Постановление суда № 140336466, 05.10.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/12159/26

Провадження №: 2/755/10113/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2026 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Гаврилова О.В. вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

До Дніпровського районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 , через представника - адвоката Філатову Ольгу Сергіївну, з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Вказана позовна заява та додані до неї документи були подані в електронному вигляді через систему «Електронний суд».

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків не більше ніж п`ять днів з дня отримання копії ухвали.

З метою усунення недоліків позовної заяви позивачу було запропоновано подати до суду позовну заяву в новій редакції, з урахуванням наведених в даній ухвалі недоліків щодо її змісту, з додержанням всіх вимог ст. 175 ЦПК України, до якої долучити докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та документ на підтвердження доплати судового збору в розмірі 3 328,00 грн.

Також до позовної заяви в новій редакції було необхідно долучити докази надсилання листом з описом вкладення копій позовної заяви в новій редакції та всіх поданих до суду документів відповідачу, або доставки позовної заяви в новій редакції та всіх поданих до суду документів до електронного кабінету відповідача.

Копію ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 17 серпня 2026 року було доставлено до електронного кабінету представника позивача 29 серпня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

01 вересня 2026 року представник позивача подав до суду в паперовому вигляді заяву, до якої долучив: позовну заяву в новій редакції з додатками, докази доплати судового збору в сумі 3 328,00 грн; копію позовної заяви з додатками - для направлення відповідачу.

Отже позивачем були проігноровані вимоги ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 17 серпня 2026 року про долучення доказів надсилання відповідачу листом з описом вкладення копій позовної заяви в новій редакції та всіх поданих до суду документів, або доставки позовної заяви в новій редакції та всіх поданих до суду документів до електронного кабінету відповідача.

При цьому також слід зазначити, що розрахований судом розмір доплати судового збору був здійснений, виходячи з положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», із застосуванням коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, встановленого при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі. Вказаний коефіцієнт пониження відповідного розміру ставки судового збору застосовується з урахуванням того, що судом не витрачаються кошти на направлення копії позовної зави з додатками на адресу відповідача.

Тому долучення до позовної заяви в новій редакції її копії - для направлення відповідачу судом, не може вважатися доказом її надсилання відповідачу листом з описом вкладення, або її доставки до електронного кабінету відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ЦПК України.

Судом при постановленні даної ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить із того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. (Рішення Суду у справі Жоффрделя Прадель проти Франції від 16.12.1992 р., (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253- В).

З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до змісту ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Враховуючи, що позивач не в повному обсязі усунув недоліки позовної заяви відповідно до ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 17 серпня 2026 року, суд убачає передбачені законом підстави для повернення позовної заяви позивачеві.

Згідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 4, 13, 175, 185, 258-261, 352-354 ЦПК України, суддя -

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - вважати неподаною і повернути позивачу.

Роз`яснити, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: