Решение № 140361333, 06.10.2026, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №445/1531/26

Провадження № 2/943/1561/2026

06 жовтня 2026 року м. Буськ

Буський районний суд Львівської області у складі судді Коса І.Б, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду в м. Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової допомоги при звільненні, -

в с т а н о в и в :

позивачка ОСОБА_1 , через адвоката Білик Р.О., звернулася в суд із указаним вище позовом, у якому просила: стягнути із АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 55332,00 грн. з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

В обгрунтування заявлених вимог адвокат Білик Р.О. покликалася на те, що ОСОБА_1 у період із 12.08.2008 року по 08.07.2024 року працювала в АТ «Укрзалізниця» виробничий підрозділ український центр по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті, а саме касиром 2 категорії дільниці квитково-касового обслуговування локація на вокзалі станції Львів. 08 липня 2024 року позивачка була звільнення у зв`язку із виходом на пенсію по одержанню інвалідності згідно ст. 38 КЗпП України, де її стаж роботи в залізничній галузі становив 15 років 10 місяців 27 днів. При цьому, на момент звільнення позивачки 08.07.2024 року була здійснена виплата розрахункових коштів відповідно до табелю обліку робочого часу та виплачена компенсація за невикористані 47 днів відпустки. Крім того, представник позивачки вважає, що згідно наказу ОСОБА_1 передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги при звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків відповідно до п. 7.6 Колективного договору, укладеного між керівництвом та трудовим колективом УЦОП. Оскільки, середня заробітна плата ОСОБА_1 становила 11066,59 грн., а тому спірна сума матеріальної допомоги обсягом п`ять середньомісячних заробітних плат повинна становити 55332,95 грн. Проте, ОСОБА_1 не отримала виплату одноразової матеріальної допомоги при звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію. У зв`язку із цим ОСОБА_1 звернулася із відповідною заявою до АТ «Укрзалізниця» та отримала відповідь №24/80 від 25.02.2026 року згідно якої їй повідомлено, що у зв`язку з початком широкомасштабної збройної агресії проти України, враховуючи зменшення обсягів фінансово-господарської діяльності, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року за №64/2022 (зі змінами), ухвалено зупинити додаткові виплати, зокрема одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільнились у зв`язку з виходом на пенсію в залежності від стажу роботи в галузі. На сьогоднішній день відповідачем не нараховано та не виплачено спірну одноразову матеріальну допомогу позивачці ОСОБА_1 . Не виконавши свої зобов`язання за Колективним договором, заборгувавши спірну суму грошових коштів позивачці, відповідач грубо порушив право позивачки на отримання при звільненні всіх сум, що їй належать від підприємства. Відтак, представник позивачки просила задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі шляхом стягнення із АТ «Укрзалізниця» на користь довірительки 55332,95 грн. одноразової матеріальної допомоги при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію з врахуванням всіх податків та зборів. Крім того, адвокат Білик Р.О. додатково надіслала до суду клопотання від 10.06.2026, у якому просить поновити позивачці ОСОБА_1 строк на звернення її до суду з указаним вище позовом, оскільки позивачка є особою з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання, необхідність періодичного лікування, проходження медичних обстежень істотно обмежували її можливість своєчасно за захистом своїх прав, а також те, що на день звільнення та після звільнення відповідачем не було вручено ОСОБА_1 письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, не було надано розрахунку належних виплат та не повідомлено про складові проведеного розрахунку. Відтак, із огляду на вищевказане просила суд поновити строк на звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 10.07.2026 року вказана цивільна справа передана за підсудністю на розгляд Буського районного суду Львівської області, який ухвалою від 21.08.2026 року вказану позовну заяву прийняв до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач АТ «Українська залізниця», через адвоката Гуйвана І.В., направив до суду відзив на позовну заяву від 28.08.2026, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки не погоджується із доводами позовної заяви із таких мотивів. Зокрема, представник відповідача не заперечує щодо наявності між сторонами трудових правовідносин та звільнення позивачки ОСОБА_1 із роботи у відповідача згідно його наказу №930-ОС від 01.07.2024 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по одержанню інвалідності, за ст. 38 КЗпП України, проте звертає увагу, що ОСОБА_1 копію наказу про звільнення отримала 01.07.2024. Разом із тим, зважаючи на ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово-економічного становища товариства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану та до нормалізації ситуації в товаристві. Так, 14 березня 2022 правлінням АТ «Українська залізниця» прийнято рішення від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення, зокрема, п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить спірна матеріальна допомога. Вказане рішення відповідача було дозволене чинним законодавством тимчасово в умовах воєнного стану (обмеження права на працю та своєчасне одержання винагороди за неї може бути обмежене як в умовах воєнного стану, так і на підставі закону), що також було погоджено Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України. Відтак, представник відповідача вважає, що у зазначений період звільнення позивача діяли обмеження щодо призупинення таких виплат, передбачених указаним рішенням від 14.03.2022, зазначені виплати одноразової матеріальної допомоги позивачці здійснені не були. Отже, на думку відповідача призупинення роботодавцем передбаченої колективним договором виплати матеріальної допомоги, за якою працівник звернувся після 24.03.2022, повністю узгоджується зі ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Крім того, представник відповідача звертає увагу суду на пропуск позивачкою строку звернення до суду із цим позовом, оскільки позивачка ОСОБА_1 була звільнена 08.07.2024 року за власним бажанням на підставі наказу №930-ОС від 01.07.2024, копію якого вона отримала цього ж дня, проте до суду вона звернулася лише 10.06.2026 року, тобто майже через два роки, хоча частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено тримісячний строк. Отже, представник відповідача вважає, що позивачка звернулась до суду з пропуском строку, який сплинув у жовтні 2024, а тому просить суд застосувати строк позовної давності, про що додатково надіслав до суду заяву про застосування строку позовної давності від 31.08.2026. Відтак, з огляду на викладене, відповідач вважає позов безпідставним і таким що не підлягає задоволенню, зокрема, через пропущення строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмові в позові.

Позивачка ОСОБА_1 , через адвоката Білик Р.О., направила до суду відповідь на вищевказаний відзив від 02.09.2026, у якому представник позивачки висловила свою незгоду із доводами відзиву на позовну заяву, повторюючи доводи, які є аналогічні за своїм змістом фактичним обставинам її позовної заяви, зокрема щодо: перебування позивачки в трудових відносинах із відповідачем, її звільнення з роботи за власною ініціативою у зв`язку із виходом на пенсію по інвалідності, а також невиплату їй відповідачем спірної суми одноразової матеріальної допомоги при звільнені вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію, що грубо порушує право позивачки на отримання при звільненні всіх сум, що їй належать від підприємства. Окрім того, представник позивачки звертає увагу суду на те, що листом відповідача було повідомлено позивачку, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. Разом із тим, відповідно до протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 року керівництвом підприємства було прийнято управлінське рішення щодо поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились чи будуть звільнені у період із січня до грудня 2024 року в порядку черговості. Отже, позивачка вважає, відповідачем при звільненні позивача безпідставно, в порушення встановленого порядку, не нараховані та не виплачені всі суми, які підлягали виплаті, а саме 55 332,95 грн. одноразової матеріальної допомоги при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні). Відтак, ураховуючи викладене, представник позивачки просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а відзив АТ «Українська залізниця» просить не брати до уваги.

Відповідач АТ «Українська залізниця», через адвоката Гуйвана І.В., направив до суду письмові заперечення (на відповідь на відзив) від 07.09.2026, де вважає доводи такої відповіді на відзив безпідставними, оскільки викладені у відповіді на відзив пояснення позивача загалом зводяться до повторення обґрунтувань наведених ним у позовній заяві вимог та викладення їх у відмінній від позову послідовності без зазначення додаткової аргументації щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотивів їх відхилення. Отже, АТ «Укрзалізниця» повністю підтримує позицію, викладену раніше у відзиві та просить суд оцінювати її в сукупності з іншими матеріалами справи. З огляду на викладене, представник відповідача вважає позов безпідставним, що не підлягає задоволенню, у тому числі через пропуск строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмові в позові. задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні просить відмовити у повному обсязі.

Ураховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали та з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи із таких мотивів.

Згідно статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як визначено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Частинами п`ятою, сьомою статті 81 цього Кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди`зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Акціонерним товариством «Українська залізниця», обіймаючи посаду касира 2 категорії дільниці квитково-касового обслуговування локація на вокзалі станції Львів у виробничому підрозділі українського центру по обслуговуванню пасажирів на залізничному транспорті АТ «Укрзалізниця», зокрема в період часу із 12 серпня 2008 року до 08 липня 2024 року, про що слідує із копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.07.1985.

Крім того, як убачається із довідки до акта огляду до медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ за №313064 від 12.04.2019, що позивачка ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання пожиттєво.

Разом із тим, як слідує із наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) АТ «Українська залізниця» №930-ОС від 01.07.2024, що позивачку ОСОБА_1 звільнено із 08 липня 2024 року із займаної нею посади на підставі ст. 38 КЗпП України у зв`язку із виходом на пенсію по одержанню інвалідності з виплатою позивачці компенсації за невикористані 47 днів відпустки, копію якого ОСОБА_1 отримала 01.07.2024, що підтверджується її розпискою в цьому наказі.

Також судом встановлено, що при звільненні позивачки ОСОБА_1 у липні 2024 року їй було нараховано до виплати 22248,73 грн., куди не включено спірний вид виплати у вигляді одноразової матеріальної допомоги при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, про що слідує із долученого до справи розрахунку заробітної плати за липень 2024 року, проведеного АТ «Укрзалізниця».

Крім того, як убачається із відповіді Керівництва виробничого підрозділу Українського центру по обслуговування пасажирів на залізничному транспорті філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» на звернення позивачки ОСОБА_1 , що у зв?язку із початком широкомасштабної збройної агресії проти України, враховуючи зменшення обсягів фінансово-господарської діяльності, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 (зі змінами), ухвалено зупинити додаткові виплати, зокрема одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільнились у зв?язку з виходом на пенсію в залежності від стажу роботи в галузі.

Встановлені судом вищевказані фактичні обставини підтверджені наявними у матеріалах справи письмовими доказами та згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України звільнені від доказування при розгляді цієї справи, оскільки визнаються учасниками справи, які в поданих ними до суду процесуальних документах заперечень не висловили.

Разом із тим, як установлено судом, що предметом спору в цій справі є одноразова матеріальна допомога при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 55332,00 грн. Зокрема, представник позивачки вважає, що згідно наказу ОСОБА_1 передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги при звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків відповідно до п. 7.6 Колективного договору, укладеного між керівництвом та трудовим колективом УЦОП. Оскільки, середня заробітна плата ОСОБА_1 становила 11066,59 грн., а тому спірна сума матеріальної допомоги обсягом п`ять середньомісячних заробітних плат повинна становити 55332,95 грн. Проте, ОСОБА_1 не отримала виплату одноразової матеріальної допомоги при звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію

Так, пунктом п. 7.6 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом Відокремленого підрозділу Українського центру по обслуговування пасажирів на залізничному транспорті Південно-Західної залізниці на 2003 2006 роки, пролонгований на 2007 2016 роки, зареєстрованого Шевченківською районною державною адміністрацією м. Києва №138 від 21.03.2012, передбачено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі, зокрема, від 15 років - 5 (п`ять) середньомісячніх заробітків.

Проте, відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, Указом Президента України №64/2022 від 24.04.2022 року в зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Зокрема, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Пунктом 2 Розділу «Прикінцеві положення» цього Закону передбачено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану та є спціальними нормами.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин) на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Як убачається зі справи та не заперечується сторонами, що рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року (протокол засідання правління АТ «Українська залізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022), було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію.

Крім того, як убачається із Витягу з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024, яким ухвалили проводити виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше із роботи у зв?язку із виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно із підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 в порядку черговості згідно з пунктом 2 цього рішення та з урахуванням пункту 3 цього рішення. Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності, відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв?язку з виходом на пенсію, починаючи з листопада 2024 року згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов?язки директора з управління персоналом та соціальної політики.

Отже, зупинення дії окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, зокрема, на підставі рішення рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року (протокол засідання правління АТ «Українська залізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022), яким призупинено здійснення виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію вчинено у законний спосіб, а вказане рішення відповідача не оскаржувалось позивачкою та незаконним у судовому порядку не визнавалось.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Чернігівського апеляційного суду від 13 травня 2026 року в справі №728/1901/25, де Суд виснував, що зупинення дії окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті на підставі рішення засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 року за №Ц-1-1.5-25/47-25, АТ «Українська залізниця» вчинено у законний спосіб, а вказане рішення відповідача незаконним у судовому порядку не визнавалось. Відтак, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті та ухвалив у цій частині вимог нове рішення про їх відмову.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, суд приходить до переконання, що у задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити повнівстю за їх необгрунтованістю.

Разом із тим, оскільки суд не знайшов підстав для задоволення позову та відмовив у задоволенні заявлених вимог через його необґрунтованість, а тому порушене відповідачем питання про застосування строку позовної давності судом не розглядається, що відповідає постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі №755/13805/16-ц, у якій зроблено висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Якщо право чи інтерес не порушено, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Крім того, у відповідності до вимог пункту 2 частини другої, частин шостої та сьомої статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на рахунок держави, ураховуючи залишення позову без задоволення та звільнення позивачки від сплати судових витрат.

Ураховуючи викладене, та керуючись статтями 2, 4, 8, 10, 11, 12, 13, 76, 77, 78, 81, 82, 89, 141, 178, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 279, 352, 354, 430 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової допомоги при звільненні, - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи.

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Представник позивачки: адвокат Білик Романа Олегівна ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: АТ «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815).

Представник відповідача: адвокат Гуйван Ігор Віталійович (03049, м. Київ, вул. Уманська, буд. 8; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Суддя: І. Б. Кос