Постановление суда № 140483249, 09.10.2026, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5

________________ У Х В А Л А

09.10.2026 Справа № 905/653/26

Господарський суд Донецької області у складі судді Зельман Ю.С. розглянувши матеріали заяви Комунального виробничого підприємства «КРАМАТОРСЬКИЙ ВОДОКАНАЛ» (84313, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Південна, буд. 6; код ЄДРПОУ 05524251)

до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський феросплавний завод» (84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Дмитра Мазура, буд. 18, код ЄДРПОУ 37133410)

про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості за договором про надання послуг централізованого водопостачання №073 від 01.03.2019 в сумі 13 330,53 грн.,

В С Т А Н О В И В

Комунальне виробниче підприємство «КРАМАТОРСЬКИЙ ВОДОКАНАЛ» звернулось до Господарського суду Донецької області із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський феросплавний завод» заборгованості за договором про надання послуг централізованого водопостачання №073 від 01.03.2019 в сумі 13 330,53 грн.

Заяву обґрунтовано порушенням боржником грошових зобов`язань за договором про надання послуг централізованого водопостачання №073 від 01.03.2019.

Розглянувши подану заяву та додані до неї документи, суд відмовляє у видачі судового наказу з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

За приписами ст. 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Згідно зі ст. 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Статтею 150 Господарського процесуального кодексу України встановлена форма і зміст заяви про видачу судового наказу, згідно з якими заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником. У заяві повинно бути зазначено, зокреа, вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Положеннями статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достатності та достовірності доказів. Так, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В заяві про видачу судового наказу стягувач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Краматорський феросплавний завод» умов укладеного між ними договору про надання послуг централізованого водопостачання №073 від 01.03.2019 в частині порядку і строків здійснення розрахунків за надані послуги, на підтвердження чого надано акт звірки взаємних розрахунків від 14.09.2026, підписаний лише з боку стягувача, а також рахунок №73-1 від 30.01.2024 на суму 13 349,50 грн.

Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Отже, акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою боржника є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед кредитором грошового зобов`язання щодо повернення грошових коштів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 910/1389/18 від 05.03.2019).

Разом з цим, як встановлено судом, акт звірки не підписано та не скріплено печаткою відповідача, а тому є неналежним доказом у справі.

Крім того, у заяві про видачу судового наказу заявник посилається на те, що 31.01.2024 боржником було здійснено оплату за рахунком №73-01 від 30.01.2024 у розмірі 18,97 грн., що підтверджується платіжним дорученням №117. Водночас відповідне платіжне доручення заявником до заяви про видачу судового наказу не додано.

Заявник у заяві про видачу судового наказу посилається на те, що за період з 01.01.2022 по 31.01.2024 в обліку заявника відображалися нарахування за послуги з централізованого водопостачання, проведені боржником платежі, а також відповідні перерахунки. Зокрема, за актом звірки відображені нарахування за такими рахунками: рахунок №73-01 від 27.01.2022; рахунок №73-02 від 28.02.2022; рахунок №73-03 від 28.03.2022; рахунок №73-04 від 29.04.2022; рахунок №73-07 від 28.07.2022; рахунок №73-08 від 23.08.2022; рахунок №73-09 від 26.09.2022; рахунок №73-10 від 26.10.2022; рахунок №73-11 від 24.11.2022; рахунок №73-12 від 26.12.2022; рахунок №73-01 від 31.01.2023; рахунок №73-02 від 28.02.2023; рахунок №73-03 від 27.03.2023; рахунок №73-04 від 24.04.2023; рахунок №73-05 від 30.05.2023; рахунок №73-06 від 30.06.2023; рахунок №73-07 від 28.07.2023; рахунок №73-08 від 25.08.2023; рахунок №73-09 від 29.09.2023; рахунок №73-10 від 02.10.2023; рахунок №73-11 від 27.10.2023; рахунок №73-12 від 21.12.2023, рахунок №73-01 від 30.01.2024.

Водночас заявником до заяви про видачу судового наказу додано лише копію рахунку №73-1 від 30.01.2024 на суму 13 349,50 грн. Інші рахунки, які зазначені заявником у акті звірки, за якими він просить стягнути заборгованість, до заяви про видачу судового наказу не додані, так само як і зазначені у акті звірки платіжні доручення за 26.01.2022, 14.02.2022, 12.12.2022, 24.03.2023, 20.04.2023, 19.05.2023, 20.06.2023, 29.08.2023, 02.10.202, 30.10.2023, 29.11.2023 та 25.12.2023, відповідно до яких боржником було здійснено часткове погашення заборгованості.

Наведені обставини зумовлюють неможливість перевірки судом правильності нарахування суми заборгованості за визначений заявником період.

Крім того, відповідно до умов п. 4.7 договору про надання послуг централізованого водопостачання №073 від 01.03.2019 остаточний розрахунок за розрахунковий період споживач здійснює в семиденний строк з дня отримання відповідного акту-рахунку. Водночас, як встановлено судом, заявником до заяви про видачу судового наказу не додано доказів виставлення рахунків за період, за який він просить стягнути заборгованість.

Отже, за висновком суду, матеріали заяви не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували заборгованість в сумі 13 330,53грн., що порушує вимоги пункту 4 частини 3 статті 150 Господарського процесуального кодексу України.

Наказне провадження передбачає безспірність грошової вимоги. Під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу, суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті. Водночас, заявлена сума заборгованості має бути підтверджена первинним документами, що додаються до заяви, що вбачається із п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 150 та п. 4 ч.3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, оскільки подані разом із заявою про видачу судового наказу докази не підтверджують фактичного надання заявником (оператором) боржнику як абоненту відповідних послуг у спірний період, господарський суд дійшов висновку, що заявником не підтверджено безспірність грошової вимоги, із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, а тому відсутні підстави для задоволення заяви про видачу судового наказу.

За приписами п. 8 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про видачу судового наказу, на підставі п.8 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 152 Господарського процесуального кодексу України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше 10 днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 153 Господарського процесуального кодексу України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу України, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви (ч. 2 ст. 151 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 147, 148, 150, 152, 153, 154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В

Відмовити Комунальному виробничому підприємству «КРАМАТОРСЬКИЙ ВОДОКАНАЛ» у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський феросплавний завод» заборгованості за договором про надання послуг централізованого водопостачання №073 від 01.03.2019 в сумі 13 330,53 грн.

Ухвала набрала законної сили в день її підписання судом 09.10.2026.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України (з урахуванням п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Ю.С. Зельман