Постановление суда № 140429400, 08.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

з питання забезпечення позову до подання позовної заяви

08 жовтня 2026 року справа № 520/32716/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши заяву Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства (далі за текстом - Заявник, Підприємство) від 07.10.2026р. про забезпечення позову до подання позовної заяви до відповідача - Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, орган публічної адміністрації, владний суб"єкт, адміністративний орган),

встановив:

Ізюмське комунальне виробниче водопровідно-каналізаційне підприємство подало до суду заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви, де викладені вимоги: зупинити дію РІШЕННЯ Головного управління ДПС у Харківській області №749/4-2040 від 22 вересня 2026 року про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/ емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу, до набрання законної сили рішенням суду.

Аргументуючи подану заяву зазначив, що ГУ ДПС у Харківській області прийнято рішення №749/4-2040 від 22.09.2026 про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців підприємства в рахунок погашення податкового боргу, а його виконання може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист прав підприємства, оскільки Ізюмське комунальне виробниче водопровідно-каналізаційне підприємство є об`єктом критичної інфраструктури, здійснює безперервне водопостачання та водовідведення в умовах воєнного стану, має складне фінансове становище, заборгованість держави з міжтарифної різниці та значні витрати на відновлення пошкоджених внаслідок обстрілів об`єктів і мереж, у зв`язку з чим безспірне стягнення коштів може призвести до припинення або істотного ускладнення поточної діяльності підприємства та функціонування систем водопостачання і водовідведення. З огляду на це заявник, посилаючись на положення статей 150 154 КАС України, просить до подання позовної заяви зупинити дію оскаржуваного рішення до набрання законної сили рішенням суду.

Вирішуючи юридичну долю цієї заяви, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Аналогічні вимоги позивачем вже заявлялись у межах поданої заяви по справі №520/31966/26, де заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви було подано 05.10.2026р., а у подальшому ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2026р. було повернуто без розгляду у зв`язку із відсутністю повної сплати судового збору.

У межах справи №520/32716/26 у якості доказів сплати судового збору було подано платіжну інструкцію №2751 від 02.10.2026 р., хоча саме цей документ раніше вже було використано заявником при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви у межах згаданої вище справи №520/31966/26.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Пунктом 2 частини 3 статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкривала стаття 8 цього Кодексу й визначала, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки (ч. 2 ст. 44 КАС України).

Вимоги до заяви про забезпечення позову встановлено статтею 152 КАС України, згідно із частиною 1 якої заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити: 1) найменування суду; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності; або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку, офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно з ч. 4 ст. 152 КАС України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Статтею 1 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

У силу абзацу другого частини першої статті 3 названого Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Згідно п.п. 6 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення позову встановлено ставку судового збору у розмірі 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2026 становить 3328,00 грн.

Ставка судового збору за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення позову встановлена п. 6 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" у розмірі 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та складає 998,40 грн.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 16.05.2018р. по справі №810/504/17, судовий збір в розмірах та порядку, передбачених Законом №3674, підлягає сплаті за подання кожного окремого позову, в разі відсутності пільг щодо його сплати.

Тож судовий збір, сплачений в одній судовій справі адміністративної юрисдикції, не може бути використаний для підтвердження сплати судового збору за подання до суду іншого процесуального документа в іншій адміністративній справі, в тому числі і тим же самим позивачем до того ж самого суду.

Натомість, згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2011р. №3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

Відтак, приписами п.2 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2011р. №3674-VI "Про судовий збір" чітко та однозначно передбачено право учасника суспільних відносин саме на повернення раніше сплаченої у межах конкретної судової справи судового збору, а не право на використання цієї суми судового збору у межах інших судових справ.

Суд зважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень субєктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що учасник суспільних відносин у даному конкретному випадку не може набути ані законного очікування, ані легітимного сподівання на використання сплаченого у межах однієї судової справи судового збору для подання процесуальних документів у межах зовсім іншої судової справи, позаяк для такого майна учасника суспільних відносин національним законом чітко визначений інший механізм подальшої юридичної долі - повернення у власність платника за клопотанням.

Окремо суд зважає, що згідно з ч. 5 ст. 6 Закону України від 08.07.2011р. №3674-VI "Про судовий збір" за повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах.

Суд вважає указану норму закону застосовною і до випадку повернення раніше поданої заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви у зв"язку із відсутністю повної сплати судового збору, адже закон не містять прямої та чіткої вказівки про те, що раніше сплачені суми судового збору при подачі одного позову (чи іншого процесуального документа) можуть бути повторно використані при подачі іншого позову (чи іншого процесуального документа), а використання особою раніше сплачених сум судового збору при подачі одного позову у випадку подачі іншого позову припиняє право цієї особи на повернення сплаченої суми судового збору у межах першої з позначених справ.

Отже, законодавством встановлено чіткий порядок повернення сплаченої суми судового збору, яка в подальшому на розсуд особи може бути використана для сплати судового збору за подання іншої (нової) заяви, в той же час використання сплаченої в одній справі суми судового збору при поданні іншої заяви національним законом України не передбачено та є порушенням порядку сплати судового збору.

Також у постанові Верховного Суду від 05.08.2021р. по справі №160/5879/20 зазначено, що звертаючись до суду, позивач був зобов`язаний сплатити судовий збір на загальних підставах та надати до суду документ, який підтверджує сплату судового збору саме у межах цієї справи. Разом із тим, як встановлено судом, судовий збір за наданим позивачем платіжним дорученням сплачений і зарахований при розгляді іншої адміністративної справи.

Отже, з огляду на викладене, Верховний Суд зазначив, що подане платіжне доручення не є належним доказом сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, оскільки не підтверджено зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України та відсутня інформація про той номер справи, у межах якої подана відповідна скарга.

Відповідно до позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.03.2019 у справі №814/218/14, під зловживанням процесуальними правами слід розуміти форму умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних з наслідками, до яких вони можуть призвести; використанні наданих прав всупереч їхньому призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження; перешкоджанні діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ; необґрунтованому перевантаженні роботи суду.

Тому, з урахуванням правових висновків, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд змушений зазначити, що повторне використання документу про сплату судового збору не передбачено ані нормами КАС України, ані нормами Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до ч. 3 ст.166 КАС України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 154 КАС України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 152 цього Кодексу або подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу.

Оскільки заявником до суду не надано доказів, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 998,40 грн у межах подання даної заяви, а положеннями КАС України не передбачено можливості залишення без руху заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви для усунення недоліків, у тому числі пов`язаних із несплатою або неповною сплатою судового збору, то заяву про забезпечення позову необхідно кваліфікувати як таку, що подана без додержання вимог статті 152 цього Кодексу, що відповідно до частини 7 статті 154 КАС України є підставою для її повернення заявнику без розгляду.

У зв"язку із цим згаданий процесуальний документ підлягає поверненню без розгляду.

Керуючись ст. ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 150, 151, 152, 154, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Заяву Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства від 07.10.2026р. про забезпечення позову до подання позовної заяви - повернути заявнику без розгляду.

Роз`яснити, що судове рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.

Суддя А.В. Сліденко