Решение № 140442981, 30.09.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4166/26

Провадження № 2/711/2592/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючий суддя - Скляренко В.М.

при секретарі Півень С.А.

за участю:

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в :

Представник позивача адвокат Сахарова О.І., яка діє на підставі електронної довіреності від 15.04.2026р., звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з останнього на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №281275158 від 06.10.2021р. в розмірі 84 308,40 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 06.10.2021р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено в електронній формі кредитний договір №281275158, на підставі якого відповідач отримав кредитні кошти в сумі 22 000 грн. Відповідно до реєстру прав вимог №160 від 16.11.2021р. до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018р., укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», до останнього перейшло право грошової вимоги за кредитними договором №281275158. На підставі договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020р. відповідне право вимоги 30.05.2023р. перейшло від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс», яке у свою чергу 14.07.2025р. відступило відповідне право вимоги позивачу на підставі договору факторингу №11/05/25-Е від 11.07.2025р. Відповідач всупереч умов кредитного договору не здійснював погашення заборгованості ані перед первісним кредитором, ані перед наступниками первісного кредитора, внаслідок чого на теперішній час розмір заборгованості відповідача складає 84 308,40грн., з яких: 22 000грн. тіло кредиту; 62 308,40грн. проценти за користування кредитом. З метою стягнення відповідних сум заборгованості позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач частково заперечив проти позовних в частині розміру заборгованості по нарахованим процентам за користування кредитом. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що визнає наявність боргу за тілом кредиту та процентами, що нараховані в межах першого десятиденного строку користування кредитом, проте заперечує правомірність нарахування кредитором процентів, починаючи з 17.10.2021р. Відповідач зазначає, що за умовами кредитного договору у випадку нездійснення позичальником погашення в повному обсязі кредитної заборгованості в останній день строку кредитування, то строк кредитування продовжується, але не більш як на 90 календарних днів, з одночасним підвищенням процентної ставки до 2,98% на день (п. 1.12.1, 1.12.2 договору). Передбачений п. 1.12.1 порядок продовження строку кредитування вносить невизначеність у правовідносини між сторонами, оскільки спотворює поняття «строк кредитування», який погоджений сторонами при укладанні кредитного договору. До того ж тлумачення відповідних умов договору свідчить, що застосування підвищеної процентної ставки за своєю сутністю є санкцією за несвоєчасне виконання позичальником обов`язку з погашення кредитної заборгованості у первісно погоджений сторонами строк, а отже по суті є мірою відповідальності за порушення позичальником строків погашення кредитної заборгованості. В той же час, у період 17.10.2021-13.01.2022р. діяв пункт 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування», положення якого передбачали звільнення споживача від відповідальності за прострочення та прямо забороняли збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит. Одночасно пункт 13 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України забороняв підвищення процентної ставки за кредитним договором у період здійснення заходів щодо COVID-19. Отже в будь-якому випадку вимога про стягнення нарахованих кредитором процентів за користування кредитом в період з 17.10.2021р. за підвищеною процентною ставкою є неправомірною. Тож позиція відповідача полягає у тому, що він визнає 22 000грн. основної суми кредиту та 3 960грн. процентів у межах первісного дисконтного періоду.

30.04.2026р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

За клопотанням позивача одночасно з відкриттям провадження у справі судом витребувано у АТ «Універсал Банк» інформацію про ідентифікаційні дані власника банківської картки № НОМЕР_1 та відомості щодо надходження на таку банківську картку грошових коштів в період з 06.10.2021р. до 16.10.2021р.

На виконання відповідної ухвали на адресу суду 25.05.2026р. надійшла витребувана судом інформація.

01.06.2026р. до суду надійшов відзив відповідача проти позову, в якому відповідач заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у позові.

03.06.2026р. від представника відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій наголошено на обґрунтованості та правомірності позовних вимог. У такій заяві наголошується на дійсності та обов`язковості умов договору кредитування для його сторін, за яким кредитор виконав свої зобов`язання належним чином в повному обсязі, а відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань. Наголошується на тому, що позивачем у правомірний спосіб набуто право вимоги до відповідача, а відтак останній має виконати свої кредитні зобов`язання та повернути кредит і сплатити нараховані проценти на користь позивача.

08.06.2026р. від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач просив відмовити у позові, посилаючись на те, що позивачем не доведено факту укладання кредитного договору та наявності правових підстав для сплати відповідачем процентів за користування кредитом.

09.06.2026р. від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких детально описано послідовність дій позичальника під час процедури укладання кредитного договору в електронній формі та його ідентифікації і верифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога». Також позивачем наголошується на обґрунтованості і правомірності його позовних вимог.

За клопотанням відповідача 17.06.2026р. судом постановлено ухвалу про витребування у АТ «Універсал Банк» інформації щодо зміни фінансового номера відповідача та періодів блокування ним операцій по банківській картці № НОМЕР_1 .

22.06.2026р. відповідачем подано до суду письмові пояснення, в яких він акцентує увагу на недоведеності позивачем факту укладання кредитного договору та відсутності належних доказів надання кредитних коштів.

23.06.2026р. від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких наголошується на правомірності та обґрунтованості позовних вимог з посиланням на сталу судову практику національних судів щодо вирішення подібних спорів.

07.07.2026р. до суду від АТ «Універсал Банк» надійшла витребувана судом інформація згідно ухвали від 17.06.2026р.

14.09.2026р. від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких відповідачем уточнено свою позицію щодо обставин справи та суті вирішення спору. У таких поясненнях відповідач заявив про часткове визнання позову, але заперечив проти обґрунтованості та правомірності нарахованих йому процентів за період часу з 17.10.2021р. Також у поясненнях викладено клопотання про розстрочку виконання рішення суду.

15.09.2026р. від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких акцентується увага на тому, що порядок та умови нарахування процентів було узгоджено сторонами при укладанні договору і відповідний розрахунок здійснювався з врахуванням продовження строку кредитування відповідно до умов п. 1.12. Акцентується увага, що всі умови кредитного договору є чіткими та однозначними і за своїм змістом не є несправедливими. Додатково зазначається, що тлумачення умов договору свідчить про те, що кредитор має право нараховувати проценти, як в межах строку кредитування, так і за понадстрокове користування кредитом, а правовою підставою таких дій кредитора є положення ст.ст. 625, 1048 ЦК України.

В судове засідання представник позивача не з`явився, проте у заявах по суті справи стороною позивача було викладено клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, а також зазначено, що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.

Відповідач в судовому засіданні частково заперечив проти позовних вимог та підтримав свою позицію, викладену у своїх останніх письмових поясненнях. Пояснив, що визнає факт укладання договору та отримання кредитних коштів в розмірі 22 000грн., а також наявність в нього зобов`язання повернути такі кошти і сплатити проценти в сумі 3 960грн., що нараховані в межах строку кредитування за період часу з 06 по 16.10.2021р. Заперечив правомірність підстав продовження строку кредитування та нарахування кредитором процентів у такий продовжений період за підвищеною процентною ставкою. Зауважив, що нарахування процентів за підвищеною ставкою є мірою відповідальності за несвоєчасне повернення кредитних коштів, а оскільки такі дії мали місце під час карантину, то позичальник підлягає звільненню від такої відповідальності. Зазначив, що його не було повідомлено про відступлення права вимоги від первісного кредитора на користь інших осіб, тоді як своєчасне повідомлення його про такі обставини могло зменшити суму боргу. Також відповідач просив не розглядати його клопотання про розстрочку виконання рішення суду, ухваленого за результатом розгляду даної справи, і зауважив про непропорційно великий розмір витрат позивача на правову допомогу.

22.09.2026р. суд перейшов до стадії ухвалення рішення у справі.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

06.10.2021р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений в електронній формі договір кредитної лінії №281275158 (далі Договір кредиту) /а.с. 38-41/.

Умовами договору передбачено, що кредит надається у вигляді кредитної лінії в межах кредитного ліміту 22 000грн. строком на 10 днів до 16.10.2021р. (п. 1.1, 1.7 Договору). За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитору проценти за ставкою 722,7% річних, що становить 1,98% від суми кредиту за кожний день користування ним (п. 1.9 Договору).

На виконання умов Договору кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило надання кредитних коштів шляхом банківського переказу грошових коштів на картку відповідача на загальну суму 22 000грн., що відбулося трьома траншами: 06.10.2021р. 500грн. та 17 500грн., 11.10.2021р. 4000грн.

Сторони не заперечують ту обставину, що відповідач не здійснював повернення кредитних коштів та сплати інших платежів за користування кредитними коштами у строки, передбачені умовами Договору кредиту.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», станом на 16.11.2021р. розмір заборгованості відповідача за Договором кредиту складав 45 628грн., з яких 22 000грн. тіло кредиту, а 24 283,60грн. проценти за користування кредитом. Аналіз змісту такого розрахунку свідчить, що нарахування процентів здійснено первісним кредитором за 41 день користування кредитом (з 06.10.2021р. по 16.11.2021р.), з яких за перші 10 днів за ставкою 1,98% (3 960грн.), а за наступні 31 днів за ставкою 2,98% (20 323,60грн.) /а.с. 47/.

28.11.2018р. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступити на користь ТОВ «Таліон Плюс» вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язалося їх прийняти та передати грошові кошти за плату на умовах, визначених цим договором /а.с. 48-53/.

В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткові угоди №19 від 28.11.2019р., №26 від 31.12.2020р., №27 від 31.12.2021р., №31 від 31.12.2022р., №32 від 31.12.2023р. до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018р., відповідно до яких строк дії такого договору продовжений до 31.12.2024р. /а.с. 54-60/.

Згідно витягу з Реєстру прав вимоги №160 від 16.11.2021р. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги, яке мало до ОСОБА_1 за договором №281275158 від 06.10.2021р. в межах суми вимог в розмірі 46 283,60грн. /а.с. 60-62/

Відповідно до акту звірки від 31.12.2021р. ТОВ «Таліон Плюс» 18.11.2021р. здійснило повну оплату суми фінансування за відступлення прав вимог за Реєстром прав вимог №160 від 16.11.2021р. за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 /а.с. 63/.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Таліон Плюс», станом на 30.05.2023р. розмір заборгованості відповідача за Договором кредиту складав 84 308,40грн., з яких 22 000грн. тіло кредиту, а 62 308,40грн. проценти за користування кредитом. Аналіз змісту такого розрахунку свідчить, що другим кредитором здійснено донарахування за 58 днів користування кредитом (з 17.11.2021р. по 13.01.2022р.) за ставкою 2,98% (38 024,80грн.) /а.с. 64/.

05.08.2020р. ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договір факторингу №05/0820-01, згідно з яким ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язалося відступити на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язалося їх прийняти та передати грошові кошти за плату на умовах, визначених цим договором /а.с. 65-70/.

Згідно витягу з Реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023р. ТОВ «Таліон Плюс» передало ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги, яке мало до ОСОБА_1 за договором №281275158 від 06.10.2021р. в межах суми вимог в розмірі 84 308,40грн. /а.с. 71-72/

30.05.2023р. ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» здійснило повну оплату суми фінансування за відступлення прав вимог за Реєстром прав вимог №9 від 30.05.2023р. за договором факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020р. /а.с. 73/.

У свою чергу ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на підставі договору факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025р. відступило до позивача право вимоги до відповідача, яке ґрунтується на умовах договору №281275158 від 06.10.2021р. в межах суми 84 308,40грн., що підтверджується копією відповідного договору факторингу, актом приймання-передачі Реєстру боржників, витягом з Реєстру боржників та платіжними інструкціями про сплати фактором ціни договору /а.с. 74-86/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане грошове зобов`язання за договором №281275158 від 06.10.2021р., то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №1734). При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що позовні вимоги обумовлені порушенням відповідачем своїх зобов`язань за Договором кредиту, що був укладений ним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Факт укладання такого договору, умови кредитування та фактичне отримання відповідачем відповідних кредитних коштів від первісного кредитору визнається сторонами. Також відповідач визнає наявність в нього кредитної заборгованості і не заперечує наявності у позивача права вимоги за Договором кредиту. В той же час відповідач зауважив, що заперечує правомірність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення процентів, що нараховані за період часу з 17.10.2021р., оскільки такі проценти нараховані поза межами строку кредитування і їх нарахування дії Договору кредиту.

Отже фактично спір між сторонами обумовлений розбіжностями у тлумаченні положень Договору кредиту, якими визначені умови строку кредитування та нарахування процентів за користування кредитом.

Надаючи оцінку обґрунтованості нарахованих кредитором процентів за користування кредитом умовам Договору кредиту слід зауважити наступне.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина перша статті 19 Конституції України).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.05.2021 у справі №149/1499/18 звертала увагу, що «сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України). Ці приписи визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 ЦК України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень».

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).

За змістом статті 9 Закону №1734 до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту).

Згідно з п. 3, 4 ч. 3 ст. 9 Закону №1734 у паспорті споживчого кредиту має бути відображено інформацію, зокрема, про строк кредитування , тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни.

Частиною п`ятою статті з Закону №1734 передбачено, що у разі якщо окремі умови надання споживчого кредиту, визначені у частинах другій та третій цієї статті, діятимуть протягом частини строку користування кредитом, кредитодавець повідомляє споживача про такі умови, строк їх дії та порядок інформування про їх зміну.

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону №1734 у разі ненадання визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації кредитодавець або кредитний посередник несе відповідальність у порядку та розмірі, визначених законом. Споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов`язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону №1734 умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до ч. 8 ст. 18 такого Закону нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

За матеріалами справи судом встановлено, що укладаючи Договір кредиту відповідач отримав Паспорт споживчого кредиту, який згідно з п. 1.14, 4.1 Договору кредиту є невід`ємною частиною такого договору.

У Паспорті споживчого кредиту відображена наступна інформація про умови кредитування: строк кредитування 1-30 днів з можливістю продовження строку; процентна ставка, процентів річних: дисконтна 3,65% до 722,7%, індивідуальна 361,35% до 722,7%, базова 722,7%; тип процентної ставки фіксована; процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту 1057,7% річних.

Аналіз змісту умов Договору кредиту свідчить, що сторони погодили, що строк кредитування (Дисконтний період) складає 10 днів від дати отримання кредиту позичальником, а саме до 16.10.2021р. (п. 1.7 Договору).

Пунктом 1.8 Договору кредиту передбачений порядок продовження Дисконтного періоду.

Пунктом 1.9 Договору кредиту визначений порядок нарахування процентів за користування кредитом, яким передбачено особливості нарахування процентів протягом Дисконтного періоду. Одночасно п. 1.9.3 Договору кредиту передбачено, якщо Позичальник користуватиметься Кредитом після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.8 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 722,70 (сімсот двадцять дві цілих сім десятих) процентів річних, що становить 1,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду.

Згідно з п. 1.11 Договору кредиту основна сума Кредиту має бути повернена не пізніше дати закінчення Дисконтного періоду, а у разі якщо Позичальник продовжує користуватися грошовими коштами після закінчення Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду, та у разі продовження строку дії Договору на умовах п. 1.12. Договору, основна сума Кредиту має бути повернена не пізніше дати визначеної за правилами п. 1.12.1. Договору, але в будь-якому разі не пізніше граничного строку дії Договору (закінчення строку його дії чи дати його дострокового розірвання). Також Позичальник має право достроково повернути основну суму Кредиту повністю або частково та сплатити всі фактично нараховані проценти в будь-який час.

За змістом пункту 1.12 Договору кредиту сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду блокує можливість отримання Позичальником нових Траншів за Договором та є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору) на наступних умовах:

1.12.1. зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду;

1.12.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 (одна тисяча вісімдесят сім цілих сім десятих) процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Здійснюючи тлумачення відповідних умов кредитування суд звертає увагу, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК).

Тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

У постанові Верховного Суду від 08.05.2018р. у справі № 910/1873/17 вказується, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Аналіз відповідних умов Договору кредиту свідчить, що сторони погодили умови щодо продовження строку кредитування та визначили умови, на яких здійснюється таке продовження. З огляду на приписи положень п. 1.12 Договору кредиту слід виснувати, що сторони узгодили ту обставину, що у випадку невиконання позичальником свого обов`язку щодо повернення кредиту та процентів по закінченню строку Дисконтного періоду, то строк правомірного користування кредитом продовжується, але не більше ніж на 90 календарних днів і протягом цього строку позичальник продовжує правомірне користування кредитом і зобов`язаний сплачувати проценти за таке користування. При цьому порушення позичальником його зобов`язання щодо своєчасності повернення кредиту та сплати процентів, тобто прострочення виконання грошового зобов`язання, настає після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду, що передбачено у п. 4.3 Договору кредиту та узгоджується з положеннями п. 3.2 Договору.

Такий висновок узгоджується і зі змістом інформації, зазначеної у Паспорті споживчого кредиту, де передбачено, що строк кредитування складає від 1 до 30 днів з можливістю його продовження. Отже доводи відповідача про те, що після закінчення Дисконтного періоду настав період прострочення є необґрунтованими.

Також суд звертає увагу, що застосування підвищеної процентної ставки за користування кредитом після закінчення Дисконтного періоду за своєю сутністю не є санкцією за порушення позичальником своїх зобов`язань, а є відкладальною обставиною, яка регулює умови кредитування в залежності від поведінки позичальника. Саме собою використання підвищеної процентної ставки протягом строку кредитування, який перевищує строк Дисконтного періоду, не свідчить про те, що така процентна ставка є змінюваною, оскільки відповідна умова була погоджена сторонами в момент укладання договору, є конкретизованою та прогнозованою. Отже суд відхиляє доводи відповідача про те, що в даному випадку на підставі п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1734 наявні правові підстави для звільнення відповідача від сплати процентів за користування кредитом за період часу після 17.10.2021р.

Разом з тим, суд звертає увагу, що положення п. 1.12.2 Договору кредиту суперечать змісту інформації, викладеної у Паспорті споживчого кредиту, оскільки в останньому в графі «процентна ставка, процентів річних» відсутня інформація про те, що розмір процентної ставки за правомірне користування кредитом в межах строку кредитування може бути більший ніж 722,7%. В Паспорті споживчого кредиту визначено, що процентна ставка 1087,7% річних застосовується виключно при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту, тобто лише у випадку, коли позичальником допущене прострочення і відповідна процентна ставка застосовується за неправомірне (понадстрокове) користування кредитом.

Отже суд доходить висновку, що наявність розбіжна інформація щодо розміру процентної ставки за правомірне користування кредитом, тобто протягом періоду продовженого строку кредитування, яка міститься у Договорі кредиту та Паспорті споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною договору, за своєю сутністю є нечіткою та двозначною, оскільки передбачає кілька варіантів тлумачення договірних положень щодо розміру відсотків.

За таких обставин в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача, а відтак протягом продовженого строку кредитування застосування підлягає базова процентна ставка, яка передбачена Договору кредиту 722,7% річних, що відповідає показнику денної процентної ставки 1,98%.

Аналіз змісту наданих позивачем розрахунків розміру процентів свідчить, що в позовній заяві заявлено вимогу про стягнення процентів, що нараховані наступним чином: за період з 06 по 16.10.2021р. за ставкою 1,98% 3 960грн.; з 17.10.2021р. по 13.01.2022р. за ставкою 2,98% 58 348,40грн. Натомість з врахуванням висновків суду, за період з 17.10.2021 по 13.01.2022 (89 днів) правомірним є нарахування кредитором процентів за ставкою 1,98%, тобто у сумі 38 768,40грн. (22 000грн. * 1,98% * 89 днів).

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі кредиту, але всупереч умов договору відповідачем допущене порушення його зобов`язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за ним станом на 11.07.2025р. (дата набуття позивачем права вимоги) обчислювалась заборгованість в загальному розмірі 64 728,40грн. (22 000грн. - тіло кредиту, 42 728,40грн. - проценти), яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 2662,40грн. та оплати послуг правової допомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 64 728,40грн., що складає 76,78% від ціни позову (64 728,40грн. / 84 308,40грн. * 100%), а відтак на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача 2044,19грн. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору (2662,40грн. / 100% * 76,78%). Натомість оскільки відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», як особа з інвалідністю ІІ групи, то відповідна сума судового збору підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України витрати зі сплати судового збору у такому випадку підлягають компенсації за рахунок держави.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025р. з додатковою угодою №25770899363 від 01.09.2025р. до такого договору; акт прийому-передачі наданих послуг від 20.08.2025р.

Позивачем заявлено вимогу про компенсацію йому за рахунок відповідача витрат з оплати правової допомоги адвоката в сумі 7 000грн.

Відповідач заперечив проти обґрунтованості розміру відповідних витрат позивача, посилаючись на невідповідність такого розміру засадам співмірності та пропорційності.

Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч.4, 5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.2 ст.141 ЦПК України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Також у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:

- складання позовної заяви (2 години, загальна вартість 5000грн.);

- вивчення матеріалів справи (2 години, загальна вартість 1000грн.);

- підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача (1 година, загальна вартість 500грн.);

- підготовка та подання клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача (1 година, загальна вартість 500грн.).

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною.

В даному випадку позивач користувався правничою допомогою адвокатського бюро «Соломко та партнери», з яким позивачем укладено договір про надання правової допомоги за різними напрямками юридичної діяльності.

В той же час слід зауважити, що підготовка адвокатського запиту та клопотання про забезпечення доказів не є вочевидь виправданими та необхідними діями в даному судовому провадженні. В цьому контексті слід звернути увагу, що надання інформації, яка містить банківську таємницю, можливо лише на підставі судового рішення, а відтак попереднє направлення адвокатом відповідного запиту не є необхідною передумовою для розгляду судом клопотання про забезпечення доказів. Також суд звертає увагу, що клопотання про витребування доказів було подано позивачем одночасно з позовом, а отже та обставина, що відповідне клопотання оформлене окремим письмовим документом, а не викладено в самій позовній заяві, не може вважатись належним обґрунтуванням збільшення розміру витрат на правову допомогу.

Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 7000грн. є необґрунтованою та не співмірною з реальним обсягом правової допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультаціями та складанням процесуальних документів).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 3000грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи, ціну позову, а також результат розгляду справи судом, зміст і значення остаточного рішення суду для сторін, а також висновок суду про часткове задоволення позовних вимог.

Стосовно клопотання відповідача щодо вирішення питання паро розстрочку виконання рішення суду, то з огляду на засади диспозитивності цивільного судочинства відповідне клопотання судом не вирішується, оскільки відповідач в судовому засіданні просив залишити його клопотання без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956; місцезнаходження за адресою: вул. Поправки Юрія, буд. 6, каб. 13, м. Київ) заборгованість за кредитним договором №281275158 від 06.10.2021р. в розмірі 64 728,40грн. та суму коштів в розмірі 3 000грн. в якості відшкодування судових витрат, тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 67 728,40грн.

Компенсувати (повернути) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956; місцезнаходження за адресою: вул. Поправки Юрія, буд. 6, каб. 13, м. Київ) за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, через Казначейство України, витрати з оплати судового збору в сумі 2 044 грн. 19коп.

Повний текст рішення складений 30.09.2026 року.

Головуючий : В.М. Скляренко