Решение № 140407459, 23.09.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/30859/25 2/760/6380/26Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Усатової І.А.,

при секретарі Гусак О.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський Економіко-Правовий ліцей», третя особа Головне управління Пенсійного фонду України у Солом`янському районі, про розірвання трудового договору, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просив розірвати трудовий договір між ТОВ «Київський Економіко-Правовий ліцей» та позивачем, визнати трудові відносини припиненими з 10 жовтня 2025 року, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва внести відповідні відомості про припинення трудових відносин до системи персоніфікованого обліку.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що працює у ТОВ «Київський Економіко-Правовий ліцей» з 01 січня 2025 року на посаді вчителя закладу загальної середньої освіти за кодом КП 2320 (вчитель історії України) на підставі трудового договору. У подальшому відповідач фактично припинив свою діяльність, керівництво підприємства не виходить на зв`язок та не здійснює своїх обов`язків. У зв`язку з цим подана позивачем заява про звільнення за власним бажанням залишилася без розгляду, наказ про звільнення виданий не був, а відповідні відомості про припинення трудових відносин не внесені.

Зазначає, що 06 жовтня 2025 року направив директору ТОВ «Київський Економіко-Правовий ліцей» заяву про звільнення за власним бажанням на юридичну адресу підприємства, що підтверджується поштовою накладною АТ «Укрпошта» № 6100150586514. Вважає, що трудові відносини фактично припинилися 10 жовтня 2025 року, однак належним чином це не оформлено, у зв`язку з чим він позбавлений можливості належним чином підтвердити припинення трудових відносин та облік відповідного періоду трудового стажу.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 24.07.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

27.07.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 27.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

У судове засідання сторони не з`явились, повідомлялись належним чином.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, відповідно до наказу (розпорядження) ТОВ «Київський Економіко-Правовий Ліцей» від 30 грудня 2024 року №26-ОК про прийняття на роботу, ОСОБА_1 прийнято на роботу з 01 січня 2025 року до Основного підрозділу на посаду вчителя закладу загальної середньої освіти Код КП 2320 (по предмету «історія України»).

Згідно з копією довідки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, за 2025 рік останній дохід ОСОБА_1 від ТОВ «Київський Економіко-Правовий ліцей» датується червнем місяцем.

Вбачається, що ОСОБА_1 направив на адресу ТОВ «Київський Економіко-Правовий ліцей» заяву про звільнення з посади за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України з 10 жовтня 2025 року, що підтверджується поштовою накладною АТ «Укрпошта» № 6100150586514.

Частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Так, відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року у справі №1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі №1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі №1-5/2008 вказав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Згідно зі ст. 1 КЗпП України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У цій справі позивач скористався своїм правом на припинення трудових відносин за власною ініціативою та подав роботодавцю письмову заяву про звільнення із зазначенням конкретної дати - 10 жовтня 2025 року.

06 жовтня 2025 року позивач направив на адресу ТОВ «Київський Економіко-Правовий ліцей» заяву про звільнення за власним бажанням із зазначенням дати звільнення - 10 жовтня 2025 року, що підтверджується поштовою накладною АТ «Укрпошта» № 6100150586514.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем було видано наказ про звільнення позивача, оформлено припинення трудових відносин або внесено відповідні відомості до системи персоніфікованого обліку.

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Отже, роботодавець зобов`язаний належним чином оформити припинення трудових відносин після реалізації працівником права на звільнення.

Водночас відсутність наказу роботодавця про звільнення сама по собі не може нівелювати право працівника на припинення трудових відносин, якщо встановлено належне волевиявлення працівника та дотримання передбаченого законом порядку реалізації такого права.

У даному випадку позивач здійснив передбачені законом дії для припинення трудових відносин, направивши роботодавцю письмову заяву про звільнення за власним бажанням із визначенням дати припинення трудових відносин.

Водночас відповідачем належного оформлення припинення трудових відносин здійснено не було.

При цьому суд враховує, що за даними довідки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України останній дохід позивача від ТОВ «Київський Економіко-Правовий ліцей» датується червнем 2025 року.

Зазначена обставина сама по собі не є підставою припинення трудового договору, однак підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі та узгоджується з доводами позивача про фактичне припинення діяльності відповідача та відсутність належного оформлення трудових відносин.

Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 листопада 2019 року у справі № 201/1384/16-ц, відповідно до якого ефективним і таким, що не суперечить закону, способом захисту порушеного права у випадку, коли працівник реалізував своє право на звільнення за власним бажанням, а роботодавець не здійснив необхідного оформлення, є припинення трудових відносин на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Зазначений підхід узгоджується також із судовою практикою, у якій суди визнавали трудові відносини припиненими на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з визначеної працівником дати.

Таким чином, ураховуючи встановлені у справі обставини, суд доходить висновку, що позивач реалізував своє право на розірвання трудового договору за власним бажанням, передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України, а відсутність наказу про звільнення зумовлена неналежним виконанням роботодавцем обов`язку щодо оформлення припинення трудових відносин.

При цьому поняття «припинення трудового договору» є загальним та охоплює всі передбачені законом випадки припинення трудових правовідносин між працівником і роботодавцем. Натомість «розірвання трудового договору» є одним із способів його припинення та характеризує, зокрема, припинення трудових правовідносин за ініціативою працівника або роботодавця.

Отже, розірвання трудового договору з ініціативи працівника, передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України, є юридичною підставою припинення трудового договору відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України. Наслідком реалізації працівником права на розірвання трудового договору є припинення трудових правовідносин між сторонами. Тому вимога про розірвання трудового договору та вимога про визнання трудових відносин припиненими у цьому випадку стосуються одного й того самого юридичного результату.

З огляду на наведене, належним способом захисту порушеного права позивача у цій справі є визнання трудових відносин між сторонами припиненими з 10 жовтня 2025 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві внести до системи персоніфікованого обліку відомості про припинення трудових відносин, суд враховує, що суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта владних повноважень та приймати рішення з питань, віднесених законом до його компетенції.

Верховний Суд у своїй практиці зазначає, що законодавець передбачив обов`язок суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій та виключної компетенції останнього, оскільки втручання у повноваження відповідного органу виходить за межі завдань судочинства. Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 814/2222/17 та від 13 листопада 2018 року у справі № 826/20369/14.

З огляду на наведене, суд не вбачає правових підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві безпосередньо внести до системи персоніфікованого обліку визначені позивачем відомості, оскільки таким способом суд фактично визначав би зміст та порядок дій органу, до компетенції якого належить ведення відповідного обліку.

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві внести до системи персоніфікованого обліку відомості про припинення трудових відносин слід відмовити.

Згідно з вимогами ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, за результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів наявність обставин, на які посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 21, 22, 24, 36, 38 КЗпП України, ст. ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський Економіко-Правовий ліцей» (код ЄДРПОУ 45574841, адреса: 03110, Україна, м. Київ, вул. Солом`янська, будинок 3, офіс 704) з 10 жовтня 2025 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський Економіко-Правовий ліцей» (код ЄДРПОУ 45574841, адреса: 03110, Україна, м. Київ, вул. Солом`янська, будинок 3, офіс 704) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Усатова