Постановление суда № 140452685, 06.10.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/2076/24

Номер провадження 1-кп/950/44/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді - ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

захисника адвоката ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Лебединського районного суду Сумської області кримінальне провадження № 12024200590000161 від 23.05.2024 року по обвинуваченню

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лебедин, Сумської області, українця, громадянина України, не одруженого, освіта середня, не працюючого, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , фактично проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше не судимого;

за ч. 2 ст. 15 п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України;

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Лебединського районного суду Сумської області перебуває зазначене кримінальне провадження, обвинувальний акт у якому направлений прокурором до суду 11 липня 2024 року.

Під час судового розгляду прокурор ОСОБА_5 заявив та підтримав клопотання про виклик і допит як свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які брали участь як поняті в огляді місця події 22 травня 2024 року. Необхідність їх допиту прокурор обґрунтував потребою усунути суперечності між показаннями вже допитаних осіб щодо місця осередку горіння, зокрема його розташування в літній кухні чи в іншому місці.

Окремим клопотанням прокурор просив у порядку ст. 333 КПК України доручити слідчому відділенню відділення поліції № 3 (м. Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області провести слідчий експеримент за участю потерпілої ОСОБА_6 з метою відтворення повідомлених нею в суді обставин, перевірки можливості займання одягу та отримання опіків без застосування легкозаймистої речовини, а також встановлення механізму утворення опіків.

На обґрунтування цього клопотання прокурор послався на відмінність показань потерпілої, наданих під час досудового розслідування та в судовому засіданні 15 жовтня 2024 року. Зазначив, що до вересня 2024 року потерпіла перебувала на лікуванні, у зв`язку із чим проведення слідчого експерименту під час досудового розслідування було неможливим. Також вказав, що її первинні показання узгоджувалися з іншими матеріалами провадження, тому потреби у проведенні такої слідчої дії на той час не виникало.

Крім того, прокурор просив призначити комплексну судово-медичну та пожежно-технічну експертизу, проведення якої доручити Національному науковому центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», за необхідності із залученням судово-медичних експертів. Запропоновані питання стосуються можливих механізмів утворення опіків, часу та інтенсивності температурного впливу, горіння одягу без застосування легкозаймистої речовини, локалізації ушкоджень, а також можливості їх виникнення за обставин, повідомлених потерпілою. Клопотання мотивоване посиланнями на суперечності між показаннями потерпілої, поясненнями судово-медичного експерта ОСОБА_11 , спеціаліста ОСОБА_12 та висновком про причини пожежі.

Прокурор також заявив клопотання про виклик та допит судового експерта сектору фізико-хімічних досліджень відділу дослідження матеріалів, речовин і виробів Сумського НДЕКЦ МВС України ОСОБА_13 . Метою допиту визначив з`ясування можливості збереження слідів паливно-мастильних матеріалів на вилучених об`єктах до початку дослідження з огляду на їх пакування в паперові конверти.

Захисник, адвокат ОСОБА_7 , заперечив проти задоволення всіх клопотань. Зазначив, що судовий розгляд триває понад два роки, потерпіла надала показання ще у 2024 році, а судово-медичний експерт ОСОБА_11 була допитана у лютому 2025 року. На думку захисника, прокурор мав можливість своєчасно заявити відповідні клопотання після цих допитів. Наголосив, що сторона обвинувачення вже надала всі докази, а з травня 2026 року судовий розгляд відкладається у зв`язку з клопотаннями прокурора. Вважав, що їх задоволення означатиме подальше збирання доказів обвинувачення за сприяння суду, вихід за межі доказування за пред`явленим обвинуваченням та порушення права обвинуваченого на захист.

Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав позицію захисника та просив відмовити у задоволенні клопотань.

Потерпіла ОСОБА_6 також заперечила проти задоволення клопотань прокурора та окремо повідомила, що не погоджується на проведення слідчого експерименту за її участю.

Заслухавши учасників судового провадження та розглянувши наведені прокурором підстави клопотань, колегія суддів дійшла таких висновків.

При вирішенні клопотань прокурора суд не встановлює достовірності певної версії події, надання переваги окремим показанням або визначення доведеності обвинувачення. Суд оцінює достатність обґрунтування клопотань, їх відповідність вимогам кримінального процесуального закону та вплив запропонованих дій на належний порядок подальшого судового розгляду.

Статтями 59, 62, 129 Конституції України гарантовано право на професійну правничу допомогу, презумпцію невинуватості, змагальність сторін, свободу в поданні суду доказів і доведенні їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист та розумні строки розгляду справи. Ці гарантії застосовуються і під час вирішення проміжних процесуальних питань, оскільки порядок збирання й дослідження доказів безпосередньо впливає на справедливість провадження загалом.

За змістом ст. 2 КПК України завдання кримінального провадження охоплюють захист його учасників, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розгляду і застосування до кожного належної правової процедури. Повнота розгляду не може досягатися шляхом відступу від установленого законом розподілу процесуальних функцій або усунення гарантій сторони захисту.

Відповідно до частин першої, другої, третьої та шостої ст. 22 КПК України сторони самостійно обстоюють свої правові позиції, мають рівні процесуальні можливості, а суд зберігає об`єктивність і неупередженість та забезпечує умови для здійснення їхніх прав. Поєднання функцій обвинувачення, захисту та судового розгляду в одному органі або службовій особі не допускається. Застосування цієї норми означає, що суд повинен розглянути клопотання прокурора, однак не зобов`язаний погоджуватися з ним лише тому, що запропонована дія потенційно може посилити обвинувачення.

Частина друга ст. 9 КПК України покладає на прокурора обов`язок повного й неупередженого дослідження як викривальних, так і виправдувальних обставин. Тому перевірка повідомленої в суді альтернативної версії події має бути спрямована на встановлення обставин у законний спосіб і не може мати наперед визначеного результату. Незгода прокурора з показаннями потерпілої не звільняє його від обґрунтування конкретного способу їх перевірки.

За статтями 26, 91, 92 КПК України сторона обвинувачення самостійно визначає способи виконання покладеного на неї обов`язку доказування. Подія кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, винуватість особи, форма вини та інші обставини обвинувачення належать до предмета доказування. Судове сприяння реалізації процесуальних прав не передбачає покладення на суд відповідальності за повноту сформованої прокурором доказової бази.

У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 200/14612/16-к, провадження № 51-7348км18, наголошено на розмежуванні обов`язку доказування, покладеного на сторону обвинувачення, та функції суду з оцінки наданих доказів. Збирання доказів обвинувачення не є функцією суду. Колегія суддів враховує цей висновок щодо розподілу процесуальних функцій, не переносячи оцінку фактичних обставин тієї справи на це кримінальне провадження.

Наведений підхід не усуває прямо передбачених законом повноважень суду призначати експертизу, допитувати експерта або доручати проведення слідчих дій. Однак реалізація кожного із цих повноважень має відповідати підставам та порядку, встановленим конкретною нормою КПК України. Саме по собі одержання під час судового розгляду нових відомостей, у тому числі несприятливих для обвинуваченого, не є порушенням права на захист. Значення мають законність процедури, належне обґрунтування необхідності дії та збереження неупередженості суду.

Стаття 350 КПК України передбачає розгляд клопотань після заслуховування інших учасників із постановленням відповідної ухвали. Право заявити клопотання не означає обов`язку суду його задовольнити. Водночас відмова повинна містити конкретні мотиви, а не ґрунтуватися лише на запереченнях іншої сторони. Саме з цих підстав суд окремо перевіряє обґрунтування кожного з чотирьох клопотань.

Відповідно до ст. 349 КПК України визначені судом обсяг доказів та порядок їх дослідження за необхідності можуть бути змінені. Тому наведена захисником обставина подання прокурором усіх доказів сама собою не створює абсолютної процесуальної заборони на заявлення нових клопотань. Однак зміна порядку або обсягу дослідження має бути зумовлена конкретною потребою, обґрунтованою з урахуванням уже здійснених процесуальних дій.

Стосовно слідчого експерименту суд виходить із сукупності умов, передбачених частинами третьою та четвертою ст. 333 КПК України. Необхідно встановити істотність обставин для провадження, неможливість їх з`ясування іншим шляхом, придатність запропонованої слідчої дії для досягнення заявленої мети та причини її непроведення під час досудового розслідування. Прокурор має довести, що відповідна дія не могла бути проведена під час досудового розслідування саме через те, що обставини, які свідчили про необхідність її проведення, не були і не могли бути відомі на той час. Недоведення цієї умови тягне відмову у задоволенні клопотання прокурора.

Такий порядок не є поновленням досудового розслідування та не призначений для безумовного усунення будь-якої його неповноти після направлення обвинувального акта до суду. Значення обставини для обвинувачення та бажаність одержання додаткових відомостей щодо неї не замінюють обґрунтування всіх передбачених ст. 333 КПК України умов.

У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 473/3613/17, провадження № 51-2293км24, підтверджено правомірність відмови прокурору в дорученні проведення слідчого експерименту, коли він не довів передбачених ст. 333 КПК України причин неможливості його проведення під час досудового розслідування. У тій справі враховувалися також тривалість судового розгляду та вже надані стороні обвинувачення можливості проведення експертних досліджень.

Прокурор послався одночасно на тривале лікування потерпілої та на відсутність потреби у слідчому експерименті через узгодженість її первинних показань з іншими матеріалами. Однак об`єктивна перешкода участі особи в певній дії та рішення сторони обвинувачення не проводити її через обрану оцінку достатності доказів є різними процесуальними ситуаціями. Власне переконання прокурора у відсутності потреби в перевірці не тотожне доведенню того, що обставини, які зумовлювали таку потребу, не могли бути йому відомі.

Суд не заперечує, що стан здоров`я потерпілої міг об`єктивно обмежувати її участь у слідчих діях. Проте посилання на лікування до вересня 2024 року не пояснює неможливості своєчасного звернення з клопотанням після її допиту 15 жовтня 2024 року. Саме по собі лікування також не доводить, що необхідність перевірки механізму отримання ушкоджень була невідомою стороні обвинувачення до направлення обвинувального акта до суду.

Суд розрізняє необхідність установлення механізму події, яка існувала від початку провадження, та можливу появу конкретних нових відомостей у судовому засіданні. Зміна показань може зумовити необхідність додаткової перевірки, але не надає автоматичного дозволу на проведення будь-якої слідчої дії. Навіть якщо відповідну версію вперше повідомлено в суді, заявник має пояснити, чому істотні для справи обставини не можна перевірити іншими засобами та який саме перевірний результат може дати запропонований експеримент.

У поданому клопотанні визначено загальну мету відтворення повідомлених потерпілою обставин, однак не обґрунтовано, чому її допит у суді та інші доступні засоби судового дослідження не дозволяють з`ясувати відповідні питання. Не конкретизовано, які фактичні параметри передбачається встановити шляхом дослідів або випробувань і як їх отримання співвідноситься з поставленими питаннями про механізм виникнення опіків. Констатація розбіжності між двома викладами події не замінює такого обґрунтування.

Судом встановлено, що потерпіла надала показання, на які посилається прокурор, 15 жовтня 2024 року, а судово-медичний експерт ОСОБА_11 була допитана у лютому 2025 року. Отже, після повідомлення потерпілою відповідної версії минуло майже два роки, а після допиту експерта понад півтора року. Прокурор не навів у клопотаннях об`єктивних причин, які перешкоджали своєчасно порушити питання про необхідність відповідних дій після цих допитів.

Закон не встановлює спеціального строку подання такого клопотання, який суд міг би визнати пропущеним. Тому відмова не ґрунтується на самому спливі часу. Водночас тривалий період обізнаності прокурора про наведені ним підстави, відсутність пояснення несвоєчасного звернення та недоведення неможливості перевірки обставин іншим шляхом у сукупності не дають підстав застосувати ст. 333 КПК України у запропонований спосіб.

За ст. 240 КПК України слідчий експеримент призначений для перевірки й уточнення відомостей шляхом відтворення дій, обстановки, проведення дослідів або випробувань. Його проведення не повинно підмінятися повторним одержанням розповіді про подію без самостійного дослідного змісту. Так само доручення слідчому не може саме по собі замінити експертне вирішення питань, для яких потрібне застосування спеціальних знань.

Запропоноване прокурором доручення поєднує особисте відтворення потерпілою її дій із встановленням фізичної можливості займання матеріалу та механізму утворення опіків. У клопотанні не розмежовано завдання експериментального відтворення та подальшого спеціального дослідження. Суд не вимагає від прокурора заздалегідь визначити всі технічні прийоми роботи слідчого або спеціаліста, проте обґрунтування повинно дозволяти встановити придатність саме цієї процесуальної дії для заявленої мети.

Частина п`ята ст. 333 КПК України передбачає визначення в ухвалі обставин, які підлягають встановленню або перевірці, та строку виконання доручення. Право суду конкретизувати зміст ухвали не звільняє заявника від обґрунтування підстав клопотання і не покладає на суд обов`язку самостійно формувати програму додаткового збирання доказів обвинувачення.

Суд окремо враховує висловлене потерпілою заперечення проти особистої участі у слідчому експерименті. Пункт 6 частини першої ст. 56 КПК України гарантує їй право давати пояснення й показання або відмовитися їх давати. Проведення процесуальної дії не може використовуватися для обходу цього права шляхом примусового одержання розповіді, поєднаної з демонстрацією дій. При цьому позиція потерпілої не створює загальної заборони на об`єктивну перевірку обставин іншими законними способами.

У цьому випадку прокурор просить саме про відтворення події потерпілою, яка на таку участь не погоджується, та не обґрунтовує іншого способу виконання заявленого доручення. Суд враховує це як додаткову обставину, що стосується здійсненності запропонованої дії, поряд із недоведеністю передумов, установлених ст. 333 КПК України. Самостійно змінювати предмет клопотання і доручати інше дослідження з власної ініціативи в порядку цієї статті суд підстав не має.

Враховуючи викладене, клопотання про проведення слідчого експерименту не містить достатнього обґрунтування сукупності передбачених законом умов і задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про комплексну судово-медичну та пожежно-технічну експертизу, суд застосовує статті 242, 332 КПК України. Ці норми мають самостійний предмет регулювання. Передбачений частиною четвертою ст. 333 КПК України спеціальний обов`язок прокурора не може механічно переноситися на будь-яке клопотання про експертизу. Так само відмова у проведенні слідчого експерименту сама собою не означає неможливості експертного дослідження на підставі інших належно визначених матеріалів.

За частиною першою ст. 332 КПК України суд вправі доручити експертизу за клопотанням сторони або потерпілого за наявності підстав, установлених ст. 242 КПК України. Необхідність спеціальних знань оцінюється у зв`язку з конкретними обставинами, які належить з`ясувати. Залучення експертів різних спеціальностей може бути виправданим, але назва комплексної експертизи та перелік запитань не замінюють пояснення її предмета, фактичних передумов і значення для вирішення справи.

Частина друга ст. 332 КПК України дозволяє суду призначити експертизу незалежно від клопотання, зокрема за наявності суперечностей між кількома висновками, які не усунуті допитом експертів, або достатньо обґрунтованих сумнівів у правильності експертного висновку. Однак сама згадка стороною про суперечності не встановлює їх існування в процесуальному розумінні. Слід розмежовувати різні відповіді експертів на тотожні питання, відмінності вихідних даних та незгоду сторони з тим, яке доказове значення може мати певний висновок.

У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 731/274/19 звернуто увагу на значення конкретного обґрунтування клопотання про експертизу та пояснення стверджуваних суперечностей. Погоджуючись із відмовою за обставин тієї справи, Верховний Суд врахував, що сторона не пояснила, у чому саме полягала суперечливість висновків. Наведений підхід не означає необмеженої свободи відмовляти в експертизі, а вимагає перевірки конкретних доводів і мотивованого рішення суду.

Клопотання прокурора містить сім питань спеціального характеру та посилання на розбіжності між показаннями потерпілої, поясненнями судово-медичного експерта, спеціаліста та висновком про причини пожежі. Суд бере до уваги визначений прокурором напрям запропонованої перевірки. Водночас саме наведення цих різних джерел відомостей не доводить існування суперечностей між кількома експертними висновками в розумінні пункту 1 частини другої ст. 332 КПК України. Обґрунтованість призначення експертизи за клопотанням сторони підлягає окремій оцінці з урахуванням її предмета та вихідних матеріалів.

За змістом запропонованих запитань передбачається встановлення часу та інтенсивності температурного впливу, можливостей горіння одягу, локалізації ушкоджень і відповідності їх певним механізмам. Однак у клопотанні не визначено достатньо конкретно матеріали та вихідні дані, на яких має ґрунтуватися перевірка кожного із запропонованих варіантів. Не розмежовано вже наявні відомості та дані, які прокурор ще має намір отримати. За такого обґрунтування суд не може встановити, що призначається конкретне дослідження на визначеній фактичній основі.

Суд не встановлює додаткових, не передбачених КПК України, формальних вимог до оформлення клопотання та не вимагає від прокурора виконати роботу експерта, натомість необгрунтованість полягає в недостатньому поясненні зв`язку між заявленою потребою, запропонованими питаннями та фактичними матеріалами, які можуть забезпечити їх вирішення. Самостійний добір судом вихідних припущень для перевірки обвинувальної версії за відсутності такого пояснення означав би вихід за межі належного розгляду клопотання сторони.

Стаття 101 КПК України пов`язує експертний висновок із дослідженням у межах спеціальних знань. Експерт може перевіряти технічну або медичну можливість певного механізму за заданих вихідних умов, але не уповноважений вирішувати, хто з учасників говорить правду, яка версія є достовірною в усій сукупності обставин або чи винуватий обвинувачений. Відповідні питання належать до компетенції суду і не можуть делегуватися експертній установі.

Тому потреба оцінити розбіжності між показаннями сама собою не породжує обов`язку призначити експертизу. Необхідність конкретного спеціального дослідження має бути обґрунтована окремо. При цьому суд не робить власних медичних або пожежно-технічних висновків, не встановлює можливості чи неможливості утворення опіків за будь-якою з версій і не замінює спеціальних знань власними припущеннями.

Суд враховує також, що прокурор міг порушити питання про таке дослідження після допиту потерпілої у 2024 році або експерта у лютому 2025 року. Ця обставина не є самостійною забороною призначати експертизу зараз, однак потребує оцінки разом із недостатньою конкретизацією її фактичної основи та необґрунтованістю необхідності подальшого відкладення розгляду.

За наведеними у клопотанні підставами суд не встановив достатнього обґрунтування призначення запропонованої комплексної експертизи. Доводи клопотання також не дають самостійних підстав для її призначення з ініціативи суду за частиною другою ст. 332 КПК України. Цей висновок стосується процесуальної обґрунтованості заявленої вимоги, а не правильності або помилковості будь-якого вже наданого висновку.

Клопотання про виклик ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суд розглядає за правилами статей 65, 350, 352 КПК України. Допит свідка в судовому засіданні не є слідчою дією за судовим дорученням, тому спеціальне обмеження частини четвертої ст. 333 КПК України не застосовується до нього як самостійна підстава відмови. Відомість особи стороні обвинувачення ще на досудовому розслідуванні також не позбавляє її можливості бути допитаною в суді.

Участь як понятого дозволяє особі повідомити про безпосередньо сприйняті обставини проведення процесуальної дії. Однак цей статус не створює презумпції її обізнаності з усіма обставинами події, яка передувала огляду. Тому для вирішення клопотання належить розуміти, які саме особисті спостереження зазначених осіб прокурор вважає необхідним додатково перевірити.

Прокурор визначив розбіжність щодо місця горіння, зокрема його розташування в літній кухні чи в іншому місці. Водночас у клопотанні не зазначено, між показаннями яких саме вже допитаних осіб виникли ці розбіжності, до якого моменту події вони належать і які безпосередньо сприйняті понятими обставини пропонується використати для їх перевірки. Посилання на фіксацію осередків горіння під час огляду визначає загальний напрям допиту, але не пояснює зв`язку конкретних особистих спостережень цих осіб із розбіжностями, на які посилається заявник.

Суд не вимагає від прокурора заздалегідь повідомити зміст майбутніх показань свідків або довести їх правдивість до допиту. Водночас загальна належність питання місця події до предмета доказування не замінює обґрунтування необхідності саме запропонованого додаткового допиту на цьому етапі. Прокурором не конкретизовано, які істотні питання щодо сприйнятого понятими стану місця огляду залишилися поза здійсненим судовим дослідженням і потребують їх особистих пояснень.

Суд не визнає можливі показання цих осіб наперед недостовірними або недопустимими і не встановлює переваги протоколу над показаннями. Відмова ґрунтується на недостатньому обґрунтуванні додаткового предмета допиту в поданому клопотанні, оціненому з урахуванням перебігу провадження, а не на загальній забороні допиту понятих.

Стосовно експерта ОСОБА_13 суд застосовує ст. 356 КПК України, яка дозволяє виклик експерта для роз`яснення висновку, з`ясування достатності використаних відомостей, методів дослідження, наукового обґрунтування та інших питань щодо достовірності висновку. Таке право мають обидві сторони. Питання впливу пакування на збереження слідів загалом може входити до предмета допиту експерта, тому суд не відхиляє його як завідомо неналежне лише через його зміст.

Однак для обґрунтування виклику недостатньо самого припущення, що інший спосіб пакування міг би вплинути на результат. Необхідно пояснити, які саме межі виконаного дослідження або його викладені результати потребують уточнення та які фактичні умови зберігання об`єктів пропонується врахувати під час такого роз`яснення. У поданому клопотанні ці питання не конкретизовані достатньою мірою, а необхідність допиту обґрунтована переважно зіставленням видів тари.

При цьому відомості про пакування були зафіксовані у протоколі огляду від 22 травня 2024 року і не виникли вперше на теперішньому етапі судового розгляду. Прокурор не пояснив, що саме зумовило необхідність порушення питання про додатковий допит лише тепер. Суд враховує цю обставину разом із недостатнім визначенням конкретного предмета роз`яснення, не встановлюючи не передбаченого законом строку заявлення клопотання.

Загальна наукова можливість певного процесу та встановлення того, чи відбувся він з конкретними об`єктами у цьому провадженні, є різними питаннями. Одержання відповіді про можливість втрати слідів за певних умов саме собою не встановлює ні фактичного існування таких умов, ні первісної наявності відповідної речовини. Наведене є розмежуванням предмета запитання та його процесуального значення і не становить оцінки фактичних результатів експертизи.

Суд не визначає при розгляді клопотання, чи було пакування належним, чи збереглися певні сліди та чи правильно виконане дослідження. За змістом заявленого клопотання не встановлено достатньо конкретної потреби в роз`ясненні експертом її висновку, яка виправдовувала б додатковий виклик та подальше відкладення судового розгляду. Тому клопотання про допит ОСОБА_13 задоволенню не підлягає.

Оцінюючи заперечення захисника щодо меж доказування, суд розмежовує предмет доказування, визначений ст. 91 КПК України, та межі судового розгляду за ст. 337 КПК України. Перевірка способу виникнення ушкоджень чи місця події може стосуватися перевірки пред`явленого обвинувачення. Тому сам факт додаткової процесуальної дії не означає автоматичного виходу за його межі, і суд не покладає таке загальне твердження в основу відмови.

Водночас допустимість перевірки певного питання не звільняє прокурора від обґрунтування процесуального способу цієї перевірки. Суд не вправі замість сторони обвинувачення конструювати інші фактичні обставини інкримінованого діяння, добирати нову обвинувальну версію або забезпечувати її доказування. Зміна обвинувачення, якщо для неї виникають підстави, здійснюється у встановленому КПК України порядку із забезпеченням обвинуваченому можливості захищатися від конкретного обвинувачення.

Суд бере до уваги тривалість розгляду понад два роки, допит потерпілої 15 жовтня 2024 року, допит експерта у лютому 2025 року та наведені захисником обставини відкладення розгляду з травня 2026 року у зв`язку з клопотаннями прокурора. Ці відомості характеризують процесуальну хронологію, а не доказове значення показань або висновків.

Стаття 28 КПК України вимагає розумних строків як провадження загалом, так і окремих дій. Критерії оцінки охоплюють складність справи, поведінку учасників та спосіб здійснення повноважень прокурором і судом. Відсутність граничного календарного строку розгляду конкретного обвинувального акта не означає можливості відкладати вирішення справи без належного обґрунтування потреби в кожній наступній дії.

Право на розгляд справи упродовж розумного строку, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, покладає на суд обов`язок організувати провадження так, щоб необхідна повнота дослідження поєднувалася із своєчасністю рішення. Тривалість справи та тяжкість обвинувачення не можуть самі собою слугувати відповідно підставою для відмови в необхідній дії або виправданням невизначеного продовження доказування.

Заявлення прокурором клопотань є реалізацією його процесуального права, і суд не визнає таку поведінку зловживанням лише через кількість звернень. Проте за відсутності достатнього обґрунтування конкретних дій подальше відкладення розгляду переносило б на обвинуваченого негативні наслідки несвоєчасного вирішення стороною обвинувачення питань, які були їй відомі протягом значного часу. Посилання на необхідність повноти розгляду не усуває обов`язку пояснити цю потребу стосовно кожного клопотання.

Право ОСОБА_8 на захист, передбачене статтями 20, 42 КПК України, включає можливість знати зміст обвинувачення, заперечувати проти нього, надавати свої доводи й докази, користуватися допомогою адвоката та оспорювати докази обвинувачення. Ефективність цих прав передбачає розгляд справи судом, який не заінтересований в отриманні певного обвинувального результату і не перебирає обов`язків прокурора.

Сама присутність захисника при додатковій процесуальній дії не замінює перевірки законних підстав її проведення. Водночас право на захист не надає обвинуваченому можливості заборонити одержання будь-якого нового доказу. Завдання суду полягає у дотриманні обох вимог: забезпечити сторонам законні можливості та не компенсувати недостатнє обґрунтування клопотань власною обвинувальною ініціативою.

У цьому провадженні суд розглянув усі заявлені вимоги, заслухав прокурора, захисника, обвинуваченого та потерпілу і навів окремі мотиви щодо кожного клопотання. Заперечення захисту та потерпілої враховані, але не мають наперед визначальної сили. Підставою рішення є встановлена судом недостатність процесуального обґрунтування саме поданих клопотань у взаємозв`язку з наведеними обставинами судового розгляду.

Відмова не встановлює недоведеності обвинувачення, не підтверджує достовірності пояснень будь-кого з учасників та не означає визнання окремих доказів неналежними, недопустимими або недостовірними. Висновки щодо доказів і кримінально-правової оцінки діяння належать до вирішення провадження по суті. За цією ухвалою суд не формує наперед позиції щодо винуватості або невинуватості ОСОБА_8 .

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні всіх чотирьох клопотань прокурора з наведених щодо кожного з них підстав. Відповідно до ст. 350 КПК України це не перешкоджає повторному зверненню з інших підстав, які підлягатимуть самостійному розгляду та оцінці судом.

Керуючись статтями 2, 9, 17, 20, 22, 26, 28, 42, 56, 65, 91, 92, 101, 240, 242, 332, 333, 337, 349, 350, 352, 356, 369, 370, 371, 372, 392 КПК України, суд:

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання прокурора про проведення слідчих дій під час судового провадження в порядку ст. 333 КПК України, про виклик і допит свідків та експерта, про призначення комплексної судово-медичної та пожежно-технічної експертизи відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: ОСОБА_14

Судді: ОСОБА_15

ОСОБА_16