Решение № 140425014, 01.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2491/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Горішній Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомКерівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області (вул. Захисників України, буд. 13-А, м. Балаклія, Ізюмський р-н, Харківська обл., 64207) в інтересах держави, в особі 1) Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області (вул. Васильківського, буд. 4, м. Ізюм, Харківська обл., 64309; код ЄДРПОУ 44893979), 2) Ізюмської міської ради Ізюмського району Харківської області (пл. Центральна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська обл., 64309; код ЄДРПОУ 26201641)до1) Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради (вул. Покровська, буд. 32, м. Ізюм, Харківська обл., 64309; код ЄДРПОУ 31694098) , 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" (вул. Маршала Бажанова, буд. 21/23, м. Харків, 61002; код ЄДРПОУ 40464528)провизнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 107 198,20 грнза участю представників:

прокуратури - Лахтюк Л.В.,

відповідача (2) - Білан В.В. (в режимі відеоконференції),

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області 14.07.2026 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави, в особі Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області та Ізюмської міської ради Ізюмського району Харківської області до Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач", в якій просить:

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 22.07.2024 до Договору № 1 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач";

- визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 24.12.2024 до Договору № 1 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" на користь Ізюмської міської ради кошти у сумі 107 198,2 грн як безпідставно сплачені.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при укладенні додаткових угод № 1 та №2 до Договору № 1 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу збільшено ціну електричної енергії на 29,31% та 30,64% від ціни, встановленої Договором, чим порушено вимоги Закону України "Про публічні закупівлі".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.07.2026 позовну заяву керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/2491/26 за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 04.08.2026, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" (відповідач-4) проти позову заперечував, посилаючись на те, що додаткові угоди № 1, 2 було укладено на підставі підтвердженого відсотку коливань, на підтвердження чого відповідач додатково надав висновок ТПП щодо коливання ціни після укладення Договору та підписанням ДУ № 1. Відповідач зазначив, що на відміну від положень Закону України "Про публічні закупівлі", особливостями здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених цим Законом на період дії воєнного стану, не встановлено жодних обмежень щодо максимального обмеження відсотку збільшення ціни на 10%. Також відповідач зазначив, що прокуратурою було порушено порядок здійснення представництва інтересів держави, що встановлений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

11.08.2026 до суду надійшла відповідь прокуратури на відзив відповідача-4, в якій позивач зазначив, що доводи відповідача, викладені у відзиві, жодним чином не спростовують доводи позовної заява, та по своїй суті є хибним тлумаченням вимог діючого законодавства та змісту договору. Також у відповіді на відзив прокурором надано обґрунтування дотримання прокуратурою порядку захисту інтересів держави.

25.08.2026 відповідач-4 подав до суду письмові заперечення на відповідь прокурора на відзив ТОВ "Мегаенерго Постач" на позовну заяву, в яких відповідач виклав свою позицію та просив відмовити у задоволенні позову керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області.

Також 25.08.2026 прокурором було подано до суду додаткові письмові пояснення щодо підвищення ціни товару без належного обґрунтування та з порушенням вимог ст. ст. 632, 655 ЦК України; щодо недопустимості підвищення ціни товару більше ніж на 10% від ціни встановленої в договорі та щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва в суді.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.08.2026 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Мегаенерго Постач" від 13.08.2026 про зупинення провадження у справі до вирішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України у справі № 910/11553/25, а також до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922VIII.

Протокольною ухвалою господарського суду від 27.08.2026 підготовче провадження у справі № 922/2491/26 закрито; розгляд справи по суті призначено на 01.10.2026 о 14:00.

У судовому засіданні, яке відбулося 01.10.2026, представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача-4 проти позову заперечувала на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників прокуратури і відповідача-4, суд встановив наступне.

За результатами відкритих торгів з особливостями на закупівлю електроенергії (ідентифікатор https://prozorro.gov.ua/uk/contract/UA-2024-01-11-002093-a-a1)

Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради (Споживач, відповідач-1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" (Постачальник, відповідач-4 у справі) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу від 01.01.2024 № 1 на загальну суму 1 015 484,16 грн, у т.ч. ПДВ - 169 247,360 грн, з обсягом постачання 160 000 кВт*год, строком дії - від 01.01.2024 до 31.12.2024.

За цим Договором, Постачальник продає Споживачу товар "електрична енергія (ДК 021:2015 -09310000-5 - "Електрична енергія)" для забезпечення потреб електроустановок Споживача, включно з тарифом на послуги з передачі електричної енергії, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 2.1 Договору).

Відповідно до Додатку № 2 до Договору "Обсяги електричної енергії на 2024 рік", обсяги закупівлі електричної енергії за цим Договором становлять 160 000 кВт*год. Відповідно до п. 1 Додатку №1 до Договору "Комерційна пропозиція", ціна товару - електричної енергії за 1 кВт*год складає 6,346776 грн з ПДВ, п. 4 вказаного додатку передбачено, що вартість послуг з розподілу електричної енергії сплачується безпосередньо оператору системи, з яким Споживач має діючий договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком до цього Договору. Загальна вартість цього Договору на момент його укладення становить 1 015 484,16 грн, у т.ч. ПДВ - 169247,360 грн. З урахуванням ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання Споживача за цим договором в частині оплати поставленої електричної енергії виникають у 2024 році та в межах асигнувань, встановлених кошторисом. Реєстрація бюджетного зобов`язання здійснюється з урахуванням абз. 2 ч. 2.2 наказу Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309 "Про затвердження Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України". Споживач не несе відповідальності за порушення строку оплати електричної енергії, що передбачений цим пунктом (незалежно від тривалості затримки щодо оплати спожитої Споживачем електричної енергії), якщо таке порушення сталось не з вини Споживача (зокрема у зв`язку із затримкою та/або скороченням фінансування видатків Споживача, зміни черговості здійснення платежів органами Казначейства з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка, що встановлюється чинним законодавством України, затримки оплати фінансового зобов`язання органом Казначейства, що зумовлено ресурсною забезпеченістю єдиного казначейського рахунка, тощо), при цьому Споживач зобов`язаний у порядку та в строки, передбачені Порядком реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309, вжити заходів щодо реєстрації відповідного фінансового зобов`язання в органі Казначейства, що здійснює казначейське обслуговування Споживача.

У подальшому сторонами укладено дві Додаткових угоди до Договору від 01.03.2024 № 1, якими, серед іншого, підвищено вартість (ціну) за одиницю товару та зменшено обсяги закупівлі електричної енергії.

Так 22.07.2024 сторонами укладено Додаткову угоду № 1, якою змінено пункт 3.4 Договору, зокрема викладено його наступним чином: "Місце поставки та обсяг постачання електричної енергії Споживачу: 64300, Україна, Харківська область, місто Ізюм, межа балансової належності електроустановок замовника; 133 222,8232 кіловат-годин".

Разом з тим, вказаною додатковою угодою внесено зміни до п. 1 Додатку № 1 до Договору "Комерційна пропозиція". Зокрема, сторонами узгоджено що:

з 01.01.2024 ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи) за результатами проведених торгів - 6,346776 грн разом з ПДВ;

з 01.06.2024 ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи) за результатами проведених торгів - 8,207090474 грн разом з ПДВ.

При цьому, як вказує прокурор, ціна електроенергії в розмірі 8,207090474 грн за 1 кВт*год є на 29,31 % вищою від ціни, встановленої Договором № 1 від 01.01.2024.

Крім того, вказаною додатковою угодою внесено зміни до Додатку № 2 до Договору "Обсяги електричної енергії на 2024 р.", зокрема, зменшено обсяги постачання з 160 000 кВт*год до 133 222,8232 кВт*год.

Збільшення ціни електричної енергії ініційовано Постачальником листом від 31.05.2024 № 353/1. Зі змісту вказаного листа вбачається, що повідомляючи споживача про збільшення ціни товару з дня наступного за днем складання листа, Постачальник посилається на ст. 652 ЦК України, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", пп. 2 п. 19 постанови КМУ від 12.10.2022 № 1178 та п. 13.5 Договору № 1 від 01.01.2024. До листа додано примірники Додаткової угоди до Договору № 1 від 01.01.2024, збережені зображення сайту Оператора ринку (https://www.oree.com.ua/) та "Інформаційну довідку щодо середньозважених цін на електричну енергію", складену директором ТОВ "Мегаенерго Постач" Рітою Чорнобай, без зазначення дати її складання. Однак вказана довідка належним чином коливання ціни електричної енергії на ринку не аналізує і не обґрунтовує.

Крім того, лист, яким Споживача повідомлено про підвищення ціни товару, не містить пропозиції нової ціни на відповідний період.

Також сторонами 24.12.2024 укладено Додаткову угоду № 2 до Договору № 1 від 01.01.2024.

Вказаною додатковою угодою змінено пункт 3.4 Договору, зокрема, викладено його наступним чином: "Місце поставки та обсяг постачання електричної енергії Споживачу: 64300, Україна, Харківська область, місто Ізюм, межа балансової належності електроустановок замовника; 98 812,00 кіловат-годин". Крім того, зменшено ціну Договору на 281 148,33 грн та викладено друге речення п. 5.1 у наступній редакції: "Загальна вартість цього Договору на момент його укладення становить 734 335,83 грн, в т.ч. ПДВ 122 389,31 грн".

Разом з тим, вказаною додатковою угодою внесено зміни до п. 1 Додатку № 1 до Договору "Комерційна пропозиція". Зокрема, сторонами узгоджено що:

- з 01.01.2024 ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи) за результатами проведених торгів - 6,346776 грн разом з ПДВ;

- з 01.06.2024 ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи) за результатами проведених торгів - 8,207090474 грн разом з ПДВ;

- з 01.12.2024 ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи) за результатами проведених торгів - 8,291664 грн разом з ПДВ;

При цьому, слід констатувати, що ціна електроенергії в розмірі 8,291664 грн за 1 кВт*год є на 30,64 % вищою від ціни, встановленої Договором № 1 від 01.01.2024.

Крім того, вказаною додатковою угодою внесено зміни до Додатку № 2 до Договору "Обсяги електричної енергії на 2024 р.", зокрема зменшено обсяги постачання від 160 000 кВт*год до 98 812 кВт*год.

Збільшення ціни електричної енергії ініційовано Постачальником листом від 19.12.2024 № 1174. Зі змісту вказаного листа вбачається, що, повідомляючи споживача про збільшення ціни товару з 01.12.2024 (раніше дати направлення повідомлення), Постачальник посилається на ст. 652 ЦК України, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", пп. 2 п. 19 постанови КМУ від 12.10.2022 № 1178 та п. 13.5 Договору № 1 від 01.01.2024. До листа додано примірники Додаткової угоди до Договору № 2 від 01.01.2024, збережені зображення сайту Оператора ринку (https://www.oree.com.ua/) та "Інформаційну довідку щодо середньозважених цін на електричну енергію" складену директором ТОВ "Мегаенерго Постач" Рітою Чорнобай, без зазначення дати її складання. Однак вказана довідка належним чином коливання ціни електричної енергії на ринку не аналізує і не обґрунтовує.

Крім того, лист, яким Споживача повідомлено про підвищення ціни товару, не містить пропозиції нової ціни на відповідний період.

Отже, прокурор вважає, що при укладенні додаткових угод № 1 та № 2 до Договору № 1 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу збільшено ціну електричної енергії на 29,31 % та 30,64 % від ціни, встановленої Договором, чим порушено вимоги Закону України "Про публічні закупівлі".

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до преамбули Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон), цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону, замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом. Забороняється зловживання правами, у тому числі правом на оскарження рішень, дії чи бездіяльності замовника.

Як зазначено в ч. 1 ст. 41 Закону, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Закону, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Разом з тим п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Ключовим у даній нормі Закону є те, що для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими, ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, Закон не містить виключень з цього правила.

Згідно з ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України, зміна ціни після укладання договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, Закон встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ч. 5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Таким чином, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10 %; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеному у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.

Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Разом з тим, постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі.

Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

З урахуванням викладеного, Верховний Суд у постановах від 26.02.2019 у справі № 925/683/18, від 26.03.2019 у справі № 912/898/18, від 16.04.2019 у справі №915/346/19 неодноразово звертав увагу, що без належного обґрунтування, а також достатнього документального підтвердження, відсутні правові підстави для збільшення ціни товару за договором у відповідності до укладених додаткових угод і укладення таких додаткових угод є порушенням вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

З огляду на положення статті 5 Закону, перемога у тендері (закупівля за бюджетні кошти), укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, а укладення спірних угод у цьому випадку призвело до нівелювання результатів відкритих торгів.

Аналогічні висновки були зроблені Верховним Судом у постанові від 16.02.2023 у справі № 903/383/22.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, Закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зазначила, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Також Верховним Судом у постанові від 07.09.2022 у справі № 927/1058/21 висловлено аналогічну правову позицію, за якої обмеження у 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Окрім того, у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що можливість необмеженого збільшення ціни може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо збільшення ціни на товар спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII.

Тобто передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів.

Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі" (далі - Особливості), на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Відповідно до п. 19 Особливостей, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару.

Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

Таким чином, як вбачається з викладеного, Особливостями не встановлено ліміту збільшення ціни за одиницю товару, що може наштовхнути на хибну думку, про можливість укладення додаткових угод про збільшення ціни за одиницю товару більш як на 10 відсотків.

Разом з тим, Верховний Суд у своїй постанові від 06.02.2025 у справі №916/747/24 зазначив, що постанова КМУ від 12.10.2022 № 1178, якою затверджено Особливості, не передбачає внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі", а лише встановлює певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану.

Зокрема, деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення, передбаченого даною нормою.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 922/2595/23.

Отже посилання представника відповідача на можливість застосування до правовідносин, пов`язаних з виконання умов договору Договору № 1 від 01.01.2024. норм постанови КМУ від 12.10.2022 № 1178 в контексті можливості укладення додаткових угод про збільшення ціни за одиницю товару більш як на 10 відсотків, є безпідставними.

Підставами для внесення змін до спірного договору шляхом укладення додаткових угод стали збережені зображення сайту Оператора ринку (https://www.oree.com.ua/) та "Інформаційні довідки щодо середньозважених цін на електричну енергію" складені директором ТОВ "Мегаенерго Постач" Рітою Чорнобай, без зазначення дати їх складання.

Так, зі змісту листа Постачальника від 19.12.2024 № 1174 вбачається, що повідомляючи Споживача про збільшення ціни товару з 01.12.2024 (раніше дати направлення повідомлення) Постачальник посилається на ст. 652 ЦК України, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", пп. 2 п. 19 постанови КМУ від 12.10.2022 № 1178 та п. 13.5 Договору № 1 від 01.01.2024. До листа додано примірники Додаткової угоди до Договору № 2 від 01.01.2024, збережені зображення сайту Оператора ринку (https://www.oree.com.ua/) та "Інформаційну довідку щодо середньозважених цін на електричну енергію" складену директором ТОВ "Мегаенерго Постач" Рітою Чорнобай, без зазначення дати її складання.

При цьому, директор юридичної особи - Постачальника не є компетентним органом, уповноваженим видавати довідки щодо коливання ціни товару на ринку.

Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №912/1580/18). А отже у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання).

Проте, у листі Постачальником не наведено належного обґрунтування зміни ціни. Також лист, яким Споживача повідомлено про підвищення ціни товару, не містить пропозиції нової ціни на відповідний період.

За таких обставин, вказані листи не можуть вважатися належним повідомленням сторони про намір змінити умови договору, а додані до них довідки та зображення не є належними доказами коливання ціни, оскільки вказані документи лише констатують рівень середньозважених цін купівлі-продажу товару на певні проміжки часу що обчислюється днями та не доводять її коливання у період від дати укладення договору чи додаткової угоди до дати наступної зміни ціни.

У своїх запереченнях представник відповідача посилається на постанову Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24, в якій суд звертав увагу, що Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено конкретної форми або вигляду інформації щодо коливання ціни лише вимогу обґрунтованості та документального підтвердження.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги представника постачальника у вказаній справі, суд не лише констатував те, що конкретна форма довідки, яка підтверджує коливання ціни Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачена, а й вказав яким критеріям має відповідати така довідка.

Суд зауважує, що довідки на підставі яких ТОВ "Мегаенерго Постач" ініційовано укладення додаткових угод до договору №1 від 01.01.2024 не відповідають вказаним критеріям. Фактично вони не містять інформації про діючу ринкову ціну на товар і її порівняння з ринкового ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення, в довідці зазначено порівняння ціни за два періоди - декади, відомості про динаміку ціни між цими періодами взагалі відсутня, довідка не містить відомостей щодо проведених досліджень коливання ринку.

За таких обставин, оскаржувані додаткові угоди не лише укладені всупереч вимогам ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а й суперечать ст. 632 ЦК України, п. 4 ч. 3 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 3.1.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, а також інтересам держави в частині недотримання вимог щодо максимальної економії та ефективності витрачання бюджетних коштів, виділених на вищевказану закупівлю.

Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі та мети проведення відкритих тендерів, визначених Законом.

У постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зазначено, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.

Ураховуючи наведене, укладення договору за результатами відкритих торгів з особливостями, джерелом фінансування якого є кошти місцевого бюджету, про постачання електричної енергії за ціною 6,346776 грн з ПДВ за 1 кВт*год електричної енергії з подальшим підвищенням зазначеної ціни шляхом укладення оспорюваних додаткових угод (без відповідного обґрунтування та без належного підтвердження коливання ціни на ринку), призвело до загального збільшення ціни більше ніж на 10%, що є недобросовісною діловою практикою з боку ТОВ "Мегаенерго Постач".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 903/366/22, де, окрім вищенаведеного, вказано, що відповідно до ст. 5 Закону закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Поряд з цим, перемога в тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10 % у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції у тендері з метою перемоги.

Також слід наголосити, що підвищення сторонами Договору ціни шляхом неодноразового укладання додаткових угод та "каскадного" підвищення ціни за одиницю товару суперечить меті Закону України "Про публічні закупівлі". Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки, якщо пристати на тлумачення сторонами п. 2 ч. 5 статті 41 Закону, то при укладанні додаткових угод ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів.

З огляду на викладене, додаткові угоди № 1 та № 2, якими на підставі ст. 652 ЦК України, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", пп. 2 п. 19 постанови КМУ від 12.10.2022 № 1178 внесено зміни до Договору № 1 від 01.01.2024, є недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Крім того, суд звертає увагу на факт укладення сторонами Додаткових угод, яким підвищувалася ціна електричної енергії "post factum".

Так, листами від 31.05.2024 № 353/1, від 19.12.2024 № 1174 постачальником повідомлено споживача про те, що з 01.06.2024 та 01.12.2024 відповідно відбудеться підвищення ціни електричної енергії.

При цьому, лист від 31.05.2024 складено за 1 день до передбаченої дати підвищення ціни, однак докази ознайомлення Споживача зі змістом цього листа саме 31.05.2024 відсутні. В свою чергу, лист від 19.12.2024 складено через 19 днів після передбаченої постачальником дати підвищення ціни (тобто коли передача товару у власність покупця вже відбулася).

Укладення Додаткових угод № 1 від 22.07.2024 та № 2 від 24.12.2024 до Договору № 1 від 01.01.2024 відбувалося вже після передачі товару у власність покупця.

Такі дії постачальника фактично не дали можливості споживачу скористатися своїм правом на розірвання договору та укладення нового з іншим постачальником.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до частин першої, другої, третьої ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з частиною першою ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з частинами третьою, четвертою ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою, другою ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України та Закону "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю.

Закон встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Таким чином, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10 %; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Крім того, приписами п. 4 ч. 3 ст. 57, Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 3.1.1 ПРРЕЕ визначено, що електропостачальники мають інформувати своїх споживачів про зміну будь-яких умов договору про постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Електропостачальники зобов`язані повідомляти споживачів в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про їхнє право припинити дію договору, якщо вони не приймають нові умови.

Водночас, оспорювані Додаткові угоди № 1 та № 2 до Договору № 1 від 01.01.2024 укладалися після виконання продавцем зобов`язання з передачі товару.

Таким чином, оскільки додатковими угодами № 1 та № 2 до Договору № 1 від 01.01.2024 підвищено ціну за одиницю товару відповідно на 29,31 % та 30,64 % від ціни у договорі, що суперечить чинному законодавству у сфері публічних закупівель, яке встановлює обмеження для збільшення ціни товару до 10 % від початкової ціни, вказані додаткові угоди підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, оскаржувані додаткові угоди укладені всупереч вимогам ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. 632 ЦК України, а також суперечать інтересам держави в частині недотримання вимог щодо максимальної економії та ефективності витрачання бюджетних коштів, виділених на вищевказану закупівлю.

Враховуючи викладене, з огляду на приписи ст. 203 та 215 ЦК України, зазначені угоди (правочини) підлягають визнанню недійсними.

Оскільки суд дійшов висновку про недійсність вищевказаних додаткових угод № 1 та № 2 до Договору № 1 від 01.01.2024, то розрахунок за поставлену електроенергію повинен здійснюватися за ціною, вказаною в Додатку № 1 до Договору "Комерційна пропозиція" в редакції станом на дату його укладення (01.01.2024) - 6,346776 грн за 1 кВт*год електричної енергії з ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Таким чином, за умови визнання спірних додаткових угод недійсними, грошові кошти у розмірі 107 198,20 грн, які було надмірно сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач", є такими, що безпідставно одержані останнім, оскільки підстава їх набуття відпала, а тому відповідач - ТОВ "Мегаенерго Постач", зобов`язаний їх повернути до місцевого бюджету, що відповідає приписам ст. 216, 1212 ЦК України.

Заперечуючи проти позову відповідач також посилається на те, що Першою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (вх. № 16/178 від 06.04.2026) щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922VIII.

З цього приводу суд зазначає, що сам лише факт подання конституційної скарги та відкриття провадження за вказаною скаргою не свідчить про неконституційність певної норми закону.

Наразі ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" є чинною нормою, її не скасовано дію не зупинено. Тож вказана норма підлягає застосуванню без будь-яких обмежень чи застережень.

Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) від 24 грудня 1997 року № 8-зп).

Такий принцип темпоральної дії рішень Конституційного Суду України закріплений і в частині першій статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", за змістом якої закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

За таких обставин, будь-які підстави для незастосування положень ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" наразі відсутні.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, стосовно чого заперечує відповідач-4, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 131-1 Конституції України та ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", на прокуратуру України покладається функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України "Про прокуратуру".

Пунктом 5.6 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 вказано, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. Прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.

Ураховуючи викладене, прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

При цьому, "нездійснення або неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень своїх функцій" обґрунтовується та доводиться прокурором у кожному конкретному випадку самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Аналогічна правова позиція висловлювалась неодноразово, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 10.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Уповноваженими державою органами у правовідносинах щодо стягнення безпідставно сплачених коштів за Договором від 01.01.2024 № 1 є Ізюмська міська рада та Ізюмська міська військова адміністрація Ізюмського району Харківської області.

Водночас, Ізюмською міською радою та Ізюмської міською військовою адміністрацією заходи щодо визнання недійсними додаткових угод до Договору від 01.01.2024 № 1 про постачання електричної енергії та стягнення безпідставно сплачених за ними коштів не вживалися, незважаючи на листи Ізюмської окружної прокуратури від 03.04.2026 №58-1180ВИХ-26, від 10.04.2026 № 58-1265ВИХ-26, якими повідомлено про виявлені порушення законодавства при укладенні цих угод.

Так, окружною прокуратурою 03.04.2026 скеровано запит за № 58-1180ВИХ-26 до Ізюмської міської військової адміністрації в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" з детальним описом виявлених порушень та вимогою надати копії документів, необхідних для підтвердження позовних вимог.

Крім того, листом від 10.04.2026 за № 58-1265ВИХ-26 про виявлені порушення повідомлено УЖКГ Ізюмської міської ради.

Листом від 17.04.2026 за № 12/12-ВС Ізюмською міською військовою адміністрацією надано запитувані документи у відповідь на запити від 03.04.2026 за № 58-1180ВИХ-26 та від 10.04.2026 № 58-1265ВИХ-26.

Разом з тим, лист Ізюмської міської військової адміністрації не містить жодних відомостей про позицію вказаного суб`єкта щодо наявності чи відсутності порушень в діях підзвітного та підконтрольного органу.

Крім того листами від 15.05.2025 Ізюмською окружною прокуратурою остаточно повідомлено Ізюмську міську раду (№58-1690ВИХ-26) та Ізюмську міську військову адміністрацію (№ 58-1687ВИХ-26) про те, що Додаткові угоди № 1 та № 2 до Договору № 1 від 01.01.2024 укладено з порушенням вимог чинного законодавства та запропоновано вжити заходів реагування з метою поновлення порушеного інтересу держави.

Листом від 25.05.2026 за № 1573-ВС Ізюмською міською військовою адміністрацією повідомлено Ізюмську окружну прокуратуру про результати розгляду листів (№ 58-1690ВИХ-26 та № 58-1687ВИХ-26 що скеровувалися до міської ради та міської військової адміністрації).

Зі змісту вказаної відповіді вбачається, що в Ізюмській міській раді та міській військовій адміністрації відсутні кошторисні призначення для сплати судового збору. Крім того, в листі висловлене прохання у разі наявності підстав для здійснення передбачених законом заходів реагування забезпечити дотримання принципів законності, справедливості, цільового використання коштів.

Жодної інформації про намір самостійно вжити заходів реагування уповноваженими органами не надано.

Станом на день звернення прокурора до суду з даною позовною заявою уповноваженими органами жодних заходів з метою стягнення надмірно сплачених коштів вжито не було.

Отже, зазначене свідчить про небажання уповноважених органів реалізувати повноваження щодо відновлення порушеного інтересу держави, що в сукупності свідчить про виключність та необхідність невідкладного вжиття у даному випадку заходів представницького характеру саме прокурором.

Таким чином, листом від 25.05.2026 за № 1573-ВС Ізюмська міська військова адміністрація фактично повідомила окружну прокуратуру про відсутність наміру вживати будь-які заходи з метою стягнення заборгованості та поновлення інтересів держави та запропонувала органам прокуратури самостійно вжита заходи з метою поновлення інтересів держави, про що свідчить четвертий абзац відповіді від 25.05.2026 № 1573-ВС: "Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі наявності підстав для здійснення передбачених законом заходів реагування, прошу забезпечити дотримання принципів законності, справедливості, цільового використання коштів та врахувати інтереси Ізюмської міської ради та Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району".

Крім того, Ізюмською окружною прокуратурою дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та попередньо, до пред`явлення позову, листами від 26.06.2026 за № 58-2251вих-26 та № 58-2252вих-26 повідомлено Ізюмську міську раду та Ізюмську міську військову адміністрацію про прийняття рішення стосовно представництва інтересів держави у даній справі шляхом звернення до Господарського суду Харківської області з вказаною позовною заявою.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р (ІІ)/2025 у справі №3-28/2024 (59/24) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

У п. 4.2 вказаного рішення Конституційний Суд України наголошує, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

Згідно з п. 4.3 рішення, Конституційний Суд України констатував, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це, словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

Визначення таких випадків є дискрецією законодавця. Однак, на думку Конституційного Суду України, ними можуть бути, зокрема: невизначеність (відсутність) у законодавстві України суб`єкта владних повноважень, уповноваженого на захист відповідних інтересів держави; колізії повноважень кількох органів публічної влади, якщо це унеможливлює захист ними інтересів держави в межах спірної компетенції; заподіяння шкоди інтересам держави правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, якщо цивільний позов у кримінальному провадженні не був чи не міг бути поданий або залишений без розгляду; звернення до прокуратури уповноваженого на захист інтересів держави суб`єкта з клопотанням про подання позову до суду; виявлення прокурором під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням фактів порушення або загрози порушення важливих інтересів держави, що потребують належного судового захисту.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.12.2025 у справі №344/12305/18 зазначає, що Рішенням від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Однак відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

У мотивувальній частині цього Рішення Суд наголосив, що представництво інтересів держави суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер.

Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період.

Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва.

Спірні правовідносини виникли у сфері публічних закупівель, яка за своєю природою не може розглядатися виключно як договірна чи комерційна, оскільки передбачає використання коштів бюджету, сформованого за рахунок податків та обов`язкових платежів, а отже - стосується невизначеного кола осіб, інтересів територіальної громади та держави в цілому.

Порушення законодавчо встановлених правил зміни істотних умов договору про закупівлю, багаторазове коригування ціни за одиницю товару, а також фактичне нівелювання принципів передбачуваності та визначеності бюджетних зобов`язань створюють системну загрозу публічному інтересу, а не лише окремому бюджету чи конкретному замовнику.

Виявлені порушення у сфері публічних закупівель та використання бюджетних коштів фактично не стали предметом реального правового реагування з боку жодного з органів, уповноважених діяти у відповідній сфері, а також відсутні об`єктивні підстави очікувати такого реагування у майбутньому.

А відтак звернення прокурора у цій справі зумовлене не формальним дублюванням повноважень інших органів, а фактичним станом речей, за якого порушений суспільний інтерес у сфері використання бюджетних коштів.

Суд погоджується з думкою прокурора, що зволікання з судовим захистом у даному випадку ускладнило б поновлення інтересів держави (у тому числі звернення до суду в межах строку позовної давності).

Також слід взяти до уваги, що невідповідність вимогам закону укладених додаткових угод до Договору від 01.01.2024 № 1 напряму шкодить місцевому бюджету, а нереагування на зазначену невідповідність уповноважених органів, насамперед Ізюмської міської ради та Ізюмської міської військової адміністрації, є підтвердженням того, що у такій ситуації звернення прокурора до суду є єдиним реальним процесуальним механізмом, здатним трансформувати суспільний інтерес у судовий захист, забезпечити правову оцінку спірних правовідносин і відновити баланс публічних інтересів шляхом визнання спірних додаткових угод недійсними та стягнення безпідставно отриманих за ними бюджетних коштів, що і становить сутність виключного даного випадку представництва прокурором інтересів держави.

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на істотні та вагомі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, у зв`язку із задоволенням позову, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 1, 4, 13, 20, 73-80, 86, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 22.07.2024 до Договору № 1 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради (код ЄДРПОУ 31694098) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" (код ЄДРПОУ 40464528).

Визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 24.12.2024 до Договору № 1 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради (код ЄДРПОУ 31694098) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" (код ЄДРПОУ 40464528).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" (вул. Маршала Бажанова, буд. 21/23, м. Харків, 61002; код ЄДРПОУ 40464528) на користь Ізюмської міської ради Ізюмського району Харківської області (пл. Центральна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська обл., 64309; код ЄДРПОУ 26201641) - кошти у сумі 107 198,2 грн як безпідставно сплачені за реквізитами: код класифікації доходів бюджету - 24060300 "Інші надходження", рахунок UA268999980314040544000020575, отримувач ГУК Харків обл/МТГ Ізюм/24060300, банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), ЄДРПОУ 37874947.

Стягнути з Управління житлово-комунального господарства Ізюмської міської ради (вул. Покровська, буд. 32, м. Ізюм, Харківська обл., 64309; код ЄДРПОУ 31694098) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61001; код ЄДРПОУ 02910108; банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок №UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010) - витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаенерго Постач" (вул. Маршала Бажанова, буд. 21/23, м. Харків, 61002; код ЄДРПОУ 40464528) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61001; код ЄДРПОУ 02910108; банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок №UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010) - витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 324,80 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст. 256-257 ГПК України.

Повне рішення складено "08" жовтня 2026 р.

СуддяН.М. Кухар