025 року, відповідно до якої скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ ВП №2 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області від 28.02.2025 про закриття кримінального провадження №12025152040000236 за ознаками кримінального правопорушення за ч.4 ст.185 КК України задоволено частково. Постанову слідчого від 28.02.2025 про закриття даного кримінального провадження скасовано. Дане провадження порушено за заявую ОСОБА_1 щодо викраденя мсулевською Ю.І. ключів від автомобіля.

Клопотання ОСОБА_9 про скасуванн заходів забезпечення позову вжитих ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 04.08.2023 року.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року, відповідно до якого адміністративний позов ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладання штрафу задоволено.

11.04.2026 стягувачка ОСОБА_2 подала клопотання про накладання штрафу на боржника ОСОБА_1 та просить відмовити боржнику у прийнятті звіту про виконання ухвали суду про забезпечення позову, застосувати до нього захід процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 60 560 грн та встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 453-2 ЦПК України. В обґрунтування клопотання заявниця зазначає, що зміст звіту свідчить про намір боржника затягувати судовий розгляд. На її думку, звіт не відповідає вимогам статті 453-3 ЦПК України. У ньому не зазначено орієнтовних строків виконання судового рішення та їх обґрунтування, обставин, які ускладнюють його виконання, а також заходів, вжитих та тих, що вживаються боржником для їх усунення. Наведені у звіті відомості, за твердженням заявниці, є недостатніми для своєчасного і повного виконання судового рішення. Посилання боржника на наявні в нього документи, які він подає в усі справи, не звільняють його від обов`язку виконати судове рішення. Невиконання ухвали про забезпечення позову, на її переконання, є кримінально караним діянням. Також заявниця вказує, що ОСОБА_1 повторно незаконно утримує їхнього спільного сина, у невідомому місці та за невідомих умов. Він самочинно, без її згоди, змінив місце проживання дитини і перешкоджає їй у спілкуванні з сином, якого вона не бачить майже два роки. Боржник не повідомляє органам поліції місце перебування дитини і вводить їх в оману. За фактами його дій відкрито кримінальні провадження, зокрема за ч. 1 ст. 115 та ст. 382 КК України. Крім того, заявниця зазначає, що боржник перебуває в розшуку ТЦК та СП і використовує дитину як підставу для ухилення від мобілізації. Висновки психологів, на які він посилається, на її думку, отримано неправомірно, без її участі, і щодо них також відкрито кримінальне провадження. Боржник не займається розвитком дитини. Твердження ОСОБА_1 щодо психологічного та фізичного насильство з її боку відносно дитини заявниця вважає неправдивими та безпідставними.

ОСОБА_1 подав письмові заперечення на клопотання стягувача, обґрунтовуючи ти, що звинувачення ОСОБА_2 щодо викрадення дитини, ухилення від мобілізації, підробка експертиз, не підтверджені жодним належним і допустимим доказом, що суперечить вимогам ст. ст. 81, 183 ЦПК України. Боржник зазначав, що кримінальне провадження № 12025100080001684 за фактом нібито зникнення дитини закрито постановою слідчого від 25.03.2026 за відсутністю складу кримінального правопорушення. Слідством встановлено, що дитина перебуває з батьком і загрози її життю та здоров`ю немає. Щодо подій 11.09.2023 відповідно постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.11.2023 у справі № 369/16498/23 встановлено, що стягувач та її родичі забрали дитину без її згоди, а боржник діяв відповідно до ухвали про забезпечення позову. Провадження щодо нього закрито за відсутністю складу правопорушення. Твердження про приховування дитини боржник вважає безпідставним. 04.12.2023 він звернувся до ВП № 1 (м. Боярка) Фастівського РУП ГУНП, а також подавав заяви до служби у справах дітей Боярської міської ради, у яких повідомляв про місце перебування дитини та стан її здоров`я. Відповідно до відповіді ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29.03.2026 № 8/2/4/1964 боржник у розшуку не перебуває, а питання військового обліку не стосується предмета розгляду. А також послався вкотре на рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 у справі № 420/42099/25 де встановлено відсутність його вини у невиконанні ухвали від 04.08.2023 та визнано причини невиконання поважними. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню. Висновками судово-психологічних експертиз ДНДЕКЦ МВС підтверджено, що дитина зазнала домашнього насильства з боку матері, тому боржник діє в інтересах її безпеки.

Також ОСОБА_1 надав суду клопотання від 13.04.2026 про визнання зловживання процесуальними правами ОСОБА_2 , яка надає вказані вище недостовірні докази стосовно кримінального провадення за ч.1 с.115 К України, переховування ним дитини та уникнення мобілізації і перебування у розшуку ТЦК. Вважає, що вказні дії стягувача спрямовані на перешкоджання правосуддю та введення суд в оману. Враховуючи викладене, просив суд застосувати до стягувача захід процесуального примусу у виді штрафу в максимальному розмірі та винести окрему ухвалу за фактом виявлення ознак кримінальних правопорушень за ст.ст.383 та 384 КК України.

До клопотанн ОСОБА_1 додано відповідь Святошинського управліня поліції Головного управлянні Національної поліції у м.Києві та постанову слідчого Святошинського управліня поліції Головного управлянні Національної поліції у м.Києві про відмову у задоволенні копотання, відповідно до якох встановлено що кримінальне провалденя внесене в ЄРДР за №12025100080001684 вд 21.05.2025за ознаками кримінального правопорушення, за ч.1 ст.115 КК України закрито. Відповідь ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29.03.2026 р. щодо відсутності підстав доставення ОСОБА_1 до районного ТЦК та СП для склдання протоколу за ст..210-1 КУпАП. Заява ОСОБА_1 від 04.12.2023 до ВП№1 Фастівського РУП ГУНП України щодо повідомлення адреси про місце перебування дитини з батьком. Також заяви до Служби у справах дітей Боярської міської ради від 04.12.2023, 12.04.2024,26.04.2024,13.05.2024 щодо повідомленн адреси місця проживання дитини з батьком. Постанова Києво-Святошинського районного суд Київської області від 06.11.2023 року про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_10 за ст.185 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення та матеріали даного провадженя. Також матеріали щодо звернення ОСОБА_1 до ВП №3 Одеського РУП ГУНР в Одеській області поліції відносно події 02.12.2023 року.

У судовому засіданні боржник ОСОБА_1 підтримав звіт, посилаючись на доводи, які зазначені у звіті та надані клопотання щодо визнання дій ОСОБА_2 зловживанням процесуальними правами.

Стягувач ОСОБА_2 та представник ОСОБА_3 просили відмовити у прийнятті звіту та накласти на ОСОБА_1 штраф., оскільки ухвала суду від 04.08.2023 року фактично не виконана.

Заслухавши учасників справи та дослідивши матеріали справи, виконавче провадженя, суд приходить до таких висновків.

Згідно частин 1, 2, 4 статті 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах по інших спорах немайнового характеру.

Стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження. Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.

За частиною 1 статті 453-3 ЦПК України, суд розглядає звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні за правилами статті 450 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 453-3 ЦПК України звіт боржника про виконання судового рішення має містити: найменування суду, до якого подається звіт; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення; відомості про виконання боржником судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про те, чи існують обставини, які ускладнюють виконання судового рішення боржником, які заходи вжито та вживаються боржником для їх усунення; перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому. До звіту додаються: довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися; докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 453-4 ЦПК України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 453-2 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 453-3 цього Кодексу.

ОСОБА_1 вважає, що ухвала суду про забезпечення позову не є остаточним рішенням суду щодо якого застосовується судовий контроль в порядку ст..453-1-453-4 ЦПК України.

Однак, дані доводи суд не приймає до уваги, оскільки в розумінні ст.258 ЦПК України ухвала суду є різновидом судового рішення. Тимчасовий характер заходів забезпечення позову стосується строку дії даної ухвали. До скасування в порядку, встановленому статтею 158 ЦПК України, або до припинення їх дії, з підстав, передбачених законом, ухвала про забезпечення позову є чинною та обов`язковою для її виконання боржником. В розумінні ст. 157 ЦПК України ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, та є виконавчим документом, що відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Щодо поданого звіту судом встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2023 заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову в цивільній справі № 369/5743/23 -задоволено. До прийняття Києво-Святошинським районним судом Київської області судового рішення у даній справі, встановлено обов`язок ОСОБА_1 виконувати графік спілкування та виховання малолітнього ОСОБА_4 , що затверджений рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради від 19.01.2023 №9/51, а саме - 1 і 3 тиждень місяця: з 17-00 години вівторка до 20-00 години середи, з 17-00 години п`ятниці до 20-00 години неділі; 2 і 4 тиждень місяця: з 17-00 години вівторка до 19-00 години п`ятниці, дотримуючись днів тижня та годин доби для повернення малолітнього сина матері.

В судовому засідання під час дослідження виконавчого провадження № 78812671 в системі АСВП, судом встановлено, що 07.08.2025 року ОСОБА_2 звернулася до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві з заявою, в якій просила забезпечити виконання ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2023 року у справі № 369/5743/23, в зв`язку з тим, що згідно довідки внутрішньо переміщеної особи № 3008-7001971124від 01.03.2024 боржник ОСОБА_1 проживає в Святошинському районі міста Києва.

На підставі вказаної заяви, старшим державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого № 78812671 від 14.08.2025 року з виконання ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2023 року у справі № 369/5743/23.

19.09.2025 року старшим державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 78812671 винесено постанову про визначення місце виконання виконавчих дій, якою визначено сторонам місце виконання виконавчих дій за адресою: АДРЕСА_1 , Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 78812671 були сформовані вимоги щодо виконання ОСОБА_1 графіку спілкування та виховання малолітнього ОСОБА_3 , що затверджений рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради від 19.01.2023 №9/51, а саме - 1 і 3 тиждень місяця: з 17-00 години вівторка до 20-00 години середи, з 17-00 години п`ятниці до 20-00 години неділі; 2 і 4 тиждень місяця: з 17-00 години вівторка до 19-00 години п`ятниці, дотримуючись днів тижня та годин доби для повернення малолітнього сина матері на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2023 року у справі № 369/5743/23 на наступні дати: 09.09.2025, 26.09.2025, 01.10.2025, 07.10.2025, 10.10, 2025, 15.10.2025, 19.10.2025, 22.10.2025, 26.10.2025, 31.10.2025, 09.11,2025, 14.11,2025, 19.11.2025, 23.11.2025, 28.11.202, 03.12.2025,12.12.2025, 17.12.2025, 21.12.2025, 26.12.2025, 04.01.2026, 09.01.2026, 14.01.2026, 18.01.2026.

В свою чергу ОСОБА_1 на вказані вимоги державного виконавця неодноразово надавав заяви про відкладення виконавчих дій 26.09.2025, 01.10.2025, 10.10.2025, 15.10.2025,19.10.2025, 26.10.2025, 09.11.2025, 14,11.2025, 19,11.2025, 28.11.2025, в обгрунтування яких послався на категоричну відмові дитини спілкуватися з матір`ю. Також зазначив, що причини відмови є наслідком застосування ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства відносно дитини, що підтверджується висновками психодіагностичних обстежень та висновками судово-психологічних експертиз. Також були зазначені причини відкладення виконавчих дій та зупинення провадження у зв`язку з оскарженням в судовому порядку постанови державного виконавця про відкриття даного виконавчого провадження з порушення територіальності, та розгляд в суді заяви про застосування відносно ОСОБА_2 обмежувального припису внаслідок спричинення психологічного насильства відносно дитини. Крім того, до вказаних заяв та клопотань боржником ОСОБА_1 були додані письмові документі, які додані до звіту.

За результатами не виконання ухвали суду від 04.08.2023 року державним виконавцем було складено акти від 09.09.2025, 19.09.2025, 26.09.2025, 05.10, 2025, 13.10.2025, 16.10.2025, 20.10.2025, 23.10.2025, 27.10.2025, 31.10.2025, 09.11,2025, 19.11.2025, 23.11.2025, 28.11.202, 12.12.2025, 17.12.2025, 21.12.2025.

20.09.2025 року старшим державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 78812671 винесено постанову про накладення штрафу, якою за невиконання рішення суду накладено на боржника ОСОБА_1 штраф на користь держави у розмірі 1700 грн. також вказаною постановою зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

18.12.2025 року старшим державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 78812671 винесено постанову про накладення штрафу, якою за повторне невиконання без поважних причин 28.11.2025, 03.12.2025, 07.12.2025, 12.12.2025, 17.12.2025 боржником рішення суду накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 3400 грн.

Згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладання штрафу задоволено. Постанову старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Грінберг Ю.М. про накладання штрафу від 18.12.2025 року у виконавчому провадженні № 78812671 визнано неправомірною та скасовано.

Суд звертає увагу, що факт невиконання ухвали суду від 04.08.2023 року ОСОБА_1 не оспорює.

В свою чергу, ОСОБА_1 у звіті посилається на причини, які вважає поважними щодо невиконання даної ухвали суду, через наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють її виконання без прямої загрози життю, здоров`ю та психологічному стану малолітнього сина, що незалежить від волі боржника та свідчить про відсутність умисних його дій щодо ухилення від виконання даної ухвали суду, та в підтвердження надав до звіту та додатково вказані вище документі.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За приписами ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Згідно статті 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Суть висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» («Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania», заява № 6221/14, п.п. 29-34, рішення від 04 вересня 2018 року) зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Європейської конвенції з прав людини 1950 року - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється. Відповідно до обставин справи «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» мова не йшла про ситуацію, коли є об`єктивні підстави вважати, що зазначений доступ до дитини явно суперечить її інтересам.

Згідно з практикою ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, п. 100, від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, п. 76).

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-12931св21) вказано, що: «судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини».

Аналізуючи викладені вище пояснення, матеріали справи та матеріали виконавчого провадження досліджені в АСВП суд встановив, та підтверджено сторонами, що малолітній ОСОБА_8 мешкає з боржником з 03.12.2023 року та з цього часу, в тому числі, з моменту відкриття виконавчого проваження, ухвала суду про забезпечення позову від 04.08.2023 року відповіно до встановленого графіку не виконана, боржник в межах виконавчого провадженя у визначене місце зустрічі жодного разу не з,явився, дитину матері не повернув, тобто жодної зустріч матері з дитиною не відбулося.

Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо поважності причин невиконання ухвали суду від 04.08.2023 року та вжиття необхідних заходів для виконання даної ухвали, та додані до звіту в обґрунтування докази, суд звертає увагу на проведені за заявою ОСОБА_1 судово- психологічні експертизи від 30.04.2024 та 16.07.2024, та розглядаючи їх лише в межах розгляду виконання ухвали суду про забезпечення позову від 04.08.2023, а саме питання які були поставлені експертам та надані матеріали для експертного досліження (психодіагностичні обстеження ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ) та приходить до висновку, що встановлюючи психологічний емоційний стан дитини, відмову спілкуватися з матір,ю та негативні наслідки зміни місця проживання, дані експертизи та дослідження на підставі яких були проведені експертизи не містять жодних рекомендацій щодо подолання вказаного психологічного негативного ставлення дитини до матері, можливості/чи неможливість поступового відновлення контакту.

Крім того, суд звертає увагу, що вказані дослідження та експертизи були проведені більше року після звернення ухвали суду від 04.08.2023 року на примусове виконаня тобто до періоду, який охоплює звіт. Тому суд визнає дані експертизи недостатніми для підтвердження неможливості виконання ухвали в звітній період.

Крім того, боржник з метою виконання ухвали суду не здійсним та не забезпечив жодних дій спрямованих на проведення психологічної реабілітації дитини з будь-яким психологом задля подолання вказаного негативного психоемоційного стану дитини щодо матері.

Щодо наявних кримінальних проваджень, в томі числи щодо спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, суд звертає увагу, що наразі підозра не пред`явлена та вирок судом не ухвалено, тому не є обставиною, що ускладнює виконання ухвали суду.

Крім того, суд не приймає до уваги, як поважність причин невиконання ухвали від 04.08.2023 посилання ОСОБА_1 на вказані вище ухвали слідчих суддів щодо скасування постанов про закриття кримінальних проваджень, де на думку останнього встановлено підтвердження доказів щодо систематичного домашнього насильства з боку ОСОБА_2 , оскільки вказані ухвали слічих суддів жодним чином не встановлюють вину особи, лише свідчать про неповноту досудового слідства.

Надані фотографії та відеозаписи щодо сприиненн тілесних ушкоджень ОСОБА_1 суд також не може прияти як поважність причин не виконання ухвали суду, оскільки вказані фото та відео матеріали є предметом оцінки доказів в межах досудового розслідування, яке наразі триває.

Також суд не приймає до уваги твердження ОСОБА_1 щодо встановлення рішенням Одеського окружного адміністративного суду поважних причин невиконання ухвали суду від 04.08.2023 що зумовлено станом дитини та відсутності умислу в діях боржника, оскільки предметом розгляду справи по якому ухвалено вказане рішення було не оцінка поважності причин, а протиправність постанови державного виконавця про накладання штрафу на ОСОБА_1 , щодо відсутності обґрунтування в постанові умов накладання штрафу за невиконання рішення суду.

Щодо неправомірних дій державного виконавця про відкриття виконавчого проваження з порушення територіальності, оскільки довідка ВПО боржника була скасована до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження суд не приймає до уваги, оскільки на час проведення виконавчих дій, який охоплює період звіту та до теперішнього часу виконавче провадження триває, постанова про відкриття виконавчого провадження не скасована? тому вказані доводи боржника не можуть свідчити про поважність причин не виконання ухвали суду від 04.08.2023 року в звітній період. . Крім того, дані обставини є окремою підставою для оскарження дій державного виконавця, які наразі розглядаються в іншому складі суду.

Переглянуті в судовому засідані два відеозапис щодо виконання ухвали від 04.08.2023, на яких зафіксована відмова дитини їхати до матері, відображає лише формальне звернення боржника до дитини, без належної попередньої підготовки. Даний запис не свідчить про те, що боржник готував дитину до зустрічі, позитивно налаштовував, залучав психолога чи вжив інших сприятливих заходів для її проведення.

В свою чергу, суд звертає увагу, що на вказаних фрагментах відео боржник ОСОБА_1 розповідає та нагадує дитині події та певні обставини, відповідно до яких останній звертався до поліції з приводу спричинення йому тілесних ушкоджень та інші негативні обставини пов`язані з матір`ю, що не може свідчити про вжиття ОСОБА_1 всіх можливих та необхідних заходів спрямованих на виконання ухвали суду про забезпечення позову. Тому суд не приймає вказані відеозаписи, як докази, спрямовані на вжиття заходів для виконання ухвали суду та поважність причин її невиконаня.

Щодо звернення неодноразово ОСОБА_1 до поліції з приводу вчинення стягувачем перешкод у спілкуванні з дитиною у 2023 році та звернення ОСОБА_2 із заявою до поліції щодо заборони повідомлення місця проживання дитини, суд не приймає до уваги як доказ поважності невиконання ухвали суду боржником, оскільки дані обставини вказуть лише на конфлікт та спір сторін щодо участі у спілкування та вихованні дитини та може свідчити лише про те, що ОСОБА_1 не вчиняє жодних дій щодо зустрічі ОСОБА_2 з дитною з метою уникнення в майбутньому перешкод невиконання даного рішення з боку ОСОБА_2 .

Крім того, про конфлікт щодо невиконання ухвали суду свідчать і надані аудиозаписи розмов сторін, які жодним чином не підтверджують поважність причини, що ускладнюють виконаня даної ухвали боржником.

Крім того, звернення ОСОБА_1 із заявою до суду про застосування до ОСОБА_2 обмежувального припису, розгляд якого наразі триває в апеляційній інстанції, стосується обставин 2023 року, який не охоплює період звіту, під час якого виконавче провадження щодо виконання даної ухвали суду тривало та жодних рішень, що обмежували право матері на спілкування з дитиною прийняті не були, тому суд не приймає дані доводи ОСОБА_1 до уваги.

Аналізуючи в сукупності вказані вище докази боржника суд приходить до висновку, що вони стосується подій 20232025 років до періоду який охоплює звіт і свідчать лише про конфлікт сторін та проваджень щодо них і не містять жодних доказів щодо вжитих заходів боржником у звітному періоді для виконання ухвали суду від 04.08.2023.

В свою чергу аналізуючи матеріали виконавчого провадження суд звертає увагу, що на вимоги виконавця щодо виконання графіку спілкування, ОСОБА_1 надавав вище вказані докази, як поважність причин не виконання ухвали суду, однак жодного разу не організував зустрічі матері з дитиною у місці визначеному виконавцем, згідно постанови від 19.09.2025, за адресою: 03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9 (5 поверх), Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з метою встановлення контакту після тривалого розлучення матері з дитиною та можливості поступового відновлення зв`язку між ними.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в межах виконавчого проваження, відповідно до розділу ІХ Інструкції №512/5, у разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати із стягувачем, державник виконавець в установленому порядку залучає представників органу опіки та піклування, експерта або спеціаліста(психолога) для виконання причин такої відмови.

Однак, в даному випадку суд вкотре наголошує, що боржник ОСОБА_1 не вживав жодних задохів щодо зустрічі матері з дитиною в межах виконавчого провадженя, з метою встановлення між ними контакту та не здійснив жодних дій спрямованих на проведення психологічної реабілітації дитини з будь-яким психологом задля подолання вказаного негативного психоемоційного стану дитини щодо матері, які встановлені експертизами.

Враховуючи викладені вище обставини, те що ухвала суду щодо забезпеченя позову не виконується протягом тривалого часу, а боржник ОСОБА_1 не вживає жодних заходів для виконання ухвали суду від 04.08.2023 року, мета якої полягає у забезпеченні гармонійного розвитку дитини через спілкування з обома батьками, як в найкращіх інтересах дитини, суд дійшов висновку, що боржник не навів обґрунтованих обставин, які ускладнюють виконання ухвали від 04.08.2023, а заходи, про які він повідомив, недостатні для своєчасного та повного виконання рішення суду. Боржник не забезпечив жодної зустрічі матері з дитиною і не вчинив дій, спрямованих на налагодження контакту між ними, тому суд вважає необхідним постановити ухвалу про відмову у прийнятті звіту ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.148 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:

1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;

2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;

3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;

4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк;

5) порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу.

Під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи їх керівників (якщо відповідач, боржник є юридичною особою) штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно Розділу VII ЦПК України, питання про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення і розгляд такого звіту є однією з форм судового контролю за виконанням судового рішення.

Отже, зважаючи на тривалість невиконання судового рішення, негативний вплив цього на взаємовідносини між матір`ю та дитиною, втрату між ними сталого емоційного зв`язку, суд вважає клопотання стягувача щодо застосування штрафу до ОСОБА_1 за невиконання ухвали суду обґрунтованим.

Однак щодо визначення розміру штрафу, суд ваажає необхідним та достатнім стягнути з боржника ОСОБА_1 на користь держави штраф у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», що становить 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень.

Доводи стягувача ОСОБА_2 щодо застосування штрафу у розмірах передбачених абз.2 ч.1 ст. 148 ЦПК України є безпідставними, оскільки вказані норми застосовуються виключно до юридичних осіб.

Також суд не приймає доводи стягувача стосовно кримінального провадження за ч.1 с.115 К України, переховування ОСОБА_13 дитини та уникнення мобілізації і перебування у розшуку ТЦК, оскільки спростовуються наданими доказами ОСОБА_1 до заперечення на клопотання стягувача. Крім того, щодо викрадення дитини суд звертає увагу, що батьки мають рівні права щодо виховання, піклування та утримання своїх спільних дітей.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 453-2 та ч. 3 ст. 453-4 ЦПК України суд вважає необхідним встановини новий строк для подання ОСОБА_1 звіту щодо виконання ухвали суду про забезпечення позову від 04.08.2023, а саме: два місяця, з дня отрмання ухвали суду. У новому звіті боржник має зазначити конкретні заходи, вжиті для забезпечення зустрічі матері з дитиною та виконання даної ухвали і додати докази.

Щодо клопотання ОСОБА_1 від 13.04.2026 року про визнання зловживання процесуальними правами ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

ОСОБА_2 через свого представника подала до суду клопотання щодо застосування до ОСОБА_1 штраф у зв1язку з невиконанням ухвали суду щодо забезпеченя позову та в обґрунтування вказаного клопотання надала докази, які були спростовані боржником.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторони у даному проваджені під час розгляду звіту скористалися своїм правом та на виконання вимог ЦПК України вчинили дії з метою доведення тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює зібрані докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності як кожного доказу окремо, так і достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною четвертою статті 43 ЦПК України передбачено, що за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Проте чинний Цивільний процесуальний кодекс України не містить визначення цього поняття, а передбачає у статті 44 ЦПК України лише перелік дій, які суд може визнати в кожному конкретному випадку як зловживання процесуальними правами.

За правилом частини 1 статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами.

Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу.

Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові чи поданій заяві.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд в ухвалі від 13 жовтня 2021 року у справі № 707/1491/21, провадження № 61-15944ск21, зазначив, що зловживання процесуальними правами - це цивільне процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників цивільного процесу (їх представників), що спричиняють порушення процесуальних прав інших учасників цивільного процесу (їх представників), з метою перешкоджання гарантованому у пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободправосуддю, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).

Зловживання правами характеризуються умислом, спрямованим на порушення порядку цивільного судочинства.

Характерними ознаками зловживання процесуальними правами є: формальне, непропорційне використання процесуального права всупереч легітимній меті, з якою це право встановлено нормами цивільного процесуального права, недобросовісність дій, умисний характер, завідома несумлінність.

Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються з видимістю реалізації законних прав особи.

Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний результат, вчиняє процесуальні дії, зовні схожі на ті юридичні факти, з якими пов`язується настання необхідного результату. Однак, такі дії мають повністю штучний характер, хоча зовні протікають в межах правового поля, а насправді ними заподіюється шкода інтересам інших учасників процесу та взагалі інтересам правосуддя.

У пункті 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц вказано, що зловживання процесуальним правом є такі дії, що суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пункт 2 і пункт 11 частини третьоїстатті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та частина друга вказаної статті).

Зловживання правами характеризуються умислом, спрямованим на порушення порядку цивільного судочинства.

Характерними ознаками зловживання процесуальними правами є: формальне, непропорційне використання процесуального права всупереч легітимній меті, з якою це право встановлено нормами цивільного процесуального права, недобросовісність дій, умисний характер, завідома несумлінність.

Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються з видимістю реалізації законних прав особи.

З аналізу наведених норм права та практики Верховного Суду вбачається, що зловживанням процесуальними правами можуть бути визнані дії учасника процесу, які формально хоча й передбачені серед його повноважень та прав, однак здійснюються ним не з метою досягнення передбаченого законом процесуального результату, а з метою взагалі перешкоджання розгляду справи.

Ознаками зловживання процесуальними правами є: недобросовісність; нечесність; відсутність відкритості поведінки; відсутність поваги до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин (див. постанову Об`єднаної палати КЦС ВС від 11.11.2019 у справі №337/474/14). Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій.

За правилом статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства . Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

Статтею 144 ЦПК України встановлено, що заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4)привід; 5) штраф . Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов`язків, встановлених цим Кодексом.

З аналізу ст.148 ЦПК України на яку посилається ОСОБА_1 слідує, що підстави застосування штрафу є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.

При оцінці дій ОСОБА_2 яка надала докази в порядку ст..81 УПК України, які були спростовані боржником, суд не встановив обставин, які б свідчили про наявність підстав, передбачених статтею 148 ЦПК України, для стягнення з неї в дохід державного бюджету штрафу.

Щодо постановлення окремої ухвали про що в клопотанні просив ОСОБА_1 необхідно зазначити наступне.

Окрема ухвала суду - це процесуальне судове рішення, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Отже, підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо судом встановлено склад правопорушення. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення (частина п`ятастатті 262 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина першастатті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

ОСОБА_1 у клопотанні не навів достатніх підстав та аргументів для постановлення окремої ухвали.

Крім того, вимоги клопотання про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за введення суд в оману, пов`язані з правом ОСОБА_1 спростовувати її доводи, якими вона обґрунтовує своє клопотання, та оцінкою наданих суду доказів, яку суд здійснює під час ухвалення судового рішення у справі.

Таким чином, суд, проаналізувавши доводи ОСОБА_1 у клопотанні не вбачає обґрунтованих підстав для його задоволення та постановлення окремої ухвали, у зв`язку з чим у задоволенні такого клопотання необхідно відмовити.

Керуючись ст. 43, 44, 76-81,260, 261, 453-2, 453-3, 453-4 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У прийнятті звіту боржника ОСОБА_1 від 19.03.2026 про виконання ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2023 про забезпечення позову у справі № 369/5743/23 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь держави штраф у розмірі одного прожиткового мінімумів для працездатних осіб, що становить 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень.

Встановити ОСОБА_1 новий строк для подання звіту про виконання ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.08.2023 два місяці з дня отримання ним копії цієї ухвали.

Звіт має відповідати вимогам ст. 453-3 ЦПК України.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання зловживання процесуальними правами ОСОБА_2 відмовити.

Стягувач (щодо штрафу): Державна судова адміністрація України (ЄДРПОУ 26255795, місце знаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5).

Стягувач (в іншій частині): ОСОБА_2 , [РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Боржник: ОСОБА_1 , РНОКПП, НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Наталя Хацько