Решение № 140483701, 29.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа №160/21415/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку, призначеного йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно із заявою №2697 від 10 червня 2026 року;

- зобов`язати відповідача здійснити йому, як судді у відставці, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2026 року, виходячи з розміру 90 відсотків суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, станом на 01 січня 2026 року в розмірі 159 744 гривень, зазначеної в довідці № Б-с-553 від 01 червня 2026 року, виданої ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, та здійснити виплату перерахованого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 01 січня 2026 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , є суддею у відставці Вільногірського міського суду Дніпропетровської області, та перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, призначеного відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-І, в редакції чинній на час виходу у відставку. 10.06.2026 року позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Проте рішенням Головного управління ПФУ у Волинській області від 17.06.2026 року рішенням №912440129795 відмовлено йому у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, не відбулося. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо відмови йому в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, згідно із заявою, оскільки з 01 січня 2026 року збільшився прожитковий мінімум для працездатних осіб до 3 328 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача надати належним чином завірені копії пенсійної справи позивача.

10.08.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом із матеріалами пенсійної справи, в якому зазначено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці здійснюється відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки про суддівську винагороду. Так, після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020, яким визнано неконституційними положення пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці визначається відповідно до статті 142 цього Закону незалежно від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду за результатами конкурсу. З огляду на відсутність зворотної дії зазначеного рішення Конституційного Суду України обставини, які є підставою для перерахунку такого утримання, повинні виникнути після 18.02.2020. Тобто, після вказаної дати збільшення розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, не відбулося, оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, залишився незмінним та становить 2 102 грн. Законами про Державний бюджет України на відповідні роки визначено саме розмір прожиткового мінімуму, який застосовується для обчислення посадового окладу судді, а не запроваджено іншу розрахункову величину, відмінну від передбаченої спеціальним законом.

Відповідач також вказав, що надана позивачем довідка-розрахунок від 01.06.2026 №Б-с-553 про суддівську винагороду станом на 01.06.2026, видана ТУ ДСА в Дніпропетровській області, не відповідає формі, передбаченій додатком 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління ПФУ від 25.01.2008 № 3-1. З огляду на викладене, рішення Головного управління ПФУ у Волинській області від 17.06.2026 № 912440129795 про відмову позивачу в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за заявою від 10.06.2026 є правомірним та обґрунтованим. Так, вирішення питання про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці належить до дискреційних повноважень органів ПФУ, а тому задоволення позовної вимоги про зобов`язання здійснити такий перерахунок становитиме втручання суду в повноваження відповідного органу. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

01.09.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у яких він підтримав позовні вимоги та зазначив, що для визначення розміру суддівської винагороди, з якої обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, має застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року. На думку позивача, у 2026 році такою розрахунковою величиною є 3 328 грн, а застосування відповідачем прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн суперечить статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач наголошує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не має вищої юридичної сили стосовно інших законів та не може змінювати встановлений спеціальним законом порядок визначення суддівської винагороди. Вважає, що за наявності колізії відповідних норм пріоритетному застосуванню підлягають положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів». На підтвердження зазначених доводів посилається на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 №10-рп/2008, а також указує, що гарантії незалежності суддів не можуть змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

Крім того, позивач зазначає, що посилання відповідача на дискреційний характер його повноважень не звільняє останнього від обов`язку дотримуватися вимог законодавства та застосовувати належну розрахункову величину під час перерахунку щомісячного довічного грошового утримання. Крім того, відповідач не спростував його доводів щодо проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та не врахував положень частини першої статті 58 Конституції України щодо незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, позивач наголошує, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою повноважного судді, а в разі збільшення її розміру перерахунок раніше призначеного утримання має здійснюватися автоматично. За таких обставин, позивач просив суд позов задовольнити повністю з підстав викладених у ньому.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, враховуючи позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 № 1600-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вільногірського міського суду Дніпропетровської області у відставку. Наказом голови зазначеного суду від 05.10.2016 №16-К позивача відраховано зі штату суду з 06.10.2016.

Постановою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21.08.2017 у справі № 174/209/17, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017, зобов`язано Кам`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 06.10.2016 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження його граничного розміру.

01.06.2026 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області видано позивачу довідку-розрахунок № Б-с-553, згідно із якою суддівська винагорода станом на 01.01.2026, обчислена із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 328 грн, становить 159 744 грн, з яких посадовий оклад - 99 840 грн, доплата за вислугу років у розмірі 60 відсотків - 59 904 грн.

10.06.2026 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою № 2697 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додавши зазначену довідку-розрахунок.

Рішенням Головного управління ПФУ у Волинській області від 17.06.2026 №912440129795 позивачу відмовлено в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання. Відмову мотивовано відсутністю зміни розміру складових суддівської винагороди, оскільки прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, залишився на рівні 2 102 грн. Також зазначено, що подана довідка-розрахунок не відповідає додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі Закон № 966-XIV) прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV унормовано, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

При цьому, судді Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня становить 3328 гривні, а працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102 гривні.

При цьому, до 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.

Зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII) в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період (2026 рік), а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

При цьому, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII.

Окрім того, Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 по справі №400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм Закону України про Державний бюджет України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викладена також у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі №140/5481/22 та від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102 грн), є протиправним.

Згідно із вимогами частин 1 - 2 статті 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною 4 статті 142 Закону №1402-VIII встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до ч.5 ст.142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

За змістом цієї норми закону органи Пенсійного фонду України уповноважені виключно на виплату щомісячного довічного грошового утримання.

Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Таким чином, Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 року № 2-р/2020 вказав на те, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці і жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й Закон № 2453-VI.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено ст.135 Закону України №1402-VIII, а тому суддівська винагорода судді за 2026 рік повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого визначений на 01 січня відповідного року.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року №3-1 затверджений Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України.

Згідно із пунктом 2 Порядку №3-1 заява про призначення/перерахунок щомісячного довічного грошового утримання подається до територіального органу Пенсійного фонду України суддею особисто або через уповноважену особу суду за останнім місцем роботи.

Пунктом 1 розділу IV («Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання») визначено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини 4 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини 2 статті 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.

В силу пункту 6-8 Порядку №3-1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, на підставі довідки про суддівську винагороду/довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, надісланої відповідним органом (без звернення судді у відставці, судді Конституційного Суду України), або за зверненням судді у відставці, судді Конституційного Суду України.

Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок (пункту 9 Розділу IV Порядку № 3-1).

Суд бере до уваги, що право судді у відставці на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання визначено законом (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII).

Умовою перерахунку є зміна розміру складових суддівської винагороди судді. Ці умови настали і відповідачем не заперечуються, а отже суддя у відставці має право на такий перерахунок.

Довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення права на перерахунок.

Суддівська винагорода та умови перерахунку визначені безпосередньо законом, тому перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді не передбачає права пенсійного фонду діяти на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.09.2023 року в справі №540/7777/21.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму, право позивача на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виникло з 01.01.2026 року.

Оскільки відмова у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача оформлена рішенням відповідача від 17.06.2026 № 912440129795, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування зазначеного рішення.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача здійснити позивачу з 01.01.2026 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2026 року, виходячи з розміру 90 відсотків суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді, в розмірі 159744 грн, зазначеної в довідці № Б-с-553 від 01 червня 2026 року, виданої ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, та здійснити виплату перерахованого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 01 січня 2026 року.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу частини 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно із ч.2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовної заяви.

Щодо сплаченого позивачем судового збору за подання позову, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 331,20 грн.

Відтак, відповідно до положень ч.1 ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору розмірі 1 331,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 17.06.2026 № 912440129795 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за заявою від 10.06.2026 № 2697.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2026 року, виходячи з розміру 90 відсотків суддівської винагороди судді, працюючого на відповідній посаді в розмірі 159744 грн, зазначеної в довідці № Б-с-553 від 01 червня 2026 року, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, та здійснити виплату перерахованого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 01 січня 2026 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Київський майдан, 6, місто Луцьк, Україна, ЄДРПОУ 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 1 331, 20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма