Решение № 140387151, 29.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.09.2026Справа № 910/8182/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмарна Кухня»

до 1. Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

2. Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві

про стягнення 344.230,79 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

03.07.2026 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмарна Кухня» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві та Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві про стягнення з Державного бюджету України 344.230,79 грн, з яких 343.046,57 грн безпідставно набутих грошових коштів та 1.184,22 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у справі № 320/45581/25 адміністративний позов Головного управління ДПС у місті Києві до ТОВ «Хмарна Кухня» задоволено частково та постановлено стягнути з усіх відкритих у банках рахунків товариства податковий борг у розмірі 119.340,00 грн. Позивач зазначає, що 19.05.2026 та 20.05.2026 з розрахункових рахунків позивача стягнуто кошти у загальному розмірі 343.046,57 грн, що підтверджується банківськими виписками. У зв`язку з апеляційним оскарженням даного рішення, позивачем направлено звернення відповідачу-2 про порушення його прав шляхом самостійного та безпідставного списання коштів за рішенням № 320/45581/25 від 20.04.2026, яке не набрало законної сили. Відповідач-2 листами від 22.05.2026 та від 23.06.2026 надано відповідь про відсутність порушень. Враховуючи неправомірне списання грошових коштів, позивач звернувся до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/8182/26 від 09.07.2026 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

10.07.2026 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 відкрито провадження у справі № 910/8182/26 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 20.07.2026 було направлено відповідачу-1 в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 27.07.2026 о 13:43 год., що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, а тому відповідач-1 мав подати відзив на позов у строк до 11.08.2026 включно.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 20.07.2026 було направлено відповідачу-2 в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 27.07.2026 о 13:43 год., що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, а тому відповідач-2 мав подати відзив на позов у строк до 11.08.2026 включно.

05.08.2026 від відповідача-2 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що спір належить до адміністративної юрисдикції, оскільки виник у зв`язку з публічно-владними діями податкового органу щодо примусового стягнення податкового боргу, тому просить суд закрити провадження у справі. Казначейство не вчиняло оскаржуваних дій: не приймало рішень щодо позивача, не проводило перевірок, не визначало податковий борг і не ініціювало примусове списання коштів. Такі дії здійснював виключно відповідач-1. Казначейство не є контролюючим органом та не має повноважень перевіряти законність підстав для стягнення податкового боргу, його функція полягає у казначейському обслуговуванні та виконанні визначених законом операцій із бюджетними коштами. Повернення коштів з бюджету здійснюється за спеціальною процедурою, передбаченою ст. 45 Бюджетного кодексу України, ст. 43 Податкового кодексу України та Порядком № 60, і потребує відповідного висновку (подання) контролюючого органу - ДПС. Стягнення коштів за ст. 1212 ЦК України є неналежним способом захисту, оскільки податкові та бюджетні відносини не є цивільно-правовими, а для повернення помилково або надміру зарахованих коштів передбачений спеціальний порядок. Вимоги про 3% річних та інфляційні втрати за ст. 625 ЦК України вважає безпідставними, оскільки ця норма не застосовується до публічно-правових, податкових і бюджетних відносин. Казначейство не має правових підстав самостійно повертати кошти без відповідного висновку ДПС, а тому не може відповідати за неповернення спірної суми. З огляду на зазначене, відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог до нього, оскільки він не порушував прав позивача, не є належним відповідачем, а заявлений спосіб захисту та вимоги про 3% річних й інфляційні втрати не відповідають характеру спірних правовідносин.

06.08.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив відповідача-2, в якій позивач не погоджується із наведеними відповідачем-2 доводами, вважає їх такими, що ґрунтуються на неправильному визначенні предмета спору, помилковому застосуванні норм матеріального права та не спростовують обставин, викладених у позовній заяві. Зазначає, що предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності достатньої правової підстави для набуття державою спірних коштів, а не перевірка законності здійснення владних управлінських функцій. Саме тому посилання відповідача-2 на ст. 19 КАС України є безпідставним, оскільки наведена норма регулює юрисдикцію спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, тоді як у даній справі заявлено майнову вимогу про повернення коштів, які, на думку позивача, без достатньої правової підстави перейшли у власність держави. Позивач не ставить у вину ГУ ДКСУ у м. Києві вчинення протиправних дій, пов`язаних із примусовим списанням грошових коштів. Із позовної заяви вбачається, що примусове стягнення було ініційовано саме Головним управлінням ДПС у м. Києві, тоді як участь Казначейства у справі зумовлена характером заявленої вимоги - стягненням коштів із Державного бюджету України, до якого були зараховані спірні кошти. Таким чином, доводи відповідача-2 про те, що він не здійснював дій щодо примусового списання коштів, не спростовують заявлених позовних вимог, оскільки позивач не пов`язує виникнення відповідальності Казначейства із вчиненням ним неправомірних дій. Твердження відповідача-2 про те, що між ним та позивачем відсутні спірні правовідносини, є безпідставним. Предметом цього спору є повернення коштів, які були зараховані до Державного бюджету України. У разі задоволення позову саме за рахунок бюджетних коштів має бути відновлено майнове становище позивача. Отже, результат розгляду справи безпосередньо стосується прав та обов`язків органу Казначейства, що виключає доводи про його неналежність як відповідача. Предметом судового розгляду є саме питання наявності чи відсутності правової підстави для самого набуття державою спірних коштів. До встановлення судом цієї обставини посилання відповідача-2 на спеціальний порядок їх повернення є передчасним, оскільки такий порядок не регулює правовідносини, що виникли внаслідок примусового виконання судового рішення, яке не набрало законної сили, та списання коштів у розмірі, що не відповідав змісту цього рішення. Вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідними від основної вимоги про повернення безпідставно набутих коштів та заявлені у зв`язку з тривалим невиконанням обов`язку щодо їх повернення. Просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Суд розглянувши клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Водночас сам по собі факт участі у спорі суб`єкта владних повноважень не зумовлює належності спору до адміністративної юрисдикції. Для визначення юрисдикції необхідно встановити не лише суб`єктний склад правовідносин, а й характер спірних правовідносин, предмет спору та зміст заявлених позовних вимог.

У даній справі позивач не просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у місті Києві, не оскаржує податкове повідомлення-рішення, вимогу про сплату податкового боргу чи інший індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень, а також не ставить питання про правомірність визначення податкового зобов`язання.

Навпаки, предметом позову є стягнення з Державного бюджету України грошових коштів у розмірі 343.046,57 грн, які, за твердженням позивача, були безпідставно списані з його банківських рахунків, а також 1.184,22 грн 3% річних.

Отже, заявлена вимога за своєю правовою природою є майновою та спрямована на відновлення майнового становища позивача шляхом повернення коштів, які, на його думку, були набуті та збережені без достатньої правової підстави.

Таким чином, спір не є публічно-правовим, а участь у ньому суб`єктів владних повноважень сама по собі не змінює його правової природи. За таких обставин підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні відповідного клопотання відповідача-2 слід відмовити.

12.08.2026 від відповідача-1 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на відсутність підстав для повернення 343.046,57 грн, оскільки позивач довів лише факт списання коштів, але не довів відсутності чинних податкових зобов`язань та правової підстави для їх зарахування до бюджету. Податкові зобов`язання не скасовані. Станом на 03.08.2026 за ТОВ «Хмарна Кухня» обліковувався податковий борг 416.625,85 грн, що перевищує заявлену до повернення суму. Щодо 119.340,00 грн триває апеляційний перегляд рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у справі № 320/45581/25, яким цю суму визначено до стягнення, тому твердження про безпідставність її утримання є передчасним. Не доведено виконання вимог ст. 43 ПК України для повернення помилково або надміру сплачених коштів: позивач не подав належної заяви із визначеним напрямом повернення та не довів виникнення у податкового органу обов`язку щодо такого повернення. Наявність податкового боргу перешкоджає поверненню коштів на банківський рахунок до повного погашення такого боргу відповідно до пп. 43.1- 43.2 ст. 43 ПК України. Розрахунок 3% річних вважає завищеним, що за розрахунками відповідача-1 становить 1.179,17 грн, а не 1.184,22 грн. Вимога про майбутні інфляційні втрати є необґрунтованою, оскільки не визначено їх суму, період, формулу та помісячні індекси; крім того, ч. 10 ст. 238 ГПК України передбачає можливість такого нарахування лише щодо процентів або пені.

13.08.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив відповідача-1, в якій позивач просить суд залишити відзив ГУ ДПС у м. Києві, поданий 12.08.2026, без розгляду на підставі ст. 118 ГПК України, як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку без клопотання про його поновлення. Позивач зазначає, що факт примусового списання 343.046,57 грн відповідач-1 не заперечує, однак не доводить наявності правової підстави для списання саме цієї суми. Рішення суду від 20.04.2026 у справі № 320/45581/25 визначало до стягнення лише 119 340,00 грн, тоді як фактично 19- 20.05.2026 з рахунків позивача списано 343.046,57 грн, тобто на 223 706,57 грн більше. На момент списання рішення від 20.04.2026 не набрало законної сили, оскільки було оскаржене в апеляційному порядку. Саме по собі таке рішення не підтверджує право на його примусове виконання до набрання ним законної сили. Наявність іншого податкового боргу не є достатньою підставою для списання та збереження спірних коштів. Відповідач-1 не зазначив, на підставі якого конкретного рішення, документа чи норми права було списано кожну суму та в рахунок якого саме зобов`язання. Надані відповідачем-1 розрахунки податкового боргу станом на 03.08.2026 не містять повної хронології руху коштів і не встановлюють зв`язку між конкретними нарахуваннями та спірними списаннями 19- 20.05.2026. Стаття 43 ПК України не підлягає застосуванню, оскільки позивач не просить повернути помилково чи надміру сплачені податки. Йдеться про повернення коштів, примусово списаних без належної правової підстави, на підставі ст. 1212 ЦК України. Наявність податкового боргу не легалізує постфактум незаконне або надмірне списання та не звільняє податковий орган від обов`язку довести правову підставу конкретного стягнення. Для застосування ст. 1212 ЦК України позивач довів факт вибуття коштів і їх зарахування до бюджету, тоді як відповідач-1, заперечуючи проти позову, не довів належної правової підстави для набуття та збереження всієї суми 343.046,57 грн. Щодо 3% річних зазначає, що у разі встановлення безпідставності набуття коштів обов`язок їх повернення є грошовим зобов`язанням, тому позивач вважає можливим застосування ст. 625 ЦК України. Окремі зауваження щодо дат списання можуть впливати лише на правильність розрахунку, але не виключають право на 3% річних. Вимога про нарахування 3% річних до моменту виконання рішення також обґрунтовується ч. 10 ст. 238 ГПК України.

Судом встановлено, що відповідно до ухвали суду відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву до 11.08.2026 включно. Відзив на позовну заяву відповідач-1 подав 12.08.2026, тобто з пропуском встановленого судом процесуального строку на один день.

Позивач заперечує проти прийняття відзиву, посилаючись на положення статті 118 Господарського процесуального кодексу України та зазначаючи, що відповідач не подав заяви про поновлення пропущеного процесуального строку.

Оцінюючи наведені заперечення, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно частини п`ятої статті 119 Господарського процесуального кодексу України пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

При вирішенні питання щодо процесуальних наслідків подання відповідачем відзиву суд має враховувати не лише формальний факт спливу визначеного строку, а й конкретні обставини такого пропуску, характер процесуальної дії, тривалість пропущеного строку, наслідки такого пропуску для інших учасників справи, а також необхідність забезпечення принципів змагальності та рівності учасників судового процесу.

У даному випадку строк на подання відзиву пропущено відповідачем лише на один день. При цьому відзив фактично подано невідкладно після спливу встановленого строку, а його подання не спричинило істотного затягування розгляду справи, не позбавило позивача можливості ознайомитися з доводами відповідача та надати на них відповідь і саме по собі не створило для позивача будь-яких процесуальних перешкод у реалізації належних йому прав.

За таких обставин залишення відзиву без розгляду лише з формальних підстав одноденного пропуску строку призвело б до фактичного позбавлення відповідача можливості викласти свою позицію щодо заявлених позовних вимог, незважаючи на те, що відповідний процесуальний документ подано практично одразу після закінчення строку.

Суд також враховує, що положення статті 118 Господарського процесуального кодексу України встановлюють загальний процесуальний наслідок пропуску строку, тоді як стаття 119 Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість усунення такого наслідку шляхом поновлення пропущеного строку за наявності відповідних підстав. При цьому процесуальні норми мають застосовуватися з урахуванням завдання господарського судочинства, яким, відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, є, зокрема, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів.

З огляду на мінімальну тривалість пропуску процесуального строку - один день, відсутність встановлених судом негативних наслідків такого пропуску для позивача, своєчасність фактичного вчинення відповідачем відповідної процесуальної дії після спливу строку, а також необхідність забезпечення відповідачу реальної можливості викласти свої заперечення проти позову, суд вважає за необхідне прийняти поданий відповідачем відзив до розгляду.

При цьому суд бере до уваги, що метою встановлення процесуальних строків є забезпечення належної організації судового провадження, а не створення надмірних процесуальних перешкод для реалізації учасниками справи права на судовий захист. У конкретних обставинах цієї справи наслідок у вигляді залишення відзиву без розгляду не відповідав би характеру допущеного порушення, оскільки пропуск строку становить лише один день і не призвів до порушення процесуальних прав іншої сторони.

Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин суд дійшов висновку про можливість прийняття відзиву відповідача до розгляду та врахування викладених у ньому доводів і заперечень під час вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дане рішення ухвалено з перевищенням строку встановленого наведеною вище нормою, проте у розумний строк, у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у справі № 820/45581/25 адміністративний позов Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмарна Кухня» задоволено частково; стягнуто кошти платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмарна Кухня» (код ЄДРПОУ 45332022) податковий борг, у розмірі 119.340,00 грн. з усіх рахунків відкритих у банках, що обслуговують такого платника та за рахунок готівки; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач вказує, що 19.05.2026 та 20.05.2026 з його рахунків було списано загалом 343.046,57 грн, зокрема:

19.05.2026:

6.586,88 грн - АТ «Акцент-Банк»;

189,49 грн - АТ «Універсал Банк»;

36.110,87 грн - ТОВ «НоваПей»;

36,71 грн - АТ «Приватбанк»;

119.340,00 грн - АТ «Пеерший український міжнародний банк»;

119.340,00 грн - АТ «АБ «Радабанк».

20.05.2026:

58.599,50 грн - ТОВ «НоваПей»;

2.843,12 грн - АТ «Приватбанк».

З матеріалів справи вбачається, що 20.05.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю «Хмарна Кухня» подано до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у справі № 820/45581/25.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду № 320/45581/25 від 08.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмарна Кухня» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 залишено без руху; надано апелянту строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду № 320/45581/25 від 24.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Хмарна Кухня» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у справі № 320/45581/25.

Спір виник внаслідок того, що оскільки рішення адміністративного суду не набрало законної сили відповідач-1 не мав правових підстав вчиняти будь-які дій, спрямованих на виконання такого рішення, у тому числі здійснювати стягнення коштів та обліковувати суми як узгоджений податковий борг, тобто кошти списано за відсутності належної правової підстави та є безпідставно набутими, а отже підлягають поверненню позивачу з державного бюджету на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Також позивач вважає, що у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України є підстави для стягнення 1.184,22 грн 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Щодо належності відповідача-2 - Державної казначейської служби України до суб`єктного складу учасників.

Предметом спору є не правомірність визначення податкового боргу, а повернення до Державного бюджету України коштів, які, за твердженням позивача, були безпідставно списані з його рахунків та зараховані до бюджету. У зв`язку з цим обов`язок відповідача-2 щодо казначейського обслуговування таких коштів та їх подальшого повернення є безпосередньо пов`язаним із предметом спору.

Крім того, доводи відповідача-2 про те, що він не є належним відповідачем у цій справі, не узгоджуються із судовою практикою щодо виконання рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України. Верховний Суд зазначає, що територіальний орган Державної казначейської служби є органом, через який здійснюється повернення або стягнення коштів з бюджету, а тому його участь у відповідних правовідносинах безпосередньо пов`язана з виконанням судового рішення. Зокрема, у практиці Верховного Суду наголошено, що Казначейська служба є органом, який відповідно до законодавства здійснює повернення коштів з державного бюджету, а держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади.

При цьому сама по собі обставина, що Казначейство не приймало рішення про визначення податкового боргу чи не ініціювало його стягнення, не виключає його участі як відповідача у спорі про стягнення коштів саме з Державного бюджету України. У господарській практиці Верховного Суду розглядалися справи про стягнення коштів з Державного бюджету України за участю Державної казначейської служби України як відповідача, а виконання рішень про стягнення коштів з державного бюджету здійснюється саме органами Казначейства (постанови Об`єднаної Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 914/1748/17, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Отже, посилання відповідача-2 на те, що він не вчиняв первинних дій щодо стягнення коштів, саме по собі не свідчить про його неналежність як відповідача у спорі, предметом якого є повернення коштів за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Оскільки рішення про стягнення з позивача податкового боргу у справі № 820/45581/25 ухвалено 20.04.2026, то останнім днем для подачі апеляційної скарги на таке рішення є 20.05.2026.

З викладеного вбачається, що позивач подавши 20.05.2026 апеляційну скаргу звернувся у встановлений законодавством строк.

Отже, на момент здійснення спірного списання коштів (19.05.2026 та 20.05.2026) рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у справі № 320/45581/25 не мало статусу такого, що набрало законної сили, а отже не підлягало виконанню.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведеної норми вбачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Вирішуючи питання про розмір коштів, які підлягають поверненню, суд виходить не лише з факту списання коштів з банківських рахунків позивача, але й з необхідності встановлення правового та фактичного зв`язку кожного спірного платежу з виконанням саме рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у справі № 320/45581/25.

З наданих суду банківських виписок та платіжних інструкцій вбачається, що частина коштів в загальному розмірі 248.146,71 грн була списана із зазначенням у платіжних документах посилання на рішення у справі № 320/45581/25, як то

19.05.2026 в сумі 6.586,88 грн;

19.05.2026 в сумі 36,71 грн;

19.05.2026 в сумі 119.340,00 грн;

19.05.2026 в сумі 119.340,00 грн;

20.05.2026 в сумі 2.843,12 грн.

Таким чином, щодо відповідної суми існує безпосередній документально підтверджений зв`язок між її списанням та виконанням рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у справі № 320/45581/25.

За таких обставин суд доходить висновку, що в частині 248.146,71 грн позивач довів сукупність обставин, необхідних для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, а саме факт вибуття коштів із його майнової сфери, їх отримання державою та відсутність належної правової підстави для такого набуття на момент списання.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення 248.146,71 грн безпідставно набутих коштів обґрунтовані та підлягають задоволенню.

За результатами дослідження наданих доказів судом не встановлено належного та достатнього документального підтвердження того, що грошові кошти у розмірі 94.899,86 грн були списані саме на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у справі № 320/45581/25.

Сам факт списання відповідних коштів з банківських рахунків позивача не є достатнім доказом того, що такі кошти були отримані державою саме на виконання зазначеного судового рішення.

Позивачем не надано суду належних доказів, які б дозволили однозначно встановити призначення зазначеного списання, його правову підставу та безпосередній зв`язок саме з рішенням від 20.04.2026 у справі № 320/45581/25.

Таким чином, за відсутності належних та допустимих доказів того, що 94.899,86 грн були набуті державою саме на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 у справі № 320/45581/25, позовні вимоги в цій частині є недоведеними, а отже задоволенню не підлягають.

Окрім цього, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 1.184,22 грн 3% річних, які нараховані на суму 343.046,57 грн за період з 19.05.2026 по 29.06.2026.

Правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, також річних та інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є усталеною в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9544/19, положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошових коштів підлягають нарахуванню 3% річних та інфляційні втрати відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд не погоджується з визначеним позивачем початком періоду прострочення виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих коштів з 19.05.2026.

Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на те, що кошти відповідачем набуто безпідставно в сумі 245.303,59 грн 19.05.2026 та в сумі 2.843,12 грн 20.05.2026 початком періоду прострочення має бути 20.05.2026 та відповідно 21.05.2026 (дана позиція узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість та задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 835,99 грн 3% річних. В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних слід відмовити, оскільки позивачем невірно визначено початок прострочення.

Позивач просить в резолютивній частині рішення зазначити про стягнення 3% річних та інфляційних втрат до моменту повного виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України проценти річних сплачуються за весь час прострочення.

Отже, 3% річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення платежу, а день часткової/повної оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися нарахування.

З огляду на викладене, вимога позивача про зазначення в резолютивній частині рішення про стягнення 3% річних до моменту повного виконання рішення суду є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Водночас суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про нарахування інфляційних втрат до моменту повного виконання рішення суду, оскільки ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість зазначення в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, тоді як можливість визначення в резолютивній частині рішення про подальше нарахування інфляційних втрат до моменту його повного виконання зазначеною нормою не передбачена.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмарна Кухня» є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача-1 на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмарна Кухня» (01014, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, 43, офіс 5; код ЄДРПОУ 45332022) 248.146 (двісті сорок вісім тисяч сто сорок шість) грн. 71 коп. безпідставно набутих коштів, 835 (вісімсот тридцять п`ять) грн. 99 коп. 3% річних.

Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення нарахувати 3% річних за формулою: С х 3 х Д : 365 або 366 (в залежності від кількості днів у році за спірний період) : 100 (С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення) на суму боргу 248.146,71 грн за період з 30.06.2026 до моменту виконання рішення суду (день оплати не включається до періоду нарахування).

Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткового виконання рішення щодо стягнення безпідставно набутих коштів, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості, за наведеною вище формулою.

3. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмарна Кухня» (01014, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, 43, офіс 5; код ЄДРПОУ 45332022) 3.734 (три тисячі сімсот тридцять чотири) грн. 74 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В.Сівакова