Решение № 140491482, 09.10.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/19770/26

Провадження № 2/638/11338/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

09 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Лєбєдєвої А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 0482-0359 від 08.09.2020 у розмірі 24543,44 грн, яка складається з заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі 7500 грн, заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 16650,00 грн, інфляційних збитків у розмірі 327,49 грн, трьох відсотків річних у розмірі 65,95 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 08.09.2020 між ТОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір №0482-0359. Основними умовами кредиту передбачено всі істотні умови договору, а саме: розмір кредиту, строки користування кредитом, строк дії договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього договору. Відповідно до умов кредитного договору первісний кредитор взяв на себе зобов`язання надати Відповідачу кредит в сумі 7500.00 грн. для задоволення особистих потреб, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі - 2.0 % позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту та нарахованих процентів на умовах, встановлених цим договором та правилами. Сторони досягли згоди у тому, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватиметься у відповідності до умов цього договору, правил та графіку платежів. У разі, якщо позичальник не повернув суму кредиту у строк, встановлений договором, за весь час прострочення, включаючи день погашення кредиту, кредитодавець має право нарахувати, а позичальник зобов`язаний сплатити відсотки у розмірі передбачені умовами кредитного договору, від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення. Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви. Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

Ухвалою суду від 19 серпня 2026 року по справі відкрито спрощене провадження з повідомленням сторін.

Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

У судове засідання учасники справи не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені вчасно та місце розгляду справи повідомлені вчасно та належним чином, відповідач причин неявки не повідомив, відзиву або клопотань з процесуальних питань суду не надходило, представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач повідомлений про час та місце слухання справи своєчасно та належним чином, суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За умовами кредитного договору №0482-0359 від 08.09.2020 ТОВ «Укр кредит фінанс» надає ОСОБА_1 грошові кошти в кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом. Строк кредиту становить 21 день, термін платежу 28.09.2020, сума кредиту 7500 грн, нараховані проценти 3150 грн, разом до сплати 10 650 грн. Протягом строку кредиту розмір процентів складає 2 % від суми кредиту за кожен день користування. Проценти за користування кредитом нараховуються з першого дня перерахування позичальнику суми кредиту до закінчення визначеного кредитним договором строку, на який надається кредит. Річна відсоткова ставка складає 730 %. У разі якщо позичальник не повернув суму кредиту у строк, встановлений пунктом 2 кредитного договору, за весь час прострочення, включаючи день погашення Кредиту, Кредитодавець має право нарахувати, з урахуванням обмежень визначених пп.5) ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" та згідно вимог чинного законодавства України, а позичальник зобов`язаний сплатити до 2 % (включно) пені від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення. Цей кредитний договір та правила надання грошових коштів у кредит разом складають єдиний договір (надалі - Договір) та визначають усі істотні умови надання кредиту. Укладаючи цей Кредитний Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє всі умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись цього Кредитного Договору та Правил надання грошових коштів у кредит (які є невід`ємними частинами Договору та разом складають Договір), текст яких наразі розміщено на веб-сайті Кредитодавця (https://creditkasa.ua) та, відповідно, укладає Договір. Позичальник має право пролонгувати Договір на умовах, в порядку та у спосіб, що визначені Правилами. На строк пролонгації процентна ставка складає 2 % від Суми Кредиту за кожен день користування. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення Терміну платежу визначеного в п. 3.1. цього Договору, з урахуванням продовження Терміну платежу у випадку використання Позичальником права пролонгації відповідно до умов цього Договору та Правил, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Цей Договір діє, протягом всього періоду здійснення Сторонами своїх прав та обов`язків за цим Договором. У разі невиконання Позичальником зобов`язань протягом строку визначеного п.2, дія Договору продовжується на період фактичного користування Позичальником Кредитом та визначається як період від дати отримання Позичальником Кредиту до фактичної дати повернення Суми Кредиту, процентів та інших платежів, які мають бути сплачені у разі невиконання умов Договору.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно дост.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ст.642 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Так, зазначений вище договір укладений в електронній формі.

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Частинами 12,13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд у постанові по справі №243/6552/20 зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Згідно пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

В кредитному договорі та анкеті-заявці від 11.09.2020 зазначені особисті дані відповідача, а саме: паспортні дані, РНОКПП, місце проживання та мітиться електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

Наявні в матеріалах справи паперова копія кредитного договору №0482-0359 від 08.09.2020 створена у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», підписана електронним підписом уповноваженою на те особою та у встановленому законом порядку не визнані недійсними. Надані позивачем докази в сукупності підтверджують факт укладення кредитного договору між кредитором та відповідачем та отримання останнім кредитних коштів в день укладення договору.

Таким чином, 08.09.2020 між ТОВ «Укр креди фінанс» укладено кредитний договір №0482-0359 від 08.09.2020 в електронній формі.

Згідно повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» через систему LiqPay 08.09.2020 перераховано кошти у розмірі 7500 грн на картку № НОМЕР_1 за кредитним договором №0482-0359.

Таким чином, ТОВ «Укр кредит фінанс» свої зобов`язання за договором виконало, надавши кредит у розмірі 7500 грн.

Згідно розрахунку заборгованості відповідач не виконував умови договору в розмірах і строках визначених умовами договору, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 24543,44 грн.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором. Статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України, передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно дост.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов`язання по погашенню кредитної заборгованості.

Крім того, відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед позивачем, не довів відсутність заборгованості.

28.10.2021 між ТОВ «Факторинг партнерс» та ТОВ «Укр кредит фінанс» підписано договір факторингу №02/10/2021 за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої Права вимоги до Боржників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та передає Первісному кредитору під відступлення Права вимоги, грошові кошти за плату у порядку та строки встановлені цим Договором.Обсяг (сума) Прав Вимоги за цим Договором визначаються як сукупність Реєстрів боржників до цього Договору. 2.3. Загальний розмір Заборгованості Боржників, Права вимоги до яких відступається, згідно цього Договору, складається з загального розміру Заборгованості Боржників, Право вимоги за якими передано Первісним кредитором Новому кредитору, згідно Реєстрів боржників, які складаються Сторонами за формою, що наведена у Додатку № 1 до цього Договору. Право вимоги переходить від Первісного кредитора до Нового кредитора з моменту підписання ними відповідного Реєстру боржників у формі наведеної в Додатку № 1 до цього Договору. Разом з Правами вимоги Новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. 04.11.2021 укладено додаткову угоду №1 до договору факторингу №02/10/2021.

Згідно реєстру боржників до договору факторингу відступлено право вимоги за договором №0482-0359, який укладено з відповідачем.

Згідно пункту 1 частини 1статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цсі 5.

Отже, позивач наділений правом грошової вимоги до грошових зобов`язань по кредитному договору укладеному з відповідачем, а ТОВ «Укр кредит фінанс» таке право втратили.

Всупереч умовам кредитних договорів відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки первісного кредитора.

Щодо розміру заборгованості суд зазначає наступне.

Згідно розрахунку заборгованості заборгованість становить 24543,44 грн, та складається з заборгованості за основним зобов`язанням у розмірі 7500 грн, заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 16650,00 грн, інфляційних збитків у розмірі 327,49 грн, трьох відсотків річних у розмірі 65,95 грн

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, зроблено висновок, що: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 зроблено висновок, що: «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

За період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 зроблено висновок, що: «відповідно до частини другої статті 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК».

Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 зазначила, що твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Згідно долученого до позову розрахунку заборгованості позивачем здійснено нарахування відсотків за період після 28.09.2020, тобто після закінчення строку дії договору.

Так, в кредитному договорі зазначено строк кредитування 21 день, термін платежу 28.09.2020, порядок пролонгації визначений Правилами.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного суду в постанові по справі № 342/180/17 від 03.07.2019 року заначила наступне.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання відповідачем згоди на застосування Правил надання грошових коштів, викладених на вебсайті кредитодавця. Позивачем не надано доказів того, що вказані Правила були підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором у тій конкретній редакції, на яку посилається кредитодавець.

За відсутності належного підтвердження факту ознайомлення та погодження відповідачем Правил, такі правила не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами договору про споживчий кредит та не створюють для відповідача юридичних зобов`язань.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що узгоджений сторонами строк правомірного користування кредитом закінчився через 21 днів після його отримання. Право позивача на нарахування договірних процентів за користування кредитом припинилося зі спливом вказаного строку, а тому нарахування будь-яких процентів поза межами 21-денного періоду є безпідставним і задоволенню не підлягає.

Таким чином, розмір заборгованості по нарахованим процентам за користування кредитом за період з 08.09.2020 по 28.09.2020 становить 3150 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 327,49 грн, 3% річних у розмірі 65,95 грн за період з листопада 2021 по лютий 2022 року, суд зазначає наступне.

У пункті 6 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону № 591-IX від 13 травня 2020 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у вказаний період.

Тлумачення наведеної норми щодо звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит свідчить, що вона поширюється на будь-які платежі, сплата яких передбачена за прострочення такого виконання (невиконання, часткове виконання). Тому споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю і платежів, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

З 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами Кабінету Міністрів України його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Дана правова позиція сформована у постанові КЦС ВС від 03.06.2026 у справі №757/8409/22-ц.

Таким чином, оскільки відповідно до пункту 6 розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній в період нарахування заборгованості) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, а тому відповідачу безпідставно нараховано 3 % річних у розмірі 65,95 грн, а також інфляційні втрати на суму 327,49 грн за період з листопада 2021 року по лютий 2022 року, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Також, згідно розрахунку заборгованості 02.10.2020 відповідачем здійснено платіж на суму 3750 грн, який кредитодавцем враховано в рахунок погашення процентів за кредитним договором.

Статтею 534 ЦК України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Таким чином, розмір заборгованості по нарахованим процентам за користування кредитом за період з 08.09.2020 по 28.09.2020 у розмірі 3150 грн та основна сума боргу підлягають зменшенню за рахунок оплачених відповідачем процентів у розмірі 3750 грн, що становить загальну суму 6 900 грн.

Таким чином позовні вимоги частково обґрунтовані, а саме в частині заборгованості у розмірі 6 900 грн.

Статтею 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Стаття 137 ЦПК України вказує, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір № 02-07/2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024, прайс-лист, заявку про надання юридичної допомоги №434, витяг з акту №40 про надання юридичної допомоги від 31.07.2026.

Статтею 141 ч. 8 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Стаття 137 передбачає також, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до висловленої Верховним Судом у постанові від 09.07.2019 року по справі № 923/726/18 позиції від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із стягненням заборгованості за кредитним договором у розмірі 24543,44 грн.

Зазначена справа для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Зважаючи на те, що матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви, дана справа є нескладною, визнана судом малозначною, наявність клопотання відповідача про зменшення розміру правових витрат, суд вважає, що визначений сторонами до відшкодування гонорар, є завищеним і не являється співмірним, обґрунтованим і пропорційним об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а відтак суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру його відшкодування до 2 000 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, позовні вимоги задоволено частково у розмірі 6900 грн, а відтак з урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають судові витрати за подачу позову в сумі 748,49 грн.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 610, 612, 615, 625, 634, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 141, 274-279, 263-265, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (м.Київ, вул.Ґедройця Єжи, 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість у розмірі 6900 (шість тисяч дев`ятсот) грн 00 коп. за кредитним договором № 0482-0359 від 08.09.2020.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» суму сплаченого судового збору у розмірі 748 (сімсот сорок вісім) грн 49 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Шевченківський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий Є.В.Невеніцин