Постановление суда № 140392898, 06.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ПОВЕРНЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ

06 жовтня 2026 рокуСправа № 280/9912/26 м.Запоріжжя Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Артоуз О.О. перевіривши матеріали позовної заяви Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (Україна, 69002, Запорізька обл., місто Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 75, каб. 226 ЄДРПОУ: 20508338) до Комунального підприємства «Оріхівжилсервіс» Оріхівської міської ради (70500, Запорізька обл., Оріхівський р-н, м. Оріхів, вул. Запорізька, буд. 9 ЄДРПОУ: 43584329) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році,

ВСТАНОВИВ:

17 вересня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач) до Комунального підприємства «Оріхівжилсервіс» Оріхівської міської ради (далі відповідач) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році, відповідно до якої позивач просить суд:

стягнути з Комунального підприємства «Оріхівжилсервіс» Оріхівської міської ради на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році в розмірі 151 285,56 грн.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.09.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та докази поважності причин його пропуску, доказів сплати судного збору на суму 2 662,40 грн.

01 жовтня 2026 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позовної заяви. Заявником надано до суду копію платіжної інструкції № 698 від 23.09.2026 на суму 2 662,40 грн. та заяву про поновлення строку звернення до суду. Заявник вказує на те, що ч. 4 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (в редакції до 01.01.2026) визначено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї стані, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Відтак, позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленої о частиною четвертою цієї статті. Таким чином, позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені за 2025 рік відділення Фонду може пред`являти з 16.04.2026 по 15.10.2026 включно. Позовну заяву до відповідача подано 17.09.2026, в термін визначений Законом України №875-ХІІ (в редакції до 01.01.2026). Також, позивач просить суд прийняти до уваги положення «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого 28.02.2025 наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 (в редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 26.05.2026 № 987) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за №380/43786, згідно з якими у період з 12.03.2022 по 31.12.2022 вся територія м. Запоріжжя відносилась до території активних бойових дій, а у період з 01.01.2023 вся територія м. Запоріжжя відноситься до території можливих бойових дій.

Суд, дослідивши матеріали позовної заяви, заяву представника позивача, дійшов висновку про таке.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеною правовою нормою Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги.

Передбачене статтею 6 Конвенції право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Суд зазначає, що подаючи позовну заяву позивач повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством і принаймні цікавитися подальшим рухом свої справи.

Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. "Право на суд" не є абсолютним. Право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд в постанові від 11.11.2021 у справі № 260/611/21 зазначив, що «строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2025 у справі № 990/98/25 зазначила, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів). Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

При цьому, з наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31.03.2020 по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).

При цьому, з наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Верховний Суд в постанові від 20.12.2023 по справі № 420/4212/23 вказав, що особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2024 по справі № 990/12/24.

Позивач у заяві не вказав жодного аргументу щодо поважності причин пропущеного строку на звернення до суду.

Посилання позивача на положення ч. 4 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», в редакції, що діяла до 01.01.2026, суд не приймає.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.05.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відтак, оскільки, спірні правовідносини між сторонами виникли 16.04.2026, а позовну заяву подано до суду 17.09.2026, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ч. 4 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» які втратили чинність 01.01.2026.

З огляду на викладене до спірних правовідносин слід застосовувати положення ст. 122 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 29.01.2026 у справі № 560/2395/25 дійшов висновків про те, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропущення з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві/клопотанні про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в України не може бути підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду в усіх абсолютно випадках. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання особою процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Водночас позивач не обґрунтував, яким саме чином запровадження воєнного стану в Україні вплинуло на пропущення ним установленого законом строку для звернення до адміністративного суду із позовною заявою у цій справі.

При цьому суд враховує, що позовна заява була сформована представником позивача через підсистему «Електронний суд», використання якої не потребує особистої присутності у приміщенні суду та може здійснюватися дистанційно.

Крім того, суд враховує, що процесуальні строки встановлені законом не лише з метою обмеження права особи на звернення до суду, а й для забезпечення принципу правової визначеності, стабільності правовідносин та своєчасного здійснення правосуддя.

Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці неодноразово зазначав, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема встановленню процесуальних строків звернення до суду.

Так, у рішенні у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom, заяви №22083/93, №22095/93, рішення від 22.10.1996) Європейський суд з прав людини зазначив, що встановлення строків звернення до суду має легітимну мету забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності.

Отже, поновлення пропущеного строку звернення до суду можливе лише за наявності об`єктивних, непереборних та належним чином підтверджених причин його пропуску.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відтак, подана заява про поновлення строку вважається судом необґрунтованою.

Частинами 1-2 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з п. 9 ч. 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві якщо останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до частини п`ятої статті 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву заявнику.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 122-123, 160, 161, 167, 169, 171, 243, 248 КАС України, суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Позовну заяву Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (Україна, 69002, Запорізька обл., місто Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 75, каб. 226 ЄДРПОУ: 20508338) до Комунального підприємства «Оріхівжилсервіс» Оріхівської міської ради (70500, Запорізька обл., Оріхівський р-н, м. Оріхів, вул. Запорізька, буд. 9 ЄДРПОУ: 43584329) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році, повернути позивачу.

Копію ухвали направити позивачу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 294, 295, 296 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 06 жовтня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз