Постановление суда № 140457162, 08.10.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про забезпечення позову

08.10.2026м. ДніпроСправа № 904/4033/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алма-Мюнік", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна Садиба", м. Самар, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором поставки

Суддя Красота О.І.

без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алма-Мюнік" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна Садиба" і просить суд стягнути заборгованість у розмірі 8 176 312,07 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору поставки № АЛ-4 від 02.07.2025 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

13.07.2026 від Позивача надійшла заява про долучення до позову ордеру.

Ухвалою суду від 13.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 15.09.2026 об 11:30 год.

15.07.2026 від Позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні 15.09.2026 об 11:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

27.07.2026 від Відповідача надійшов відзив на позов, в якому він просить суд:

- зобов`язати Позивача надати суду заявки Покупця та Специфікацію (погоджені Сторонами), передбачені пунктами 1.2, 1.4 Договору поставки № АЛ-4 від 02.07.2025, на підставі яких здійснювалися поставки за видатковими накладними №№ 53, 54, 55, 67, 68;

- зобов`язати Позивача надати детальний розрахунок заявленої до стягнення суми заборгованості з відображенням усіх часткових оплат, здійснених Відповідачем протягом спірного періоду, та їх співвіднесення з конкретними накладними;

- зобов`язати Позивача надати суду погоджені обома Сторонами Специфікації до Договору поставки № АЛ-4, чинні на дати видаткових накладних №№ 53, 54, 55, 67, 68, а також документи, що підтверджують обсяг та строк дії повноважень Валентирова М.С. на підписання первинних документів від імені Позивача станом на квітень-травень 2026 р.;

- у разі задоволення позовних вимог - зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з Відповідача, до розумного та співмірного зі справою рівня, з урахуванням критеріїв, встановлених ч. 4 ст. 126 ГПК України.

Ухвалою суду від 11.09.2026 заяву Позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; судове засідання у справі, призначене на 15.09.2026 об 11:30 год., вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Позивача з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Представник Позивача у підготовчому засіданні 15.09.2026 (в режимі відеоконференції) надав пояснення щодо позовних вимог.

Відповідач у підготовче засідання 15.09.2026 не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Ухвалою суду від 15.09.2026 позовну заяву залишено без руху; встановлено Позивачу п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати (з доказами надіслання учасникам справи):

- письмові уточнення позовної заяви стосовно повного найменування Позивача та Відповідача;

- письмові уточнення позовної заяви стосовно визначення ціни позову у відповідності до вимог, вказаних у позові;

- довіреність на особу Відповідача, яка отримала товар за видатковими накладними №№ 53, 54, 55, 67, 68;

- Специфікацію та заявки Покупця (Відповідача) на товар за видатковими накладними №№ 53, 54, 55, 67, 68;

- обґрунтований розрахунок позовних вимог за видатковими накладними №№ 53, 54, 55, 67, 68 із наданням оплати за ними з відповідним посиланням у призначенні платежу на видаткові накладні №№ 53, 54, 55, 67, 68;

- опис вкладення до квитанції Укрпошти R010100119388.

30.09.2026 від Позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просив суд накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, і на майно (рухоме та нерухоме) Відповідача в межах суми позову у розмірі 8 176 312,07 грн. та витрат з оплати судового збору в розмірі 99 315,75 грн.

02.10.2026 від Відповідача надійшла заява, в якій він не погоджувався із заявою про забезпечення позову та просив суд у її задоволенні відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 02.10.2026 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Алма-Мюнік" заяву про забезпечення позову за № б/н від 30.09.2026 з додатками.

При цьому, 28.09.2026 від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 05.10.2026 продовжено розгляд справи з 12.11.2026; призначено підготовче засідання на 12.11.2026 об 11:00 год. та вирішено провести його в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Позивача з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв`язку ЄСІТС; зобов`язано Відповідача до підготовчого засідання надати докази оплати за видатковими накладними №№ 53, 54, 55, 67, 68 на загальну суму 9 873 873,98 грн.

06.10.2026 від Позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просив суд накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, і на майно (рухоме та нерухоме) Відповідача в межах суми позову у розмірі 8 176 312,07 грн. та витрат з оплати судового збору в розмірі 99 315,75 грн.

Заява обґрунтована тим, що складені та підписані первинні документи, що підтверджують належне виконання Позивачем зобов`язань з поставки товару, зокрема видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, скріплені печатками сторін і підписані Відповідачем без будь-яких зауважень щодо кількості та якості поставленого Позивачем товару. Загальна сума заборгованості Відповідача станом на 28.09.2026 складає 8 176 312,07 грн. При цьому, між сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків (з боку Відповідача акт підписаний головним бухгалтером та скріплений печаткою Відповідача), відповідно до якого сторони погодили загальну суму заборгованості 8 176 312,07 грн. Відповідач протягом тривалого часу ухиляється від виконання зобов`язань з оплати за поставлений товар у значному розмірі, що спричиняє негативні економічні наслідки для Позивача. Крім того, за фактом дій Відповідача розслідується кримінальне провадження. 01.05.2026 до ЄРДР внесено відомості за № 12026042350000618 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків). Цей факт додатково свідчить про високий ризик здійснення Відповідачем незаконних дій, спрямованих на уникнення майнової відповідальності. До того ж, у справі № 904/3319/26 було накладено арешт на рахунки Відповідача 05.06.2026. Незважаючи на це, а саме 16.06.2026 Відповідач направив заявнику лист із пропозицією графіка оплат. Тобто, на момент складання та направлення гарантійного листа про реструктуризацію, керівництво Відповідача достеменно знало, що рахунки підприємства арештовані і жодні платежі за цим графіком здійснені не будуть, проте, замість того, щоб повідомити контрагента про реальний фінансовий стан та об`єктивні перешкоди для виконання зобов`язань, Відповідач надав завідомо неправдиві гарантії. Такі дії вчинялись виключно з метою штучного затягування часу до моменту звернення заявника до суду. Це є класичним проявом недобросовісної поведінки та свідчить про наявність реального ризику вчинення Відповідачем подальших дій щодо ухилення від виконання зобов`язань. Також, на даний момент існують рішення судів (№№ 904/3776/26, 904/3441/26, 904/370/26) щодо стягнення з Відповідача досить великої заборгованості за невиконання умов договору на суми 3 134 008,80 грн., 9 088 371, 38 грн. та 1 181 366 грн. Тому наявність щодо Відповідача винесених судових рішень про стягнення заборгованості в розмірі понад 13 млн. грн., відкритого кримінального провадження (за ч. 3 ст. 358 КК України), а також доведені факти маніпулювання гарантійними листами - у своїй сукупності свідчать про високий ризик неплатоспроможності Відповідача та цілеспрямовану політику невиконання ним своїх зобов`язань. Невиконання Відповідачем належним чином грошового зобов`язання за Договором, на переконання Позивача, є достатньо обґрунтованим припущенням про умисні дії Відповідача, які спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання з оплати за поставлений товар. Відповідач уникає та ігнорує будь-які контакти з Позивачем у спосіб, який хоча і не був погоджений сторонами у Договорі, але який фактично використовувався сторонами протягом всього часу виконання цього Договору, зокрема телефонним зв`язком. Недобросовісна поведінка Відповідача щодо виконання зобов`язань з оплати за поставлений товар протягом тривалого часу, а також суттєвий розмір наявної заборгованості Відповідача перед Позивачем може свідчити про достатньо обґрунтовану ймовірність продовження вчинення Відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання грошового зобов`язання, в результаті чого стане неможливим виконання рішення суду у цій справі. Враховуючи беззаперечну наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем, пропозиції щодо зустрічного забезпечення відсутні.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі №1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову (Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19).

Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору. Учасник справи, який звертається із заявою про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21 тощо.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17).

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу (іншим особам) здійснювати певні дії.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18.

Господарський суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Верховний Суд звертав увагу, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Водночас, накладення арешту на майно не має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Суд враховує, що обраний Позивачем вид забезпечення позову не призводить до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача, оскільки майно фактично залишиться у володінні та користуванні титульного власника (Відповідача), а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ним.

При цьому, суд зазначає, що заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21).

Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. у постановах від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20, від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Однак накладення арешту як на кошти, так і на майно Відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору (по 8 176 312,07 грн.), матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать Відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 8 176 312,07 грн. доцільно буде накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2025 у справі № 904/620/25.

Враховуючи викладене, суд вважає заявлені Позивачем заходи забезпечення позову обґрунтованими, адекватними та співмірними із позовними вимогами і такими, що забезпечують збалансованість інтересів сторін.

Отже, суд вбачає підстави для задоволення заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти і на майно Відповідача в межах суми позову у розмірі 8 176 312,07 грн.

Водночас, суд не вбачає підстав для накладення арешту на грошові кошти і на майно Відповідача в межах суми витрат з оплати судового збору в розмірі 99 315,75 грн., оскільки предметом позову є стягнення заборгованості у розмірі 8 176 312,07 грн., а витрати зі сплати судового збору в розмірі 99 315,75 грн. до предмету позову не відносяться і можуть бути стягнуті за результатами вирішення спору по суті.

Отже, суд вбачає підстави для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.

Частиною 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.12.2021 у справі № 910/4564/21, щодо того, що є виконанням пункту 6 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України в частині надання пропозицій щодо зустрічного забезпечення.

Стаття 139 Господарського процесуального кодексу України містить обов`язкові вимоги до змісту заяви про забезпечення позову. Зокрема, пункт 6 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що така заява має містити пропозиції щодо зустрічного забезпечення.

Метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично цей інститут права зберігає існуючий status quo між сторонами до ухвалення рішення суду по суті спору (постанови Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 646/6171/18, від 17.02.2021 у справі № 760/19023/18, від 27.07.2021 у справі № 22-з/824/477/2021, 22-з/824/535/2021).

Частиною 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду, а не обов`язок вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Зважаючи на частину 4 статті 141 Господарського процесуального кодексу України, постановлення ухвали про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічного забезпечення не позбавляє заявника права звернутись до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову. Зазначене відповідає принципу змагальності сторін, закріпленому статтею 13 Господарського процесуального кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 904/661/19, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19).

Тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить конкретних пропозицій щодо зустрічного забезпечення, не є порушенням наведених вимог законодавства та не свідчить про допущення судом істотних процесуальних порушень, достатніх для скасування ухвали, якою було вжито відповідні заходи забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав Відповідач не позбавлений можливості звернутись з клопотанням про зустрічне забезпечення.

Наведена позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2851/17, від 26.11.2018 у справі № 904/2925/18, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 18.06.2019 у справі № 904/661/19, від 24.06.2019 у справі № 916/2933/18, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19.

У даному випадку суд не вбачає підстав задля застосовування зустрічного забезпечення з огляду на те, що відповідні заходи не призведуть до негативних наслідків для Відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні Відповідача, а обмежується лише можливість розпоряджатись ним.

Аналогічні позиції щодо такого питання викладені у постановах Верховного Суду у справі № 916/870/18 від 15.01.2019 та № 916/73/19 від 27.06.2019.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Алма-Мюнік" про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, і на майно (рухоме та нерухоме) Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна Садиба" (51200, Дніпропетровська область, м. Самар, вул. Гідності, 154, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 43620707) в межах суми позову у розмірі 8 176 312,07 грн.

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Алма-Мюнік" (03150, м. Київ, вул. Ділова, будинок 4, 37, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 44218437)

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "М`ясна Садиба" (51200, Дніпропетровська область, м. Самар, вул. Гідності, 154, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 43620707)

Ухвала набирає законної сили 08.10.2026 та може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала, як виконавчий документ, може бути пред`явлена до примусового виконання до 09.10.2029.

СуддяО.І. Красота