Постановление суда № 140354677, 01.10.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 57

веб-сайт: https://bs.dp.court.gov.ua

телефон приймальні судді 099 520 65 95

Справа № 932/14395/26

Провадження № 1-кс/932/4379/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Дніпро

Слідча суддя Шеченківського районного суду м. Дніпро ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

слідчого ОСОБА_4

підозрюваного ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

розглянувши у закритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпро клопотання слідчого слідчого відділення відділу поліції №4 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 , яке подане у кримінальному провадженні №12025042150000087 від 22.01.2025 та погоджене прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_7

про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Марганець

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.152 КК України, -

у с т а н о в и л а:

30 вересня 2026 року до слідчої судді надійшло клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави у кримінальному провадженні, відомості у якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025042150000087 від 22.01.2025 стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України.

В обґрунтування заявленого клопотання слідчий зазначає, що досудовим розслідуванням встановлено, що в точно невстановлену дату та час, однак не пізніше 2013 року, у ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є батьком малолітньої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з якою проживав спільно у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , виник злочинний умисел на вчинення дій сексуального характеру (зґвалтування), пов`язаних з оральним та анальним проникнення в тіло іншої особи з використанням геніталій, щодо особи яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, відносно своєї малолітньої доньки ОСОБА_8 .

Так, у період часу з 2013 по 2017 рік, більш точної дати та часу встановити не представилося можливим, ОСОБА_5 правомірно перебуваючи в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем спільного проживання з малолітньою потерпілою ОСОБА_8 , будучи її батьком, використовуючи свої фізичні та психологічні переваги, безпорадній стан малолітньої, який виразився у тому, що остання не могла розуміти зовнішню фактичну сторону скоєних відносно неї дій в силу свого віку та не чинила опору, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на задоволення статевої пристрасті шляхом вчинення дій сексуального характеру з ОСОБА_8 , з метою порушення статевої недоторканості останньої, посягаючи на загальноприйняті засади суспільства в частині зв`язків між людьми та їх статевих потреб, достовірно знаючи, що ОСОБА_8 є малолітньою особою, діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, систематично вчиняв щодо малолітньої ОСОБА_8 дії сексуального характеру, пов`язані з анальним та оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій (статевого члену).

Таким чином, вказані умисні насильницькі дії сексуального характеру, пов`язані з анальним та оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій (зґвалтування), вчинені щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах та яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди, кваліфікуються за ч. 4 ст. 152 КК України (в редакції закону № 2227-УІІІ від 06.12.2017).

30 вересня 2026 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України.

Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_5 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: даними протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 21.01.2025; показаннями потерпілої ОСОБА_8 від 23.01.2025; показаннями свідка ОСОБА_9 ; показаннями неповнолітнього свідка ОСОБА_10 ; документами за результатами психодіагностичної роботи з ОСОБА_8 від 25.02.2025; висновком комісійно-психологічної експертизи № 88/07/25 від 01.08.2026; висновком судово медичного експерта № 19С/е від 05.09.2025; показаннями свідків ОСОБА_11 від 12.06.2026, ОСОБА_12 від 10.09.2026, ОСОБА_13 від 10.09.2026, іншими доказами, зібраними у їх сукупності.

У судовому засіданні прокурор заявлене клопотання підтримала, пояснення надала аналогічні тексту клопотання, прохала таке задовольнити. Прохала розмір застави не визначати, обґрунтовуючи тим, що вказане кримінальне правопорушення має ознаки насильства.

Зазначила, що існують ризики, передбачені п.п. 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Адвокат підозрюваного ОСОБА_6 мав узгоджену позицію із підзахисним. Заперечував щодо задоволення клопотання, зазначив, що підозра є необґрунтованою, ризики не підтверджені, підозрюваний своєї вини не визнає. Показання свідків та експертиза не підтверджують факт сексуального насильства. Прохав застосувати нічний домашній арешт за місцем проживання матері підозрюваного.

Заслухавши доводи прокурора, підозрюваного, дослідивши надані докази та матеріали, слідчою суддею встановлено наступне.

Як вбачається із клопотання та наданих до нього доказів, слідчими здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025042150000087 від 22.01.2025 за ознаками ч. 4 ст. 152 КК України.

Відомості до ЄРДР внесені за заявою ОСОБА_8 , яка є донькою підозрюваного.

30 вересня 2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру.

ОСОБА_5 не затримувався.

Згідно із повідомленою підозрою ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій вчинені щодо особи, із якою винний перебував у сімейних відносинах та яка не досягла 14 років, незалежно від її добровільної згоди (у редакції від 06.12.2017 року).

Згідно із ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 152 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення клопотання, а також здійснюючи судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, слідчий суддя виходить із наступного.

Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Щодо обґрунтованості підозри

Письмове повідомлення про підозру в порядку, передбаченому ст. 276-278 КПК України, є початковим моментом притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

Не вдаючись до детальної оцінки дій та винуватості особи, на цій стадії кримінального провадження, слідчий суддя повинен пересвідчитись, що повідомлена підозра є обґрунтованою, тобто такою, що передбачає наявність достатніх даних, які б могли переконати об`єктивного та стороннього спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення у якому її підозрюють.

Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" зазначено, що "термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.

За такого, слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо обґрунтованості підозри не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини особи/осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи/осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.

Отже, при вирішенні питання щодо обґрунтованості підозри у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні були досліджені докази, надані органом досудового розслідування та на які прокурор, слідчий посилалися як на обґрунтованість підозри та необхідності застосування найсуворішого запобіжного заходу.

Факт ймовірного вчинення кримінального правопорушення детально відображено у протоколі допиту потерпілої ОСОБА_8 від 23.01.2025 /а.с.15-33/. Водночас, у протоколі допиту потерпіла посилається про обізнаність таких фактів матір`ю, молодшим братом та хрещеним батьком.

Відповідно до протоколу допиту молодшого брата за участі психолога від 12.07.2025, свідок хоч і надає показання, які узгоджуються із показанням потерпілої щодо місця розташування речей у квартирі, їхнього спільного побуту, водночас слідчою суддею не встановлено у протоколі допиту із якого саме факту допитується потерпілий /а.с.64-74/.

Допитана матір ОСОБА_9 повідомила, що про вказаний факт їй стало відомо у 2017 році, однак про вказаний факт вона нікому не повідомляла /а.с.36-40/.

У той же час, слідчою суддею взято до уваги висновок експерта №88/07/25 від 01.08.2025, згідно із висновками якого психологічні особливості відтворення подій потерпілою ОСОБА_8 , характеризуються комплексом ознак пережитого досвіду, пов`язаного із сексуальним насильством із боку батька /а.с.86-105/.

Водночас, відповідно до висновку судово-медичного експерта від 17.07.2025 будь-яких ушкоджень або рубцевих змін в області задньо-прохідного отвору, слизової оболонки ротової порожнини при огляді не виявлені. У частині висновку експерта щодо порушення цілісності дівочої перетинки, яка порушена у минулому, слідча суддя не надає оцінки, оскільки експерту не ставилися питання щодо вагінального проникнення /а.с.111-112/

Окрім того, 31.10.2025 слідчим ОСОБА_14 було винесено постанову про перекваліфікацію кримінального правопорушення через виявлення суперечностей у показаннях потерпілої та об`єктивними даними, отриманими у ході проведення судово-медичної експертизи, допитів інших осіб та зібраних доказів у цілому /а.с.114-115/.

У судовому засіданні прокурор повідомила, що на той час не була процесуальним керівником, а слідчий повідомив, що не був уповноваженим здійснювати досудове розслідування, тому не можуть повідомити слідчому судді, що саме не узгоджувалося у матеріалах кримінального провадження станом на 31.10.2025.

Із матеріалів клопотання вбачається, що після винесення постанови про перекваліфікацію 31.10.2025 року слідчі дії у кримінальному провадженні не проводилися до 12.06.2026, окрім як допиту двох свідків, які не повідомили органу досудового розслідування жодних фактів (ці докази були надані слідчому судді під час розгляду клопотання по суті із матеріалів кримінального провадження, прізвища вказаних свідків слідчою суддею не розголошувалися).

Щодо посилання органу досудового розслідування на допит свідка ОСОБА_11 від 12.06.2026, то дослідженням вказаного протоколу встановлено, що про ймовірний факт зґвалтування підозрюваним своєї доньки, йому стало відомо вже після того як потерпіла подала заяву про вчинення кримінального правопорушення /а.с.118-126/, що також не узгоджується із протоколом допиту самої потерпілої /а.с. 25/.

Показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від 10.09.2026 /а.с.127-133/ слідчою суддею не беруться до уваги, оскільки вказані свідки допитані в іншому кримінальному провадженні - №12025042150000078.

З урахуванням вказаних вище письмових доказів, що були надані органом досудового розслідування, та досліджені в судовому засіданні, здійснюючи їх оцінку за своїм внутрішнім переконанням, слідча суддя, приходить до висновку, що допит потерпілої та висновок експерта №88/07/26 за результатами проведення комісійної психологічної експертизи від 01.08.2025 переконали слідчу суддю у тому, що підозра є обгрунтованою.

Інші, надані органом досудового розслідування докази, мають бути оцінені на стадії слухання справи по суті на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності щодо доведення винуватості/невинуватості підозрюваного, оскільки на цій стадії слідчий суддя не вправі наперед вирішувати питання про фактичні обставини кримінального правопорушення, кваліфікацію дій підозрюваного, доведеність чи недоведеність винуватості підозрюваного, давати оцінку доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, оскільки ці питання вирішуються судом при ухваленні судового рішення по суті обвинувачення на підставі обвинувального акта, а не під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу щодо особи, якій повідомлено про підозру у вчиненні злочину.

Разом із тим, слідча суддя зауважує, що вищенаведеним висновком про обґрунтованість підозри не констатується наявності у діях підозрюваного вини у вчиненні злочину.

Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у Кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Слідча суддя критично оцінює доводи сторони захисту, що потерпіла потребує психіатричної експертизи, оскільки може обмовляти батька через певні психологічні та психіатричні вади, про які свідчить її поведінка із самопошкодження, оскільки у протоколі допиту свою поведінку вона обґрунтовує саме ймовірним сексуальним насильством, і бажання померти вона не мала.

Наявність ризиків, та їх обґрунтованість.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Інкриміноване підозрюваному ОСОБА_5 кримінальне правопорушення передбачає застосування покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років, тобто тримання під вартою, як запобіжний захід, може бути застосований до підозрюваного.

У судовому засіданні прокурор доводила наявність двох ризиків за наявності яких має бути обрано саме тримання під вартою без визначення розміру застави.

Зазначила, що про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить, те, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, санкцією якої, в редакції закону № 2227-УІІІ від 06.12.2017, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 8 до 15 років, відтак, останній розуміючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину та з метою уникнення такої відповідальності, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Невідворотність покарання за злочини вже саме по собі є підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Посилалася на прецедентну практикою Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.01.2001 у якій зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування», а тому ймовірна тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання останнього винуватим у інкримінованих кримінальних правопорушеннях, є суттєвим елементом, який підтверджує існування ризику переховування останнього від суду. Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, обумовлена тим, що ОСОБА_5 усвідомлюючи доказову важливість наданих показань свідків та потерпілої, будучи рідним батьком потерпілої, перебуваючи на свободі, може вмовлянням, погрозами чи іншим способом незаконно впливати на свідків та потерпілу, з метою зміни їх показань та уникнення кримінальної відповідальності, оскільки підозрюваному ОСОБА_5 надано законом можливість ознайомлюватись з матеріалами кримінального провадження, відповідно йому буде відомо про місце проживання останніх.

Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування, слідча суддя бере до уваги, що ОСОБА_5 інкриміноване діяння, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до особливо тяжкого злочину, у зв`язку із чим усвідомлюючи міру можливого покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, він може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати із достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

На думку слідчої судді, на початкових етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності очікування можливого суворого покарання у сукупності із вагомістю доказів причетності підозрюваного до скоєння злочину саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду.

Слідча суддя враховує, і те, що Указом Президента України № 64/2022 на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан. Відповідно до п. 8 роз`яснень, наданих Верховним Судом у листі від 03.03.2022 р. N 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію. Тому слідча суддя, вважає, що тяжкість обвинувачення, у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати.

Щодо ризику впливу на свідків, то слідча суддя дійшла висновку, що він не обґрунтований органом досудового розслідування. Як встановлено, відомості до ЄРДР внесені 22.01.2025. Вперше пояснення підозрюваний надав слідчому у лютому 2025 року, а допитаний він був 12.03.2025. Тобто підозрюваному було достеменно відомо про кримінальну справу стосовно нього від початку внесення відомостей до ЄРДР. Натомість прокурором не доведено, що підозрюваний будь-яким способом намагався вплинути на потерпілу, свого сину та дружину із часу обізнаності останнього. Офіційно ОСОБА_5 не розлучений із ОСОБА_9 , підозрюваний (зі слів) контактів із дружиною та дітьми не підтримував та не спілкувався, що узгоджується із матеріалами клопотання.

Отже, такий ризик як вплив на свідків не є підтвердженим органом досудового розслідування.

Також слідчою суддею взято до уваги, що до повідомлення про підозру 30.09.26 ОСОБА_5 від органів досудового розслідування не переховувався, ні прокурор, ні слідчий у судовому засіданні не довели зворотнього. Аргументи слідчого, що ОСОБА_5 змінив номер телефону, що свідчить про його намір переховуватися до уваги не беруться, оскільки офіційно ОСОБА_5 слідчим не викликався, повістки про виклик йому не скеровувалися.

Отже, слідча суддя вважає, що органом досудового розслідування доведено лише ризик можливого переховування.

Водночас, органом досудового розслідування не наведено жодних аргументів, що неможливості застосування до підозрюваного менш судового запобіжного заходу.

Так, прокурором зазначено, що враховуючи сукупність вищевказаних обставин, застосування більш м`яких запобіжних заходів щодо ОСОБА_5 не є доцільним та можливим, оскільки існує реальна загроза переховування його від органів досудового розслідування та суду, та здійснення незаконного впливу на свідків та потерпілу у вказаному кримінальному провадженню.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 194 КПК України:

(1) Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

(2). Слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

(3). Слідчий суддя, суд має право зобов`язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.

(4). Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Із урахуванням вказаних вище письмових доказів, що були надані органом досудового розслідування, та досліджені в судовому засіданні, здійснюючи їх оцінку за своїм внутрішнім переконанням, слідча суддя дійшла висновку, що допит потерпілої та висновок експерта №88/07/26 за результатами проведення комісійної психологічної експертизи від 01.08.2025 переконали слідчу суддю у тому, що підозрюваний міг вчинити інкриміноване правопорушення, а також прокурором доведено лише один ризик ризик ймовірного переховування, отже, при розгляді клопотання прокурором доведено обставини п.1. та п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України

Натомість прокурором у судовому засіданні жодним чином не доведено можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу. Лише ризик переховування не можу спонукати слідчу суддю обрати найсуворіший запобіжний захід як тримання під вартою без визначення розміру застави, тобто повністю ізолювати людину від суспільства без обґрунтованих на те підстав.

Як зазначалося вище, підозрюваний не затримувався, оскільки як зазначив слідчий та прокурор у судовому засіданні, не було законних підстав для застосування ст. 208 КПК України.

Досудове розслідування тривало 1 рік і 8 місяців із 22.01.2025 до 30.09.2026 (день повідомлення про підозру), при тому, що підозрюваний не переховувався від органу досудового розслідування. Упродовж із жовтня 2025 року по червень 2026 року слідчі дії не проводилися.

Під час досудового розслідування декілька разів змінювалася кваліфікація кримінального правопорушення у т.ч. через суперечливість доказів.

Отже, у сукупності досліджених доказів, заслухавши думку сторін, за своїм внутрішнім переконанням вважаю, що до підозрюваного не може бути застосований найсуворіший запобіжний захід як тривання під вартою, тим паче без визначення розміру застави.

Законодавець не зобов`язує слідчого суддю обґрунтовувати причини обрання більш м`якого запобіжного заходу, навпаки, слідчий суддя повинен обґрунтувати неможливість їх застосування лише у разі обрання саме найсуворішого запобіжного заходу.

Саме прокурор повинен був довести у судовому засіданні неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, однак прокурор лише обмежилася наявністю ризиків та запереченням щодо заявленого клопотання сторони захисту про застосування запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту. Отже, прокурором не виконано вимоги п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України.

Отже, клопотання слідчого не підлягає задоволенню, і керуючи ч. 4 ст. 194 КПК України, слідча суддя вважає за можливим застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, поклавши на нього відповідні обов`язки.

Щодо клопотання сторони захисту про застосування нічного домашнього арешту, то вважаю, що таке клопотання не підлягає задоволенню, оскільки підозрюваний не зареєстрований за місцем проживання своєї матері і стороною захисту не надано згоди матері на те, що підозрюваний має право проживати у її будинку і вона погоджується, щоб орган поліції мав право безперешкодно перевіряти дотримання умов домашнього нічного арешту.

Слідча суддя наголошує, що будь-який запобіжний захід має бути дієвим, покладення обов`язків на підозрюваного спонукатиме його дотримуватися їх виконання, оскільки у разі їх не виконання до нього може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.

За таких обставин, слідча суддя дійшла висновку про часткове задоволення клопотання.

Керуючись ст.ст.177, 178, 182, 183, 193, 194 КПК України, слідча суддя

постановила:

У задоволенні клопотання слідчого слідчого відділення відділу поліції №4 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 , яке подане у кримінальному провадженні №12025042150000087 та погоджене прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_7 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.

У задоволенні клопотання сторони захисту про обрання запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту, відмовити.

Обрати підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Покласти на підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 2 місяці до 30 листопада 2026 року включно, у межах строку досудового розслідування, обов`язки передбачені п.п. 1, 2, 3, 4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

1)прибувати за кожною вимогою до слідчого, у провадженні якого буде знаходитись справа, прокурора, слідчого судді чи суду, в залежності від стадії кримінального провадження;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) утримуватися від спілкування із потерпілою, свідком ОСОБА_9 , ОСОБА_9 у кримінальному провадженні,

5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у разі не виконання покладених на нього обов`язків до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення.

Строк дії обов`язків визначити до 30 листопада 2026 року включно, у межах строку досудового розслідування.

Контроль за виконанням особистого зобов`язання покласти на слідчого.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Повний текст ухвали постановлено 05 жовтня 2026 року.

Слідча суддя ОСОБА_15