Постановление суда № 140486592, 08.10.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

08.10.2026м. ДніпроСправа № 904/3494/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В., розглянувши без участі (виклику) представників сторін заяву керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (вх. суду №48890/26 від 06.10.2026) про забезпечення позову у справі

за позовом керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра (49051, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Осіння, будинок 8) в інтересах держави в особі позивача-1 Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Яворницького Дмитра, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514)

позивача-2 Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Яворницького Дмитра, будинок 75; ідентифікаційний код 40392181)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Вуйчак Олени Юріївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

про стягнення неустойки у розмірі 286 042,38 грн

ВСТАНОВИЛА:

У провадженні господарського суду перебуває справа за позовом керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Вуйчак Олени Юріївни про стягнення неустойки у розмірі 286 042,38 грн.

06.10.2026 до господарського суду від керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надійшла заява (вх. суду №48890/26 від 06.10.2026) про забезпечення позову, відповідно до якої просить:

- заборонити Фізичній особі підприємцю Вуйчак Олені Юріївні (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, здійснення поділу та об`єднання тощо щодо об`єкту нерухомого майна: квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2650144212020).

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на свідоме невиконання відповідачем своїх майнових зобов`язань, недобросовісну поведінку та нехтування обов`язком належного і своєчасного виконання грошових зобов`язань, з огляду на наступні обставини.

25.11.2019 між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Вуйчак О.Ю. укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра № 906-ДРА/19, предметом якого є комунальне нерухоме майно нежитлове приміщення загальною площею 56,3 кв.м., розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 29, н.п. № 27, розміщене на першому поверсі 3-х поверхового будинку, що перебуває на балансі КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради, під використання для розміщення торговельного об`єкту з продажу продовольчих товарів.

Відповідач систематично порушувала умови договору оренди. У зв`язку з цим керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра звернувся із позовом в інтересах держави до ФОП Вуйчак О.Ю. про стягнення заборгованості за користування майном.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2026 у справі №904/3440/25 частково задоволено позов Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави до ФОП Вуйчак О.Ю. про стягнення заборгованості за користування майном у розмірі 161 950, 27 грн, розірвання договору оренди нерухомого майна та зобов`язання повернути майно. Стягнуто з відповідача основну суму боргу за договором оренди у розмірі 47 962,63 грн та зобов`язано повернути Дніпровській міській територіальній громаді нежитлове приміщення площею 56,3 кв. м, що розташоване по вулиці Іларіонівській, 29 в місті Дніпрі.

Задовольняючи позов прокурора частково, судом вказано, що договірні відносини припинено з 28.02.2021 (закінчення строку договору оренди), у зв`язку із чим наявні підстави для стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування нерухомим майном.

На виконання судового рішення про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати відкрито виконавче провадження.

Водночас, незважаючи на наявність судового рішення, яке набрало законної сили, та вжиття органом державної виконавчої служби заходів примусового виконання, відповідач належних платежів не здійснює, від виконання покладеного на нього судом грошового зобов`язання ухиляється.

До заяви про забезпечення позову прокурором додано копію Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 18.09.2026 №494728902, з якої вбачається, що відповідача на праві приватної власності належить квартира загальною площею 56,8 кв.м., житлова площа 33,1 кв.м. в житловому будинку літ. А3, яка складається: 1-коридор, 2-ванна, 3-туалет, 4-кухня, 5-вбудована шафа, 6,9-житлові кімнати, 7,8-кладові, І-балкон за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Семафорна, будинок 20, квартира 25.

Розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності забезпечення позову з урахуванням їх розумності, обґрунтованості та адекватності, збалансованості інтересів сторін, суд вважає подану заяву про забезпечення позову такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Зазначені висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

Положеннями статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік заходів забезпечення позову, а також регламентовано, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Положення статті 236 Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення у контексті положень статті 73 Господарського процесуального України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача.

Також суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

З урахуванням загальних вимог, передбачених положеннями статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Згідно з частиною 4 статті 139 Господарського процесуального кодексу України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

Отже, з наведених норм процесуального закону слідує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Частиною 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Господарський суд встановив, що прокурор у поданій заяві посилається на те, що на даний час наявний ризик унеможливлення виконання рішення суду про стягнення заборгованості з відповідача (у разі задоволення позовних вимог), з огляду на наступні обставини.

Як зазначає прокурор, він у даній справі має намір захистити права позивачів, порушені (на його думку) внаслідок ухиляння відповідача від виконання зобов`язання з повернення об`єкту нерухомого майна нежитлового приміщення №27 загальною площею 56,3 кв.м, розташованого за адресою м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 29, у стані не гіршому порівняно з тим, у якому воно одержало його в оренду, шляхом підписання акту приймання-передачі.

Внаслідок цього заявником нараховано та заявлено до стягнення неустойку за неправомірне використання об`єкту комунального майна - нежитлового приміщення №27 загальною площею 56,3 кв.м, розташованого за адресою м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 29, за договором оренди №906-ДРА/19 у розмірі 286 042,38 грн за період з 01.03.2021 по 30.04.2026.

Прокурор зазначає, що з урахуванням предмету спору, Дніпровська міська рада позбавлена можливості використати фактично належні їй грошові кошти на користь мешканців міста, тим більш в умовах воєнного стану. Зокрема, вказані грошові кошти могли бути спрямовані на посилення сил оборони та відновлення міських об`єктів, пошкоджених внаслідок воєнних дій. Таким чином, у цьому випадку позовні вимоги спрямовані, перш за все, на задоволення потреб територіальної громади міста Дніпра.

Об`єктом забезпечення за заявою прокурора є заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, здійснення поділу та об`єднання тощо щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , яке не має безпосереднього зв`язку з предметом позовних вимог, а саме сумою потенційного стягнення у загальному розмірі 268 042,38 грн.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, однак прокурором не доведено наявності підстав утруднення виконання рішення в майбутньому у разі задоволення позову, та підстав, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.

Так, суд має надати належну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням збалансованості інтересів учасників судового процесу та оцінити обставини щодо негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.

Тобто обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Для вжиття судом заходів забезпечення позову повинно бути підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 917/453/23, від 26.09.2023 у справі № 911/1518/22, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23).

У постанові від 04 червня 2025 року у справі № 904/3765/24 Верховний Суд зазначив, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази, та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Верховний Суд у постанові від 28 травня 2025 року у справі 910/15693/24, надаючи оцінку обставинам та правовим підставам вжиття заходів забезпечення позову, при ухваленні оскаржуваної постанови, зазначив, що господарські суди допустили порушення норм статей 74, 86, 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та застосували забезпечення позову на припущеннях щодо ймовірного утруднення виконання рішення суду, не навівши у своїх висновках докази, які підтверджували наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У постанові від 30 травня 2025 року у справі № 916/3227/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, для забезпечення позову необхідною є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Усталена судова практика свідчить про те, що суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

При цьому доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, тобто обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Згідно з приписами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В розумінні статті 76 Господарського процесуального України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас, законом не визначено перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суд у кожному конкретному випадку повинен оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

З урахуванням наведеного, заява про забезпечення позову повинна бути обгрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі № 904/4982/21.

Прокурором не підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, зокрема, щодо реальності наміру вчинення особою, стосовно якої вживаються заходи забезпечення позову, дій спрямованих на порушення чи таких, що можуть призвести до ускладнення відновлення прав та інтересів позивачів, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому прокурор жодним чином не обґрунтував, чому стягнення грошових коштів не може бути забезпечено в інший спосіб, який би менше обмежував права відповідача (наприклад, арештом грошових коштів у межах суми стягнення, а не забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження нерухомого майна, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, здійснення поділу та об`єднання тощо щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , вартість якого загалом може значно перевищувати ціну позову).

Суд звертає увагу, що у заяві про забезпечення позову прокурором не вказано та не обґрунтовано вартість майна, за рахунок якого прокурор пропонує здійснити за необхідності задоволення грошових вимог до відповідача. Також прокурором не додано до заяви про забезпечення позову довідки щодо вартості майна щодо якого за заявою прокурора мають бути вжити заходи забезпечення позову.

Суд зауважує, що у заяві про забезпечення позову прокурор зазначає про те, що на виконання судового рішення про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати відкрито виконавче провадження. Водночас, незважаючи на наявність судового рішення, яке набрало законної сили, та вжиття органом державної виконавчої служби заходів примусового

виконання, відповідач належних платежів не здійснює, від виконання покладеного на нього судом грошового зобов`язання ухиляється.

Суд наголошує, що прокурором не подано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач перебуває у незадовільному фінансовому стані, має невиконані безспірні зобов`язання чи виступає боржником у відкритих виконавчих провадженнях, або вчиняє будь-які дії, спрямовані на приховування грошових коштів та уникнення майнової відповідальності, або здійснює підготовку до вчинення таких дій.

Так, до заяви про забезпечення позову не додано доказів наявності відкритого виконавчого провадження про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, доказів вжиття органом державної виконавчої служби заходів примусового виконання та доказів ухилення відповідача від виконання рішення суду, на які послався прокурор у заяві.

Зазначені прокурором у заяві обставини, якими він обґрунтовує необхідність вжиття судом заходів забезпечення, не підтверджені жодним доказом.

Суд зазначає, що сам факт звернення із заявою про забезпечення позову прокурором в інтересах держави не звільняє його від обов`язку доведення обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування відповідних заходів, та не є підставою для відступу від принципів рівності сторін і змагальності процесу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що всі доводи заяви керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра про забезпечення позову щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на нічим непідтверджених припущеннях.

Аналогічний висновок стосовно того, що самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову викладено у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №902/483/18 та від 12.06.2019 у справі №909/19/19.

Окрім викладеного, суд зазначає, що прокурором не було наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів.

Суд вважає, що заява прокурора про вжиття заходів забезпечення позову не лише не підтверджена жодними доказами, але й не містить достатнього обґрунтування існування ризиків невиконання чи утруднення виконання майбутнього судового рішення у справі.

Аналізуючи доводи заяви про забезпечення позову, суд вважає, що така заява більше зводиться до дослідження можливих способів та порядку виконання майбутнього рішення, а не того, які обставини існують станом на момент звернення з заявою, що можуть ускладнити виконання рішення.

Отже, подана заява про забезпечення позову не узгоджується з принципом диспозитивності господарського процесу, який викладено у статті 14 Господарського процесуального кодексу України, де вказано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

В свою чергу, твердження прокурора про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення прав позивачів та унеможливить їх відновлення в повному обсязі в майбутньому, ґрунтуються виключно на припущеннях.

Також суд зазначає, що з заяви прокурора не вбачається, яким саме чином вжиття обраного прокурором заходу забезпечення позову вплине на виконання рішення суду (у випадку задоволення позову), оскільки вартість нерухомого майна, щодо якого прокурор просить вжити заходи забезпечення позову у вигляді заборони Фізичній особі підприємцю Вуйчак Олені Юріївні (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, здійснення поділу та об`єднання тощо очевидно значно перевищує ціну позову, яка складає 286 042,38 грн.

Окремо суд звертає увагу, що ймовірне невиконання відповідачем рішення суду у справі №904/3440/25, на яке посилається прокурор у заяві, не може бути єдиною підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову у справі, що розглядається за відсутності належних доказів необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову.

Проаналізувавши доводи прокурора, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що заявник у своїй заяві про забезпечення позову не навів належних та беззаперечних доказів наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування таких заходів забезпечення позову, як заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, здійснення поділу та об`єднання тощо щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 . Крім того, вжиття такого заходу забезпечення є неспівмірним із позовними вимогами.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 139, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (вх. суду №48890/26 від 06.10.2026) про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 08.10.2026 та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду у порядку та строки визначені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяТ.В. Іванова