Постановление суда № 140448250, 08.10.2026, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/4290/26

Провадження № 1-кп/539/364/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року місто Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов`язання, а альтернативно - про скасування додаткового обов`язку, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 серпня 2024 року за № 12024170570000764, щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Лубен Полтавської області, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, інваліда другої групи, працює заступником директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгаз 2018», раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 28 частиною п`ятою статті 185, частиною другою статті 209 Кримінального кодексу України (далі - КК України), -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Лубенського міськрайонного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 серпня 2024 року за № 12024170570000764, за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , кожного - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 28 частиною п`ятою статті 185, частиною другою статті 209 КК України. Обвинувальний акт затверджено старшим групи прокурорів - прокурором відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_3 31 серпня 2026 року. Ухвалою суду від 02 вересня 2026 року у кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який був директором ТОВ «Науково-виробнича фірма «ЛІДВЕР» (далі - ТОВ «НВФ «ЛІДВЕР»), обвинувачуються в тому, що вони, діючи за попередньою змовою групою осіб, у період з 01 січня до 31 серпня 2024 року в місті Лубнах Полтавської області, в умовах воєнного стану, шляхом несанкціонованого відбору природного газу з газорозподільної мережі АТ «Оператор газорозподільної системи «Лубнигаз» (далі - АТ «Лубнигаз») працівниками ТОВ «НВФ «ЛІДВЕР», які не були обізнані зі злочинними намірами співучасників, таємно викрали природний газ загальним обсягом 297 911,3 куб. м, чим заподіяли майнову шкоду в особливо великому розмірі на суму 2 210 501,85 грн, а також змінили форму цього газу шляхом стиснення та розпорядилися ним, вчинивши правочини з його купівлі-продажу на АГНКС, що призвело до отримання коштів на загальну суму 10 022 435,5 грн, тобто вчинили легалізацію (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, у великому розмірі.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 15 серпня 2025 року у справі № 554/8210/24 клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_5 , який на той час підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 27 частиною п`ятою статті 191 КК України (в організації привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем), запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням альтернативи у вигляді застави в розмірі 730 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 210 440 грн) задоволено частково. До ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454 200 грн, та покладено на нього строком на два місяці обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України): прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з підозрюваними та свідками у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. В іншій частині в задоволенні клопотання відмовлено.

Застосовуючи запобіжний захід, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри та визнав доведеними ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, з огляду на невстановлене місцезнаходження ряду оригіналів документації; незаконно впливати на свідків та іншого підозрюваного, оскільки йому відомі анкетні дані усіх свідків, а також працівників, за сприяння яких здійснювався відбір природного газу. Ризики перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення слідчий суддя визнав недоведеними. Визначаючи вид запобіжного заходу та розмір застави, слідчий суддя відхилив позицію сторони захисту, яка просила застосувати особисте зобов`язання, та врахував вік підозрюваного (54 роки), наявність у нього інвалідності другої групи, утримання матері похилого віку, соціальну адаптованість, наявність постійного місця проживання, відсутність судимостей, тривале перебування на посаді заступника директора ТОВ «Інвестгаз 2018», майновий стан, який визнав достатнім для того, щоб протягом певного часу матеріально утримувати себе, а також, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Гафа проти Мальти», «Мангурас проти Іспанії» та «Істоміна проти України», стримувальну функцію застави.

Згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 19 серпня 2025 року № 73933867 заставу в сумі 454 200 грн внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області заставодавцем - ОСОБА_9 .

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_7 подав до суду клопотання, в якому просить у порядку частини третьої статті 315 КПК України змінити запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 454 200 грн, застосований до ОСОБА_5 ухвалою слідчого судді від 15 серпня 2025 року, на особисте зобов`язання; покласти на обвинуваченого строком, визначеним судом, обов`язки прибувати до суду за кожною вимогою, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, утримуватися від спілкування зі свідками у цьому кримінальному провадженні з приводу обставин, що є предметом судового розгляду, здати (залишити) на зберіганні паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; після припинення дії застави повернути її в сумі 454 200 грн заставодавцю ОСОБА_9 відповідно до частини одинадцятої статті 182 КПК України. Альтернативно, у разі відмови у зміні застави на особисте зобов`язання, захисник просить не покладати на обвинуваченого обов`язок не відлучатися за межі Полтавської, Київської, Сумської та Львівської областей без дозволу суду.

Клопотання обґрунтоване такими доводами.

Від моменту застосування застави минуло понад тринадцять місяців, за які ОСОБА_5 не допустив жодного порушення процесуальних обов`язків, з`являвся за викликами, брав участь у допитах та інших процесуальних діях, а сторона захисту активно користувалася правом на збирання та подання доказів. В окремі проміжки часу строк дії додаткових обов`язків закінчувався, однак це не вплинуло на процесуальну поведінку обвинуваченого, який і далі належно брав участь у провадженні (зокрема, у червні 2026 року), що, на думку захисника, свідчить про те, що його участь у процесі забезпечується не ризиком втратити заставу, а свідомим виконанням обов`язків.

Посилаючись на частину третю статті 315, статті 176, 177, 194, 201 КПК України, захисник зазначає, що більш суворий запобіжний захід виправданий лише тією мірою, якою прокурор доведе актуальність конкретних ризиків та недостатність більш м`якого заходу, а суд зобов`язаний врахувати обставини, передбачені статтею 178 КПК України. Захисник посилається на рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 4-р(II)/2026, яким, за змістом клопотання, наголошено на необхідності індивідуальної оцінки ризиків, та на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 19 квітня 2024 року у справі № 991/5021/20, відповідно до якої зміна запобіжного заходу не є повторним переглядом первинної ухвали, а предметом розгляду є нові обставини. Такими новими обставинами захисник вважає в сукупності тривалий період бездоганної процесуальної поведінки, завершення досудового розслідування, зміну правової кваліфікації, перехід провадження до судової стадії, а також гостре захворювання обвинуваченого, операцію, подальше лікування та істотні медичні витрати.

Ризики знищення доказів і незаконного впливу, на думку захисника, істотно зменшилися: досудове розслідування завершено, сторона обвинувачення визнала зібраний масив доказів достатнім, матеріали відкриті стороні захисту та передані до суду. Ризик впливу на свідків, навіть якщо суд вважатиме його формально збереженим до їх безпосереднього допиту, може бути нейтралізований обов`язком не спілкуватися зі свідками, а за весь час провадження не встановлено жодного факту тиску з боку ОСОБА_5 . Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення слідчий суддя визнав недоведеним. Захисник посилається на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 08 квітня 2024 року у справі № 991/264/23, якою, за змістом клопотання, заставу змінено на особисте зобов`язання попри формальне збереження ризиків переховування та впливу на свідків, з урахуванням належної поведінки обвинуваченого та значних витрат на лікування близької особи, а також на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 16 серпня 2022 року у справі № 991/1537/22 про зміну застави на особисте зобов`язання в підготовчому судовому засіданні.

Захисник зазначає, що запобіжний захід обирався в межах іншої правової моделі підозри (частина п`ята статті 191 КК України), а зміна юридичної конструкції обвинувачення, завершення розслідування та відсутність потреби забезпечувати проведення слідчих дій є новими процесуальними обставинами, що вимагають повторної індивідуальної оцінки.

Окремо захисник посилається на стан здоров`я обвинуваченого. 12 вересня 2026 року ОСОБА_5 захворів, 13 вересня 2026 року був госпіталізований до КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування», а 17 вересня 2026 року в ургентному порядку госпіталізований до медичного центру в місті Києві з діагнозом гострий гангренозний калькульозний холецистит, ускладнений емпіємою жовчного міхура, де того ж дня йому виконано лапароскопічну холецистектомію з дренуванням черевної порожнини. Стаціонарне лікування тривало до 20 вересня 2026 року; після виписки рекомендовано щоденні перев`язки, зняття швів 27 вересня 2026 року, обмеження фізичного навантаження протягом місяця, відеоколоноскопію до 18 жовтня 2026 року та консультацію хірурга. Вартість медичних послуг згідно з актом № 687861 від 20 вересня 2026 року становить 109 811 грн, без урахування подальших витрат. На думку захисника, за таких умов утримання застави в сумі 454 200 грн набуває для сім`ї обвинуваченого істотно більш обтяжливого характеру, ніж на момент її визначення, а частина четверта статті 182 КПК України вимагає, щоб застава не була завідомо непомірною.

Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Істоміна проти України» (заява № 23312/15, рішення від 13 січня 2022 року, § 25), «Корбан проти України» (заява № 26744/16, §§ 154-157), «Мангурас проти Іспанії» (заява № 12050/04, §§ 78-81) та «Штепа проти України» (заява № 16349/17, рішення від 24 жовтня 2019 року, §§ 24-27), захисник зазначає, що застава має забезпечувальну, а не карально-компенсаційну функцію, а її подальша необхідність повинна оцінюватися з огляду на актуальні обставини, без механічного повторення початкових підстав. Особисте зобов`язання з цільовими обов`язками, на думку захисника, є достатнім і пропорційним.

Обґрунтовуючи альтернативну вимогу, захисник зазначає, що після операції обвинувачений потребує амбулаторного спостереження, перев`язок, діагностики та консультацій, маршрут лікування визначається залежно від перебігу, результатів досліджень і доступності фахівців, а тому географічне обмеження чотирма областями не має функціонального зв`язку з процесуальним ризиком і може створити невиправдану затримку в отриманні медичної допомоги. Захисник посилається на статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мяджик проти Польщі» (заява № 23592/07, рішення від 24 січня 2012 року) і «Спітері проти Мальти» (заява № 37055/22, рішення від 13 травня 2025 року).

У підготовчому судовому засіданні захисник ОСОБА_7 , захисник ОСОБА_6 та обвинувачений ОСОБА_5 підтримали клопотання з наведених у ньому підстав і просили його задовольнити. Обвинувачений ОСОБА_5 звернув увагу суду, що перебуваючи під час досудового розслідування двічі перебував за кордоном, проте не втік і бажає брати участь у судовому процесі та доводити свою невинуватість. захисник ОСОБА_6 також звернув увагу, що кошти на заставу були внесені дружиною обвинуваченого, а останній поніс великі витрати на лікування. Захисник ОСОБА_7 , крім іншого, звернув увагу на понесенням сім`єю обвинуваченого значних витрат на лікування та належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_8 клопотання підтримали.

Прокурор ОСОБА_3 заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що ризики, встановлені ухвалою слідчого судді, не зменшилися, обвинуваченому інкримінується вчинення особливо тяжкого та тяжкого злочинів, а перенесене обвинуваченим захворювання жодним чином не пов`язане із заставою, яка не обмежує його в отриманні медичної допомоги. Обвинувачений не знаходиться під домашнім арештом, до нього не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, тому він не позбавлений в отриманні медичної допомоги. Доводи сторони захисту про заміну запобіжного заходу є недоведеними.

Заслухавши учасників підготовчого судового засідання, дослідивши клопотання та додані до нього документи, суд дійшов висновку, що клопотання задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

За змістом частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною першою статті 194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При цьому суд оцінює в сукупності обставини, передбачені частиною першою статті 178 КПК України, зокрема вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, його вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків у місці постійного проживання, у тому числі наявність родини і утриманців, наявність постійного місця роботи, майновий стан, наявність судимостей, дотримання умов раніше застосованих запобіжних заходів, а також розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення вона обвинувачується.

Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу (частина перша статті 182 КПК України). Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина четверта статті 182 КПК України). Щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається в межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 3 частини п`ятої статті 182 КПК України). Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою (частина одинадцята статті 182 КПК України).

Відповідно до статті 179 КПК України особисте зобов`язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов`язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу. Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов`язки та роз`яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом і полягає лише в покладенні на обвинуваченого обов`язку виконувати покладені на нього судом обов`язки, передбачені статтею 194 КПК України, з роз`ясненням, що в разі їх невиконання до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення. Отже, на відміну від застави, особисте зобов`язання не містить жодного майнового стимулу до належної поведінки і ґрунтується виключно на самодисципліні обвинуваченого.

Кримінальний процесуальний закон не визначає вичерпного переліку підстав зміни запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту. Разом з тим за усталеним підходом судової практики, який поділяє і сам захисник з посиланням на відповідне судове рішення, зміна запобіжного заходу передбачає виникнення після постановлення ухвали про його застосування нових обставин, які свідчать про зміну, зменшення або збільшення встановлених ризиків та/або впливають на виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, або ж наявність обставин, які існували раніше, але не були предметом оцінки під час застосування запобіжного заходу. Тому суд не переглядає ухвалу слідчого судді від 15 серпня 2025 року, яка є чинною, а встановлює, чи виникли нові обставини і чи свідчать вони про зменшення встановлених ризиків настільки, що більш м`який запобіжний захід здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Наявність нових обставин сама по собі не є підставою для зміни запобіжного заходу: вирішальним є те, чи впливають вони на ризики та на здатність застосованого заходу запобігти їм.

Вимога індивідуальної оцінки ризиків не означає обов`язку суду пом`якшувати запобіжний захід з плином часу; вона означає, що висновок про необхідність застосування того чи іншого заходу має ґрунтуватися на конкретних обставинах.

Суд зазначає, що питання про достатність особистого зобов`язання вже було предметом судової оцінки: 15 серпня 2025 року сторона захисту (адвокати ОСОБА_6 та ОСОБА_10 ) просила застосувати до ОСОБА_5 саме особисте зобов`язання, однак слідчий суддя, визнавши доведеними три ризики, дійшов висновку, що належну процесуальну поведінку підозрюваного здатна забезпечити саме застава. Розмір застави (150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) визначено майже в п`ять разів меншим, ніж просила сторона обвинувачення, у нижній половині меж, встановлених пунктом 3 частини п`ятої статті 182 КПК України, з урахуванням інвалідності обвинуваченого, його сімейного стану та наявності на утриманні матері похилого віку. Ці обставини, таким чином, уже були враховані на користь обвинуваченого.

Суд враховує, що впродовж дії застави ОСОБА_5 не порушував покладених на нього обов`язків, з`являвся за викликами та брав участь у процесуальних діях. Сторона обвинувачення цього не заперечує, і ця обставина відповідно до пункту 9 частини першої статті 178 КПК України підлягає врахуванню. Однак вона не має того значення, якого їй надає захисник. Належна процесуальна поведінка є обов`язком обвинуваченого і вона забезпечувалася саме в умовах дії застави. Застава впливає на поведінку особи через загрозу звернення внесених коштів у дохід держави (частина восьма статті 182 КПК України) і її стримувальний ефект проявляється якраз у тому, що обвинувачений виконує свої обов`язки. Тому сумлінна поведінка під час дії застави свідчить насамперед про ефективність цього запобіжного заходу, а не про те, що потреба в ньому відпала. Протилежний підхід означав би, що будь-який запобіжний захід, який досягає своєї мети, підлягає скасуванню саме тому, що він її досягає.

Не спростовує цього висновку і посилання захисника на те, що в окремі проміжки часу строк дії додаткових обов`язків закінчувався, а поведінка обвинуваченого не змінювалася. Строк дії обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України, не може перевищувати двох місяців (частина сьома статті 194 КПК України), тоді як сам запобіжний захід у вигляді застави таким строком не обмежений і продовжував діяти. Загроза звернення застави в дохід держави у разі неявки без поважних причин за викликом до слідчого, прокурора, суду зберігалася і в ці періоди, оскільки частина восьма статті 182 КПК України пов`язує такий наслідок із самим фактом неявки. Отже, твердження захисника про те, що участь обвинуваченого в процесі забезпечувалася «не ризиком втратити заставу», є лише припущенням: у будь-який момент провадження цей ризик існував. Реалізація стороною захисту права на збирання та подання доказів є процесуальним правом сторони і на оцінку ризиків не впливає.

Щодо зміни правової кваліфікації, то суд погоджується, що на час застосування запобіжного заходу ОСОБА_5 підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною п`ятою статті 191 КК України, а обвинувальний акт складено за частиною другою статті 28 частиною п`ятою статті 185, частиною другою статті 209 КК України, проте зміна кваліфікації сама по собі не свідчить про зменшення ризиків. Для оцінки ризиків, насамперед ризику переховування, значення має не юридична конструкція обвинувачення, а тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, покарання, яке загрожує обвинуваченому, та фактичні обставини, з якими пов`язане обвинувачення.

Санкція частини п`ятої статті 185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна, тобто такий самий за видом і розміром основного покарання, як і санкція частини п`ятої статті 191 КК України. Відповідно до частини п`ятої статті 12 КК України інкриміноване кримінальне правопорушення, як і раніше, є особливо тяжким злочином. Крім того, обвинуваченому додатково інкриміновано ще одне кримінальне правопорушення - легалізацію (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, у великому розмірі, вчинену за попередньою змовою групою осіб (частина друга статті 209 КК України), санкція якої передбачає позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років і яке відповідно до частини четвертої статті 12 КК України є тяжким злочином. Отже, обсяг обвинувачення не зменшився, а збільшився: ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні сукупності особливо тяжкого і тяжкого злочинів, а сума, яку сторона обвинувачення визначає як розмір легалізованого майна, становить 10 022 435,5 грн.

Фактичні обставини, з якими пов`язувалася підозра на час застосування застави і з якими пов`язане обвинувачення нині, по суті не змінилися: йдеться про той самий період (січень - серпень 2024 року), те саме місце (АГНКС ТОВ «НВФ «ЛІДВЕР» у місті Лубнах), той самий предмет посягання (природний газ обсягом близько 297,9 тис. куб. м), той самий механізм (відбір газу без обліку з подальшим стисненням і реалізацією як автомобільного палива через працівників ТОВ «НВФ «ЛІДВЕР») та співмірний розмір шкоди (близько 2,21 млн грн). Зміна форми співучасті (з організатора на співвиконавця) та відмова від ознаки використання службового становища змінили правову оцінку діяння, але не зменшили ні тяжкості обвинувачення, ні обсягу фактичних обставин, на яких ґрунтувалися встановлені ризики. Тому твердження захисника про те, що запобіжний захід обирався «в межах іншої правової моделі», не свідчить про зменшення ризиків.

Захисник наголошує, що не просить давати оцінку допустимості чи достатності доказів. Суд з цим погоджується: на стадії підготовчого провадження суд не досліджує докази (частина перша статті 23 КПК України) і не вправі робити висновків щодо доведеності обвинувачення. Сам факт завершення досудового розслідування та направлення обвинувального акта до суду свідчить не про послаблення позиції сторони обвинувачення, а про те, що вона вважає зібрані докази достатніми для висунення обвинувачення і перевірки їх у судовому розгляді.

Ризик переховування від суду зберігається. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, хоча сама по собі тяжкість обвинувачення не може бути єдиною підставою для обмеження прав особи і має оцінюватися разом з даними про її особу. Обвинуваченому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Із завершенням досудового розслідування, відкриттям матеріалів, направленням обвинувального акта до суду, призначенням підготовчого судового засідання перспектива можливого засудження не стала менш реальною, а обвинувачений ознайомлений з усім обсягом доказів, на які посилається сторона обвинувачення. За таких обставин мотив уникнути кримінальної відповідальності не зменшився.

Перенесене обвинуваченим гостре захворювання та оперативне втручання не свідчать про зменшення зазначеного ризику. Згідно з медичною документацією післяопераційний перебіг був неускладненим, пацієнта активізовано через чотири години після операції, 20 вересня 2026 року його виписано в задовільному стані на амбулаторне лікування, а тимчасова непрацездатність, зафіксована листком непрацездатності, тривала чотири дні (з 17 до 20 вересня 2026 року). Обвинуваченому 56 років, він, за даними обвинувального акта та долученої самим захисником виписки КП «Лубенська лікарня інтенсивного лікування», працює (заступником директора ТОВ «Інвестгаз 2018», а за медичною документацією - заступником директора ТОВ «Укргазресурс»). Жоден із наданих документів не містить висновку про такий стан здоров`я, який об`єктивно унеможливлював би зміну обвинуваченим місця перебування. Крім того, в медичних документах місце проживання обвинуваченого зазначено за адресою, відмінною від тієї, що наведена у клопотанні захисника (місто Лубни, вулиця Монастирська, 50, квартира № 5).

Збереження обов`язку здати на зберігання паспорт для виїзду за кордон, на який погоджується сторона захисту, не є, як стверджує захисник, «більш адресним засобом» нейтралізації ризику переховування, ніж застава. Цей обов`язок усуває лише можливість легального перетину державного кордону, проте не перешкоджає переховуванню на території України і не створює жодного майнового стимулу з`являтися до суду.

Суд погоджується з доводами захисника про те, що із завершенням досудового розслідування, відкриттям матеріалів і направленням обвинувального акта до суду ризик знищення, приховування або спотворення речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, істотно зменшився. Однак ця обставина не є підставою для зміни застави на особисте зобов`язання. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 194 КПК України для застосування запобіжного заходу достатньо наявності хоча б одного з ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Заставу як запобіжний захід, спрямований передусім на забезпечення присутності обвинуваченого в суді, слідчий суддя обрав з урахуванням сукупності ризиків, серед яких ризик переховування є визначальним. Зменшення ризику знищення доказів за збереження ризиків переховування та незаконного впливу на свідків не свідчить про те, що застава стала надмірною.

Ризик незаконного впливу на свідків та іншого обвинуваченого також зберігається, з чим фактично погоджується і захисник, визнаючи, що до безпосереднього допиту свідків суд може вважати цей ризик таким, що не зник повністю. Відповідно до частини четвертої статті 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Отже, завершення досудового розслідування цей ризик не зменшує: до моменту допиту свідків безпосередньо в судовому засіданні обвинувачений зберігає реальну можливість впливати на них з метою зміни показань або відмови від їх давання. Судовий розгляд ще не розпочато, і жоден свідок судом не допитаний.

Як встановив слідчий суддя, ОСОБА_5 відомі анкетні дані усіх свідків у кримінальному провадженні, а також працівників ТОВ «НВФ «ЛІДВЕР», які, за версією сторони обвинувачення, фізично здійснювали відбір, стиснення та реалізацію газу. Ці обставини не змінилися. Крім того, згідно з відомостями обвинувального акта обидва обвинувачені працюють в одному товаристві - ТОВ «Інвестгаз 2018» ( ОСОБА_4 - директором, ОСОБА_5 - заступником директора), що з огляду на пункт 3 частини першої статті 177 КПК України, який стосується і впливу на іншого обвинуваченого, також враховується судом.

Відсутність зафіксованих фактів тиску на свідків не спростовує існування ризику, оскільки ризик оцінюється як обґрунтована ймовірність певної поведінки в майбутньому, а не як доведений факт. Відсутність таких фактів у період дії застави є свідченням саме того, що застава виконує свою функцію.

Обов`язок утримуватися від спілкування зі свідками, який пропонує сторона захисту, не є рівноцінною заміною застави. За умови застосування особистого зобов`язання виконання цього обов`язку не забезпечене жодним майновим стимулом, а наслідки його порушення (застосування більш жорсткого запобіжного заходу та грошове стягнення) настають уже після того, як вплив на свідка відбувся і шкода для встановлення істини у справі може стати непоправною.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення суд зазначає, що він не встановлювався слідчим суддею і не був підставою застосування застави. Отже, посилання захисника на його відсутність не свідчить про зміну обставин, які зумовили застосування запобіжного заходу, і на висновки суду не впливає.

Щодо посилань захисника на ухвали Вищого антикорупційного суду від 08 квітня 2024 року у справі № 991/264/23, від 16 серпня 2022 року у справі № 991/1537/22 та від 19 квітня 2024 року у справі № 991/5021/20 суд зазначає таке. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Ухвали суду першої інстанції, постановлені в інших кримінальних провадженнях, такого значення не мають і ухвалені за інших фактичних обставин, оцінка яких є індивідуальною.

Суд не заперечує загального підходу, наведеного в цих ухвалах, про те, що зміна застави на особисте зобов`язання можлива і в підготовчому судовому засіданні, і що для такої зміни не вимагається «нульового» рівня ризиків, а вирішальним є питання, чи достатній більш м`який захід для їх нейтралізації. У цьому кримінальному провадженні ризики переховування та незаконного впливу на свідків не є мінімальними з огляду на тяжкість обвинувачення, яке після застосування застави розширилося, та стадію провадження, коли свідки судом ще не допитані. Медичні витрати, на які посилається захисник, стосуються вже завершеного лікування самого обвинуваченого і, як свідчать долучені фіскальні чеки, вже сплачені. Отже, обставини, які стали вирішальними в зазначеній справі, у цьому провадженні відсутні.

Щодо стану здоров`я та медичних витрат. Суд погоджується, що гостре захворювання обвинуваченого, перенесене у вересні 2026 року, та оперативне втручання є новими обставинами, які виникли після постановлення ухвали слідчого судді і відповідно до пункту 3 частини першої статті 178 КПК України підлягають оцінці. Суд оцінив надану медичну документацію і встановив таке.

Надана медична документація свідчить про гостре захворювання, яке проліковано, з неускладненим перебігом і стабільним станом пацієнта на час виписки. На час розгляду клопотання стаціонарне лікування завершено понад два тижні тому, шви знято, а подальше спостереження має амбулаторний і короткостроковий характер. Жоден із документів не містить висновку про те, що стан здоров`я обвинуваченого перешкоджає його участі в судовому провадженні чи потребує тривалого лікування.

Головне ж полягає в тому, що застава як запобіжний захід жодним чином не обмежує обвинуваченого в отриманні медичної допомоги: вона не пов`язана з позбавленням чи обмеженням свободи, не встановлює режиму перебування і не перешкоджає госпіталізації, оперативному лікуванню чи амбулаторному спостереженню. Це підтверджується і обставинами, на які посилається сам захисник: у вересні 2026 року в умовах дії застави обвинувачений отримав всю необхідну медичну допомогу, у тому числі невідкладну операцію в медичному закладі в місті Києві. Отже, стан здоров`я обвинуваченого не має жодного функціонального зв`язку із заставою, а його зміна не може свідчити про необхідність заміни застави на особисте зобов`язання.

Не свідчать про необхідність зміни запобіжного заходу і медичні витрати. Відповідно до акта здавання-приймання робіт (надання послуг) № 687861 від 20 вересня 2026 року вартість наданих медичних послуг становить 109 811 грн, і, як свідчать долучені захисником фіскальні чеки, ці послуги вже оплачено у вересні 2026 року. Тобто медичні витрати покрито, наявність застави не перешкодила обвинуваченому отримати платну медичну допомогу. Обвинувачений, перебуваючи на лікуванні в комунальному закладі охорони здоров`я в місті Лубнах Полтавської області, обрав для оперативного лікування приватний медичний центр у місті Києві. Вибір медичного закладу є правом обвинуваченого, і суд його не оцінює, однак ця обставина свідчить радше про наявність у обвинуваченого та його родини фінансової можливості оплатити таке лікування, ніж про скрутний майновий стан. Подальші витрати, на які посилається захисник (амбулаторне спостереження, медикаменти, обстеження, консультації), не підтверджені жодними документами.

Стверджуючи, що утримання застави набуло для сім`ї обвинуваченого істотно більш обтяжливого характеру, сторона захисту не надала жодних відомостей про майновий стан обвинуваченого та членів його сім`ї: про їхні доходи, майно, заощадження чи боргові зобов`язання. Разова витрата в сумі 109 811 грн, яка вже понесена, без таких відомостей не дає підстав для висновку, що застава в розмірі 454 200 грн стала для обвинуваченого завідомо непомірною. Частина четверта статті 182 КПК України вимагає, щоб розмір застави не був завідомо непомірним для обвинуваченого; про відповідність розміру застави цій вимозі свідчить і те, що її в повному обсязі внесено заставодавцем ОСОБА_9 19 серпня 2025 року, тобто на четвертий день після постановлення ухвали слідчого судді. При цьому кошти застави належать заставодавцю, а не обвинуваченому, і підлягають поверненню заставодавцю після припинення дії запобіжного заходу (частина одинадцята статті 182 КПК України). Застава не є фондом для покриття поточних витрат сім`ї обвинуваченого, а необхідність понести витрати на лікування сама по собі не змінює ризиків, для запобігання яким застосовано запобіжний захід.

Суд погоджується з позицією, на яку посилається захисник, про те, що гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, має на меті забезпечити не відшкодування збитків, а присутність обвинуваченого в судовому засіданні, і розмір застави має визначатися передусім з огляду на особу обвинуваченого, його майно та його відносини з особами, які надали забезпечення, тобто за ступенем впевненості, що перспектива втрати застави буде достатнім стримувальним чинником. Саме з цього виходив слідчий суддя, який, прямо посилаючись на рішення у справах «Гафа проти Мальти», «Мангурас проти Іспанії» та «Істоміна проти України», відмовився визначати заставу в розмірі, співмірному з розміром шкоди, як просила сторона обвинувачення (2 210 440 грн), і встановив її в розмірі, майже в п`ять разів меншому. Отже, застава в цьому кримінальному провадженні не застосовувалася і не застосовується як засіб забезпечення відшкодування шкоди чи як засіб покарання, а її подальше застосування обґрунтовується не тим, що саме цей захід застосовувався раніше, а збереженням ризиків, оціненим судом на час розгляду клопотання.

Застосування запобіжного заходу не суперечить презумпції невинуватості, оскільки запобіжний захід не є покаранням, а його метою є лише забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Оцінюючи в сукупності обставини, передбачені статтею 178 КПК України, суд враховує, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні сукупності особливо тяжкого та тяжкого злочинів, за один з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна; розмір шкоди, у завданні якої він обвинувачується, становить 2 210 501,85 грн, а розмір легалізованого майна, за версією обвинувачення, - 10 022 435,5 грн; ризики переховування від суду та незаконного впливу на свідків і іншого обвинуваченого зберігаються; судовий розгляд не розпочато і свідки судом не допитані. Водночас суд враховує вік обвинуваченого, наявність у нього інвалідності другої групи, перенесене у вересні 2026 року захворювання, відсутність судимостей, наявність місця роботи та належне дотримання ним умов застави.

Співставивши ці обставини, суд дійшов висновку, що особисте зобов`язання, яке не містить майнового стимулу, а наслідки порушення якого є незрівнянно менш відчутними, ніж загроза втрати 454 200 грн, не здатне забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого на цій стадій судового процесу та запобігти встановленим ризикам. Застава в розмірі, визначеному слідчим суддею, на цій стадії забезпечує справедливий баланс між інтересами належного здійснення правосуддя та правами обвинуваченого і не є для нього непропорційним обтяженням (протилежного суду не доведено).

Отже, обставини, на які посилається сторона захисту, або не є новими і вже були враховані слідчим суддею, або, будучи новими (стан здоров`я, медичні витрати, завершення досудового розслідування, зміна кваліфікації), не свідчать про зменшення встановлених ризиків до рівня, за якого особисте зобов`язання могло б забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Підстав, передбачених статтею 201, частиною третьою статті 315 КПК України, для зміни запобіжного заходу не встановлено. Оскільки дія застави не припиняється, вимога про її повернення заставодавцю відповідно до частини одинадцятої статті 182 КПК України та вимога про покладення обов`язків у зв`язку із застосуванням особистого зобов`язання також задоволенню не підлягають.

Щодо альтернативної вимоги не покладати на обвинуваченого обов`язок не відлучатися за межі Полтавської, Київської, Сумської та Львівської областей без дозволу суду. Ця вимога за своїм змістом спрямована не на зміну чинного запобіжного заходу, а на те, щоб суд наперед виключив можливість покладення на обвинуваченого певного обов`язку в майбутньому. Питання про покладення на обвинуваченого обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України, та про їх конкретний зміст, у тому числі територіальні межі, вирішується судом при розгляді відповідного клопотання з урахуванням обставин, що існуватимуть на час його розгляду, зокрема стану здоров`я обвинуваченого та потреби в лікуванні, і з дотриманням вимоги пропорційності. Цією ухвалою такий обов`язок на обвинуваченого не покладається. Наперед обмежити свої повноваження щодо вирішення цього питання суд не вправі.

Крім того, доводи захисника про те, що територіальне обмеження може створити невиправдану затримку в отриманні медичної допомоги, мають характер припущення. Надана медична документація не містить жодних даних про необхідність лікування за межами зазначених областей; невідкладну медичну допомогу обвинуваченому надано в місті Лубнах і в місті Києві, а подальші рекомендації пов`язані з тим самим медичним закладом. Обов`язок не відлучатися за межі певної території не є абсолютною забороною пересування: у разі потреби обвинувачений має право звернутися до суду за дозволом на виїзд, а в разі необхідності надання невідкладної медичної допомоги така допомога надається незалежно від наявності процесуальних обмежень. З огляду на це альтернативна вимога задоволенню не підлягає.

Суд наголошує, що висновки цієї ухвали не містять оцінки доказів, доведеності обвинувачення чи правильності кримінально-правової кваліфікації і не впливають на вирішення кримінального провадження по суті. Обвинувачений вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено в порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (стаття 62 Конституції України, частина перша статті 17 КПК України). У разі виникнення нових обставин, які свідчитимуть про зменшення ризиків або непропорційність застави, сторона захисту не позбавлена права повторно звернутися до суду з відповідним клопотанням.

Керуючись статтями 177, 178, 179, 182, 194, 201, 315, 369 - 372, 392 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов`язання, покладення обов`язків та повернення застави заставодавцю, а також альтернативну вимогу про непокладення на обвинуваченого обов`язку не відлучатися за межі Полтавської, Київської, Сумської та Львівської областей без дозволу суду залишити без задоволення.

Запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454 200 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі двісті) гривень, застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 15 серпня 2025 року у справі № 554/8210/24, залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду кримінального провадження по суті.

Суддя ОСОБА_1