Решение № 140404536, 06.10.2026, Чечельницький районний суд Вінницької області

Справа № 151/290/26

Провадження № 2-а/151/2/26

РІШЕННЯ

іменем України

06 жовтня 2026 року селище Чечельник

Чечельницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Токарчук Л.Г.

за участю секретаря судових засідань Бондаренко В.П.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Кислов Ю.А., який представляє інтереси ОСОБА_1 звернувся через систему ''Електронний суд'' про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення. Позовна заява мотивована тим, що 26 березня 2026 року на 452 кілометрі автодороги М-05 Київ-Одеса Войт С.О. був зупинений поліцейським 2 взводу 4 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області молодшим лейтенантом поліції Домушей Владиславом Олеговичем, який притягнув його до адміністративної відповідальності за ніби-то порушення ним пункту 2.9 Правил дорожнього руху, а саме: керування транспортним засобом із затертим номерним знаком, що не дає чітко визначити символи на відстані 20 (двадцять) метрів та призначив йому покарання відповідно до ч. 1 ст. 121-3 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 1190 (одна тисяча сто дев`яносто) гривень, про що була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6908613. Вважає вказану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки посадовою особою поліції вимоги законодавства при винесенні оскаржуваної постанови дотримані не були. Так, оскаржувана постанова не містить жодних посилань на докази чи інші матеріали, які свідчать про вчинення водієм адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. (матеріалів відеофіксації, пояснень свідків, тощо), не зазначено технічні засоби, якими здійснено фото- або відеозапис. При винесенні оскаржуваної постанови відповідачем повністю проігноровано факт наявності та можливості чіткої ідентифікації номерного знаку встановленого на транспортному засобі, що свідчить про неврахування цих обставин в ході винесення оскаржуваної постанови, та власне відсутності у діях позивача вини, а отже і складу адміністративного порушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, у зв`язку з чим оскаржувана постанова є протиправною. Крім того, оскаржувана постанова не містить відомостей, яким чином працівник поліції визначив, що номерний знак не читається саме з 20 метрів, не зазначено за допомогою якого вимірювального засобу було визначено відстань у розмірі 20 метрів. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Крім того, підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності стало те, що він керував транспортним засобом із (пряма мова): ''затертим номерним знаком'', чим порушив п. 2.9 ПДР. Проте формулювання ''затертий номерний знак'' відсутнє, як у п. 2.9 ПДР, так і в ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. До постанови не додано, зокрема і висновок лікаря-офтальмолога про те, що поліцейський, який фіксував адміністративне правопорушення та притягував ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, має достатню ''гостроту'' зору, щоб роздивитися символи на номерному знаку з відстані 20 метрів. Таким чином вважає, що дана постанова, якою ОСОБА_1 було притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю, адже відсутній склад адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. У оскаржуваній постанові серії ЕНА №6908613 від 26.03.2026 року зазначено, що ОСОБА_1 керував автомобілем з затертим державним номерним знаком, що унеможливлює його читання з відстані ближче 20 метрів. Згідно п. 2.9 (в) Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом з номерним знаком, що закріплений не в установленому для цього місці, закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м. Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 121-3 КУпАП адміністративна відповідальність настає зокрема, за керування або експлуатацію транспортного засобу з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів. Тобто, щоб притягнути особу до адміністративної відповідальності, номерний знак транспортного засобу має бути закріпленим у не встановленому для цього місці, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а не ''затертим'', як вказано у постанові про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України сторона відповідача повинна довести правомірність рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд із власної ініціативи позбавлений можливості збирати докази по справі. Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Тобто докази - це урегульована процесуальним законодавством, існуюча у певній процесуальній формі інформація (фактичні дані), яка надає можливість адміністративному суду, що розглядає справу, достеменно або певним чином відтворити та встановити усі обставини публічно-правового спору, які мають значення для правильного вирішення адміністративної справи. Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням їхньої якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного судового рішення. Так, докази мають бути належними (стаття 73 КАС України); допустимими (стаття 74 КАС України); достовірними (стаття 75 КАС України); достатніми (стаття 76 КАС України). Статтею 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Отже, законодавчо встановлено презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується. Тобто, повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує. Процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень (вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі N 463/1352/16-а). При цьому, суд повинен трактувати усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов`язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач. Єдиною умовою для цього є повідомлення позивачем мінімально достатньої інформації про такі рішення чи дії (Постанова Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2006 року у справі NК-7375/06). Статтею 283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Слід зазначити, що сама постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення, містить лише опис обставин, які визнані поліцейським підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, без зазначення певних доказів на їх підтвердження. Аналіз наведених вище положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що вина особи повинна доводитись суб`єктом владних повноважень певними доказами, серед яких показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, пояснення свідків тощо. Верховним Судом зазначено, що у справах за позовом фізичної особи щодо оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності на суб`єкта владних повноважень в силу приписів статті 77 КАС України покладається обов`язок доказування правомірності своїх дій у разі, якщо останній заперечує проти позову. Докази, надані відповідачем по справі, мають бути належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності дій та рішень суб`єкта владних повноважень. Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду від 29.04.2020 р. у справі N 161/5372/17, зазначено, що при винесенні покарання за порушення ПДР суди не можуть покладатися лише на свідчення інспектора поліції, який виніс постанову. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Саме відповідач повинен довести наявність події і складу адміністративного правопорушення та винуватість особи, тобто наявність законних підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. За таких обставин факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП є недоведеним, оскільки не встановлено достатніх доказів, які підтверджують вчинення ним адміністративного правопорушення, зокрема об`єктивної сторони його складу.

Пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП встановлено, що провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. За наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення (п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України). У зв`язку із зверненням до суду з даним позовом, позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 (три тисячі) грн., що підтверджується Договором про надання професійної правничої допомоги в галузі права від 02.04.2026 року, Додатком №1 до вказаного Договору від 02.04.2026 року. Відповідно до п. 1 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Просить визнати протиправними дії поліцейського 2 взводу 4 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у Одеській області молодшого лейтенанта поліції Домуші Владислава Олеговича у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху щодо накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Просить постанову поліцейського 2 взводу 4 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у Одеській області молодшого лейтенанта поліції Домуші Владислава Олеговича серії ЕНА № 6908613 від 26.03.2026 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1190 гривень скасувати, як не законну. Адмінстративну справу відносно ОСОБА_1 закрити на підставі ст. 247 ч.1 п.1 КУпАП, тобто за відсутністю події адміністративного правопорушення. Стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532 гривні 48 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 (три тисячі) гривень.

Ухвалою Чечельницького районного суду Вінницької області від 21 квітня 2026 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного провадження із викликом сторін.

12 травня 2026 року представник Департаменту патрульної поліції А.В. Сердюк подав відзив на позовну заяву, який мотивований тим, що ознайомившись зі змістом та вимогами адміністративного позову представник відповідача категорично не погоджується з вимогами позивача, вважає їх необгрунтованими, такими, що не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, спрямованими на намагання позивача уникнути адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, виходячи з наступного. В ході виконання службових обов`язків в складі екіпажу патрульної поліції, 26.03.2026 приблизно о 10 год. 38 хв. поліцейським 2-го взводу 4-ої роти 2-го батальйону полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції молодшим лейтенантом поліції Домущей Владиславом Олеговичем, за адресою: Одеська область, Одеський район, 452 км. дороги ''Київ-Одеса'', виявив вантажний транспортний засіб марки ''DAF XF 480 FT'', номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом під керуванням громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де на напівпричепу був встановлений номерний знак, на якому були затерті символи (буквено-числова комбінація), що надавало можливості ідентифікувати їх з відстані 20 метрів, в порушення п. 2.9.в) ПДР України, за що передбачено адміністративну відповідальність за ч. 1 ст.121-3 КУпАП. Крім того, з долученого фото чітко можна побачити, що задній номерний знак напівпричепу вантажного авто марки ''DAF XF 480 FT'', н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 неможливо ідентифікувати ні з відстані 20 метрів, ні з відстані витягнутої руки. Відтак, поліцейський відреагував на виявлене ним адміністративне правопорушення - притягнув постановою серії ЕНА № 6908613 від 26.03.2026 винного до адміністративної відповідальності. Звернули увагу суду, що обов`язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають лише факти вчинення або не вчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються продовження відзиву на позовну заяву в порядку ст. 162 КАС України відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення. Такої позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 по справі № 496/4315/16-а, висновки якого повинні враховуватись судами при виборі та застосуванні норм права (ч. 5 ст. 242 КАС України). Також, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Всі наявні докази по справі посвідчені електронним цифровим підписом, на виконання вимог ст. 99 КАС України, та долучені до даного відзиву у додатках. Щодо законності використання відеореєстраторів у службових транспортних засобах, на однострої та використання отриманих відеозаписів у якості доказів по справі про адміністративне правопорушення: Відповідно до п. 1 ч. 1 Розділу І ''Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису'' затвердженої наказам МВС № 1026 від 18.12.2018, ця Інструкція регулює застосування органами, підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції автоматичної фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису, доступ до відеозаписів працівників поліції та інших осіб, порядок зберігання, видачу та приймання технічних приладів і технічних засобів, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів. Відповідно до пп. 6 п. 3 Розділу І вищезазначеної Інструкції, портативний відеореєстратор - це пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформацїї, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України ''Про Національну поліцію'', поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні літальні апарати та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів. Згідно ч. 2 ст. 40 Закону України ''Про Національну поліцію'', технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних літальних апаратах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель. Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, відеозаписи та фотознімки з портативних відео реєстраторів інспекторів поліції є доказом вчинення адміністративного правопорушення та відповідають вимогам ст. 251 КУпАП та ст. ст. 72, 73, 74, 75, 76 КАС України. Щодо правомірності дій поліцейського під час розгляду справи про адміністративне

правопорушення відносно позивача: статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Також, відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Відповідно до ч. 1 ст. 121-3 КУпАП передбачена відповідальність за керування або експлуатація транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака'', - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян'', що дорівнює 1190 грн. Згідно ч.3 ст. 41 Закону України ''Про дорожній рух'' порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, осіб, які рухаються в кріслах колісних, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, осіб, які рухаються в кріслах колісних, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки регулюються Правилами дорожнього руху, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Окрім того, згідно з п. 1, 3 ч. 5 ст. 14 Закону України ''Про дорожній рух'', учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Відповідно до ст. 52 Закону України ''Про дорожній рух'' контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль). Окрім того, згідно зі ст. 53 Закону України ''Про дорожній рух'', юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів, несуть відповідальність згідно з законодавством України. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України ''Про Національну поліцію'', поліцейський вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення. Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України ''Про Національну поліцію'', поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично - дорожній мережі. Згідно п. 1.1 ПДР, ці Правила відповідно до Закону України ''Про дорожній рух'', встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. У відповідності до п. 1.3 ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Відповідно до п. 1.4 ПДР, кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Відтак, згідно п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно п. 2.9.в) ПДР, водієві забороняється керувати транспортним засобом без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий. Спростування аргументів позивача: щодо твердження позивача про те, що в діях гр. ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП представник позивача у позовній заяві невірно трактує зміст диспозиції ст. 121-3 КУпАП, видаючи уявне за бажане. Відтак, як нами вже зазначалось за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП притягаються саме особи, які керують транспортними засоби з порушення визначеними у цій нормі, серед яких є: ''...вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака...''. Конкретизація в фабулі оскаржуваної постанови ''...затертим...'' розкриває зміст конкретних дій, які були вчинені для приховування номерного знаку. Тому аргументи позивача в цій частині є хибними. Щодо окремих недоліків постанови серії ЕНА № 6908613 від 26.03.2026: окремі недоліки оформлення оскаржуваної постанови, не повинні братися судом до уваги, оскільки окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Вчиненні органом управління процедурні порушення підлягають оцінці з огляду на те, наскільки ці порушення вплинули на можливість порушника захистити свої права та чи призвели процедурні порушення на встановлення обставин порушення та наслідки. Навіть у випадку встановлення процедурних порушень прийняття постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності посадовими особами Департаменту не може бути підставою для скасування постанови у випадку встановлення відповідачем адміністративного правопорушення з боку позивача, факт вчинення якого підтверджується під час розгляду справи. Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 826/11623/16 (провадження № К/9901/50453/18) та в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 по справі справа № 826/15341/15 (провадження № К/9901/19896/18). Щодо компенсування витрат на оплату послуг адвоката зазначили, що положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закон України ''Про адвокатуру та адвокатську діяльність'' договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону №5076)Відповідно до ст. 19 Закону України ''Про адвокатуру та адвокатську діяльність'', видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Відповідно до статті 30 Закону України ''Про адвокатуру та адвокатську діяльність'' гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 КАС України). Звертають увагу, що заявлені орієнтовні витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень є не співмірними із врахуванням наступного: складність справи та виконаних адвокатом робіт - дана справа належить до справ не значної складності, нормативно-правова база, з якої необхідно ознайомитися є не великою; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) - з урахуванням змісту позовної заяви, кількості сторінок позовної заяви та додатків до нього, адвокатом було витрачено не велику кількість часу; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт - зазначено вище в пункті 2; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Велика Палата Верховного Суду в пункт 21 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Відповідно до статті 17 Закону України ''Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини'' від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Однак, така сума гонорару є необґрунтованою та завищеною з урахуванням складності справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, ціною позову у зв язку з наступним: Так, у справі ''East/West Alliance Limited'' проти України'' Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі ''Іатрідіс проти Греції'' (lat- ridis v. Greece), п. 55). З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Так, слід зазначити, що орієнтовні витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень, без будь-якого обгрунтування такої суми та надання відповідних підтверджуючих документів не можуть сприйматися як обґрунтована сума гонорару. Верховним Судом, в постанові від 05.02.2019 року (№906/194/18), визначено що витрати на професійну правничу допомогу повинні бути підтвердженні належними фінансовими документами. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі ''Баришевський проти України'' (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі ''Двойних проти України'' (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі ''Меріт проти України'' (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Разом з цим, на думку відповідача, при наданні адвокатом професійної правничої допомоги позивачу на суму 3 000 грн. не було належним чином враховано витрачений час на вчинення дій та їх обсяг, що пов`язані з розглядом справи. Вважають, що розмір зазначених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 000 грн. є необгрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи. За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року по справі №520/9115/19. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі ''Баришевський проти України'', від 10 грудня 2009 року у справі ''Тімайдуліна і інших проти України'', від 12 жовтня 2006 року у справі ''Двойних проти України'', від 30 березня 2004 року у справі ''Меріт проти України'' заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Як вказала колегія суддів Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2019 року по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Вищевказані висновки зазначені в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року по справі №922/2685/19. П ро обов`язок позивача довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги: частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Частиною 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В той же час, Великою Палатою Верховного Суду у п. 47 постанови від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 зроблено висновок, що визначений вищезгаданою правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України встановлено, що в позовній заяві зазначаються, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Відповідно до ч. 4 ст. 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Отже, обов`язок доказування розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову. Окрім того, в обґрунтування власної позиції позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували факту порушення ним п. 2.9.в) ПДР та відповідно вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Таким чином, з огляду на вищезазначене, в діях позивача вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Поліцейський Домущей В.О. мав всі законні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, ним дотримана процедура розгляду справи, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6908613 від 26.03.2026 є обґрунтованою, винесена на підставі та у порядку передбаченому законодавством, ґрунтується на повному та всебічному розгляді справи, належних, допустимих та достатніх доказах вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Доводи позивача щодо необхідності її скасування безпідставні, необґрунтовані, не підкріплені нормами чинного законодавства України. Враховуючи вищевикладене просять залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву громадянина ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6908613 від 26.03.2026 - без задоволення.

17 вересня 2026 року позивач ОСОБА_1 надіслав відповідь на відзив в якому зазначив, що 26 березня 2026 року на 452 кілометрі автодороги М-05 Київ-Одеса він був зупинений поліцейським 2 взводу 4 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області молодшим лейтенантом поліції Домушей Владиславом Олеговичем, який притягнув його до адміністративної відповідальності за ніби-то порушення пункту 2.9 Правил дорожнього руху, а саме: керування транспортним засобом із затертим номерним знаком, що не дає чітко визначити символи на відстані 20 (двадцять) метрів - та призначив покарання відповідно до ч. 1 ст. 121-3 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 1190 (одна тисяча сто дев`яносто) гривень, про що була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6908613. Вказану постанову ним було оскаржено до Чечельницького районного суду Вінницької області. Від відповідача на позов надійшов відзив, в якому відповідач не визнає позов та надає докази, які ніби-то мають підтвердити його вину у вчиненні правопорушення, а саме: відеозапис, на якому зафіксоване порушення. Із наданими доказами він не згоден з наступних підстав: на відеозаписі, який був наданий суду відповідачем, зафіксована інша особа, а не він; час вчинення правопорушення на відеозаписі вказаний 10 годин 02 хвилини, хоча в постанові про накладення адміністративного стягнення сказано, що він вчинив правопорушення о 10 годині 38 хвилин. У постанові про накладення адміністративного стягнення вказано, що він керував транспортним засобом DAF XF 480 FT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , із затертим номерним знаком, в той же час на відеозаписі зафільмовано напівпричіп KOGEL із реєстраційним знаком, на якому реєстраційний знак має серію ВЕ, що належить до Миколаївської області. Зображений напівпричіп ним ніколи не експлуатувався. Той факт, що 26.03.2026 ним не експлуатувався напівпричіп марки KOGEL, реєстраційний знак якого має серію ВЕ, підтверджується копію подорожнього листа вантажного автомобіля № 277 від 25 березня 2026 року та копією товарно-транспортної накладної № 16 від 27 березня 2026 року, із яких вбачається, що він керував автомобілем DAF XF 480 FT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , із напівпричіпом BODEX, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Вказані транспортні засоби закріплені за ним, як за водієм СТОВ АФ ''Ольгопіль'', що підтверджується відповідною довідкою. Таким чином вважає, що відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували вчинення ним правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121-3 КУпАП. Оригінали документів, копії яких додаються до відповіді на відзив, зберігаються у СТОВ АФ ''Ольгопіль''.

29 вересня 2026 року представник Департаменту патрульної поліції А.В. Сердюк через систему "Електронний суд" подав до суду клопотання про повернення відповіді на відзив заявникові, мотивуючи це тим, що надання відповіда на відзив та заперечень у даних справах законом не визначено.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явився, згідно ст. 194 КАС України позивач подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Оскільки, розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що поліцейським 2 взводу 4 роти 2 бат. управління патрульної поліції в Одеській області молодшим лейтенантом поліції Домушей В.О. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6903613 від 26.03.2026 зі змісту якої вбачається, що 26.03.2026 о 10 годині 38 хвилин на автодорозі М05 452 км водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом із затертим номерним знаком, що не дає чітко визначити символи на відстані 20 км, чим порушив п.2.9 в ПДР - керування водієм транспортним засобом з номерним знаком закритим іншими предметами чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 121-3 КУпАП.

Зазначеною постановою водія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.121-3 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1190 грн.

Частиною 1 ст. 121-3 КУпАП встановлено відповідальність за керування або експлуатацію транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака.

Статтею 35 Закону України ''Про Національну поліцію'' визначено виключний перелік підстав для зупинки транспортного засобу: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

Частина 3 ст.35 Закону України ''Про Національну поліцію'' визначає, що самої лише наявності підстави недостатньо для законної зупинки, крім цього поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Пунктом 2 ч.1 ст.32 Закону України ''Про Національну поліцію'' вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 КАС України).

Як визначено ст. 222 КУпАП розгляд справ про правопорушення, передбачені, зокрема частиною першою і другою статті 121-3 КУпАП, покладено на органи Національної поліції.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Таким чином, з урахуванням вище приведених норм права вбачається, що працівник підрозділу Національної поліції, що забезпечує безпеку дорожнього руху уповноважений зупиняти транспортний засіб, складати протокол та виносити постанову про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 ''Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті'' роз`яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

При цьому, згідно ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.3 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

У відповідності до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як вбачається з оскаржуваної постанови в вину водія ОСОБА_1 ставиться порушення п. 2.9 в) ПДР, а саме, що він керував автомобілем із затертим номерним знаком, що не дає чітко визначити символи на відстані 20 метрів.

В оскаржуваній постанові зазначено, що до неї додаються відео з архіву.

Посилань на будь-які інші докази оскаржувана постанова не містить.

З доданих відповідачем відеозаписів з відеореєстратора слідує, що працівники поліції підійшли до автомобіля з причіпом номерні знаки якого НОМЕР_3 , які є стертими.

Однак із оскаржуваної постанови вбачається, що дана постанова про накладення адміністративного стягнення винесена на водія ОСОБА_1 за керування транспортним засобом водієм автомобілем із реєстраційним номером DAF XF 480 FT НОМЕР_1 .

На підтверження того, що ОСОБА_1 не керував автомобілем, який зазначений на відеозаписі позивач подав подорожній лист №277 вантажного автомобіля, товарно транспортну накладну та довідку СТОВ АФ ''Ольгопіль'' про те, що ОСОБА_1 дійсно працює у СТОВ АФ ''Ольгопіль'' на посаді водія і за ним закріплені наступні транспортні засоби: автомобіль вантажний DAF XF 480 FT, реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп-самоскид BODEX, реєстраційний номер НОМЕР_4 . Напівпричепи марки KOGEL у власності або користуванні СТОВ АФ ''Ольгопіль'' у 2026 році не перебували.

Крім того, матеріали справи не містять доказів про проведення замірів на підтвердження того, що номерні знаки закриті іншими предметами чи забруднені і це не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів.

Відповідачем не надано інших відеозаписів, щодо зупинки транспортного засобу DAF XF 480 FT НОМЕР_1 , з яких можна було б встановити, що дійсно водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом DAF XF 480 FT НОМЕР_1 із затертим номерним знаком, що не дає чітко визначити символи на відстані 20 м, а з доданого відеозапису працівника поліції вбачається, що працівник поліції зупинив транспортний засіб із причепом KOGEL номерний знак НОМЕР_3 , який дійсно був затертий.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч.1 ст.72 КАС, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, поясненнями свідків.

Відповідач обставин, на які посилається позивач не спростували, надані докази не підтверджують правомірність прийнятого рішення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне позов задовольнити, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення, а провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121-3 КУпАП.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При подачі до суду адміністративного позову позивачем було сплачено судовий збір в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок.

Таким чином з Департаменту патрульної поліції на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок за рахунок бюджетних асигнувань.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії впинялись.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З вимог статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката суду надано ордер на надання правничої допомоги Войт С.О. на підставі договору про надання правничої допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги №03-04/26 від 03 квітня 2026 року з якого не можна зробити висновок на підставі чого адвокат представляє інтереси позивача у суді, а саме на підставі договору про надання правничої допомоги чи доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, оскільки ні договір, ні доручення до матеріалів справи не додані.

Крім того, позивачем додано квитанцію про виконання платіжної інструкції від 07 квітня 2026 року з якої вбачається, що оплата здійснена за правничу допомогу згідно договору від 02.04.2026.

Так, надані документи не дозволяють встановити зв`язок понесених витрат у зв`язку з розглядом саме цієї справи, оскільки наведені в них розбіжності у даті договору про надання правничої допомоги зазначені у квитанції не збігаються із датою договору/доручення зазначеного у ордері, а сам договір чи доручення до матеріалів справи не додано.

Інших документально підтверджених витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат та детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом суду не надано.

Отже, суд вважає не підтвердженими належними та достатніми доказами обставини понесення позивачем судових витрат для отримання юридичних послуг у розмірі 3000 гривень в межах розгляду даної адміністративної справи.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні вимог щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, понесених ним під час розгляду справи.

Керуючись статтями 6, 8, 9, 20, 44, 47, 77, 90, 139, 143, 192, 210-211, 229, 241-246, 250, 268 КАС України,

УХВАЛИВ :

Позовну заяву задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6908613 від 26.03.2026, складену поліцейським 2 взводу 4 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у Одеській області молодшим лейтенантом поліції Домушей Владиславом Олеговичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати за сплату судового збору в розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування (ім`я) сторін та їх місцезнаходження:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , картка платника податків НОМЕР_5 , зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Департамент патрульної поліції (місцезнаходження: м.Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, поштовий індекс 03048, ЄДРПОУ 40108646).

Суддя Людмила ТОКАРЧУК