Решение № 140387573, 06.10.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 Справа № 917/2386/25

Господарський суд Полтавської області у складі судді Мацко О.С., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 42399676,

до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго», 37500, Полтавська обл., м. Лубни, вул. Захисників України, 17, код ЄДРПОУ 05541083,

про стягнення 46 979 308,08 грн

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Лубенська міська рада Лубенського району Полтавської області (м. Лубни, вул. Ярослава Мудрого, буд.33, код ЄДРПОУ 21053182);

2. Пирятинська міська рада Полтавської області (м. Пирятин, вул. Соборна, буд.42, код ЄДРПОУ 13955752).

Секретар судового засідання: Токар А.В.

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Полтавської області знаходиться справа № 917/2386/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго» про стягнення 46 979 308,08 грн.

Ухвалою від 15.01.2026р. відкрито провадження у справі

30.01.2026р. від відповідача надійшов відзив на позов, 13.03.2026р. - клопотання про залучення до участі у справі тртеіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, проти задоволення якої позивач заперечив у поясненнях від 20.04.2026р. 20.04.2026р. відповідач повтоно просив залучити до участі у справі третіх осіб.

Ухвалою від 21.04.2026р. задоволено клопотання відповідача та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Лубенську міську раду Лубенського району Полтавської області (м.Лубни, вул. Ярослава Мудрого, буд.33, код ЄДРПОУ 21053182) та Пирятнську міську раду Полтавської області (м.Пирятин, вул.Соборна, буд.42, код ЄДРПОУ 13955752); зобов"язано позивача направити залученим третім особам копії позовної заяви з додатками протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали; встановлено строк третім особам для подання письмових пояснень по суті спору - 15 днів з дня отримання від позивача копії позовної заяви з додатками; відкладено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою від 14.05.2026р. закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 11.06.2026р. 11.06.2026р. відповідачем, до початку розгляду справи по суті, зроблено заяви про визнання позову (а.с.35) та про розстрочку виконання рішення суду (а.с.37) - подані в рукописному форматі представником та занесені до протоколу судового засідання. 21.07.2026р. до суду надійшов текст заяви про розстрочку виконання рішення суду з доказами направлення заяви позивачу. Судове засідання кілька разів відкладалося у зав"язку з повідомленням сторін по можливість добровільного врегулювання спору та узгодження тексту мирової угоди; відповідач повідомляв також про поступове погашення заборгованості та надавав відповідні докази.

Станом на 24.09.2026р. сторони повідомили суду, що добровільне врегулювання спору на даному етапі неможливе. Сума непогашеної основної заборгованості станом на 22.09.2026р. становить 44 102 709,77 грн (доказів сплати іншої суми заборговансоті до суду не надано жодною зі сторін). Відповідач позов, як зазначено вище, визнає та просить розстрочити виконання рішення суду відповідно до поданого ним графіка (з урахуванням проплат, які відбулися після подання графіка); позивач заперечує проти надання розстрочки виконання рішення суду.

У засіданні 24.09.2026р. суд закінчив розгляд справи по суті та перейшов до стадії прийняття рішення, повідомив, що проголошення скороченого рішення відбудеться 06.10.2026р. об 11:00. У вказаний час учасники справи не забезпечили явку представників у судове засідання.

При прийнятті рішення судом встановлено наступні обставини справи:

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу №8952-ТКЕ(24)-15 (далі Договір).

На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 83 500 572,21 грн., що підтверджується умовами договору, актами приймання-передачі природного газу. Відповідно до п. 3.5 Договору, приймання-передача газу, переданого Позивачем Відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання- передачі природного газу.

Всі акти приймання-передачі були підписані сторонами без будь-яких зауважень.

Відповідно до пункту 5.1 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Однак, як вказує позивач, і це не заперечується відповідачем, оплату за переданий газ Відповідач здійснив частково у сумі 36 521 264,13 грн та не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору. Отже, сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором станом на час подання позовної заяви (29.12.2025р.) складала 46 979 308,08 грн.

Під час розгляду справи відповідач пояснив, що така ситуація склалася насамперед через неперахування державою коштів (субвенцій) протягом 2022-2025 років, які мали бути направлені на оплату вартості поставленого позивачем природного газу. Відповідач самостійно не міг впливати на стан розрахунків за природний газ, з огляду на особливості здійснення господарської діяльнсоті у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену спецтифіку взаємовідносин між суб"єктами, що здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі, отже, у відповідача відсутня вина у простроченні виконання зобов"язання (відзив на позов - а.с.51-53, том 1). У відповіді на відзив (а.с.102-108, том 1) позивач спростовує доводи відповідача та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. У запереченнях (а.с.111-113, том 1) відповідач наполягає на тому, що спірна заборгованість виникла саме через те, що в Законах України про Державний бюджет України на 2021-2025 роки не було закладено коштівна погашення заборгованості з різниці в тарифах, які мали бути направлені саме для розрахунків з позивачем. При тому, що вартість переданого природного газу за спірним догвоором становить 83 500 572,21 грн, сплачено відповідачем - 36 521 264,13 грн, а розмір узгодженої та некомпенсованої заборговансоті з різниці в тарифах ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго" становить 69 967 987,00 грн (копії протоколів комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах надано відповідачем до справи).

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача будь-яких письмових пояснень по суті спору не надали.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

В процесі розгляду справи відповідач повідомляв про часткове погашення заборгованості:червні -серпні 2026р. сплачено 102 000,00 грн (фільтрована виписка по рахунку - а.с.50, том 2), сплачено 1 288 514,22 грн - реєстр банківських документів та лист від 18.08.2026р. №117/657 - а.с.67, том 2; сплачено 1 486 084,09 грн, про що повідомлено заявою від 23.09.2026р., додатком до якої є реєстр банківських документів за 01.09.2026р. - 22.09.2026р.

Таким чином, станом на 22.09.2026р. сума основного боргу складала 44 102 709,77 грн.

Доказів інших проплата матеріали справи станомна час прийняття рішення не містяь.

Як зазначалося вище, відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов (станом на час визнання позову його сума становила 46 979 308,08 грн).

Згідно ст.191 ГПК України, відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У даній справі визнання позову відповідачем не порушує будь-чиїх прав та законних інтересів, не суперечить законодавству та приймається судом, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 44 102 709,77 грн. задовольняються судом. В іншій частині провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Крім того, як було зазначено вище, відповідач просив суд розстрочити виконання рішення за графіком, заарпопонованим у заяві від 21.07.2026р.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ст.239 ГПК України, суд, який ухвали рішення, може визначити порядок порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити його виконання. При цьому ст.238 ГПК України, яка регламентує зміст судового рішення, зазначає, що у резолютивній частині рішення у разі необхідності вказується, зокрема , про надання розстрочки виконання рішення. Вказане не суперечить ст.331 ГПК України. Тож суд критично ставиться до доводів позивача стосовно того, що вирішення питання про розстрочку виконання рішення можливе тільки після набрання ним законної сили.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2)стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

За змістом наведених норм, відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

При цьому, відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Надання розстрочки виконання рішення можливо тільки у разі, якщо суд дійде обгрунтованого висновку про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.

У зв`язку з тим, що відстрочка виконання рішення подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суду в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення необхідно враховувати закріплені в нормах матеріального права, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 року, відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співрозмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника. Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме відстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.

Надання судом першої інстанції відстрочки виконання рішення повинне ґрунтуватися на обставинах справи, які носять виключний (надзвичайний) характер, що встановлені судом при дослідженні поданих сторонами належних, допустимих та достовірних доказів, враховуючи при цьому принципи розумності та справедливості, з врахування балансу інтересів сторін.

Відстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача. Питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.

Господарський суд під час розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення враховує не лише можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, а також наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не повинен допускати їх настання.

Отже, визначальним фактором у вирішенні вказаного процесуального питання є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення і при цьому повинні враховуватися інтереси обох сторін.

На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003).

Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 р. у справі №910/8153/17 та від 21.01.2020 у справі №910/1180/19.

Суд зауважує, що з аналізу статей 238-239, 331 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що відстрочка виконання рішення є правом суду, а не обов`язком суду (судова дискреція або "суддівський розсуд"), яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Відповідно до приписів ст.ст. 74, 76-79 Господарського процесуального кодексуУкраїни саме на заявника покладається обов`язок доведення існування відповідних обставин.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В обгрунтування клопотання про відстрочення виконання рішення суду відповідач посилається, зокрема, на існування на даний час незалежних від нього обставин, які унеможливлюють виконання судового рішення найближчим часом.

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

У цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Тобто відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Повертаючись до обставин даної справи: клопотання по надання розстрочки обгрунтовне тим, що відповідач Відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за

природний газ, з огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб`єктами, що здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі.

Так, відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, врегульовані Законом України "Про теплопостачання" (ст. 2 Закону України "Про теплопостачання").

Згідно з ч. 1 ст. 8 вказаного Закону державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Статтею 20 зазначеного Закону, яка встановлює загальні засади формування тарифів на теплову енергію, визначено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері

теплопостачання.

Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому

законодавством.

В зв`язку з введенням воєнного стану в Україні, Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання протягом дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» /далі Закон № 2479/ запроваджено мораторій на підвищення цін (тарифів) на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому його буде припинено або скасовано (ст. 1).

При цьому, суб`єктам господарювання, що здійснюють виробництво та постачання теплової енергії і надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, щодо яких запроваджено мораторій, компенсується заборгованість в різниці в тарифах, що підлягає врегулюванню на умовах та в порядку, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» /далі Закон № 1730/ ( част. 1 ст. 2)

Згідно ст. 3 .Закону № 2479 фінансування компенсацій здійснюється за рахунок видатків державного бюджету за цільовим призначенням, що передбачаються Законом про Державний бюджет України на поточний рік.

Статтею 4 Закону № 1730 встановлено, що взаєморозрахунки або перерахування субвенцій проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення кредиторської заборгованості теплопостачальних організацій перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Обсяг заборгованості з різниці в тарифах підтверджується територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (абз. 13-14 Закону № 1730).

Як вказує Відповідач, територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах узгоджено обсяг заборгованості держави перед ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» в розмірі 85.2 млн. грн. (копії протоколів комісії у матеріалах справи).

Джерелом розрахунків за спожитий відповідачем природний газ є отримання коштів від держави у вигляді субвенцій з Державного бюджету України на погашення різниці у тарифах.

Відсутність постійного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, призводить до затримки бюджетних фінансувань на покриття збитків відповідача з постачання теплової енергії для потреб споживачів, що впливає на своєчасне виконання зобов`язань по оплаті за спожитий природний газ.

В процесі розгляду справи представник відповідача неодноразово звертав увагу суду на те, що підприємство постійно взаємодіє з органами місцевого самоврядування та засновником (Полтавською обласною радою) для якнайшвидшого врегулювання даного питання, та надавав дос прави відповідні звернення і листування; однак на даний час відповідач позбавлений будь-якого механізму для впливу на ситуацію, що склалася. В той же час, відповідач намагається добросовісно виконувати взяті на себе зобов"язання, поступово погашає заборгованість в межах даної справи, а також повністю погасив заборгованість перед позивачем за іншим договором (вказане не спростовується позивачем).

Також відповідач пояснює, що з початком опалювального сезону він матиме більші надходження грошових коштів, що дозволить оперативніше провести розрахунки з позивачем. Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що статтею 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695 встановлено, що з метою сталого проходження опалювального періоду 2025/2026 років та забезпечення своєчасних розрахунків за комунальні послуги та енергоносії у 2026 році додаткові надходження до загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, визначені частиною першою цієї статті, у розмірі 4 відсотки спрямовуються на проведення розрахунків за електричну та теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ, інші енергоносії, які використовуються в процесі виробництва теплоенергії або іншого виду енергії, на підтримку підприємств з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, централізованого постачання холодної води та водовідведення. У разі наявності заборгованості з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та

централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та

постачання гарячої води зазначені коштиу першу чергу спрямовуються на погашення такої заборгованості.

Місцеві ради (в тому числі Лубенська міська рада Лубенського району Полтавської області та Пирятинська міська рада Полтавської області (у даній справі - треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача), на території яких надаються послуги суб`єктами господарювання у сфері теплопостачання, засновниками яких є інші місцеві ради, за рахунок додаткових надходжень, визначених цією статтею, передбачають у своїх місцевих бюджетах субвенції іншим місцевим бюджетам (включаючи субвенцію обласному бюджету) відповідно на: погашення заборгованості з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води у разі наявності такої заборгованості.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи усі обставини справи у сукупності, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення заяви відповідача та розстрочення виконання рішення суду до липня 2027р. (судом скориговано розмір перших двох платежів та строк сплати, виходячи з дати прийняття рішення та суми непогашеного боргу, в порівнянні з графіком, заапропонованим відповідачем). Вказане розстрочення не порушить прав позивача, який зможе отримати стабільне погашення значної суми заборгованості, а в разі порушення строку чергового платежу - звернутися за примусовим виконанням рішення суду у встановленому законодавством порядку.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому ст.130 ГПК України унормовано: у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні вирішує питання по повернення позивачу з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

Крім того, згідно ст.7 ЗУ "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття провадження у справі. Відтак, судовий збір, пропорційно частини позовних вимог, у яких провадження закрито (34 519,18 грн) може бути повернутий позивачу за його окремою заявою.

Керуючись ст.ст. 129,130,231, 233-234,238-240 ГПК України, суд.-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго» (37500, Полтавська обл., м. Лубни, вул. Захисників України, 17, код ЄДРПОУ 05541083) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 42399676) 44 102 709,77 грн. заборгованості за Договором постачання природного газу № 8952-ТКЕ(24)-15 від 02.09.2024 р., 247 356,67 грн судового збору.

3. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 06.10.2026 р. у справі № 917/2386/25 в частині стягнення 44 102 709,77 грн. заборгованості за Договором постачання природного газу № 8952-ТКЕ(24)-15 від 02.09.2024 р. за наступним графіком:

1) до 31.10.2026 р. 2 112 700,85 грн;

2) до 30.11.2026 р. 2 112 700,85 грн;

3) до 31.12.2026 р. 8 219 327,02 грн;

4) до 31.01.2027 р. 8 219 327,02 грн;

5) до 28.02.2027 р. 8 219 327,02 грн;

6) до 31.03.2027 р. 8 219 327,02 грн;

7) до 30.04.2027 р. 3 000 000,00 грн;

8) до 31.05.2027 р. 2 000 000,00 грн;

9) до 30.06.2027 р. 1 000 000,00 грн;

10) до 31.07.2027 р. 1 000 000,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В частині стягнення 2 876 598,31 грн заборгованості закрити провадження у справі.

6. Повернути позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 42399676) -281 875,85 грн судового збору, сплаченого при поданні позову платіжною інструкцією №0000029894 від 24.12.2025р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 07.10.2026р.

Суддя О.С. Мацко