Постановление суда № 140353473, 06.10.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

06 жовтня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/13427/26Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Костенко Г.В., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (КНМП"Кременчуцька перша міська лікарня ім.О.Т.Богаєвського"), Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (КНМП"Кременчуцька перша міська лікарня ім.О.Т.Богаєвського"), Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повторного взяття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військовий облік як військовозобов`язаного після прийняття 29 квітня 1998 року компетентним органом рішення про визнання його непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку, у тому числі дії щодо внесення, формування та/або актуалізації в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про перебування ОСОБА_1 на військовому обліку як військовозобов`язаного;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 як орган ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів усунути наслідки протиправного повторного взяття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на військовий облік, а саме скасувати внесені (сформовані, актуалізовані) після 29 квітня 1998 року відомості про його взяття та перебування на військовому обліку як військовозобов`язаного та привести відомості Реєстру щодо ОСОБА_1 у відповідність до рішення компетентного органу від 29 квітня 1998 року про визнання його непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку;

- визнати протиправною та скасувати постанову Позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлену довідкою військово-лікарської комісії від 20 червня 2026 року №2026-0620-1758-4993-0, якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано придатним до військової служби;

- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 червня 2026 року №2389 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» у частині призову ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та направлення його до військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 21 червня 2026 року №179 у частині зарахування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 усунути правові наслідки наказу командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 21 червня 2026 року №179 у частині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом прийняття рішення про звільнення та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Разом з позовною заявою представником позивача надано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить:

- вжити заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 та її посадовим (службовим) особам до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі вчиняти дії, спрямовані на переведення або переміщення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , для постійного подальшого проходження військової служби до іншої військової частини, у тому числі вчиняти дії щодо виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з таким переведенням або переміщенням;

- заборонити військовій частині НОМЕР_2 та її посадовим (службовим) особам після завершення строку відрядження ОСОБА_2 для проходження базової загальновійськової підготовки направляти або передавати його для подальшого постійного проходження військової служби до будь-якої іншої військової частини, крім повернення до військової частини НОМЕР_1 , - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Заява обґрунтована тим, що предметом спору в даній справі, окрім іншого, є дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повторного взяття ОСОБА_1 на військовий облік як військовозобов`язаного після прийняття 29.04.1998 рішення про визнання його непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку, а також однією із позовних вимог є зобов`язання військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до посвідчення про відрядження військової частини НОМЕР_1 від 28.08.2026 №1536 ОСОБА_1 відряджений до військової частини НОМЕР_2 строком 54 дні - з 28.08.2026 по 20.10.2026 з метою проходження базової загальновійськової підготовки за ВОС-100 «стрілець».

За відсутності заходів забезпечення позову після завершення БЗВП можуть бути здійснені подальші організаційно-кадрові дії щодо переведення або переміщення позивача до іншої військової частини, що матиме наслідком зміну суб`єкта, у списках особового складу якого він перебуватиме, створення нових похідних індивідуальних актів та виникнення нового комплексу публічно-правових відносин.

У такому разі навіть за умови задоволення заявлених у цій справі вимог щодо наказу військової частини НОМЕР_1 №179 виконання судового рішення буде істотно ускладнене.

Може виникнути необхідність додатково оскаржувати наступні накази про переведення, виключення із списків однієї військової частини та зарахування до списків іншої військової частини, залучати до судового процесу нових суб`єктів владних повноважень та повторно звертатися до суду для усунення вже нових похідних наслідків тієї самої спірної мобілізаційної процедури.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої цієї статті, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

При цьому, посилання особи на можливе порушення її прав в майбутньому, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову за викладених позивачем доводів та обставин цієї справи.

Суд зазначає, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дій та/або бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Сам по собі факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

З приводу наявності очевидних ознак протиправності дій, оспорюваного рішення та порушення такими діями, рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваних дій, рішення та порушення ними прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, а саме, щодо очевидності ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх якість: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про очевидність порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Проаналізувавши мотиви, якими заявник обґрунтовує подану заяву, суд дійшов висновку, що доводи й аргументи сторони позивача не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 Кодексу адміністративного судочинства України, адже мотиви заяви про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявника, щодо можливих в майбутньому порушень прав та інтересів позивача, що може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення його порушених прав або інтересів.

При цьому, суд зазначає, що можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Отже, доводи поданої заяви є необґрунтованими. Застосування судом обраних у поданій заяві заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на твердженнях представника заявника, не підтверджених належними, достовірними та достатніми доказами.

Водночас, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Сама ж лише незгода позивача із діями суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Відтак, суд вважає, що заявником не доведено, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову буде істотно ускладнено чи унеможливлено виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, як і не надано доказів на підтвердження наявності таких обставин.

В той же час, правова позиція щодо необхідності подання відповідних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, викладена у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 640/19275/18, від 01 червня 2022 року у справі № 380/4273/21.

З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що мотиви, наведені представником позивача у заяві про забезпечення позову не підтверджують реальний характер загрози правам позивача до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлюють настання, внаслідок невжиття таких заходів, обставин, які б могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Крім того, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у точу числі, на момент розгляду заяви про забезпечення позову.

Суд звертає увагу, що ч. 3 ст. 151 КАС України доповнено п. 10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» №2359-IX від 08.07.2022, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову, шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Як зазначено вище, представник позивача просить забезпечити позов шляхом заборони військовій частині НОМЕР_2 та її посадовим (службовим) особам після завершення строку відрядження ОСОБА_1 для проходження базової загальновійськової підготовки направляти або передавати його для подальшого постійного проходження військової служби до будь-якої іншої військової частини, крім повернення до військової частини НОМЕР_1 .

Тобто, представник позивача не просить зупинити дію наказу або розпорядження, однак враховуючи, що направлення/переведення/переміщення військовослужбовця відбувається шляхом видання командиром військової частини наказу чи розпорядженням, то на переконання суду, обраний заявником вид забезпечення позову суперечить п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів, суд приходить висновку, що у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.

Згідно з ч. 5 ст. 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Відповідно до ч. 8 ст. 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити представнику позивача в задоволенні заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (КНМП"Кременчуцька перша міська лікарня ім.О.Т.Богаєвського"), Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г.В. Костенко