Постановление суда № 140423610, 24.09.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/14597/26

Провадження №: 1-кс/755/4057/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд) у складі слідчого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 та прокурора ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_4 про арешт майна у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 квітня 2026 року за № 42026102040000091, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 Кримінального кодексу (далі КК) України, установив:

І. СУТЬ КЛОПОТАННЯ

До слідчого судді цього місцевого суду надійшло вказане клопотання прокурора про арешт майна у межах вказаного кримінального провадження, у порядку ст. 170 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України.

У клопотанні вказується, що в ході проведення процесуального керівництва у вказаному провадженні встановлено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов`язаних з активами окремих осіб»№ 2257-ІХ від 12.05.2022, який набрав чинності 24.05.2022 року, внесені зміни до Закону та доданий додатковий вид санкції - стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції»).

Так, пунктом 2 рішення Ради національної безпеки і оборони від 18.11.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введене в дію Указом Президента України від 18.11.2023 № 758/2023, до ОСОБА_5 строком на 10 років застосовано санкції, передбачені Законом, зокрема, блокування активів.

Рішенням Вищого антикорупційного суду від 10.04.2024 у справі № 991/2375/24, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції» стягнуто в дохід держави майно, яким безпосередньо чи опосередковано володів ОСОБА_5 .

Разом з тим, в ході проведеного досудового розслідування отримано інформацію, щодо низки земельних ділянок, які перебувають на території Київської області, та які ОСОБА_5 , з метою ухилення від накладених санкцій у вигляді стягнення в дохід держави, оформив на підконтрольних йому осіб.

Так, Бориспільською райдержадміністрацією, на підставі розпорядження від 29.11.2006 № 1471, обслуговуючому кооперативу «Сакура» 14.12.2006 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 711840 площею 34,058 га, що розташована на території с. Гнідин, Бориспільського району Київської області, якій у подальшому присвоєно кадастровий номер 3220882600:04:006:0015.

Також, Бориспільською райдержадміністрацією, на підставі розпорядження від 29.11.2006 № 1471, обслуговуючому кооперативу «Сакура» 14.12.2006 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 711841 площею 3,947 га, що розташована на території с. Гнідин, Бориспільського району Київської області, якій у подальшому присвоєно кадастровий номер 3220882600:04:006:0014.

При цьому, за інформацією Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 30.04.2026 № 02-18/1034, первинне виділення вказаних земельних ділянок було здійснено для ведення фермерського господарства ОСОБА_6 .

У подальшому, протоколом № 24.12-19 загальних зборів обслуговуючого кооперативу «Сакура» від 24.12.2019 найменування кооперативу змінено на обслуговуючий кооператив «Інтера-Грін».

Вказані земельні ділянки до 21.07.2025 були оформлені на обслуговуючий кооператив «Інтера-Грін» (код ЄДРПОУ 34524950), основним кінцевим бенефіціарним власником якого був ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ТОВ «БЕЛФАСТ» (код ЄДРПОУ 34568186), одноосібний засновник якого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 був помічником ОСОБА_5 , як народного депутата у складі Верховної ради України IV-го та V-го скликання (час передачі земельних ділянок).

Крім того, в різні часи ОСОБА_5 та ОСОБА_7 були співзасновниками різних товариств.

У свою чергу ОСОБА_8 є співмешканкою рідного брати ОСОБА_5 - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, відповідно до Витягів з Державного реєстру актів цивільного стану ОСОБА_9 та ОСОБА_8 мають спільну дитину - ОСОБА_10 , прізвище якої 31.01.2019 було змінено з ОСОБА_9.

У подальшому, з метою приховування належності та уникнення стягнення в дохід держави земельних ділянок ОСОБА_5 через підконтрольних осіб здійснив її перереєстрацію.

Так, 21.07.2025 ОСОБА_8 , як одноосібний засновник ТОВ «БЕЛФАСТ», яке володіло 83,59% ТОВ «Інтера-Грін» вийшла зі складу засновників ОК «Інтера-Грін» із поверненням пайового внеску - земельної ділянки з кадастровим номером 3220882600:04:006:0015 площею 34,058 га.

Таким чином, на даний час, земельна ділянки фактично та юридично належить ТОВ «БЕЛФАСТ», проте і надалі контролюється ОСОБА_5 .

Крім того, в ході проведеного досудового розслідування встановлено, що земельна ділянка площею 34,058 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:0015 межує з річкою, а на самій земельній ділянці наявні три водойми, що підтверджується протоколом огляду.

Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статтею 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема на землі історико-культурного призначення, землі водного фонду.

Згідно із частиною першою статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться, зокрема, землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Отже, за змістом статті 59 Земельного кодексу України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені змістом частини другої статті 59 Земельного кодексу України.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту (частина четверта статті 59 Земельного кодексу України).

Відтак, землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88-90 Водного кодексу України.

Відповідно до статті 60 Земельного кодексу України, статті 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно зі статтею 61 Земельного кодексу України, статтею 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них (далі - Порядок № 486).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 486, цей Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.

Пунктами 4, 5 Порядку № 486 визначено, що у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 Водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Водночас, відповідно до правового висновку, викладеного у змісті постанов Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-184цс15, Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 810/726/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/13358/17, при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги, необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.

Вищезазначений висновок узгоджується також зі змістом постанов Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц,від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14.

Як зазначалося, протоколом огляду встановлено, що земельна ділянка площею 34,058 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:0015 межує з річкою, а на самій земельній ділянці наявні три водойми, що підтверджується протоколом огляду, а отже в силу норм Земельного та Водного кодексів України не може перебувати у приватній власності.

Крім того, незважаючи на факт неможливості перебування земельної ділянки у власності, в силу Закону, остання на даний час виставлена на продаж, що підтверджується протоколом огляду комп`ютерних даних (інформація, що міститься на сторінці соціальної мережі) від 27.08.2026.

Постановою слідчого Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві від 18.08.2026 земельна ділянка площею 34,058 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:0015, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Гнідин визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

Враховуючи викладене, з метою збереження речового доказу є необхідність у накладенні арешту на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 34,058 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:0015, що розташова за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Гнідин реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2007631032208, яка на даний час зареєстрована за товариством з обмеженою відповідальністю «БЕЛФАСТ», код ЄДРПОУ 34568186.

Отже, наявні підстави передбачені п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК, для накладення арешту.

ІІ. ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Прокурор групи прокурорів - прокурор Дніпровської окружної прокуратури ОСОБА_3 вказане клопотання підтримала, з наведених у ньому передумов.

Окрім цього, слідчим суддею, враховуючи норми ст. 22, 26, 172 КПК України, щодо того, що неприбуття інших осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання, визнано за можливе провести цей судовий розгляд за даної явки.

ІІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПИТАННЯ

Кримінальний процесуальний кодекс України

Стаття 170. Накладення арешту на майно

1. Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, […].

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

2. Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів.

3. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

10. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

11. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

ІV. ОЦІНКА СЛІДЧОГО СУДДІ

Вирішуючи питання про арешт майна з метою збереження речових доказів, слідчий суддя повинен встановити, чи є достатні підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.

Дана стаття КПК (ст. 98) регламентує, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1). Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в ч. 1 цієї статті.

При цьому, слушним буде зауважити, що кожна річ може бути, у порядку ст. 110 КПК, визнана речовим доказом, якщо має значення, на переконання слідчого або прокурора, для кримінального провадження, однак визнання компетентною особою того чи іншого предмета речовим доказом не визначає його як річ, що відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК, для цілей передбачених ч. 3 ст. 170 КПК, а лише вказує на його речове походження.

Питання відповідності майна критеріям ст. 98 КПК, для цілей визначених п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК, аналізується під час розгляду клопотання про арешт такого майна у порядку ст. 94 КПК слідчим суддею виходячи з фактичних обставин справи та суті вчинюваного кримінального правопорушення.

В цьому випадку, наведене майно, згідно постанови слідчого від 18 серпня 2026 року, визнано речовим доказом, у порядку ст. 98 КПК, з наведеним відповідних мотивів такого визнання.

В свою чергу, слідчим суддею шляхом дослідженні матеріалів провадження у порядку ст. 94 КПК встановлено, що це майно відповідає критеріям ст. 98 вказаного Кодексу, тобто існує дійсна сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, котре розслідується у межах кримінального провадження.

Відповідність критеріям ст. 98 КПК слідує і з встановленої нині моделі вчинення злочину за ст. 190 КК, позаяк цей (- ці) матеріальний (- ні) об`єкт (- и) містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а іншій є засобом й знаряддям вчинення діяння.

Саме клопотання відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

Зазначене у клопотанні майно відноситься до видів передбачених Главою 17 Розділу ІІ КПК України, на які може бути накладено арешт.

У судовому засіданні слідчим суддею не встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогам КПК України, тобто не містить правових підстав для арешту майна, достатності доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, вказівки на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження або не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості правопорушення і становитиме особистий і надмірний тягар для володільця майна.

З огляду на зазначене, слідчий суддя погоджується з позицією про те, що необхідно накласти арешт на майно, на підставі ст. 170 КПК, оскільки є достатні підстави вважати, що це майно відповідає критеріям, зазначеним у пункті першому частині другій статті 170 цього Кодексу.

V. ВИСНОВОК СЛІДЧОГО СУДДІ

Отже, є дійсними обставини регламентовані п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Вказане майно відповідає критеріям ч. 10 ст. 170 КПК України.

З огляду на зазначене, слідчий суддя враховуючи правову підставу для арешту майна; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню та, вважає за необхідне застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту майна, тобто такий спосіб арешту майна, який не призведе до наслідків, які суттєво позначаються на інтересах осіб та накласти арешт саме на підставі ч. 2 ст. 170 КПК України, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.

На підставі викладеного та керуючись статтями 131-132, 170-173, 309, 369-372, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд постановив:

клопотання - задовольнити.

Накласти арешт на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 34,058 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:0015, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Гнідин (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2007631032208, яка зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕЛФАСТ», код ЄДРПОУ 34568186, шляхом заборони розпорядження, користування та відчуження.

Ухвала підлягає негайному виконанню на всій території України.

В силу ст. 175 КПК України, негайне виконання ухвали про арешт майна покласти на прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 .

Оголошення повного тексту ухвали відбудеться о 09:00 годині 29 вересня 2026 року.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1