Постановление суда № 140382825, 05.10.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/4259/25

Провадження № 2/496/1754/26

У Х В А Л А

05 жовтня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Пасечник М.Л.

за участю секретаря - Кабанової К.С.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Біляївська державна нотаріальна контора Одеської області, про визнання заповіту недійсним, визнання недійсними договорів дарування, визнання об`єктів нерухомості такими, що входять до складу спадщини,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Біляївська державна нотаріальна контора Одеської області про визнання заповіту недійсним, визнання недійсними договорів дарування, визнання об`єктів нерухомості такими, що входять до складу спадщини.

Від позивача ОСОБА_2 через канцелярію суду надійшла заява, в якій вона просить забезпечити позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «про визнання заповіту недійсним, визнання недійсним договорів дарування, визнання об`єктів нерухомості такими, що входять до складу спадщини» у цивільній справі № 496/4259/25, провадження № 2/496/2814/25. Накласти арешт на нерухоме майно, яке зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_3 , а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею (га): 0,25 для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 5121084800:02:003:0374, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства (ОСГ) площею (га): 0.075, кадастровий номер 5121084800:02:003:0375, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку (пай) № НОМЕР_1 , площа (га): 3.5049, кадастровий номер 5121084800:01:002:0109, розташована на території Троїцької ОТГ; земельну ділянку (пай) № НОМЕР_2 , площа (га): 3.5047, кадастровий номер 5121084800:01:002:0934, розташована на території Троїцької ОТГ. Заборонити відповідачці ОСОБА_3 та будь-яким іншим фізичним чи юридичним особам вчиняти будь-які дії щодо господарського використання, обробітку, збору врожаю, а також вчиняти дії щодо передачі в оренду, суборенду , емфітевзис, заставу або користування третім особам вищевказаних земельних ділянок та земельних часток (паїв). Заборонити будь-яким фізичним та юридичним особам (орендарям, фермерським господарствам, агропідприємствам) здійснювати будь-які виплати орендної плати (як у грошовій, так і в натуральній формі - зерном, майном тощо) на користь відповідачки ОСОБА_3 за користування зазначеними земельними ділянками та паями до набрання законної сили рішенням суду у цій справі. Заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам, нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії ( реєстрацію права власності, відчуження, поділу, об`єднання, переоформлення) щодо всього вищевказаного нерухомого майна.

В обґрунтування заяви, крім іншого, зазначено, що у провадженні Біляївського районного суду Одеської області знаходиться вказана цивільна справа. Спір стосується права власності на житловий будинок, земельну ділянку для його обслуговування, земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства (ОСГ) та дві земельні частки (паї). На підставі оскаржуваних документів, відповідачка вже отримала свідоцтва про право на спадщину та оформила на себе право власності, про що свідчать відомості з державного реєстру речових прав.

На даний час відносно дій Відповідачки та посадових осіб, що посвідчували документи, правоохоронними органами відкрито кримінальне провадження: 12026162250000319 від 01.04.2026 року, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланкових документів, їх збут чи використання). У вказаному кримінальному провадженні доньку позивача ОСОБА_4 , офіційно визнано потерпілою від злочину. Відповідачка поводиться недобросовісно, агресивно та користуючись моїм тяжким фізичним станом (перебування на тривалому лікуванні після перелому шийки стегна), вчиняє активні дії щодо користування та розпорядження спірним майном. Існує реальна та обґрунтована загроза того, що відповідачка, усвідомлюючи неминучість скасування її прав у судовому порядку, може терміново відчужити нерухомість третім особам або укласти довгострокові договори оренди земельних паїв, наперед отримавши орендну плату в авансовому порядку. Явна недобросовісність та протиправність дій відповідачки, підтверджується офіційними письмовими матеріалами, які є в розпорядженні заявника. Зокрема, у листі/поясненнях наданих правоохоронним органом від 03.04.2025 року № 61/4033, відповідачка офіційно стверджує, - що земельна ділянка належить покійної матері та наразі вони всі входять в спадщину, земельна ділянка офіційно не розподілена між спадкоємцями і ніяких дій щодо його привласнення вона не вчиняла. Разом з тим, як стало відомо згодом, відповідачка навмисно приховала від правоохоронних органів та від позивача той факт, що ще у 2023 році вона оформила на себе свідоцтва про право на спадщину та отримала витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказане свідчить про свідоме і навмисне введення в оману органів поліції та суду з метою приховування майна від законного розподілу, а також підтверджує реальну загрозу того, що відповідачка може так само приховано відчужити майно третім особам у будь-який момент.

Крім того, звертає увагу суду на вкрай суперечливу та недобросовісну поведінку не тільки Відповідачки а також іншого родича - рідного брата ОСОБА_5 , якому нотаріусом було відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини, з приводу наявності заповіту та рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх прав, але майже за 5 років до суду він так і не звернувся, внаслідок чого він юридично втратив право на спадкування. Проте, як вбачається з матеріалів поліції, ОСОБА_5 , вважає себе спадкоємцем, як мені відомо користується земельними ділянками, а відповідачка у своїх поясненнях підігрує цьому, створюючи фіктивну видимість триваючого розділу майна. Додатковим підтвердженням умисного приховування відповідачкою реального правового статусу нерухомого майна є стан розрахунків за комунальні послуги. Станом на 2026 рік (протягом 10 років), відповідачка умисно не вчинила жодних дій щодо переоформлення особових рахунків на постачання та розподіл природного газу. Квитанції на оплату газопостачання досі виписуються на ім`я померлої матері - ОСОБА_6 , що підтверджується доданими копіями квитанцій. Це свідчить про те, що відповідачка роками свідомо створювала для інших членів родини та комунальних служб фіктивну видимість того, що майно належить матері, приховуючи факт одноосібного володіння. Така прихована та непослідовна поведінка відповідачки в сукупності з її суперечливими поясненнями поліції дає обґрунтовані підстави вважати, що вона може так само таємно відчужити спірне майно третім особам під час судового розгляду.

В свою чергу, адвокат Полілова С.І., діючи в інтересах ОСОБА_3 , через систему «Електронний суд» 05.10.2026 року надіслала заперечення, в яких просила у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування поданих заперечень представник відповідача зазначила, що порушення ч.2 ст. 95 ЦПК України додані до заяви письмові докази належним чином не засвідчені. Крім того, згідно з ч.9 ст.43 ЦПК України якщо позов, апеляційна, касаційна скарга подані до суду в електронній формі, позивач, особа, яка подала скаргу, мають подавати до суду заяви по суті справи, клопотання та письмові докази виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде надано дозвіл на їх подання в паперовій формі. Позовна заява у даній справі підписана та подана представником позивача адвокатом Івановою Г.С. 11.07.2025 року через Електронний суд. Отже, заява про забезпечення позову повинна подаватися виключно в електронної формі. Відповідно до ч.2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За усталеною судовою практикою обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів. Тобто, це підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. Позивач стверджує, що «існує реальна та обґрунтована загроза того, що відповідачка … може терміново відчужити нерухомість тертім особам або укласти довгострокові договори оренди земельних паїв, наперед отримавши орендну плату в авансовому порядку». На підтвердження заявниця наводить лист ОРУП №2 ГУНП в Одеській області від 03.04.2025 року № 61/4033, також наголошує, що «… Відповідачка у 2023 році … оформила на себе свідоцтва про право на спадщину та отримала витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (надалі - ДРРП). Заявницею надано інформаційні довідки з ДРРП, сформовані 19.03.2026 року. Також вона вважає, що рідний брат сторін у справі - ОСОБА_5 вважає себе спадкоємцем, але не звернувся до суду за захистом нібито порушених прав. На додаток вона зазначає, що відповідач станом на 2026 рік не здійснила переоформлення особового рахунку на постачання та розподіл природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , з померлої ОСОБА_6 та надає рахунки Нафтогаз та Одесагаз за січень, лютий та червень 2026 року. Отже, доказів, які б вказували на вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію спірного майна, не має. Наведені лише припущення про наявність потенційної можливість реалізації майна. Але таки необґрунтовані припущення не є достатньою підставою вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання судового рішення та не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову. Будь-яких доказів на підтвердження необхідності накладати арешт на спірне майно не додано. Так, за листом ОРУП №2 ГУНП в Одеській області від 03.04.2025 року №61/4033 вбачається, що «… ОСОБА_4 користуватися земельною ділянкою ніхто не забороняє». Як підтверджується матеріалами справи та як вбачається з Інформації з ДРРП, виготовленої 19.02.2026 року на замовлення ОСОБА_4 , відповідачу житловий будинок та земельна ділянка, кадастровий номер 5121084800:02:003:0374, за адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві власності на підставі договорів дарування від 20.09.2016 року, а земельні ділянки за кадастровими номерами 5121084800:02:003:0375 ( АДРЕСА_1 ), 5121084800:01:002:0109 (Троїцька с/р), 5121084800:01:002:0934 (Троїцька с/р) отримані у спадщину за заповітом. При цьому свідоцтва про право на спадщину за заповітом видані 02.05.2023 року на 5/6 часток цих земельних ділянок.

Тобто, земельні ділянки, отримані у спадщину, є спільною частковою власністю відповідача та в силу положень ст.ст.357, 358 ЦК України відповідач не має об`єктивної можливості будь-яким чином розпорядитися цим майном без згоди всіх співвласників. Тому твердження, що відповідач у 2023 році оформила спадщину на себе є хибним. Слід звернути увагу, на те, що договори дарування укладені ще 20.09.2016 року, свідоцтва про право на спадщину отримані відповідачем 02.05.2023 року, дана справа знаходиться на розгляді суду з липня 2025 року та тривалий час нічого не змінилося, відповідач ніяким чином майном не розпоряджується та відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що вона має намір це зробити. Також під час розгляду заяви необхідно врахувати, що позивач у спадщину до цього часу не вступила та тягар утримання майна (витрати на утримання, збереження, обробку, сплати податків, зборів (обов`язкових платежів) повністю несе відповідач всупереч положенням ст.360 ЦК України. Рідний брат сторін у справі - ОСОБА_5 . 02.10.2026 року був допитаний у судовому засідання в якості свідка та, між іншим, підтвердив, що він не вважає себе спадкоємцем померлої матері - ОСОБА_6 . Слід звернути увагу на те, що вимога про заборону відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо господарського використання, обробки тощо, поперше, жодним чином не обґрунтована, не вказано, яким чином обраний спосіб забезпечення позову є співмірним з позовними вимогами, а по-друге, така заборона може призвести до погіршення стану будинку та земельних ділянок, що очевидно порушить права та інтереси відповідача. Це пряме порушення права власності та може призвести до незворотних наслідків. На дотримання збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору неодноразово наголошував ВС (зокрема, постанова ВП ВС від 15.09.2020 року в справі №753/22860/17). Вимога про заборону будь-яким особам здійснювати будь-які виплати орендної плати на користь відповідача також необґрунтована, оскільки не доведено, що якесь майно, яке є предметом розгляду даної справи, знаходиться у користуванні третіх осіб. Твердження про непереоформлення особового рахунку на постачання та розподіл природного газу також є неспроможним, оскільки, як вказувалось вище, будинок в АДРЕСА_1 , належить відповідачу на праві власності на підставі договору дарування та питання переоформлення особового рахунку в газопостачальної компанії є особистим питанням власника та не є предмету спору.

В цілому, аналіз доводів Позивача свідчить про зловживання процесуальними правами (з урахуванням подання аналогічної необґрунтованої заяви від 05.03.2026 року) та намаганням спотворити фактичні обставини справи.

За ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України - суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У відповідності до п.3 ч.1 ст. 152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Відповідно до ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Згідно з п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому, під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Захід забезпечення позову є хоча і тимчасовим, але суттєвим обмеженням прав певних осіб, яке застосовується наперед, до визнання особи, якої стосується захід забезпечення, відповідальною за порушення прав заявника та до встановлення судом дійсної наявності порушення права заявника. Тому захід забезпечення позову має бути найменш обтяжливим, і крім його співмірності має бути дійсно необхідним і таким, що є єдиною найбільш доцільною можливістю запобігти неможливості виконання рішення про задоволення позову

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.

Таким чином, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, та доводи заяви про забезпечення позову. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Так, дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, тому доводи позивача в цій частині є необґрунтованими та базуються лише на припущеннях.

Стороною позивача не надано жодних доказів, якими б підтверджувалась реальна загроза неможливості виконання судового рішення в майбутньому, доводи позивача ґрунтуються виключно на його сумнівах щодо можливої поведінки відповідача в частині відчуження спірного майна, та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду.

Тобто, у заяві наведені лише припущення позивача щодо ймовірності відчуження відповідачем спірного майна, на підтвердження вказаних обставин жодних доказів не надано (оголошення про продаж майна, листування, тощо).

Викладені в заяві мотиви не дають підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Позивач звертає увагу суду на вкрай суперечливу та недобросовісну поведінку відповідача, однак судом такої наразі не встановлено.

Разом з цим, вимога про заборону відповідачу та третім особам користуватися будинком, проводити сільськогосподарські роботи на земельних паях, які є предметом судового спору, взагалі жодним чином не обґрунтована.

Крім того, відповідно до п.6 ч.1 ст.151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Частиною 1 ст. 154 ЦПК України передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Заявник має зазначити в заяві про забезпечення позову пропозицію щодо зустрічного забезпечення, зокрема, щодо розміру грошової суми, яку він може внести на депозитний рахунок суду. Дана пропозиція враховується судом при визначенні остаточного розміру зустрічного забезпечення. У разі якщо позивач не має можливості внести відповідну суму, він має повідомити суду поважні причини відсутності такої можливості.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову не містить належного обґрунтування з посиланням на докази необхідності забезпечити позов саме в обраний спосіб та розмірі, а отже задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.149-154, 353 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання через Біляївський районний суд Одеської області апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її складення.

Повний текст ухвали виготовлено 05.10.2026 року.

Суддя М.Л. Пасечник