Решение № 140361674, 06.10.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВАсправа № 753/9926/26

провадження № 2/753/11010/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Гуртового К.Д., представника відповідача Матвійчук К.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» про стягнення середньої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури», в якому просить стягнути середню заробітну плату за листопад 2025 року, грудень 2025 року, січень 2025 року у розмірі 261 142,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач до 31 жовтня 2025 року працював на посаді заступника начальника відділу супроводу проектів Управління розвитку аеропортів та відновлення критичної інфраструктури та на посаді юриста у Державному підприємстві «Фінансування інфраструктурних проектів» та був звільнений у зв`язку із реорганізацією підприємства.

Між Адміністрацією та Трудовим колективом ДП «ФІНІНПРО» був укладений Колективний договір, до якого були внесені зміни та доповнення, які діяли на підприємстві з 01 травня 2025 року, і яким передбачено, що при звільненні працівника у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, йому одноразово виплачується вихідна допомога у розмірі дванадцяти середніх заробітних плат, а в подальшому середня заробітна плата за весь період до наступного працевлаштування, але не більше ніж за три місяці з дня звільнення.

Позивач вказує, що після звільнення з 01 листопада 2025 року по 31 січня 2026 року не працював, а тому на Державне підприємство «Відновлення критичної інфраструктури» як правонаступника Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» покладений обов`язок здійснити таку виплату, який відповідач не виконав.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 квітня 2026 року справу передано на розгляд судді Якусику О.В.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

13 липня 2026 року від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

14 серпня 2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилався на те, що виплата, передбачена пунктом 2.5 Колективного договору не є заробітною платою у розумінні трудового законодавства, а становить додаткову соціально-трудову гарантію, встановлену локальним нормативним актом і право на отримання середнього заробітку за період до наступного працевлаштування не виникає автоматично лише з факту звільнення працівника, а пов`язане з настанням визначених колективним договором умов, зокрема фактичним не працевлаштуванням особи після звільнення. На переконання відповідача позивач не довів належними доказами відсутність будь-якої оплачуваної діяльності та доходів протягом спірного періоду, а надана довідка форми ОК-5 не є достатнім доказом відсутності працевлаштування особи, оскільки вона відображає лише інформацію, внесену до Реєстру застрахованих осіб, і не виключає можливості існування фактичних трудових відносин, які не були належним чином оформлені роботодавцем або не знайшли відображення у відповідній звітності.

Відповідач також наголошує, що ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» перебувало у процесі реорганізації, здійснювало значні виплати працівникам у зв`язку зі скороченням штату та виконувало інші фінансові зобов`язання, а позивачу при звільненні вже було виплачено належні суми, зокрема вихідну допомогу та інші компенсаційні виплати.

14 серпня 2026 року відповідач також подав клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні, яке обґрунтоване тим, що відповідач має намір подавати додаткові докази, надавати письмові та усні пояснення, а також заявляти процесуальні клопотання.

21 серпня 2026 року позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що колективний договір не передбачає способу підтвердження факту відсутності працевлаштування і не встановлює, яким конкретно документом працівник повинен підтвердити факт непрацевлаштування. Позивач надав довідку ОК-5, яка підтверджує відсутність офіційного працевлаштування. Саме цей документ вимагав надати відповідач і у своїх листах зазначав, що після отримання ним довідки ОК-5 він здійснить належну позивачеві виплату. Натомість умова відповідача про необхідність надати довідку з Державного центру зайнятості для отримання виплат є зміною умов колективного договору та створює нові умови колективного договору. При цьому, відповідач прийняв таке рішення після того як сплив строк, за який мала бути здійснена виплата, що свідчить про намагання відповідача свідомо уникнути від виконання свого обов`язку.

26 серпня 2026 року відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких вказав, що довідка ОК-5 відображає відомості, що містяться у Реєстрі застрахованих осіб, тобто надає інформацію лише щодо того, які відомості щодо конкретної особи внесені до відповідної системи персоніфікованого обліку, що не є тотожним факту працевлаштування. Проте саме позивач, заявляючи вимогу про стягнення середньої заробітної плати «за весь період до наступного працевлаштування», повинен довести наявність відповідної юридично значущої обставини, а саме, що протягом заявленого періоду він залишався непрацевлаштованим, чого позивач не довів.

Ухвалою від 02 вересня 2026 року суд відмовив відповідачу у задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, постановив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначив справу до судового розгляду на 30 вересня 2026 року.

30 вересня 2026 року суд розглянув справу по суті і відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 06 жовтня 2026 року.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов таких висновків.

Як слідує з матеріалів справи, згідно з наказом Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» від 16червня 2025 року № 203-к «Про прийняття ОСОБА_1 » прийнято ОСОБА_1 з 17 червня 2025 року на основне місце роботи на посаду заступника начальника відділу супроводу проектів управління розвитку аеропортів та відновлення критичної інфраструктури державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів», форма роботи - дистанційно, з встановленням посадового окладу згідно штатного розпису.

Наказом Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» від 30 жовтня 2025 року № 334-к «Про звільнення» звільнено ОСОБА_1 31 жовтня 2025 року з займаної посади юриста юридичної служби Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» у зв`язку зі скороченням його посади внаслідок скорочення чисельності штату Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» згідно пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до наказу № 334-к ОСОБА_1 нараховано та виплачено:

- грошову компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 17 червня 2025 року по 31 жовтня 2025 року в кількості 9 календарних днів;

- одноразову вихідну допомогу у розмірі дванадцяти середніх заробітних плат відповідно до пункту 2.5 Колективного договору Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів»;

- вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.

Так, суд встановив, між адміністрацією та трудовим колективом ДП «ФІНІНПРО» було укладено колективний договір, який діяв на підприємстві з 01 травня 2015 року.

Відповідно до пункту 2.5 цього колективного договору (зі змінами від 24 квітня 2025 року) працівники можуть бути звільнені з підприємства у разі змін в організації виробництва, при скороченні чисельності штату, за власним бажанням працівника та з ініціативи роботодавця. У випадку скорочення чисельності штату працівники персонально попереджаються Адміністрацією про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці. При цьому Адміністрація може, у разі наявності, запропонувати працівникові іншу роботу за фахом, а у разі неможливості, або при відмові працівника від запропонованої йому роботи, останній працевлаштовується самостійно. При звільненні працівника в разі змін в організації виробництва i працi, в тому числi лiквідації, реорганiзацii, банкрутства або перепрофiлювання пiдприємства, установи, органiзацiї, скорочення чисельності або штату працiвникiв, йому одноразово виплачується вихiдна допомога у розмiрi дванадцяти середнiх заробiтних плат і у подальшому середня заробiтна плата за весь перiод до наступного працевлаштування, але не бiлъше нiж за три мiсяцi з дня звiльнення.

Також з матеріалів справи слідує, що внаслідок реорганізації Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів»» правонаступником усіх його майнових і немайнових прав та обов`язків є Державне підприємство «Відновлення критичної інфраструктури».

Позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогою про здійснення виплати, передбаченої п. 2.5. Колективного договору, за три місяці після його звільнення, однак у здійсненні цієї виплати відповідач відмовив, посилаючись на необхідність надання документального підтвердження (довідки з Державного центру зайнятості) перебування позивача у статусі зареєстрованого безробітного.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-5 відсутні відомості про отримання позивачем заробітної плати (доходу) в листопаді 2025 - січні 2026 року.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Як визначено у ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та на сторін, які їх уклали. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, й є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Положеннями ст. 13 КЗпП України врегульовано, що зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції, та в колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та інше); встановлення гарантій, компенсацій, пільг тощо.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств, установ, організацій незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, й є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Аналогічне положення міститься і в ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди»

Отже, позивач на підставі пункту 2.5 колективного договору має право на виплату йому відповідачем-роботодавцем заробітної плати за три місяці з дня звільнення.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. 77-80 ЦПК України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач довів факт його звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, поширення на нього дії Колективного договору ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», а також факт непрацевлаштування після звільнення протягом спірного періоду.

Отже, враховуючи, що після звільнення позивач не був працевлаштованим, що підтверджується відомостями із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5, він має право відповідно до п. 2.5. Колективного договору на отримання компенсаційної виплати у розмірі середньої заробітної плати за три місяці з дня звільнення.

Доводи відповідача про те, що надані позивачем відомості з Пенсійного фонду України не підтверджують відсутність будь-яких інших джерел доходу, суд відхиляє як такі, що ґрунтуються на припущеннях. Відповідач на спростування доказів позивача не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення позивачем трудової, підприємницької чи іншої оплачуваної діяльності після звільнення, відповідних клопотань про витребування таких доказів не заявляв.

Твердження відповідача про необхідність надання довідки з Державного центру зайнятості для підтвердження отримання виплати суд відхиляє, оскільки такої вимоги Колективний договір не містить, а сама вимога відповідача про надання такої довідки висловлена вже після того як сплив тримісячний строк, за який мала бути здійснена виплата.

Посилання відповідача на складний фінансовий стан підприємства, його реорганізацію, значний обсяг виплат іншим працівникам та розмір коштів, виплачених позивачу при звільненні, не можуть бути підставою для невиконання обов`язків, передбачених Колективним договором, положення якого є обов`язковими для сторін трудових правовідносин відповідно до статей 18 КЗпП України та 5 Закону України «Про колективні договори і угоди».

При цьому виплата вихідної допомоги у разі звільнення працівника прямо передбачена пунктом 2.5 Колективного договору. Матеріалами справи підтверджується, що станом на закінчення третього місяця після звільнення позивач не був працевлаштований, а тому набув право на отримання такої виплати.

Згідно з довідкою відповідача про нарахування середньої заробітної плати позивачеві у серпні 2025 року нарахована заробітна плата у розмірі 81 797,65 грн., у вересні - 75 735,02 грн., що відповідає відомостям про застраховану особу ОСОБА_1 за формою ОК-5 та відомостям у розрахунковому листі працівника за 2025 рік, а тому враховується судом при обрахунку середньомісячної заробітної плати. Відповідно середньоденна заробітна плата складає 3 938,32 грн.

Як передбачено пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 08 лютого 1995 року № 100, у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 254 021,64 грн. (3938,32 х 21,5 х 3).

Відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 540,21 грн судового збору.

Керуючись статтями 4, 12-13, 78-81, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» про стягнення середньої заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за листопада 2025 року, грудень 2025 року, січень 2026 року у розмірі 254 021,64 (двісті п`ятдесят чотири тисячі двадцять одну) гривню 64 коп. із подальшим утриманням з цієї суми податків і зборів, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2 540 (дві тисячі п`ятсот сорок) гривень 21 коп.

В іншій частині вимог - у задоволенні позову відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державне підприємство «Відновлення критичної інфраструктури» (м. Київ, вул. Хотівська, буд. 4, ЛІТЕРА "А", код ЄДРПОУ 38054466).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Суддя Олександр ЯКУСИК