Постановление суда № 140406705, 07.10.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 712/13872/26

Провадження № 4-с/712/50/26

07 жовтня 2026 року м. Черкаси

Суддя Соснівського районного суду м.Черкаси Марцішевська О.М., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міського управління Міністерства юстиції України, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтня 2026 року адвокат Весеньов Є.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міського управління Міністерства юстиції України.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що 29 квітня 2026 року постановою Соснівського районного суду м. Черкаси у справі №712/4321/26 (провадження № 3/712/1421/26) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 124, 122-4 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення в межах санкції ст. 122-4 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3400 (три тисячі чотириста) гривень. У разі несплати штрафу в порядку примусового виконання постанови стягнути з ОСОБА_1 подвійний розмір штрафу, а саме 6800,00 грн (шість тисяч вісімсот грн 00 коп.).

03.09.2026 року головним державним виконавцем Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міського управління Міністерства юстиції України Овечко Ігорем Анатолійовичем було розпочато примусове виконання постанови Соснівського районного суду м. Черкаси у справі №712/4321/26.

03.09.2026 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №81866723 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 6800,00 грн.

Також 03.09.2026 року головним державним виконавцем Овечко І. А. було винесено постанову про звернення стягнення на кошти на рахунках боржника на суму 7843,50 грн.

Після відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 було добровільно погашено заборгованість у повному обсязі. У зв`язку з цим 08.09.2026 року державним виконавцем Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Овечко І. А. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Але, незважаючи на це, рахунки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), відкриті в АТ «ПриватБанк» та АТ «Райффайзен Банк», та кошти на них залишилися під арештом.

Таким чином, після добровільного виконання рішення суду та закриття виконавчого провадження арешти з коштів на рахунку ОСОБА_1 зняті не були, ще більше «Райффайзен Банк» продовжує арештовувати пенсію ОСОБА_1 , внаслідок чого він змушений шукати додаткові засоби для свого існування.

ОСОБА_1 , будучи особою з інвалідністю I-ї групи, змушений докладати чималих додаткових зусиль, аби повернути безпідставно заарештовані пенсійні кошти. Такі протиправні дії представника держави завдають йому моральної шкоди, яку він оцінює у 20 000,00 грн, адже державні органи зобов`язані діяти виключно в межах закону, а не зловживати владою на шкоду громадянам.

Безпідставне збереження арешту за недіючого виконавчого провадження ВП №81866723 суперечить правам та законним інтересам ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим ним було направлено до Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву, в якій він просив зняти всі арешти з майна та рахунків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а також повернути безпідставно отримані кошти, які надійшли до Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні ВП №81866723.

Заява була отримана Другим відділом Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 23.09.2026 року.

Незважаючи на це, арешт з коштів ОСОБА_1 так знято і не було.

На звернення ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк» щодо надання інформації про арешт коштів на його рахунку також відповіді отримано не було.

Просить суд визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міського управління Міністерства юстиції України Овечко Ігоря Анатолійовича у зв`язку з неприйняттям рішення про скасування арештів, накладених ним у ВП №81866723. Зобов`язати Другий відділ Державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міського управління Міністерства юстиції України (головного державного виконавця Овечко Ігоря Анатолійовича), прийняти рішення про скасування всіх арештів, накладених у ВП №81866723 на майно, рахунки та кошти ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а також повернути безпідставно отримані кошти, які надійшли до Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні ВП №81866723. Стягнути з Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код юридичної особи 36157425) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких складає 10000,00 грн.

Дослідивши матеріали скарги, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до визначеного ст. 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» права на повноважний суд, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 6 Конвенції, відповідно до якої в поняття «суд, встановлений законом», входить лише той суд, до підсудності якого віднесений розгляд тієї чи іншої справи.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Відповідно до усталеної прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» ( рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року).Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…).

За умовами ст. 447 та ст. 448 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

ЦПК України регулює порядок оскарження у порядку цивільного судочинства дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю ухваленого за правилами ЦПК України судового рішення та з його примусовим виконанням.

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зазначеній редакції)).

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Так, ч. 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Ч. 5 ст. 287 КАС визначено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України « Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України « Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, ухвалених за правилами ЦПК України та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до 3 Закону України « Про виконавче провадження».

Згідно з наведеними нормами ЦПК України право на звернення зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю пов`язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства відповідно, та його примусовим виконанням. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 757/62025/17-ц.

Як вбачається з матеріалів скарги, заявник в порядку ЦПК України прагне вирішити спір, що виник у зв`язку з виконанням постанови суду про накладення адміністративного стягнення в порядку КУпАП.

З огляду на наведене, вирішення даного спору не може здійснюватися в порядку цивільного судочинства, а віднесене законом до юрисдикції адміністративного окружного суду.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки Соснівський районний суд м. Черкаси не є судом, повноважним згідно закону на розгляд даної справи та розгляд справи призведе до порушення прав учасників справи на справедливий судовий розгляд.

Керуючись ст. 186 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У відкритті провадження по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Другого відділу Державної виконавчої служби у м. Черкаси Київського міського управління Міністерства юстиції України - відмовити.

Роз`яснити позивачу право на звернення до окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення (підписання) ( ч.ч.1,2 ст.261 ЦПК України).

Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення, що є датою її ухвалення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ