Решение № 140363621, 05.10.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/3888/26

Провадження 2/465/3898/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05.10.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Гулієвої М. І.,

за участі секретаря судових засідань Паньковецької Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 10.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСКРЕДИТ" та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про надання кредиту №4047600, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 5000,00 грн., строком до 05.05.2021 із сплатою відсотків за користування кредитом. Вказує, що договором визначено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, у тому числі сплати заборгованості. Якщо позичальник виконає зобов`язання/сплатить заборгованість за договором до кінцевої дати виконання договору, договір припиняє дію у дату повернення/погашення кредиту. Відповідач не виконував своїх обов`язків за кредитним договором, через що виникла заборгованість у розмірі 32765,00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 5000,00 грн. та заборгованості за відсотками - 27 765,00 грн. 29.10.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСКРЕДИТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЯ КАПІТАЛ" було укладено договір факторингу №29/10-2025, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСКРЕДИТ" відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЯ КАПІТАЛ" право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором, укладеним з відповідачем. 31.10.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЯ КАПІТАЛ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС" було укладено Договір факторингу №ДФ-31102025, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЯ КАПІТАЛ" відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС" право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором, укладеним з відповідачем. Зважаючи на те, що відповідач має непогашену заборгованість за кредитним договором, позивач як правонаступник змушений звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 32 765,00 грн.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 13.05.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

У поданому відзиві на позовну заяву представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що відповідач не визнає позивача належною стороною цієї справи, у свою чергу позивач не довів того факту, що він набув права вимоги до відповідача, і це є окремою самостійною підставою відмови у позові. Наданим кредитним договором чітко визначена загальна вартість кредиту (враховуючи тіло та відсотки) як в лояльний, так і в загальний період, і нарахування не можуть перевищувати ці суми. Така ситуація свідчить про двозначність кредитного договору. Нарахована позивачем сума по відсотках не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Таким чином, сума заборгованості за відсотками в рази перевищує суму заборгованості за кредитом. Враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума прострочених платежів процентах не є співрозмірною сумі заявленої заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором, оскільки суперечить ч.3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦПК України, принципам розумності та добросовісності, а відтак є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів за користування кредитними коштами. Позивач не надав суду жодних доказів, які підтверджують факт поєднання одноразового ідентифікатора, яким відповідач нібито підписав спірний договір кредиту, з підписаними за його допомогою даними. Зокрема, позивач не надав належних доказів того, що відповідач певним чином ідентифікувався в інформаційно-комунікаційній системі позивача і залишив там свої контактні дані, а потім отримав вказаний у документах одноразовий ідентифікатор за цими контактними даними. Позивачем разом з позовною заявою не було надано жодного належного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірах, що передбачені кредитним договором, а відповідач ці кошти отримав.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що позивачем надано належні та допустимі докази набуття права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4047600 від 10.10.2020. Позивачем надано детальний (щоденний) розрахунок заборгованості за договором про надання кредиту № 4047600 від 10.10.2020, що сформований ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ" та міститься у матеріалах справи. Під час розрахунку заборгованості враховано всі платежі, здійснені відповідачем у рахунок погашення кредитної заборгованості. Положення договору підтверджують добровільність укладення правочину, належне інформування позичальника та дотримання кредитодавцем вимог законодавства при наданні фінансової послуги. В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач надав суду документи, щодо надання кредитних коштів позичальнику, а саме: кредитний договір, який містить підписи обох сторін і в кредитних правовідносинах є первинним бухгалтерським документом, деталізований розрахунок заборгованості за кредитним договором та довідку від ТОВ "ФК «ЕЛАЄНС" від 02.11.2024, в якій виснується, про успішність проведення платежу.

У чергове судове засідання позивач явку уповноваженого представника не забезпечив, натомість у прохальній частині зазначеного позову просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника та у випадку неявки в судове засідання відповідача ухвалити заочне рішення.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, в матеріалах справи міститься заява представника відповідача про проведення судового засідання за відсутності сторони відповідача, в задоволенні позовних вимог просить відмовити.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе справу розглядати у відсутності сторін та відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 10.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСКРЕДИТ" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту №4047600, відповідно до п.1.2. якого кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов"язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов договору.

За умовами договору, сума кредиту становить 5000,00 грн., кредит надається в безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника, за договором позичальник сплачує кредитодавцю суму кредиту та проценти за користування кредитом, неустойку, яка може нараховуватися у випадку порушення позичальником умов цього договору, а також комісії банків - емітентів платіжних карт, які використовує позичальник, строк дії договору до кінцевої дати виконання договору 05.05.2021.

З договору вбачається, що такий підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором PS4047600.

П.7.9. договору визначено, що сторони погодили, що договір укладається виключно у письмовій формі у вигляді електронного документа на сайті кредитодавця, згідно зі ст.207, 639 ЦК України та застосування норм Закону України "Про електронну комерцію".

Сторони підтверджують, що даний електронний договір (договір, укладений у вигляді електронного документа), всі додатки до нього, додаткові угоди мають таку саму юридичну силу для сторін, як документи складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами сторін, тобто є вчиненими виключно у письмовій формі в порядку, встановленому Законом України "Про електронну комерцію" (п.7.3. договору).

За правилом ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Матеріали справи свідчать про те, що у даному випадку кредитний договір був укладений в електронній формі.

Законом України "Про електронну комерцію" на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів у мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Відповідно до положень цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

За правилом ч.8 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію", у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що укладення договорів в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Зважаючи на вищезазначені норми закону, суд вважає встановленим, що договір про надання кредиту №4047600 від 10.10.2020, згідно якого відповідачу надано кредит в розмірі 5000,00 грн., укладений сторонами у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 (провадження № 61-232св23) зазначено, що кредитний договір, укладений в електронній формі через інформаційно- телекомунікаційну систему кредитодавця з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, є дійсним та рівнозначним договору в письмовій формі. Для підтвердження укладення такого договору достатньо доказів проходження позичальником процедури ідентифікації (надання паспортних даних, ІПН, телефону, email) та підписання договору шляхом введення одноразового ідентифікатора.

У справі № 234/7298/20, що переглядалась КЦС ВС, суд установив, що договір сторони уклали в електронному вигляді, зі застосуванням електронного підпису. При цьому позивач через особистий кабінет на вебсайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору. На думку КЦС ВС, встановивши, що без здійснення вказаних дій позивачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суди дійшли обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.

У постанові від 01.07.2024 у справі № 638/161/22 ВС погодився із тим, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, які стосуються підписання кредитного договору.

Ч.3 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Відповідачем не надано будь - які докази, які обгрунтовують його заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву, зокрема, відсутні дані про те, що номер мобільного телефону, вказаний в реквізитах сторін договору, належать іншій особі, а не відповідачу, відсутні дані того, що підписання кредитного договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором PS4047600 виконано іншою особою, а не відповідачем у справі. Відсутні докази докази протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, які стосуються підписання кредитного договору.

Суд вважає, що для укладення відповідного договору в електронній формі, саме відповідачем були вчинені відповідні покрокові дії на сайті первинного кредитора, зокрема, в інформаційно - комунікаційній системі.

Відтак, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Електронний підпис, призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, та накладається за допомогою особистого ключа і перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Оскільки кредитний договір укладений шляхом накладення електронного підпису відповідача, який ідентифікує його особу, він вважається укладеним, зокрема, відповідачем у справі.

Крім того, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором PS4047600 відповідачем підписано додаток №1 до договору №4047600 - графік платежів по кредитному договору, паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію про основні умови кредитування, з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтованої реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту.

Всі перелічені вище документи в своїй сукупності дають підстави вважати, що саме відповідач був ініціатором укладення відповідного кредитного договору, з метою отримання грошових коштів для власних потреб, а без вчинення відповідачем активних дій у відповідній електронній системі первинного кредитора договір не був би укладений.

З урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року в справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), від 4 грудня 2023 року в справі № 212/10457/21 (провадження 61-6066св23).

Верховний Суд у постанові від 7 жовтня 2020 року під час розгляду справи №127/33824/19 зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

На підтвердження надання 10.10.2020 відповідачу кредитних коштів у розмірі 5000,00 грн. по кредитному договору надано довідку від 02.11.2024 за підписом директора ТОВ "ФК "Елаєнс" Вороніна А.В.

З довідки вбачається, що 10.10.2020 в системі FONDY здійснено переказ коштів в розмірі 5000,00 грн. на карту № НОМЕР_1 .

Суд вважає встановленим, що кредитором у повному обсязі виконано умови кредитного договору та надано відповідачу кредитні кошти в сумі 5000,00 грн., що безпосередньо підтверджено долученими до позовної заяви документами.

29.10.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСКРЕДИТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЯ КАПІТАЛ" було укладено договір факторингу №29/10-2025, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСКРЕДИТ" відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЯ КАПІТАЛ" право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором, укладеним з відповідачем.

Відповідно до даних витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №АК-29/10-2025 від 29.10.2025 до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЯ КАПІТАЛ" від Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСКРЕДИТ" перейшло право вимоги і до відповідача за кредитним договором №4047600 від 10.10.2020 на суму 32765,00 грн., яка складається з заборговаості за тілом кредиту - 5000,00 грн., заборгованості за відсотками - 27 765,00 грн.

31.10.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЯ КАПІТАЛ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС" було укладено Договір факторингу №ДФ-31102025, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЯ КАПІТАЛ" відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС" право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором, укладеним з відповідачем.

Відповідно до даних витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № ДФ-31102025 від 31.10.2025 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС" від Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕКВОЯ КАПІТАЛ" перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №4047600 від 10.10.2020 на суму 32765,00 грн., яка складається з заборговаості за тілом кредиту - 5000,00 грн., заборгованості за відсотками - 27 765,00 грн.

Згідно з ч.1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Судом встановлено, що п.2.1.7. кредитного договору передбачено право кредитодавця укладати з будь - якою третьою особою договір відступлення/купівлі-продажу права вимоги та/або інші договори, пов"язані з наданням послуг з виконання зобов"язань/сплати заборгованості за договором без згоди позичальника.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

До позовної заяви долучені відповідні копії документів, які свідчать про передачу прав вимоги за відповідним кредитним договором.

Таким чином, позивач у справі є новим кредитором, так як набув право вимоги до відповідача за кредитним договором, на підставі долучених до матеріалів справи доказів, які відповідачем не спростовані, а тому вправі вимагати погашення відповідачем заборгованості згідно договору.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження №12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт-фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор-банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник-набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року в справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), згідно яких у разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Доводи представника відповідача про недоведеність переходу права вимоги до позивача судом до уваги не беруться, оскільки перехід права вимоги за кожним із договорів факторингу підтверджується витягами з реєстрів боржників, підписаними уповноваженими особами сторін відповідних договорів, які містять прізвище, ім`я, по батькові та РНОКПП відповідача, номер і дату кредитного договору та розмір заборгованості, а також платіжними інструкціями про оплату ціни відступлення з посиланням на відповідні договори факторингу та реєстри прав вимог. Договори факторингу відповідачем не оспорено, недійсними не визнано, а відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до розрахунку заборгованості, загальна заборгованість відповідача за кредитним договором №4047600 від 10.10.2020 становить 32765,00 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5000,00 грн., та заборгованості за відсотками в розмірі 27 765,00 грн.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Так, ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження №14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну сплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Оскільки кредитним договором №4047600 від 10.10.2020 визначено, що строк дії договору до 05.05.2021, суд вважає, що визначені умовами договору проценти за користування кредитом можуть бути нараховані лише в межах строку кредитування. Після закінчення строку кредитування кредитор має право на застосування відповідальності за невиконання грошового зобов`язання в порядку, визначеному ч. 2 статті 625 ЦК України, проте таких вимог позивачем заявлено не було.

Згідно з п. 1.7.2 договору у випадку використання позичальником лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту та сплаті процентів за користування кредитом протягом 30 календарних днів з 10.10.2020 до 06.11.2020 включно, процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,53%.

Згідно з п. 1.7.3 договору при використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають 1,70% за один день користування кредитом у базовий період з 10.10.2020 до 06.11.2020 включно та 3% за один день користування кредитом у спеціальний період з 07.11.2020 до 05.05.2021 включно.

Пунктом 2.4.2. договору передбачено обов`язок позичальника виконувати зобов`язання належним чином: згідно з умовами договору та відповідно до графіку платежів сплачувати основну суму кредиту та проценти за користування кредитом.

Згідно з п.4.7. договору кредит вважається простроченим при наявності заборгованості після закінчення кінцевої дати виконання договору, зазначеної в п. 3.1. цього договору, якщо вона не була змінена шляхом укладення додаткової угоди.

З розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 10.10.2020 по 04.01.2021 кредитодавцем здійснено нарахування відсотків в розмірі 1,53% за кожен день, в період з 05.01.2021 по 04.05.2021 в розмірі 3% за кожен день.

Суд бере до уваги ту обставину, яка визнається сторонами, що 05.11.2020 відповідачем здійснено оплату відсотків в розмірі 1989,00 грн., 05.12.2020 - в розмірі 2295,00 грн., 26.12.2020 - в розмірі 1530,00 грн.

07 вересня 2026 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати КЦС у справі № 552/672/23 відступив від висновків у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 про обов`язок судів за власною ініціативою, без окремого позову споживача, оцінювати нараховані кредитні проценти на відповідність засадам справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності. Зазначивши наступне суд не може за власною ініціативою (без позову споживача) визнати умову договору про споживчий кредит недійсною, змінити договір і на цій підставі самостійно зменшити розмір процентів. Проте, без позовної вимоги споживача суд може тлумачити умови такого договору для коригування процентів на користь споживача, якщо ці умови нечіткі або двозначні (ч.8 ст.18 Закону № 1023-XII).

Відповідно до здійсненого судом перерахунку заборгованості за процентами, з урахуванням умов договору та в межах визначеного договором строку кредитування, з урахуванням сплачених відповідачем відсотків, сума заборгованості за процентами складає 18 841,60 грн.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5000,00 грн., та відсотків в сумі 18 841,60 грн.

В матеріалах справи відсутні будь - які докази, які свідчать про те, що позивачу повернено грошові кошти, як і відсутні докази, що позивачем безпідставно заявлено позовні вимоги, щодо їх повернення.

Підписавши договір про надання кредиту, відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту, отримавши від позивача всю передбачену законодавством інформацію перед укладенням договору, погодився на умови, визначені в договорі, в тому числі з нарахуванням відсотків.

ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ" є небанківською фінансовою установою, яка не відкриває рахунків, не емітує платіжних карток та не формує виписок за банківськими рахунками, а тому не зобов`язане надавати виписку по рахунку відповідача. Інформація про рух коштів за картковим рахунком відповідача становить банківську таємницю, доступ до якої має сам відповідач. Надання кредитних коштів підтверджується довідкою платіжної установи ТОВ "ФК "ЕЛАЄНС", через яку здійснено переказ, із зазначенням дати, суми, номера операції та номера платіжної картки отримувача, що відповідає способу надання кредиту, визначеному п. 1.4 договору.

Водночас відповідач, заперечуючи проти перерахування йому кредитних коштів, у порядку змагальності сторін не надав суду жодних доказів на підтвердження своїх заперечень, зокрема доказів того, що платіжна картка на його ім`я не емітувалась, а кредитні кошти на рахунок, до якого вона прив`язана, не зараховувались, хоча право на одержання таких відомостей має саме він.

Із заявою про вчинення щодо нього шахрайських дій, пов`язаних із оформленням кредитного договору та одержанням кредитних коштів, відповідач до правоохоронних органів не звертався, доказів протилежного матеріали справи не містять. Доказів оспорювання в судовому порядку укладеного з товариством договору відповідачем також не надано.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Велика Палата ВС у свої практиці неодноразово підкреслювала, що принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог позивача, а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

Відповідно до позиції Верховного Суду, котра міститься у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року по справі №367/4970/13-ц, провадження №61-19992св18, заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали до суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. Крім цього, також варто звернути увагу на вимоги процесуального закону, який покладає тягар доказування на сторони, що забезпечуватиме реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах № 910/18036/17 від 02 жовтня 2018 року , №917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

В силу положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.

Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).

Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 гривень.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду договір про надання правової допомоги №43657029/03, укладений між позивачем та ОСОБА_2 від 02 січня 2026 року, акт надання послуг №4047600 від 27.03.2026, детальний опис робіт від 27.03.2026, відповідно до якого вартість надання правової допомоги позивачу склала 6000,00 грн.

Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною, надання правової допомоги позивачу зведена лише до написання позовної заяви, представник позивача участі в судових засіданнях не приймав.

Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89, 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складність справи, доказів у справі, їх необхідність, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, а також заявлені позовні вимоги, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат.

Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1926 грн. 25 коп. (23841,60 грн.*2662,40 грн./32765,00 грн. = 1937,31 грн.).

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76-81, 83, 89, 95, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 353 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС" (Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд.21/1, ЄДРПОУ 43657029) загальну заборгованість за кредитним договором №4047600 від 10.10.2020 в розмірі 23841 (двадцять три тисячі вісімсот сорок одна) гривня 60 коп., яка складається з 5000 (п"яти тисяч) гривень 00 коп. заборгованості за тілом кредиту, 18841 (вісімнадцяти тисяч вісімсот сорок одної) гривні 60 коп. заборгованості за відсотками.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС" (Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд.21/1, ЄДРПОУ 43657029) судові витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС" (Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд.21/1, ЄДРПОУ 43657029) витрати на оплату судового збору в розмірі 1937 (одна тисяча дев"ятсот тридцять сім) гривень 31 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "СОЛВЕНТІС", юридична адреса: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд.21/1, ЄДРПОУ 43657029;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя М. І. Гулієва