Решение № 140392000, 07.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокуСправа №160/19949/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

10.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 10.07.2026 року через систему Електронний суд позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення перерахунку та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до статті 40 Закону №1058-IV із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023, 2024 та 2025 роки, починаючи з 06 квітня 2026 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 06.04.2026 року перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до статті 40 Закону №1058-IV призначеної ОСОБА_1 , із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2023, 2024 та 2025, з урахуванням фактично виплачених сум.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , з 04.10.2017 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 17.11.2017 року отримувала пенсію за вислугу років, призначену відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівник, який забезпечував безпеку руху та організацію перевезень на залізничному транспорті. 14.01.2026 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання безстроково, у зв`язку із чим за її заявою від 15.01.2026 року її було переведено з пенсії за вислугу років на пенсію по інвалідності ІІ групи від загального захворювання відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV. При обчисленні пенсії по інвалідності відповідачем було застосовано показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки, за 2014-2016 роки із застосуванням відповідних коефіцієнтів збільшення. Загальний страховий стаж позивача, зарахований станом на 31.12.2025 року, становив 42 роки 06 місяців 08 днів, у тому числі додатковий стаж - 03 місяці 02 дні, а індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації становив 1,94962. Загальний розмір пенсійної виплати з 15.01.2026 року становив 6804,13 грн, а після проведення автоматизованого перерахунку з 01.03.2026 року - 7608,45 грн. Після досягнення пенсійного віку позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду відповідної заяви з 06.04.2026 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. Водночас при обчисленні розміру пенсії за віком відповідач застосував показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, визначений як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки, з подальшим застосуванням коефіцієнтів збільшення, а не показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2023, 2024 та 2025 роки. При цьому страховий стаж позивача, зарахований по 31.03.2026 року, становить 42 роки 5 місяців 6 днів, коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1% - 0,42417, а індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації - 1,94475. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії відповідачем визначено у розмірі 19432,72 грн, а загальний розмір пенсії - 8417,02 грн, у тому числі: 8242,78 грн - основний розмір пенсії та 174,24 грн - доплата за понаднормовий стаж за 12 років. Не погоджуючись із таким порядком обчислення пенсії за віком, позивач звернувся до відповідача із заявою з питань пенсійного забезпечення, зареєстрованою за №ВЕБ-04001-Ф-С-26-345022 від 08.06.2026 року, у якій просив здійснити перерахунок призначеної пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023, 2024 та 2025 роки, тобто за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком. Листом від 07.07.2026 року №81001-57996/П-01/8-0400/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про порядок проведеного розрахунку пенсії та фактично залишило застосований при її обчисленні показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки без змін. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки призначення їй з 06.04.2026 року пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, на її переконання, є первинним призначенням пенсії за віком за цим Законом, а не переведенням з одного виду пенсії на інший у розумінні частини третьої статті 45 Закону №1058-IV. Позивач наголошує, що раніше їй була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто за іншим законодавчим актом, а подальше отримання пенсії по інвалідності не позбавляє її права при набутті права на пенсію за віком вимагати її обчислення відповідно до правил, установлених частиною другою статті 40 Закону №1058-IV. На переконання позивача, при призначенні пенсії за віком з 06.04.2026 року відповідач мав застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2023-2025 роки, натомість безпідставно використав показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, який застосовувався при попередньому пенсійному забезпеченні. Вважаючи, що внаслідок такого обчислення розмір належної їй пенсії за віком безпідставно занижено, а право на належне пенсійне забезпечення порушено, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення відповідного перерахунку та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок і виплату пенсії за віком з 06.04.2026 року із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023, 2024 та 2025 роки, з урахуванням фактично виплачених сум.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 13.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 15.07.2026 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

21.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

07.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

З 17.11.2017 року позивач отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівник, який забезпечував безпеку руху та організацію перевезень на залізничному транспорті.

14.01.2026 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання безстроково, що підтверджується витягом ЕКОПФО №258/26/139/В від 14.01.2026 року.

15.01.2026 року позивач звернувся із заявою про переведення на інший вид пенсії, за результатами розгляду якої його переведено з пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пенсію по інвалідності ІІ групи від загального захворювання відповідно до статті 32 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З матеріалів справи встановлено, що при обчисленні пенсії по інвалідності відповідачем було застосовано середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях національної економіки, за 2014-2016 роки із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,17, 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796 та 1,115, унаслідок чого відповідний показник становив 8913,83 грн.

При цьому до страхового стажу позивача відповідно до наданих документів та даних реєстру застрахованих осіб були зараховані всі відповідні періоди. Загальний страховий стаж, зарахований по 31.12.2025 року, становив 42 роки 06 місяців 08 днів, у тому числі додатковий стаж - 03 місяці 02 дні. Індивідуальний коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1% становив 0,42500.

Заробітну плату для обчислення пенсії визначено за даними системи персоніфікованого обліку за період з 01.07.2000 року по 31.12.2025 року. Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації становив 1,94962, а середньомісячний заробіток для обчислення пенсії - 17378,58 грн.

Загальний розмір пенсійної виплати позивача з 15.01.2026 року становив 6804,13 грн.

З 01.03.2026 року відповідачем проведено автоматизований перерахунок пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 року №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році».

Після проведення такого перерахунку середньомісячний заробіток для обчислення пенсії з урахуванням середньої заробітної плати за 2014-2016 роки та коефіцієнтів збільшення 1,17, 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115 та 1,121 визначено у розмірі 19481,38 грн, а загальний розмір пенсійної виплати з 01.03.2026 року становив 7608,45 грн.

У подальшому, після досягнення пенсійного віку, позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Матеріалами справи підтверджується, що 06.04.2026 року органом Пенсійного фонду зареєстровано звернення позивача №8308, тип звернення - «Перерахунок пенсії», вид пенсії/перерахунку - «перехід на інший вид пенсії». За результатами його опрацювання позивачу з 06.04.2026 року призначено пенсію за віком.

При обчисленні пенсії за віком відповідачем враховано страховий стаж позивача по 31.03.2026 року тривалістю 42 роки 5 місяців 6 днів. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1% визначено на рівні 0,42417.

Пенсію за віком обчислено відповідно до статей 27 та 28 Закону №1058-IV виходячи із заробітної плати за даними, що містяться у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, за період з 01.07.2000 року по 28.02.2026 року.

Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації визначено у розмірі 1,94475.

Разом з тим, при визначенні середньомісячного заробітку для обчислення пенсії за віком відповідачем застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислений як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки, із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,17, 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115 та 1,121.

Унаслідок такого розрахунку показник середньої заробітної плати після застосування зазначених коефіцієнтів становив 9992,40 грн, а з урахуванням індивідуального коефіцієнта заробітної плати позивача 1,94475 середньомісячний заробіток для обчислення пенсії визначено у сумі 19432,72 грн.

Загальний розмір призначеної позивачу пенсії за віком становив 8417,02 грн, з яких: 8242,78 грн - основний розмір пенсії, обчислений як 19432,72 грн Ч 0,42417; 174,24 грн -доплата за понаднормовий страховий стаж за 12 років відповідно до абзацу другого частини першої статті 28 Закону №1058-IV.

Не погоджуючись із застосованим відповідачем порядком обчислення пенсії за віком, позивач 08.06.2026 року звернувся через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із зверненням №ВЕБ-04001-Ф-С-26-345022, в якому порушив питання щодо правильності визначення розміру призначеної йому пенсії за віком та необхідності застосування при її обчисленні показника середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2023, 2024 та 2025 роки.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.07.2026 року №81001-57996/П-01/8-0400/26 позивачу повідомлено, що він отримує пенсію за віком з 06.04.2026 року, обчислену відповідно до Закону №1058-IV.

У зазначеному листі відповідач навів відомості про страховий стаж позивача, коефіцієнт страхового стажу, індивідуальний коефіцієнт заробітної плати та складові пенсійної виплати, водночас підтвердивши, що при обчисленні пенсії за віком застосовано показник середньої заробітної плати в Україні, обчислений як середній показник за 2014-2016 роки, з наступним застосуванням установлених коефіцієнтів збільшення.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що спір між сторонами фактично виник щодо того, який саме показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, підлягає застосуванню при обчисленні позивачу пенсії за віком з 06.04.2026 року: показник, який використовувався при попередньому пенсійному забезпеченні та був визначений виходячи із середньої заробітної плати за 2014-2016 роки з подальшим її осучасненням, чи показник середньої заробітної плати за 2023-2025 роки як за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком.

Вважаючи, що відповідачем неправомірно не застосовано при обчисленні пенсії за віком з 06.04.2026 року показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023, 2024 та 2025 роки, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1058-IV у солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

За приписами частини другої статті 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за встановленою цією нормою формулою, складовою якої є показник «Зс» - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, законодавець пов`язав величину показника середньої заробітної плати, що використовується при призначенні пенсії, саме з роком звернення особи за її призначенням.

Водночас частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV урегульовано порядок переведення особи з одного виду пенсії на інший.

Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені у частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Отже, правові наслідки первинного призначення пенсії та переведення з одного виду пенсії на інший є різними, а тому для вирішення цього спору визначальним є встановлення правової природи призначення позивачу пенсії за віком з 06.04.2026 року.

Судом установлено, що з 17.11.2017 року позивач отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII.

Отже, первинно пенсійне забезпечення позивача здійснювалося на підставі Закону №1788-XII, а не шляхом призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.

При вирішенні питання щодо співвідношення положень статей 40 та 45 Закону №1058-IV суд ураховує усталену практику Верховного Суду.

Так, Верховний Суд України у постанові від 31.03.2015 року у справі №21-612а14 дійшов висновку, що показник середньої заробітної плати, який застосовувався при призначенні попереднього виду пенсії, зберігається саме у випадку переведення з одного виду пенсії на інший у межах пенсій, призначених відповідно до Закону №1058-IV. Натомість якщо особі раніше була призначена пенсія відповідно до іншого закону, а надалі вона звертається за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце призначення пенсії за віком за цим Законом, а не переведення у розумінні частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом України у постанові від 09.06.2015 року у справі №21-550а14, відповідно до якого при вирішенні питання про застосування показника середньої заробітної плати необхідно встановити, чи була попередня пенсія призначена за Законом №1058-IV, чи за іншим законодавчим актом.

У постанові від 29.11.2016 року у справі №133/476/15-а Верховний Суд України також виходив із того, що частина третя статті 45 Закону №1058-IV регулює порядок переведення між видами пенсій, передбаченими саме цим Законом, і не може автоматично поширюватися на випадки, коли особа переходить із пенсійного забезпечення, призначеного відповідно до іншого закону, на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Вказаний правовий підхід надалі підтриманий Верховним Судом.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 18.12.2018 року у справі №520/12961/16-а зазначив, що у випадку, коли особі було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а надалі особа звернулася за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду пенсії на інший у розумінні частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 року у справі №639/2751/17, у якій наголошено, що для застосування частини третьої статті 45 Закону №1058-IV необхідно, щоб обидва види пенсії були призначені за правилами Закону №1058-IV.

У постанові від 18.10.2019 року у справі №185/2603/17 Верховний Суд зазначив, що якщо особі первинно було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, а після досягнення пенсійного віку вона звернулася за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, при обчисленні такої пенсії застосуванню підлягає показник середньої заробітної плати, передбачений частиною другою статті 40 Закону №1058-IV.

Аналогічної правової позиції дотримався Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 року у справі №528/639/17, зазначивши про необхідність розмежування переведення між видами пенсій у межах Закону №1058-IV та призначення пенсії за віком за цим Законом після отримання пенсії, призначеної на підставі іншого законодавчого акта.

Наведені правові висновки мають значення для цієї справи, оскільки позивачу первинно була призначена пенсія за вислугу років саме відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII.

При цьому судом враховується, що 15.01.2026 року позивача було переведено з пенсії за вислугу років на пенсію по інвалідності ІІ групи від загального захворювання відповідно до статті 32 Закону №1058-IV.

Однак суд вважає, що зазначена обставина з урахуванням конкретної послідовності пенсійного забезпечення позивача не спростовує обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Пенсія по інвалідності була призначена позивачу лише з 15.01.2026 року, тоді як право на пенсію за віком позивач реалізував уже з 06.04.2026 року після досягнення відповідного пенсійного віку.

При цьому до призначення пенсії по інвалідності позивач протягом тривалого часу отримував пенсію за вислугу років саме за Законом №1788-XII.

За таких обставин суд вважає, що при визначенні правової природи пенсійного забезпечення позивача необхідно виходити не лише з формальної послідовності останніх двох пенсійних виплат, а й з правової підстави первинного пенсійного забезпечення, моменту виникнення права на пенсію за віком та змісту права, яке позивач реалізував у 2026 році.

Саме по собі зазначення органом Пенсійного фонду в інформаційній системі виду звернення як «перехід на інший вид пенсії» не є визначальним для правової кваліфікації спірних правовідносин.

Суб`єкт владних повноважень не може шляхом технічної класифікації звернення особи змінювати встановлений законом механізм обчислення пенсії.

При цьому Верховний Суд у постанові від 16.04.2025 року у справі №200/5836/24 звернув увагу на те, що при вирішенні питання про застосування показника середньої заробітної плати необхідно виходити з правової природи призначення пенсії та змісту статей 40 і 45 Закону №1058-IV, а не виключно з формального найменування пенсійної операції органом Пенсійного фонду.

Таким чином, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 40 Закону №1058-IV.

Оскільки позивач звернувся за призначенням пенсії за віком у 2026 році, трьома календарними роками, що передують року такого звернення, є 2023, 2024 та 2025 роки.

Отже, при обчисленні пенсії позивача за віком з 06.04.2026 року відповідач повинен був застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023, 2024 та 2025 роки.

Натомість відповідачем застосовано показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки з подальшим застосуванням коефіцієнтів збільшення.

Суд зазначає, що застосування коефіцієнтів збільшення до показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки не є тотожним визначенню нового показника середньої заробітної плати за три календарні роки, які безпосередньо передують року звернення за призначенням пенсії.

Ці механізми мають різне правове призначення.

Осучаснення показника, який уже застосовувався при обчисленні пенсійних виплат, спрямоване на індексацію раніше призначених пенсій, тоді як положення частини другої статті 40 Закону №1058-IV визначають вихідний показник середньої заробітної плати саме для призначення пенсії.

Відтак застосування відповідачем показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, навіть з урахуванням коефіцієнтів його збільшення, не може замінювати передбаченого частиною другою статті 40 Закону №1058-IV показника середньої заробітної плати за 2023-2025 роки.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У межах розгляду цієї справи відповідач не довів наявності достатніх правових підстав для застосування при обчисленні пенсії позивача за віком з 06.04.2026 року показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки замість показника, передбаченого частиною другою статті 40 Закону №1058-IV.

Суд також зазначає, що органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, встановивши, що при обчисленні пенсії за віком відповідач застосував неналежний показник середньої заробітної плати, суд доходить висновку про порушення права позивача на належне пенсійне забезпечення.

Враховуючи наведене у сукупності, суд доходить висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення з 06.04.2026 року перерахунку та виплати пенсії позивача відповідно до статті 40 Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023, 2024 та 2025 роки є протиправною.

Щодо належного способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Оскільки в межах цієї справи встановлено конкретний показник середньої заробітної плати, який відповідно до закону повинен бути застосований при обчисленні пенсії позивача, відповідач після набрання рішенням суду законної сили не матиме свободи вибору між декількома правомірними варіантами поведінки, а буде зобов`язаний провести відповідний розрахунок згідно із Законом №1058-IV.

Тому покладення на відповідача обов`язку здійснити перерахунок пенсії не становитиме втручання суду у дискреційні повноваження Пенсійного фонду, а є способом відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 06.04.2026 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 40 Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023, 2024 та 2025 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.

За наведених обставин позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються встановленими судом обставинами справи та узгоджуються з наведеними правовими висновками Верховного Суду, у зв`язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1064,96 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1064,96 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення ОСОБА_1 з 06.04.2026 року перерахунку та виплати пенсії за віком відповідно до статті 40 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2023, 2024 та 2025 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 з 06.04.2026 року перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до статті 40 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2023, 2024 та 2025 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник