Постановление суда № 140440385, 07.10.2026, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 350/1412/22

Провадження №: 1-кп/343/105/26

У Х В А Л А

про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

07 жовтня 2026 року м. Долина

Колегія суддів Долинського районного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

в присутності запасного судді - ОСОБА_4 ,

секретаря - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області матеріали кримінального провадження №1-кп/343/105/26, про обвинувачення:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Маріуполя, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживав за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, який має неповну вищу освіту,не працевлаштованого, одруженого, раніше неодноразово судимого, востаннє: 21 лютого 2017 року Дарницьким районним судом міста Києва за ч.2 ст. 185, ч.4 ст. 70 Кримінального кодексу України до 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна (звільненого з місць позбавлення волі 30 травня 2019 року умовно-достроково відповідно до ухвали Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 травня 2019 року на невідбуту частину покарання 2 роки 2 місяці 18 днів)

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч.4 ст. 187, п.п.6,12,13 ч.2 ст. 115 КК України;

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Києва, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , тимчасово проживала за адресою: АДРЕСА_2 , яка має середню освіту, не працевлаштованої, неодруженої, має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше несудимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч.4 ст. 187, п.п.6,12,13 ч.2 ст. 115 КК України,

з участю: прокурора - ОСОБА_8 ,

потерпілої - ОСОБА_9

обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10 ,

захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11 -

В С Т А Н О В И Л А:

В провадженні Долинського районного суду Івано-Франківської області знаходиться кримінального провадження про обвинувачення:

ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч.4 ст. 187, п.п.6,12,13 ч.2 ст. 115 КК України;

ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч.4 ст. 187, п.п.6,12,13 ч.2 ст. 115 КК України.

Ухвалою про призначення судового розгляду Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05.05.2026 щодо обвинувачених ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 23 червня 2026 року, строк тримання під вартою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продовжено на 60 днів до 22 серпня 2026 року включно.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2026 року строк тримання під вартою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продовжено на 60 днів до 16 жовтня 2026 року включно.

Судове засідання призначено на 07 жовтня 2026 року.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_8 заявив клопотання про продовження відносно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб.

В обґрунтування клопотань зазначив , що ухвалою Долинського районного суду від 17.08.2026 щодо обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Кримінальні правопорушення у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , вчинені проти життя та здоров`я особи, а також проти власності та, згідно ст. 12 КК України, відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, за вчинення яких, відповідно до санкції ч. 2 ст. 115 КК України, передбачено покарання у вигляді від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, ч. 4 ст. 187 КК України - від восьми до п`ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 184 КПК України, під час досудового слідства та судового розгляду встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме:

п.1- переховуватись від суду, оскільки обвинувачені усвідомлюють неминучість призначення покарання, пов`язаного з позбавленням волі, за вчинення ними особливо тяжких злочинів;

п.3 - незаконно впливати на потерпілих, свідків та іншу обвинувачену (іншого обвинуваченого) в цьому ж кримінальному провадженні, так як обвинувачені перебували в тісних стосунках між собою з грудня 2021 року;

п.5 - вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки джерело доходів їх невідоме, соціальні зв`язки відсутні, поряд з тим ОСОБА_6 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжких злочинів.

Таким чином, ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшився і не перестав існувати, з огляду на тяжкість покарань, які загрожують особам, а також враховуючи репутацію обвинувачених та дані про їх особи, які наведені у клопотанні.

Про те, що ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшився і не перестав існувати, свідчить те, що матеріали кримінального провадження відкриті, зокрема, анкетні дані про свідків у кримінальному провадженні, а також відомості про інші докази у кримінальному провадженні.

Враховуючи:

особу обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме те, що він раніше притягався до кримінальної відповідальності, міцність його соціальних зв`язків, відсутність постійного джерела доходів, існує ризик, що перебуваючи на волі обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення.

особу обвинуваченої ОСОБА_7 , міцність її соціальних зв`язків, відсутність постійного джерела доходів, існує ризик, що перебуваючи на волі обвинувачена може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Таким чином, забезпечити належне виконання обов`язків обвинуваченими, шляхом застосування до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не можливо.

Потерпіла ОСОБА_12 в судове засідання не з`явилась, хоч про час та місце його проведення була належним чином повідомлена судом.

Потерпіла ОСОБА_9 , в судовому засіданні просила задоволити клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_6 в залі судового засідання , та його захисник адвокат ОСОБА_10 ( в режимі відеоконференції) , в судовому засіданні заперечили проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважають його безпідставним, а ризики вказані прокурором не доведеними та такими , що не відповідають фактичним обставинам на даний час . Ризики на які вказує прокурор повторюються останнім в кожному поданому клопотанні. Продовження запобіжного заходу, враховуючи тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, буде суперечити нормам кримінально-процесуального законодавства України та усталеної практики ЄСПП. Просили відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та обрати обвинуваченому ОСОБА_6 інший запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, з покладенням на нього відповідних обов`язків.

Обвинувачена ОСОБА_7 в залі судового засідання, та її захисник адвокат ОСОБА_13 ( в режимі відеоконференції), в судовому засіданні не заперечили щодо задоволення клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Колегія суддів, вислухавши учасників судового розгляду, які з`явились в судове засідання, перевіривши наявні матеріали кримінального провадження, вважає, що обвинуваченим ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , слід продовжити термін тримання під вартою з наступних підстав:

Згідно із ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Нормами ч. 2 цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від суду, продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, тощо.

Згідно із ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

В силу вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа.

Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При вирішенні поданого клопотання прокурора колегія суддів також враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

При розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину. Важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за злочин вчинений обвинуваченим, тобто чим більш сувора санкція передбачена за злочин поставлений обвинуваченому в вину, тим більш суворий запобіжний захід повинен бути обраний щодо нього.

Доцільність залишення під вартою особи, яка підозрюється в скоєнні тяжкого злочину, має оцінюватись в кожному випадку окремо у відповідності з її особливими характеристиками.

Також судом враховується те, що ризик втечі повинен оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти росії»).

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора в частині продовження існування ризиків передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особи, вдадуться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

Колегією суддів встановлено, що строки тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , закінчуються 16 жовтня 2026 року, однак судове провадження по кримінальному провадженню не закінчено і потребує часу для розгляду, тому строки тримання під вартою обвинуваченим необхідно продовжити, оскільки ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та його продовження а саме: що обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення , не перестали існувати.

Щодо ризику переховування від суду

Колегія суддів вважає, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, на цей час не втратив своєї актуальності.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, у тому числі умисних вбивствах, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі.

Суворість покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі доведення їх винуватості, сама по собі не є достатньою підставою для висновку про існування ризику переховування від суду.

Водночас ця обставина є релевантною при оцінці такого ризику в сукупності з іншими даними про особу кожного з обвинувачених.

Щодо ОСОБА_6 колегія суддів враховує, що він раніше неодноразово судимий, у тому числі за вчинення корисливих насильницьких кримінальних правопорушень, відбував покарання у виді позбавлення волі, до затримання постійного місця роботи та стабільного законного джерела доходу не мав, а за місцем фактичного перебування проживав тимчасово.

Суд враховує наявність у ОСОБА_6 сім`ї та дитини як обставини, що характеризують його соціальні зв`язки, однак у сукупності з характером пред`явленого обвинувачення, попередніми судимостями, відсутністю до затримання стабільного джерела доходу та можливістю призначення особливо суворого покарання зазначені обставини не дають достатніх підстав вважати, що ризик його переховування від суду істотно зменшився або припинив існування.

Щодо ОСОБА_7 колегія суддів враховує, що вона раніше не судима, має двох малолітніх дітей, що свідчить про наявність у неї соціальних зв`язків.

Разом із тим до затримання ОСОБА_7 не працювала, постійного джерела доходу не мала, за місцем фактичного перебування проживала тимчасово, а пред`явлене їй обвинувачення стосується вчинення кількох особливо тяжких насильницьких кримінальних правопорушень, за одне з яких законом передбачено можливість призначення довічного позбавлення волі.

Наявність малолітніх дітей є істотною обставиною, яка враховується судом, однак сама по собі не усуває ризику переховування та має оцінюватись разом з усіма іншими обставинами провадження.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ризик переховування обвинувачених від суду продовжує існувати.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків.

Колегія суддів також вважає актуальним ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Обвинуваченим відомі особи свідків, їх анкетні дані, а також зміст обставин, з приводу яких вони давали показання під час досудового розслідування та попереднього судового розгляду.

Разом із тим попередній вирок у цьому кримінальному провадженні скасований апеляційним судом, а кримінальне провадження розглядається судом першої інстанції повторно.

У силу принципу безпосередності дослідження доказів, передбаченого ст. 23 КПК України, суд повинен безпосередньо дослідити докази та отримати показання свідків у межах нового судового розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримані у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.

Тому до завершення безпосереднього допиту відповідних свідків у цьому судовому провадженні можливість незаконного впливу на таких осіб залишається процесуально значущим ризиком.

При цьому колегія суддів не виходить із припущення про те, що обвинувачені обов`язково здійснюватимуть такий вплив, а оцінює фактичну можливість його здійснення у разі перебування обвинувачених на волі з огляду на стадію судового розгляду, обізнаність обвинувачених щодо осіб потерпілих та свідків та характер інкримінованих кримінальних правопорушень.

Отже, ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, на цей час не припинив існування.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.

Оцінюючи ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів виходить із індивідуальних даних щодо кожного з обвинувачених.

ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий, у тому числі за вчинення умисних корисливих та насильницьких кримінальних правопорушень, відбував покарання у виді позбавлення волі, до затримання офіційно не працював та стабільного законного джерела доходу не мав.

Зазначені обставини у сукупності з характером пред`явленого обвинувачення дають суду достатні підстави вважати, що ризик вчинення ним іншого кримінального правопорушення у разі звільнення з-під варти залишається актуальним та не є суто абстрактним припущенням.

Щодо ОСОБА_7 , колегія суддів враховує, що вона раніше не судима та має двох малолітніх дітей, що зменшує вагу відповідного ризику порівняно з ОСОБА_6 .

Разом із тим суд також враховує відсутність у неї до затримання постійного місця роботи та стабільного законного джерела доходу, характер та кількість інкримінованих їй особливо тяжких насильницьких кримінальних правопорушень.

Оцінюючи наведені обставини в сукупності, колегія суддів вважає, що на цій стадії судового розгляду ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, щодо ОСОБА_7 також не може вважатися таким, що повністю припинив існування.

Колегія суддів окремо перевірила можливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинувачених більш м`яких запобіжних заходів, у тому числі особистого зобов`язання, особистої поруки, застави чи домашнього арешту.

При цьому суд враховує, що тривалість перебування обвинувачених під вартою вимагає не формального посилання на попередні судові рішення, а повторної оцінки співмірності подальшого обмеження їх права на свободу.

Разом із тим встановлена сукупність ризиків, характер пред`явленого обвинувачення, стадія судового розгляду, необхідність безпосереднього дослідження доказів, дані про особу кожного з обвинувачених та можливість їх контакту з потерпілими і свідками дають підстави для висновку, що застосування більш м`якого запобіжного заходу на цей час не забезпечить належного запобігання встановленим ризикам.

Зокрема, домашній арешт, у тому числі із застосуванням електронного засобу контролю, забезпечує контроль переважно за місцем перебування особи, однак сам по собі не унеможливлює спілкування за допомогою засобів телефонного чи електронного зв`язку з потерпілими, свідками або іншими учасниками кримінального провадження та не усуває інших установлених ризиків.

Покладення передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України обов`язків також не забезпечує такого рівня запобігання встановленим ризикам, який за конкретних обставин цього кримінального провадження є необхідним.

Колегія суддів бере до уваги тривалий період перебування ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під вартою, однак, перевіривши актуальність кожного із встановлених ризиків, не знаходить достатніх підстав для висновку, що на цей час вони зменшились настільки, щоб подальше тримання під вартою втратило необхідність або щоб їх можна було ефективно усунути застосуванням іншого запобіжного заходу.

Суд також враховує, що попередній обвинувальний вирок Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2025 року скасований ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 березня 2026 року у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Скасування зазначеного вироку з процесуальних підстав не може розцінюватися як встановлення винуватості чи невинуватості обвинувачених та не може наперед визначати результат нового судового розгляду.

Разом із тим ця обставина обумовлює необхідність повторного безпосереднього дослідження судом доказів, що, зокрема, має значення для оцінки ризику незаконного впливу на учасників кримінального провадження до завершення їх допиту.

Колегія суддів наголошує, що при вирішенні питання про запобіжний захід не вирішує питання доведеності винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у пред`явленому обвинуваченні та не дає остаточної оцінки доказам, що підлягають дослідженню під час судового розгляду.

Оцінивши всі наведені обставини у їх сукупності та взаємному зв`язку, колегія суддів приходить до висновку, що на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а застосування до обвинувачених більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить належного запобігання цим ризикам.

За таких обставин продовження щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необхідним та пропорційним меті такого заходу.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України суд, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються, зокрема, у вчиненні кримінальних правопорушень, наслідком яких стала загибель людей.

Зважаючи на характер пред`явленого обвинувачення, обставини, які враховуються при вирішенні питання про продовження запобіжний захід, та встановлені ризики, колегія суддів вважає за необхідне скористатися передбаченим п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України правом та не визначати обвинуваченим розмір застави.

Таким чином, клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 29 Конституції України, ст.ст. 29, 176-178, 197, 194, 199, 331, 372, 532, 534 КПК України, колегія суддів-

П О С Т А Н О В И Л А:

Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 задоволити.

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вигляді тримання під вартою продовжити на 60 (шістдесят) днів - до 06 грудня 2026 року включно.

Запобіжний захід, обраний обвинуваченій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вигляді тримання під вартою продовжити на 60 (шістдесят) днів - до 06 грудня 2026 року включно.

Ухвала в частині продовження строків тримання під вартою діє 60 (шістдесят) днів та підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Виконання ухвали в частині продовження строку тримання під вартою доручити начальнику ДУ "Івано-Франківська установа виконання покарань № 12", якому направити копію даної ухвали.

Контроль за виконанням ухвали в частині продовження строку тримання під вартою покласти на прокурора у даному кримінальному провадженні.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

головуючий: суддя -

ОСОБА_14