Решение № 140350138, 05.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/29228/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку, надійшла позовна заява Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут до ОСОБА_1 , у якому позивач просить суд:

-стягнути з ОСОБА_1 на користь Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут - 422 135,46 грн., витрат, пов`язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 з 25.08.2020 року зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання, внесено до списків особового складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, а також на всі види забезпечення. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2023 №229/нагд (з адміністративно-господарської діяльності) ОСОБА_1 відраховано з інституту у зв`язку з розірванням контракту, як такого що відмовився від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення військового навчального закладу. Отже, у позивача виникло право на звернення до суду для захисту майнових інтересів в судовому порядку, оскільки відповідач добровільно не виконав зобов`язання щодо відшкодування витрат на його утримання під час навчання, відповідно до Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року №964.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представником позивача 13.11.2023 року, про що в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа.

Ухвала суду про відкриття провадження направлена за місцем знаходження (реєстрації) відповідача, яке зазначене у позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, зокрема трекінгом відстеження поштового пересилання.

В той же час, суд враховує, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом належних процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року по справі №814/1469/17 та від 23 червня 2020 року по справі №640/740/19.

Згідно положень ст. 126 КАС України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

Водночас, суд зауважує, що позовна заява, яка була направлена на адресу відповідача, отримана ним особисто 08.11.2023 року, що підтверджується за трекінгом відстеження поштового пересилання із сайту Укрпошти.

Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року по справі №160/29228/23 позовну заяву Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, в сумі 422 135, 46 грн. (чотириста двадцять дві тисячі сто тридцять п`ять гривень 46 коп.).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року по справі №160/29228/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року залишено без змін.

04 жовтня 2024 року не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, представник відповідача звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначеної касаційної скарги, представник відповідача посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 64, 92 Конституції України, пунктів 2.1.1., 2.1.1.1. Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого спільним наказом від 16 липня 2007 року № 419/831/240/605/537/219/534, в поєднанні з пунктами 1, 1-1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (із змінами), розділом XXXIV наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», частинами першою, другою статті 9, статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, та Порядком відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964 щодо грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України під час дії воєнного стану.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року по справі №160/29228/23 касаційну скаргу представника відповідача задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року скасовано, а справу № 160/29228/23 направлено на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

18 вересня 2025 року адміністративна справа № 160/29228/23 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2025 року передана для продовження розгляду головуючому судді Тулянцевій І.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року по справі №160/29228/23 прийнято до провадження адміністративну справу №160/29228/23 за позовом Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Цією ж ухвалою витребувано у позивача - Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут:

- належним чином завірені копії відомостей про нарахування грошового забезпечення (платіжні доручення) ОСОБА_1 № 276 від 16.03.2022; № 322 від 29.03.2022; № 555 від 10.05.2022; №607 від 23.05.2022, та докази подання їх для перерахування на картковий рахунок позивача в АТ Комерційний банк «ПриватБанк»;

- пояснення з приводу того, за який саме період та у якому розмірі (помісячно) було здійснено нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 згідно з відомостям (платіжними дорученнями) № 276 від 16.03.2022; № 322 від 29.03.2022; № 555 від 10.05.2022; №607 від 23.05.2022.

16 жовтня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про виконання ухвали суду про витребування доказів, до якої було залучено: довідки про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів від 08.10.2025 року та від 15.10.2025 року з АТ КБ «Приватбанк», роздавальну відомість №3 на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям строкової служби Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут за березень 2022 року, інформацію, щодо здійснення перерахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 в березні 2022 року, копії платіжних доручень: №294 від 21.03.2022 р. та №322 від 29.03.2022 р., разом із відомостями розподілу витрат від 21.03.2022 р. та від 29.03.2022 р.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що 25 серпня 2020 року між відповідачем та Міністерством оборони України в особі начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації генерала-майора ОСОБА_2 укладено контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України протягом строку Контракту відповідно до вимог на умовах установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють порядок проходження військової служби (навчання) та цього Контракту.

Наказом начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 17 серпня 2020 року № 31 (по особовому складу) ОСОБА_1 , з 25 серпня 2020 року зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання, наказом начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації (витяг з наказу начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації (по стройовій частині) № 172 від 25 серпня 2020 року). З 25 серпня 2020 року ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу інституту, на всі види забезпечення, на котлове забезпечення по курсантській нормі з обіду 25 серпня 2020 року.

Згідно з пунктом 1 Контракту відповідач зобов`язувався відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у Військовому інституті у разі розірвання контракту через, зокрема, небажання продовжувати навчання, у разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також при звільненні з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04 жовтня 2023 року № 229/нагд (з адміністративно-господарської діяльності) ОСОБА_1 відраховано з інституту у зв`язку з розірванням контракту як такого, що відмовився від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення військового навчального закладу.

Наказом начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 05 січня 2023 року № 278 (по стройовій частині) ОСОБА_1 , з 05 жовтня 2023 року виключено із списків особового складу інституту та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 06 жовтня 2023 року.

Загальна сума витрат на утримання ОСОБА_1 з 25.08.2020р. по 05.10.2023р., складала 456 245,46 грн, з яких витрати пов`язані з грошовим забезпеченням 445 805,91 грн, з продовольчим забезпеченням протягом навчання - 5289,48 грн, з речовим забезпеченням - 0 грн., послуги за споживання комунальних послуг та енергоносіїв - 2160,68 грн., медичне забезпечення - 2989,39 грн, що підтверджується розрахунком витрат на утримання відповідача.

05 жовтня 2023 року відповідач ознайомився із сумою заборгованості, що підтверджується листом ознайомлення, у якому останній зазначив, що зобов`язується сплатити суму у розмірі 34103,29 грн. Проте, відмовляється відшкодовувати грошове забезпечення, що пов`язане з виплатою відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, що складає 422136,17 грн.

Своєю чергою відповідач зазначив, що 06 жовтня 2023 року ОСОБА_1 в добровільному порядку погасив частину заборгованості в сумі 34110,00 грн, отже сума заборгованості (456245,46 грн - 34110,00 грн = 422135,46 грн) відповідача остаточно складає 422 135,46 грн.

Станом на день звернення позивача до суду із даним позовом, відповідачем у добровільному порядку відшкодування не здійснено.

Оскільки відповідач у добровільному порядку відмовився відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут звернувся до суду з позовною заявою про стягнення суми витрат в судовому порядку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року №1934-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1934-XII) визначено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 1934-XII фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з абзацами першим, другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 2232-XII підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів.

Частиною десятою статті 25 Закону № 2232-XII передбачено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (далі - вищі навчальні заклади) відповідно до пунктів "е", "є", "ж", "и", "і" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі визначає Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964 (далі - Порядок № 964).

Пунктом 3 Порядку № 964 обумовлено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з:

грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням;

перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку;

оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 964 розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 964 сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та Держспецтрансслужби.

Пунктом 2.1 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затверджений наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року № 419/831/240/605/537/219/534, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 липня 2007 року за № 863/14130, далі - Порядок № 863/14130) передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у ВНЗ, а саме витрат на: грошове забезпечення; продовольче забезпечення; речове забезпечення; медичне забезпечення; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад; оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Згідно з пунктом 2.1.1 Порядку № 863/14130 витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання.

Щомісячне грошове забезпечення визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців.

Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Відповідно до пунктів 2.1.2, 2.1.4, 2.1.6 Порядку № 863/14130 витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.

Витратами на медичне забезпечення є витрати, пов`язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях.

До спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України зобов`язаний невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України доручено забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання вказаних Указів Кабінет Міністрів України видав Постанову № 168, якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.

Так, відповідно до пункту 1 Постанови № 168, (в редакції, зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року № 271, від 22 березня 2022 року № 350, від 01 квітня 2022 року № 400), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Верховний Суд у постанові від 03.09.2025 року по даній справі вже робив виновок, що у разі укладення контракту про проходження військової служби (навчання) у вищому військовому навчальному закладі Міністерства оборони України між вищим військовим навчальним закладом, Міністерством оборони України та курсантом на час проходження ним навчання на сторін покладаються відповідні обов`язки, передбачені чинним законодавством України та контрактом.

При цьому у разі укладення контракту про здобуття освіти у вищому військовому навчальному закладі на курсанта покладаються відповідні обов`язки відшкодовувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону № 1934-XII.

Так, з аналізу частини десятої статті 25 Закону № 1934-XII висновується, що дія цієї норми розповсюджується на дві категорії осіб, тобто, на курсантів, які достроково розривають контракт та на осіб офіцерського складу, які звільняються протягом п`яти років після закінчення вищого навчального закладу. При цьому обов`язок щодо відшкодування витрат за навчання саме у курсантів в разі дострокового розірвання контракту не залежить від пункту за яким особу звільнено з військової служби.

Предметом спору у справі, що розглядається, є відшкодування Військовому інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому військовому закладу.

Верховний Суд у даній справі вже враховував норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів та прийшов до висновку, що обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Варто врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. У протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.

Також Верховний Суд зазначав у постанові від 03.09.2025 року, що в контексті обставин цієї справи, суди попередніх інстанцій, дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для відшкодування витрат пов`язаних з утриманням курсанта.

Щодо виплат відповідачу грошового забезпечення з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 168 Верховний Суд у постанові від 03.09.2025 року, вказував на наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон №2011-XII (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей; 4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України (частина перша статті 3 Закону №2011-XII).

У статтях 1 та 1-1 Закону № 2011-XII, зокрема, зазначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Військовослужбовці, як визначено у статті 1-2 Закону №2011-XII, користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Питання грошового забезпечення військовослужбовців урегульовує стаття 9 Закону №2011-XII, в якій також установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців (пункт 1).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок № 260 (далі - редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у пункті 2 розділу І якого передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Варто наголосити на пунктах 2.1 та 2.1.1 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року №419/831/240/605/537/219/534, зі змісту яких висновується, що у разі дострокового розірвання контракту курсантом відшкодуванню підлягає сума фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі.

При цьому витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців.

Частиною 5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд зазначає, що обставини, які були встановлені судами попередніх інстанцій та яким вже була дана правова оцінка і проведений аналіз, разом із відповідними висновками судом першої інстанції під час перегляду не підлягає повторному дослідженню та вирішенню по суті.

Отже, враховуючи висновки Верховного Суду у цій справі про те, що усі фактичні виплати курсанту у період проходження навчання підлягають відшкодуванню, суд приходить до висновку, що додаткова щомісячна грошова винагорода передбачена Постановою КМУ №168 входить до складу грошового забезпечення відповідача та повинна бути повернута позивачу, згідно вимог передбачених частиною десятою статті 25 Закону № 2232-XII.

Водночас суд зазначає, що фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

З матеріалів справи висновується, що відповідач звертався із запитами з приводу отримання детального розрахунку щодо виплачених сум додаткової винагороди.

Такий детальний розрахунок міститься у матеріалах справи за період з березня 2022 року по жовтень 2023 року на суму 422 136,17 грн, яку позивач і просить стягнути з ОСОБА_1 , звернувшись з цим позовом.

Між тим, як було встановлено Верховним Судом у постанові від 03.09.2025 року, відповідач подав до суду виписку з АТ «ПриватБанк» по картковому рахунку за період з 01 березня 2022 року по 21 листопада 2023 року, згідно з якою відсутні нарахування за березень 2022 року.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій не з`ясовано чи було відповідачу виплачено суму коштів за березень 2022 року, про які йдеться мова у детальному розрахунку, та які позивач просить стягнути, звернувшись з цим позовом.

У зв`язку з чим, судом касаційної інстанції адміністративну справу №160/29228/23 було повернуто на новий розгляд.

Щодо вищезазначених обставин, встановлених Верховним Судом у постанові від 03.09.2025 року, суд зазначає наступне.

Згідно із поданою представником відповідача випискою з АТ «ПриватБанк» по картковому рахунку за період з 01 березня 2022 року по 21 листопада 2023 року, вбачається, що у відповідача відсутні нарахування за березень 2022 року.

Суд з метою встановлення всіх фактичних обставин даної справи ухвалою від 26.09.2025 року витребував у Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут:

- належним чином завірені копії відомостей про нарахування грошового забезпечення (платіжні доручення) ОСОБА_1 № 276 від 16.03.2022; № 322 від 29.03.2022; № 555 від 10.05.2022; №607 від 23.05.2022, та докази подання їх для перерахування на картковий рахунок позивача в АТ Комерційний банк «ПриватБанк»;

- пояснення з приводу того, за який саме період та у якому розмірі (помісячно) було здійснено нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 згідно з відомостям (платіжними дорученнями) № 276 від 16.03.2022; № 322 від 29.03.2022; № 555 від 10.05.2022; №607 від 23.05.2022.

На виконання ухвали суду від 2609.2025 року представником позивача надано до суду: довідки про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів від 08.10.2025 року та від 15.10.2025 року з АТ КБ «Приватбанк», роздавальну відомість №3 на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям строкової служби Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут за березень 2022 року, інформацію, щодо здійснення перерахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 в березні 2022 року, копії платіжних доручень: №294 від 21.03.2022 р. та №322 від 29.03.2022 р., разом із відомостями розподілу витрат від 21.03.2022 р. та від 29.03.2022 р.

Судом встановлено, що згідно із роздавальною відомістю №3 на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям строкової служби Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут за березень 2022 року ОСОБА_1 було нараховано та виплачено 36 308 грн. 07 коп., з яких:

посадовий оклад курсанта 620 грн.;

надбавка 25% - 155 грн.;

індексація доходів військовослужбовців 175,93 грн.;

додаткова винагорода курсантам в розмірі 30000 грн. в місяць 35 357,14 грн.

Згідно із інформаційною довідкою №190/6549 від 16.09.2025 року щодо здійснення перерахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 в березні 2022 року, що видана Військовим інститутом телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, встановлено, що розмір додаткової винагороди передбаченої Постановою №168 в березні 2022 року становить 35 357 грн. 17 коп., які виплачені 21.03.2022 року (згідно із платіжним дорученням №294) у розмірі 5357 грн. 14 коп. та 29.03.2022 року (згідно із платіжним дорученням №322) у розмірі 30 000 грн.

Матеріалами справи, також підтверджується, що відповідачу було виплачено 03.03.2022 року грошове забезпечення (стипендію) у розмірі 950,93 грн., згідно із довідкою про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів від 08.10.2025 року з АТ КБ «Приватбанк».

Також матеріалами справи підтверджено, що відповідачу було виплачено додаткову винагороду у розмірі 5357,14 грн. 21.03.2022 року, що підтверджується довідкою про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів від 08.10.2025 року з АТ КБ «Приватбанк», а також копією платіжного доручення №294 від 21.03.2022 року, разом із відомостями розподілу витрат від 21.03.2022 року.

Крім того, додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн. відповідачу було виплачено 30.03.2022 року, що підтверджується довідкою про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів від 08.10.2025 року з АТ КБ «Приватбанк», а також копією платіжного доручення №322 від 29.03.2022 року, разом із відомостями розподілу витрат від 29.03.2022 року.

Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за березень 2022 року ОСОБА_1 було виплачено грошове забезпечення, що в свою чергу є підставою для повернення відповідачем вказаних коштів на користь позивача, на виконання вимог частини десятої статті 25 Закону № 2232-XII.

Щодо відсутності даних про виплату відповідачу грошового забезпечення (стипендії) за березень 2022 року, згідно із випискою з АТ «ПриватБанк» від 21.11.2023 року по картковому рахунку за період з 01 березня 2022 року по 21 листопада 2023 року, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що згідно із відомостями розподілу витрат від 21.03.2022 року підтверджено, що відповідачу було виплачено додаткову винагороду у розмірі 5357,14 грн. 21.03.2022 року на картковий рахунок, що має останні чотири цифри «7841», а також згідно із відомостями розподілу витрат від 29.03.2022 року відповідачу виплачено додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн. 30.03.2022 року, на картковий рахунок, який також має останні чотири цифри «7841». Натомість надана представником відповідача виписка з АТ «ПриватБанк» від 21.11.2023 року за період з 01 березня 2022 року по 21 листопада 2023 року стосується іншого карткового рахунку відповідача, де останні чотири цифри «0273».

Таким чином, суд приходить до висновку, що виписка з АТ «ПриватБанк» від 21.11.2023 року по картковому рахунку за період з 01 березня 2022 року по 21 листопада 2023 року не є належним та допустимим доказом, який би підтверджував факт невиплати відповідачу грошового забезпечення (стипендії) за березень 2022 року.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач, з яким розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут від 25.08.2020 року за ч.1 (через небажання продовжувати навчання), ч.ч.11, 13 ст. 25 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати, пов`язаних з утриманням під час навчання у вищому військовому навчальному закладі у розмірі 422 135,46 грн., які ОСОБА_1 не відшкодовував в добровільному порядку, а тому позовні вимоги Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут є обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивач належними та допустимими доказами довів правомірність своїх вимог, у зв`язку з чим позовні вимоги Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки під час розгляду цієї справи позивач витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не поніс, підстави для стягнення судових витрат з відповідача відсутні.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 262 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Князів Острозьких, буд.45/1, код ЄДРПОУ 24978555) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (ЄДРПОУ-24978555) витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, в сумі 422 135, 46 грн. (чотириста двадцять дві тисячі сто тридцять п`ять гривень 46 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева