Постановление суда № 140349997, 06.10.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

06 жовтня 2026 року ЛуцькСправа № 140/13052/26Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Луцького відділу Державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Луцького відділу Державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління державної податкової служби у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 16 червня 2026 року №Ф-1264170-0320-У.

Одночасно із позовною заявою, тобто до відкриття провадження у справі, ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління державної податкової служби у Волинській області №Ф-1264170-0320-У від 16 червня 2026 року, яка перебуває на примусовому виконанні у Луцькому відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відповідно до відкритого 23 вересня 2026 року виконавчого провадження №82036757 до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної податкової служби у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1264170-0320-У від 16 червня 2026 року.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1264170-0320-У від 16 червня 2026 року на суму 37788,74 грн.

Позивач зазначає, що на підставі оскаржуваної вимоги 23 вересня 2026 року відкрито виконавче провадження №82036757, у межах якого здійснюються заходи з примусового стягнення заборгованості.

На думку позивача, продовження примусового виконання оскаржуваної вимоги до вирішення спору по суті може призвести до стягнення коштів та істотно ускладнити ефективний захист і поновлення його порушених прав у разі задоволення позову. У зв`язку з цим позивач просить зупинити стягнення на підставі оскаржуваної вимоги до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно із Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.

Суд звертає увагу, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. А тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Верховний Суд у постанові від 29.08.2023 у справі № 120/1001/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

У свою чергу, позивачем не доведено існування обставин, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, за наявності яких суд може вжити заходів забезпечення позову, а також не надано об`єктивних даних на підтвердження очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, внаслідок чого їх захист може стати неможливим без вжиття відповідних заходів або потребуватиме значних зусиль та витрат для відновлення. Водночас заявником не обґрунтовано, яким чином невжиття заявлених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, а також не визначено, у чому саме за наведених обставин полягає таке істотне ускладнення чи неможливість, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 КАС України є підставою для застосування заходів забезпечення позову.

У разі забезпечення даного позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління державної податкової служби у Волинській області №Ф-1264170-0320-У від 16 червня 2026 року, яка перебуває на примусовому виконанні у Луцькому відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відповідно до відкритого 23 вересня 2026 року виконавчого провадження №82036757 до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної податкової служби у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1264170-0320-У від 16 червня 2026 року, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин та не відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному процесі.

Застосування заходів забезпечення позову не може підміняти собою вирішення спору по суті та фактично призводити до досягнення того результату, на який спрямовані позовні вимоги, до ухвалення судового рішення у справі.

Суд також враховує, що сама лише незгода позивача із вимогою контролюючого органу та припущення щодо можливого відкриття виконавчого провадження у майбутньому не є безумовною підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

При цьому позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що ГУ ДПС у Волинській області вже вчиняються дії щодо передачі оскаржуваної вимоги до органів державної виконавчої служби, відкрито виконавче провадження, накладено арешт на рахунки чи майно позивача або існує реальна та безпосередня загроза вчинення таких дій саме на момент розгляду заяви про забезпечення позову.

Посилання позивача на можливість у майбутньому застосування заходів примусового виконання ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами, що не може свідчити про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у справі.

Крім того, суд зазначає, що у разі відкриття виконавчого провадження чинним законодавством України передбачено відповідні процесуальні механізми захисту прав боржника, зокрема право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, а також можливість звернення до суду із відповідними заявами у межах виконавчого провадження.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наведені позивачем доводи не свідчать про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам та інтересам, а також не підтверджують наявності підстав, передбачених статтею 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову.

Верховним Судом у постановах від 18.01.2017 у справі №6-2552цс-16, від 24.05.2017 у справі №6-640цс-17, Верховним Судом у постанові від 11.07.2018 у справі № 509/5216/13-ц вже висловлювалась правова позиція, відповідно до якої забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Чинне законодавство передбачає можливий захист порушеного права, в тому числі, шляхом відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення порушених прав позивача, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.

Таким чином, оскільки вимоги заявника не відповідають вищезазначеним критеріям та принципам інституту забезпечення позову, суд вважає що відсутні правові підстави для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Керуючись статтями 150, 154, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Луцького відділу Державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Ю.Ю. Сорока