Решение № 140331892, 05.10.2026, Козельщинський районний суд Полтавської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 533/470/26

Провадження № 2/533/449/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року селище Козельщина

Козельщинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді - Козир В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кругловецького Ю.В,

представника відповідачки - адвоката Мирка Р.О. (у режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

14 травня 2026 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» через підсистему «Електронний суд» звернувся до Козельщинського районного суду Полтавської області зі позовною заявою до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якій просив суд стягнути з відповідачки на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором від 10.11.2019 № 2063771 у загальному розмірі 25499,84 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідачки на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 гривень; розгляд справи проводити без участі представника позивача.

Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про витребування доказів, у якому позивач просив витребувати від Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» інформацію про надходження на рахунок банківської картки НОМЕР_1 коштів у розмірі 8000,00 грн у період з 10.11.2019 по 17.11.2019.

Процесуальні дії та рішення у справі

Ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області від 21 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судовий розгляд справи на 23 липня 2026 року (а.с. 39-41).

Цією ж ухвалою суду задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» інформацію, зазначену у резолютивній частині ухвали.

Станом на 23.07.2026 інформація, витребувана судом, не надійшла.

09 червня 2026 року від представника відповідачки - адвоката Мирка Романа Олексійовича надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 43-50).

11.06.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (а.с. 57-64).

15 червня 2026 року від представника відповідачки - адвоката Мирка Романа Олексійовича надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду (а.с.67-68) та заперечення на відповідь на відзив (а.с. 70-76).

Ухвалою суду від 23.07.2026 витребувано від АТ КБ «Приватбанк» інформацію та оголошено у судовому засіданні перерву до 29.09.2026 (а.с. 85-86).

16.08.2026 від АТ КБ «Приватбанк» надійшла витребувана ухвалою суду інформація (а.с. 90-92, 93-96).

21.09.2026 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника (а.с.98).

У судове засідання позивач ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, явку представника не забезпечив, подав заяву про розгляд справи без участі представника (а.с. 77, 98 ).

Відповідачка ОСОБА_1 у розумінні п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України належним чином повідомлена належним чином повідомлена про місце, дату та час судового засідання (а.с.80-81), у судове засідання не з`явилася. Її інтереси у судовому засіданні представляв адвокат Мирко Роман Олексійович.

Представник відповідачки - адвокат Мирко Р.О. у судовому засіданні заперечував позовні вимоги, підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто 29.09.2026 за участю представника відповідачки - адвоката Мирка Р.О.

29.09.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення суду. Ухвалення та проголошення рішення суду відкладено до 05.10.2026 до 16.30 години. Рішення суду ухвалено, складено та підписано суддею 05.10.2026. Рішення суду не проголошувалося у зв`язку з неявкою учасників справи на проголошення.

Аргументи сторін

Позиція позивача (а.с. 3-6, 57-64)

10.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (надалі - кредитодавець, первісний кредитор) та ОСОБА_1 (надалі - відповідачка) укладено договір про споживчий кредит № 2063771 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов якого відповідачка отримала 8000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.

Відповідачкою не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк, встановлений кредитним договором.

Відповідачка в особистому кабінету вказала банківську картку, на яку зараховані кошти. Перед перерахуванням коштів кредитодавець здійснив верифікацію доданої відповідачкою картки.

Відповідачка підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідачка здійснила волевиявлення щодо укладення договору шляхом направлення підписаної електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповіді про прийняття пропозиції укласти кредитний договір № 2063771 від 10.11.2019. Відповідачка передбачила всі наслідки, була ознайомлений з умовами кредитування та відповідальністю за порушення кредитних зобов`язань по кредитному договору.

Позивач звернув увагу, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачкою не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

На підтвердження надання відповідачці кредиту позивач подав копію платіжного доручення № 3222890 від 10.11.2019, з якого слідує, що ТОВ «Мілоан» перерахувало на ім`я отримувача ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 8000 грн 00 коп.

У зв`язку з продовженням користуванням кредитними коштами після спливу терміну (дати), вказаного в п. 1.4 кредитного договору, з урахуванням пролонгованого строку з 05.01.2020 розпочалось нарахування процентів відповідно до п. 2.2.3. кредитного договору, що склало 60 днів та пеня в розмірі 2 % від суми тіла кредиту, що може складати не більше 50 % від тіла кредиту (тож нараховувалась до 29.01.2020, тобто 25 днів). Однак, внаслідок фінансового результату, згідно з правилами надання фінансових кредитів ТОВ "Мілоан" нарахування відсотків за кредитним договором № 2063771 від 10.11.2019 у період із 28.02.2020 по 04.03.2020 (протягом 6 днів) не здійснювалося. Відповідно нарахування відсотків згідно з п. 2.2.3 кредитного договору здійснювалось в період з 05.01.2020 по 27.02.2020 (54 дні).

У відповіді на відзив позивач навів детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором, у тому числі процентів та пені.

Щодо комісії позивач додатково пояснив, що Законом України «Про споживче кредитування» не забороняється встановлювати у договорі комісії, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Встановлення ТОВ «Мілоан» у кредитному договорі комісії не суперечить закону. Умова договору щодо обов`язку сплачувати комісію за надання кредиту недійсною визнана не була. Укладаючи договір, відповідачка погодилася на такі умови і повинна була діяти добросовісно. Тож позивач має право вимагати стягнення заборгованості з комісійної винагороди.

05.03.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 48-МЛ, відповідно до якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги за кредитним договором № 2063771, укладеним між первісним кредитором та відповідачкою.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідачки перед позивачем становить 25499,84 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 8000,00 грн; заборгованість за процентами - 12539,84,00 грн; заборгованість за комісією - 960,00 грн та заборгованості по штрафам/ пені - 4000,00 грн.

Позивач звернув увагу суду, що нарахування пені за кредитним договором здійснювалось у період з 05.01.2020 по 29.01.2020, а розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022. Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України не містять вказівок на зворотну дію в часі щодо вже нарахованих сум за минулі періоди і не зобов`язують позикодавця списувати таку пеню. Таким чином, нарахування та стягнення пені за період з 05.01.2020 по 29.01.2020 є повністю правомірним та підлягає стягненню.

Встановлення ТОВ «Мілоан» у кредитному договорі комісії не суперечить закону. Умова договору щодо обов`язку сплачувати комісію за надання кредиту недійсною визнана не була. За таких обставин позивач має право вимагати стягнення заборгованості з комісійної винагороди.

Також позивачем зазначалося, що ним 01.04.2026 направлялась письмова претензія відповідачці.

При нормативному обґрунтуванні позову позивач посилався на статтю статті 15, 16, 205, 207, 512-514, 520-521, 525, 526, 527, 530, 549, 610, 614, 615, 626, 627, 629, 639, 1054 ЦК України, статті 55, 84, 195, 133, 137, 141,175, 263 ЦПК України, статті 3, 6, 7, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік»; статтю 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статті 60, 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», статтю 13 Закону України «Про споживче кредитування»; Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затверджене ПНБУ від 03.11.2021 № 113; та висновки Верховного Суду у справі № 524/5556/19 (постанова суду від 12 січня 2021 року).

Позиція відповідача (а.с. 43-50, 70-72)

Відповідачка ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позову про стягнення з неї на користь позивача заборгованості, вважала позовні вимоги абсолютно необґрунтованими та безпідставними.

У відзиві на позовну заяву її представник заперечував факт укладення відповідачкою кредитного договору з первісним кредитором, факт отримання кредитних коштів також заперечувала.

На думку сторони відповідача позивачем не надано до суду первинних документів, в т.ч. виписок, які б підтверджували розмір заборгованості та факт видачі кредиту саме на ім`я позичальника. Наявне у матеріалах справи платіжне доручення № 3222890 від 10.11.2019 не є первинним документом та жодним чином не підтверджує тієї обставини, що грошові кошти були дійсно надані, і що номер банківської картки, який зазначено дійсно належить відповідачці.

Приблизно у жовтні-листопаді 2019 року відповідачка втратила паспорт і їй випустили новий у вигляді ІД картки: № НОМЕР_2 , виданий 10.02.2020, орган, що видав 5326.

У кредитному договорі фігурує інформація про дані паспорту НОМЕР_3 , який був втрачений. При цьому, номер телефону НОМЕР_4 відповідачці також не належить. Відповідачка не отримувала будь-яких одноразових ідентифікаторів, за допомогою яких сторонньою особою було здійснено підписання відповідного договору і оформлено на її ім`я кредитний договір. Щодо факту втрати паспорту та оформлення кредитів на її ім`я (про що вона дізналась коли почали надходити дзвінки з різних фінансових установ) було порушено відповідні кримінальні провадження за фактом звернення до Козельщинського відділення поліції Кобеляцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що відповідачка зверталася до кредитора з будь-якими зверненнями щодо пролонгації строку дії договору і такі звернення не могли мати місце, оскільки вона не укладала вказаний кредитний договір. Тому, якщо і було б доведено факт отримання кредитних коштів та укладення договору, то нарахування відсотків поза межами строків дії договору, а саме після 10.12.2019 є неправомірним.

Аргументи позивача про право нараховувати відсотки поза межами строку дії кредитного договору, аж до дати повного виконання своїх зобов`язань позичальником, є такими, що повністю суперечать усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду та діючому законодавству.

Якщо позивач вважає нарахування відсотків поза межами строку дії кредитного договору мірою відповідальності за невиконання своїх зобов`язань позичальником згідно зі ст. 625 ЦК України, то на період воєнного стану це заборонено.

Будь-яка неустойка чи нарахування, відповідно до ст. 625 ЦК України, які можуть бути нараховані позивачем чи первісним кредитором у період воєнного стану є незаконними, а тому не можуть бути стягнуті. При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів та обґрунтування на якій підставі первісним кредитором було нараховано 4000 грн штрафу.

Відповідачка вважала, що комісії за видачу кредиту на суму 960,00 грн, яка нарахована первісним кредитором згідно з пунктом 1.5.1 кредитного договору є безпідставною та незаконною.

У кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

У даних правовідносинах, якщо вони дійсно мали місце, умови кредитного договору не містять інформацію про перелік додаткових чи супутніх послуг, які надані позивачем і з зв`язку з чим ним встановлено плату за надання кредиту у розмірі 960,00 грн. На думку сторони відповідача, судом має бути визнано нікчемним пункт 1.5.1 кредитного договору відповідно до ч. 1-2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Заявлені витрати у розмірі 8000,00 грн є необґрунтованими, нереальними та такими, що встановлені виключно для створення додаткового фінансового тягаря для відповідача. Сама позовна заява є шаблонною, виходячи з кількості кредитних договорів, права за якими набуваються позивачем, і на її підготовку не може піти часу більше ніж 30 хв. При цьому, діяльність позивача спрямована саме на врегулювання питання погашення заборгованості за кредитними договорами, права вимоги за якими вони набули, тому - це стандартний вид їх діяльності, пов`язаний зі стягненням заборгованості в судовому порядку, що може бути виконано, звичайним юристом вказаного товариства. При цьому такі види послуг як надання усної консультації з вивченням документів, погодження правової позиції, на які посилається у позові позивач, фактично охоплюється послугою із здійснення підготовки самого процесуального документу, такого як позовна заява, тому такі судові витрати є необґрунтованими.

У запереченні на відповідь на відзив відповідачка зазначила, що твердження позивача з приводу правомірності нарахування відсотків, зокрема на підставі пункту 2.2.3 кредитного договору, то вказаний пункт фактично передбачає нарахування відсотків поза межами строку дії кредитного договору ще 60 днів, який суперечить усталеній судові практиці, яку було наведено у відзиві на позовну заяву. Умови договору не можуть суперечити вимогам закону. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово наголошувала на тому, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Посилання позивача на пункти 2.3.1 та 2.5 кредитного договору щодо пролонгації кредитного договору, є недоречними, оскільки зазначені умови передбачають активну дії зі сторони позичальника для того, щоб строку дії кредитного договору був пролонгованим, які відповідачкою не вчинялись і не могли вчинятись, оскільки вона не укладала вказаного кредитного договору і протилежних доказів, зокрема про вчинення будь-яких дій з метою пролонгації зі сторони позичальника, позивачем до суду не надано.

Відповідачка заперечує факт того, що вона сплачувала будь-які проценти та комісію за пролонгацію, у тому числі яка наведена у відповіді на відзив та розрахунку заборгованості.

Розрахунок заборгованості, зокрема те, що позичальником нібито були здійснені платежі, здійснення яких відповідачка заперечує, не може слугувати підтвердженням здійснення таких платежів, оскільки саме позивач складав цей розрахунок заборгованості і саме на нього покладено обов`язок довести, а яким саме чином, з якого рахунку було здійснено відповідні платежів, якщо вони дійсно мали місце, призначення платежу тощо. У відповідача відсутня можливість надати докази цьому, так як відповідач не має будь-якої інформації яким саме чином і хто здійснював ці платежі, якщо їх взагалі хтось здійснював і розрахунок заборгованості містить достовірні відомості, а не хибні. Факт здійснення будь-яких платежів зі сторони відповідача за вказаним кредитним договором заперечується.

При нормативному обґрунтуванні відповідачка посилалася на статті 517, 518, 625, 627, 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, статті 12, 43, 76-81, 83, 137, 141, 14, 178, 263-264 ЦПК України, статті 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування»; Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджену ПНБУ від 21.01.2004 № 2; та правові висновки Верховного Суду України у справі № 910/10254/18 (постанова від 23 вересня 2019 року), у справі № 760/7792/14-ц (постанова від 28 жовтня 2020 року), у справі № 204/2972/20 (постанова від 26 травня 2021 року), у справі № 194/329/5-ц (постанова від 03 травня 2022 року), у справі № 336/4796/18 (постанова від 20 травня 2020 року), у справі № 444/9519/12 (постанова від 28 березня 2018 року), у справі № 202/4494/16-ц (постанова від 31 жовтня 2018 року), у справі № 310/11534/13-ц (постанова від 04 липня 2018 року), у справі № 202/4494/16-ц (постанова від 31 жовтня 2018 року), у справі № 910/4518/16 (постанова від 05 квітня 2023 року), у справі № 912/1120/16 (постанова від 04 лютого 2020 року), у справі № 5017/1987/2012 (постанова від 05 березня 2019 року), у справі № 461/2857/20 (постанова від 29 листопада 2023 року), у справі № 755/811636/21 (постанова від 14 вересня 2022 року), у справі № 168/349/20 (постанова від 08 лютого 2023 року), у справі № 204/224/21 (постанова від 06 листопада 2023 року), у справі № 753/25744/21 (постанова від 11 грудня 2024 року), у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 19 лютого 2020 року), у справі № 915/1654/19 (постанова від 21 липня 2020 року), у справі № 922/2321/20 (постанова від 08 квітня 2021 року), у справі № 6-71цс15 (постанова від 13 травня 2015 року), у справі № 127/23496/15-ц (постанова від 14 лютого 2018 року), у справі № 725/314/15-ц (постанова від 28 лютого 2018 року), у справі № 691/699/16-ц (постанова від 20 червня 2018 року), у справі № 202/10128/14-ц (постанова від 23 січня 2018 року), у справі № 917/1739/17 (постанова від 04 грудня 2019 року), у справі № 464/3214/16 (постанова від 09 лютого 2023 року), у справі № 760/7792/14-ц (постанова від 28 жовтня 2020 року).

У судовому засіданні представник відповідачки - адвокат Мирко Р.О. підтримав заперечення на позовну заяву. Крім того, просив суд застосувати до спірних правовідносин висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/33 щодо нечітких та двозначних умов кредитного договору у частині нарахування процентів. Також, у разі задоволення або часткового задоволення позову, просив суд зменшити правничу допомогу, що підлягатиме стягненню з відповідачки, до 3000,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

10 листопада 2019 року від імені ОСОБА_1 підписано анкету-заяву на кредит № 2063771 на сайті miloan.ua, відповідно до якої: сума кредиту - 8000,00 грн; строк кредиту - 30 днів з 10.11.2019. Дата повернення кредиту: 10.12.2019; сума до повернення: 13760,00 грн. Складові частини сукупної вартості кредиту: комісія за надання кредиту: 960,00 грн нараховується одноразово за ставкою 12,00 відсотків від суми кредиту за договором; проценти за користування кредитом: 4800,00 грн, нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (а.с. 12 на звороті - 13).

У даній анкеті також відображені анкетні дані відповідачки, процес оформлення та розгляду заяви, прийняте рішення по заяві та погоджені умови кредитування.

10.11.2019 між ТОВ «Мілоан» (за договором - позикодавець) та ОСОБА_1 (за договором - позичальник) укладено договір про споживчий кредит (індивідуальна частина) № 2063771 (надалі - кредитний договір), який було підписано електронним підписом позичальника (відповідачки), відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», про що свідчить п. 6.1, 6.5 кредитного договору (а.с. 8-10).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Сума кредиту становить 8000,00 гривень (п. 1.2 кредитного договору).

Кредит надається строком на 30 днів з 10.11.2019 (п. 1.3 кредитного договору).

Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 10.12.2019 (п. 1.4 кредитного договору).

Згідно з п. 1.5 кредитного договору сукупна вартість кредиту складає 5760,00 грн у грошовому виразі та 876,00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Сукупна вартість кредиту розрахована, виходячи з припущення, що кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що позикодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі.

Комісія за надання кредиту: 960,00 грн, яка нараховується за ставкою 12,00 відсотків від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1 кредитного договору).

Проценти за користування кредитом: 4800,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована (п. 1.5.2 кредитного договору).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2.3 цього договору (п. 1.6 кредитного договору).

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua (п. 2.1 кредитного договору).

Згідно з п. 2.2.1 кредитного договору позичальник сплачує позикодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених у п. 1.5.1-1.5.2, 1.6 договору відповідно.

Відповідно до п. 2.2.2 кредитного договору нарахування позикодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування.

У відповідності до п. 2.2.3 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п. 1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем, визначеним п. 1.4 продовжують за базовою ставкою згідно з п. 1.6 договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинено або припинене товариством в односторонньому порядку. При цьому сторони погодили, що після зупинення товариством в односторонньому порядку нарахування процентів товариство вправі в будь-який момент без погодження з позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням товариства.

Згідно з п. 2.3.1 кредитного договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту. У разі, якщо на дату пролонгації кредиту за кредитним договором існує нарахована пеня, для продовження строку кредиту позичальник має також сплатити пеню у повному розмірі. Можливі строки продовження та максимальні ставки комісії за продовження кредиту: на 3 дні - 7,00 %; на 7 днів - 14,00 %; на 15 днів - 28,00 %.

Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно з п. 6.14 правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п. 2.5 договору (п. 2.3.2 кредитного договору).

Відповідно до п. 2.5 кредитного договору позичальник зобов`язаний здійснити сплату заборгованості по кредиту / сплату за продовження строку кредитування одним зі способів, зазначених на сайті товариства miloan.ua. При цьому позичальник самостійно сплачує послуги платіжної системи (фінансового посередника), що здійснює переказ грошових коштів, у відповідності до тарифів останньої. Товариство забезпечує можливість сплати заборгованості через особистий кабінет на сайті miloan.ua, в т.ч. у дні, які відповідно до чинного законодавства України є вихідними, святковими, неробочими. Позичальник має скористатися такою можливістю у випадку, якщо на момент здійснення платежу йому недоступні інші способи погашення заборгованості (наприклад у святкові, вихідні дні, нічний час, перебування за кордоном, тощо).

Згідно з п. 3.2.6 позикодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника. У випадку, якщо після відступлення прав вимоги за цим договором позикодавець отримає від позичальника платіж (кошти) для погашення існуючої заборгованості за цим договором, такий платіж (кошти) відповідно до ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України позичальнику не повертаються і зараховуються в рахунок виконання зобов`язань позичальника за цим договором.

У разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього договору, позичальник, починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п.1.4 цього договору з урахуванням угод про продовженням строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню у розмірі 2,00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту, одержаного позичальником за цим договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом (п. 4.1 кредитного договору).

Відповідно до п. 6.1 кредитного договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на вебсайті товариства miloan.ua.

Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5 кредитного договору).

Згідно з положеннями п. 7.2 кредитного договору усі зміни та доповнення до цього договору вчиняються у будь-якій форм, не забороненій законодавством (у т.ч. у формі, відмінній від договору) та набувають чинності, за умови, що згода позичальника виражена у відповідний спосіб (за допомогою застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором та/або виконання дій, що вимагає товариство, зокрема згідно з п. 5,6 правил)… Окрема згода позичальника не вимагається на внесення змін/оновлення графіку розрахунків, що здійснюється позикодавцем самостійно з метою актуалізації відомостей про заборгованість позичальника та/або термін повернення кредиту та процентів у зв`язку з укладенням угоди про внесення змін до цього договору щодо продовження строку повернення кредиту та/або часткового погашення заборгованості згідно з розділом 6 Правил та цього договору.

У п. 10 кредитного договору зазначено реквізити сторін договору, у тому числі позичальника (відповідачки): прізвище, ім`я, по батькові відповідачки « ОСОБА_1 », ідентифікаційний номер відповідачки ( НОМЕР_5 ); паспортні дані (НОМЕР_14); місце проживання: АДРЕСА_2, телефон: НОМЕР_6 .

Графіком розрахунків, що є додатком № 1 до договору, встановлено: дату платежу - 10.12.2019, кредит - 8000,00 грн, комісія за надання кредиту - 960,00 грн, проценти - 4800,00 грн, разом - 13760,00 грн (а.с. 10 на звороті).

Згідно з довідкою, виданою 10.09.2025 ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 , з якою укладено договір про споживчий кредит № 2063771 від 10.11.2019, ідентифікована ТОВ «Мілоан». Акцепт (договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а саме: одноразовий ідентифікатор - S18382; дата і час відправки одноразового ідентифікатора позичальнику - 10.11.2019 26:28:50; номер телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор - НОМЕР_6 (а.с. 12).

Відповідно до копії платіжного доручення від 10.11.2019 № 3222890 ТОВ «Мілоан» перерахувало грошові кошти у сумі 8000,00 грн на картку отримувача « ОСОБА_1 », код отримувача НОМЕР_5 ; кредит рахунку: НОМЕР_7 *369; призначення платежу: кредитні кошти від ТОВ Мілоан згідно з договором 2063771 (а.с. 14).

Відповідно до розрахунку заборгованості (відомість про щоденні нарахування та погашення) (а.с. 14 (на звороті) - 15), виконаного первісним кредитором, сума заборгованості відповідачки за період з 11.11.2019 по 04.03.2020 становила 25499,84 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 8000,00 гривень; сума заборгованості за відсотками - 16539,84 гривень; заборгованість за комісіями - 960,00 грн.

З розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування процентів за користування кредитом відбувалося так: за 30 днів кредитування проценти нараховувалися за ставкою 2,00 % за кожен день користування кредитом та за наступні 85 днів - за ставкою та 2 % за кожен день користування кредитом. Загалом проценти за користування кредитом нараховані за період з 11.11.2019 по 04.03.2020 - 115 днів.

Також з розрахунку заборгованості вбачається, що 10.12.2019 відбулася нарахування комісії за управління кредитом у розмірі 2240,00 грн; сплата комісії за обслуговування кредиту у розмірі 2240,00 грн та процентів по кредиту у розмірі 1152,00 грн (загальна сума - 3392,00). 25.12.2019 відбулося нарахування комісії за управління та обслуговування кредиту у розмірі 560,00 грн, сплата комісії у розмірі - 560,00 грн та сплата процентів у розмірі 350,40 грн (загальна сума 910,40 грн). 27.12.2019 відбулося нарахування комісії за управління та обслуговування кредиту у розмірі 1120,00 грн, сплата комісії - 1120,00 грн, сплата процентів - 397,76 грн (загальна сума - 1517,76 грн).

Згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_1 , емітовано платіжну карту № НОМЕР_8 . Номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження операцій: НОМЕР_6 , який був та є фінансовим номером (а.с. 90).

Відповідно до виписки за договором на рахунок ОСОБА_1 10.11.2019 відбулося зарахування переказу на карту № НОМЕР_8 у сумі 8000,00 грн (а.с. 91-92).

Також з виписок за договором (а.с. 95-96) вбачається, що з картки, емітованої на ім`я ОСОБА_1 , відбувалися такі перерахування: 10.12.2019 - 3392,00 грн; 25.12.2019 - 910,40 грн; 27.12.2019 - 1517,76 грн.

05.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (надалі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (надалі - новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги № 48-МЛ (а.с. 16 (на звороті) - 20).

Сторони домовилися, що тут і надалі в цьому договорі, додатках до нього, наведені нижче терміни, при відсутності в тексті вказівок на інше, мають значення:

- портфель заборгованості - сукупність невиконаних грошових зобов`язань боржників перед кредитором, які складаються із заборгованості боржників за тілом (основною сумою) кредиту, за несплаченими відсотками за користування кредитом, за плату (комісією) за ведення кредитної справи, а також за неоплаченою неустойкою та вказуються у реєстрі боржників. Розмір портфеля розраховується станом на дату підписання сторонами цього договору;

- право вимоги - право грошової вимоги кредитора до боржників, строк платежу за якою настав (наявна вимога) та право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) щодо погашення заборгованості, яка виникла та виникне на підставі укладених між кредитором та боржниками кредитних договорів, та підтверджуються документацією.

Відповідно до п. 1.1 договору про відступлення прав вимоги на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).

Згідно з п. 1.2 договору про відступлення прав вимоги внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором новий кредитор заміняє кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказані у реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог кредитора за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.

У відповідності до п. 6.2.3 договору про відступлення прав вимоги права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. При цьому виконання новим кредитором умов, що визначені цим пунктом, є необхідною та достатньою підставою для оформлення відступлення прав вимоги. Додаткового оформлення відступлення права вимоги у цих випадках не вимагає.

Згідно з п. 7.1 договору про відступлення прав вимоги в якості компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги новий кредитор протягом 5 робочих днів сплачує кредиторові плату в розмірі, що станом на дату підписання сторонами цього договору складає 1698895,78 грн без ПДВ. При цьому оплата прав вимоги, які підлягають відступленню згідно з цим договором, щодо кожного окремого боржника, визначається згідно з додатком № 1 до даного договору.

Відповідно до акту приймання-передачі права вимоги реєстру боржників від 05.03.2020 до договору про відступлення прав вимоги № 48-МЛ від 05 березня 2020 року ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «ФК «Кредит-капітал» прийняло реєстр боржників кредитора кількістю 2237 (а.с. 24 на звороті).

Відповідно до копії платіжної інструкції від 05.03.2020 № 17824 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» перерахувало кошти ТОВ «Мілоан» у розмірі 1698895,78 грн як оплату компенсації за придбання (відступлення) права вимоги згідно з п. 7.1 договору відступлення права вимоги № 48-МЛ від 05.03.2020 (а.с. 25 ).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 48-МЛ від 05.03.2020 ТОВ «ФК «Кредит Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором від 10.11.2019 № 2063771 у загальній сумі 25499,84 грн, з яких: тіло кредиту - 8000,00 гривень; залишок по відсотках - 12539,84 грн; залишок за комісією - 960,00 грн та заборгованість по штрафах/пені - 4000,00 грн (а.с. 25 на звороті).

З виписки з особового рахунку за кредитним договором № 2063771 від 10.11.2019 (а.с.16) вбачається, що ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за кредитним договором № 2063771 станом на 14.04.2026 має заборгованість 25499,84 грн, яка складається зі:

- заборгованість по тілу кредиту - 8000,00 грн;

- заборгованість за процентами - 12539,84 грн;

- заборгованість по комісії - 960,00 грн;

- заборгованість по штрафам/пені - 4000,00 грн.

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження 12020170200000023) вбачається, що 20.01.2020 до Козельщинського ВП ГУНП в Полтавській області надійшла письмова заява від ОСОБА_1 про те що у період із 17.12.2019 по 04.01.2020 невідома особа шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_1 заволоділа її грошовими коштами через перерахунок коштів та зняття коштів з її рахунків банку Приватбанк та у кредитних установах («кредит каса» «кредит фінанс») оформила на ОСОБА_1 грошові позики (кредити), чим спричинила останній матеріальні збитки. Правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 1 ст. 190 КК України (а.с. 75).

Застосовані судом норми права та висновки Верховного Суду

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (тут і надалі - у редакції, чинній на дату укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 626 ЦК України (ЦКУ) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ч. 1-2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За ч. 1-2 ст. 642 ЦКУ відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦКУ за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦКУ).

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. (ч. 1 ст. 1056-1 ЦКУ).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У статті 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції врегульовано Законом України «Про електронну комерцію».

Так, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (тут і далі - у редакції, чинній на дату укладення кредитного договору) встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 (справа № 404/502/18), від 09.09.2020 (справа № 732/670/19) дійшов такого висновку:

«Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Договір в спрощеній формі шляхом обміну, наприклад, електронними листами та іншими засобами електронної комунікації, або договір, який укладається шляхом приєднання до нього можна підписати з використанням:

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Однак важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Однак важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.»

Законом України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній станом на дату укладення кредитного договору) у п. 4 ч. 1 ст. 1 надано визначення такому терміну: загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 5-7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит. Зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Верховний Суд у постанові від 07.09.2026 (справа № 552/672/23) дійшов такого висновку:

«Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.»

У статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 549 ЦКУ визначено поняття неустойки: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання…Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 21 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на дату укладення кредитного договору) було визначено, що споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Частина 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (610 ЦКУ).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦКУ боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦКУ).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 ЦКУ).

Відповідно до ст. 517 ЦКУ первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За ст. 518 ЦКУ боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Відповідно до пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення

З матеріалів справи вбачається, що 10.11.2019 між ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний договір, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 8000,00 грн.

Згідно зі ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками такий договір прирівнюється до укладення договору у письмовій формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідача на вебсайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.

Факт укладення кредитного договору та факт видачі кредиту належним чином підтверджено доказами, що містяться у матеріалах справи. Такі факти не спростовані відповідачкою.

Так, підписання договору відповідачкою підтверджується змістом кредитного договору та додатків до нього, які містить усю необхідну для ідентифікації особи інформацію, а саме: прізвище, ім`я, по батькові відповідачки; податковий номер відповідачки; номер банківської картки (що за повідомленням банку належить відповідачці); номер телефону (який за повідомленням банку є фінансовим номером телефону відповідачки); адресу місця проживання, що співпадає зі зареєстрованим місцем проживання відповідачки, зазначеним у Єдиному державному демографічному реєстрі (а.с. 38).

Доводи сторони відповідача про те, що у реквізитах договору зазначені відомості про втрачений відповідачкою паспорт суд відхиляє, адже як вбачається з матеріалів справи паспорт у вигляді ІD картки був виданий відповідачці 10.02.2020. Такий факт жодним чином не спростовує недійсність попереднього паспорту (НОМЕР_14) станом на дату укладення кредитного договору - 10.11.2019.

Банківською установою підтверджено, що номер телефону, на який за ствердженням позивача направлявся одноразовий ідентифікатор, є фінансовим номером телефону відповідачки, прив`язаним до її поточного рахунку (а.с. 90). З цих підстав суд відхиляє доводи відповідачки про неналежність їй номеру телефона НОМЕР_6 .

Належних та достатніх доказів підписання договору від імені відповідачки іншими (третіми) особами, у тому числі через вчинення шахрайських дій, відповідачка суду також не надала.

Суд уважає, що наданий відповідачкою витяг з ЄРДР є лише процесуальним документом, що засвідчує внесення відомостей про початок досудового розслідування. Сам по собі факт реєстрації кримінального провадження не доводить факт вчинення кримінального правопорушення та не встановлює вину конкретних осіб. У витягу з ЄРДР, на який посилається відповідачка, зазначено, що невстановлена особа у період часу з 17.12.2019 по 04.01.2020 оформила кредити у мережі інтернету "Кредит Каса" та «Кредит Фінанс». Проте предметом даного судового розгляду є кредитний договір, укладений 10.11.2019 (тобто в інший період) між ОСОБА_1 та ТОВ ««Мілоан» (право вимоги за яким згодом було відступлено ТОВ «ФК Кредит Капітал»). Відповідачка не надала будь-яких доказів, що за фактом укладення кредитного договору з ТОВ «Мілоан» також ведеться досудове розслідування у рамках кримінального провадження. Отже відповідачкою не доведено, що кримінальне провадження № 12020170200000023 стосується кредитного договору, укладеного з ТОВ «Мілоан».

Також суд уважає доведеним факт видачі кредиту у розмірі 8000,00 грн та зарахування коштів саме у такій сумі у день укладення договору на поточний банківський рахунок відповідачки.

Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитні кошти видані кредитодавцем у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної кратки № НОМЕР_1 , яка була відкрита на ім`я відповідачки. На картковий банківський рахунок, який за повідомленням банківської установи належить відповідачці, у день укладення кредитного договору - було зараховано суму кредиту 8000,00 грн. Такий факт підтверджується випискою банку, яка у сукупності з копією платіжного доручення про видачу кредиту, є належним та достатнім доказом видачі кредиту саме відповідачці. Крім того, з матеріалів справи (з виписок банку та з розрахунку заборгованості) також убачається, що з рахунку відповідачки здійснювалися платежі на погашення заборгованості за кредитом, що дає підстави для висновку, що версія відповідачки про заволодіння її банківськими даними шахраями є маловірогідною.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Також виписка банку згідно з Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерством юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 за № 571/20884, має статус первинного документу, а отже є належним та допустимим доказом по справі.

Такі висновки суду відповідають правовим висновкам Верховного суду у справі № 200/5647/18 (постанова від 16.09.2020) та у справі № 760/7792/14-ц (постанова від 28.10.2020).

Отже, факт отримання кредиту відповідачкою за спірним договором у розмірі 8000,00 грн є доведеним позивачем та не спростованим відповідачкою. Такий факт ґрунтується на умовах договору кредиту.

Суд також звертає увагу на те, що відповідачка не позбавлена була права та можливості (з метою спростування позовних вимог та доведення своїх заперечень, наведених у відзиві на позовну заяву) самостійно надати суду виписку з банківського рахунку або ж довідку з банківської установи на підтвердження того, що за реквізитами платіжної картки, належної відповідачці, 10.11.2019 грошові кошти у сумі 8000,00 грн надійшли від іншої особи, а не від ТОВ «Мілоан». На противагу доводам позивача походження цих коштів з боку відповідачки не було підтверджено.

Отже доводи зі сторони відповідачки про те, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження видачі кредиту, суд відхиляє також.

Підсумовуючи викладене суд погоджується з аргументами позивача, викладеними ним у позовній заяві, та вважає, що позивачем доведено факт укладення договору кредиту з додержанням письмової форми, визначеної законом, з дотриманням процедури, визначеної Законом України «Про електронну комерцію», такий договір підписаний відповідачкою шляхом застосування електронного підпису одноразовими ідентифікаторами у порядку, визначеному ст. 12 цього закону та умовами договору. Відповідачка отримала за кредитним договором грошові кошти шляхом зарахування таких коштів на її поточний банківський рахунок за реквізитами емітованої на її ім`я платіжної банківської картки.

Відповідно до умов кредитного договору його сторонами врегульовано основні істотні умови кредитування, у тому числі: загальну суму кредиту; строк, на який надається кредит; порядок повернення кредиту (кількість та розмір платежів, періодичність внесення платежів, проценти за користування кредитом, комісія тощо).

Згідно з умовами кредитного договору відповідачка зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісію та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачені договором.

З розрахунків заборгованості, наданих позивачем, вбачається, що відповідачка у повному обсязі кредит не повернула.

Доказів проведення повного розрахунку за отриманим кредитом з первісним кредитором чи з позивачем як новим кредитором матеріали справи не містять.

Отже, відповідачка умови кредитного договору порушила та у строк, встановлений умовами кредитного договору, кредитні кошти не повернула.

Позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набув право грошової вимоги до відповідачки на підставі договору відступлення прав вимоги, який відповідачкою не оспорювався.

Отже, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» станом на дату розгляду справи в суді є кредитором по відношенню до відповідачки має законне право вимоги до відповідачки, що ґрунтується на договорі.

Відповідачка наведене у позовній заяві не спростувала, своїм правом на подання до суду контррозрахунку заборгованості не скористалася, доказів сплати заборгованості за кредитним договором первісному кредитору або позивачеві як новому кредитору, або належних доказів на спростування отримання кредиту - до суду не надала.

Відповідає умовам договору й пред`явлений до стягнення розмір заборгованості за комісією у розмірі 960,00 грн. Обов`язок відповідачки сплачувати комісію прямо передбачений умовами кредитного договору (п. 1.5.1), які цілком відповідають положенням п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до яких, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Умови кредитного договору про комісію за надання кредиту, не обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, та не кваліфікуються як нікчемні згідно зі ч. 5-7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній станом на дату укладення кредитного договору).

Висновки Верховного Суду у справі № 461/2857/20 (постанова від 29.11.2023), на яку посилався представник відповідачки у відзиві на позовну заяву, щодо нікчемності положень кредитного договору про обов`язок позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) на підставі ч. 1-2 ст. 11, частини 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», не підлягають застосуванню до спірних у даній справі правовідносин. Так, у наведеній справі досліджувалося питання правомірності встановлення у кредитному договорі, укладеному з банком, щомісячної комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) без вказівки переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена така щомісячна комісія. При цьому умовами кредитного договору було додатково встановлено комісійну винагороду за переказ коштів та приймання готівки на рахунки в банку згідно з діючими тарифами банку, що свідчило про те, що вказані послуги оплачуються окремо.

Тоді, як у даній справі вид комісії інший - «за надання кредиту». Такий вид комісії є самостійним та не потребує роз`яснень щодо переліку включених до нього додаткових послуг. Комісія є разовою, а не щомісячною, її розмір заздалегідь визначений умовами кредитного договору (п. 1.5.1) та графіком розрахунків, умова про комісію є зрозумілою та не є явно несправедливою. Такий вид комісії не заборонений Законом України «Про споживче кредитування». Тож суд погоджується з доводами позивача в тім, що встановлення ТОВ «Мілоан» у кредитному договорі комісії не суперечить закону. Умова договору щодо обов`язку сплачувати комісію за надання кредиту не є нікчемною. Укладаючи договір, відповідачка погодилася на такі умови і повинна була діяти добросовісно, а позивач має право вимагати стягнення заборгованості з комісійної винагороди.

З цих підстав позовні вимоги позивача про стягнення основної суми заборгованості за кредитним договором (тіло кредиту) у розмірі 8000,00 грн та комісії за надання кредиту у розмірі 960,00 грн суд уважає законними, обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на умовах договору.

Здійснюючи перевірку розрахунку заборгованості за процентами за користування кредитом суд висновує таке.

У дослідженому судом кредитному договорі від 10.11.2019 було встановлено строк користування кредитом - 30 днів (п. 1.3) та відповідна кінцева дата повернення кредиту, процентів та комісії - 10.12.2019 (п. 1.4). Через 30 днів сума кредиту, отримана відповідачкою від первісного кредитора, проценти та комісія мали б бути повернуті повністю. Така ж дата повернення кредиту (8000,00 грн), комісії за надання кредиту (960,00 грн) та процентів (4800,00 грн) була визначена сторонами у додатку № 1 до кредитного договору - у графіку розрахунків.

Однак за умовами п. 2.3.1 кредитного договору строк користування кредитом/повернення кредиту міг бути продовженим на таких самих умовах на 3, 7 або 15 днів, відповідно, за умови сплати відповідачкою (позичальницею) комісії у розмірі 7 %, 14% або 28% від поточного залишку кредиту.

З відомостей про щоденні нарахування та погашення (а.с. 14 (на звороті) - 1) встановлено, що відповідачкою 10.12.2019 було сплачено комісію (2240,00 грн, що становить 28 % від залишку заборгованості) та проценти за користування кредитом (1152,00 грн) на загальну суму 3392,00 грн. Факт сплати коштів у розмірі 3392,00 грн також підтверджується банківською випискою з рахунку відповідачки (а.с. 96). Тож суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що відповідачка ніколи не сплачувала коштів на погашення кредиту.

Відповідно, строк користування кредитом на умовах п. 2.3.1 кредитного договору було продовжено на 15 днів до 25.12.2019.

У подальшому відповідачка 25.12.2019 сплатила комісію (560,00 грн, що складає 7 % від залишку заборгованості за тілом кредиту) та проценти (350,40 грн) загалом на суму 910,40 грн. Такі відомості також підтверджуються банківською випискою з рахунку відповідачки (а.с. 95). Тож суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що відповідачка ніколи не сплачувала коштів на погашення кредиту.

Відповідно, строк користування кредитом на умовах п. 2.3.1 кредитного договору було знову продовжено на 3 дні до 28.12.2019, а не на 5 днів, як помилково вважав позивач.

Також 27.12.2019 відповідачкою було сплачено комісію (1120,00 грн, що складає 14 % від залишку заборгованості за тілом кредиту) та проценти за користування кредитом (3000,0 грн + 397,76) загалом на суму 4517,76 грн. Такі відомості також підтверджуються банківською випискою з рахунку відповідачки (а.с. 95). Тож суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що відповідачка ніколи не сплачувала коштів на погашення кредиту.

Відповідно строк, користування кредитом на умовах п. 2.3.1 кредитного договору було продовжено на 7 днів до 03.01.2020.

Після цієї дати строк кредитування більше не продовжувався. Принаймні матеріали справи таких доказів не містять.

Тож дату - 03.01.2020 слід уважати кінцевою договірною датою погашення кредиту, процентів та комісії.

Станом на 03.01.2020 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 12699,84 грн, у тому числі:

- 8000,00 грн - тіло кредиту (докази погашення у матеріалах справи відсутні);

- 960,00 грн - комісія за надання кредиту (докази погашення у матеріалах справи відсутні);

- 8640,00 грн - проценти нараховані за період з 11.11.2019 по 03.01.2020 з розрахунку 2 % у день користування кредитом (погашено: 1152,00 грн + 350,40 + 397,76 +3000,00 = 4900,16 грн); залишок несплачених процентів за користування кредитом - 3739,84 грн.

Після закінчення строку кредитування, визначеного умовами кредитного договору з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом на підставі ст. 1048, 1054 ЦК України є неправомірним.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Після спливу терміну (дати) повернення кредиту проценти мають нараховуватися за ч. 2 ст. 625 ЦК України. Однак позивач таких позовних вимог не пред`являв.

Посилання позивача на умови п. 2.2.3 кредитного договору, як підставу для продовження нарахування процентів ще протягом додаткових 60 днів, є безпідставними, адже як вбачається з положень цього пункту договору він застосовується, «у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів…», тобто як міра відповідальності, а не як підстава для нарахування процентів за правомірне користування кредитом.

Також суд погоджується з думкою представника відповідачки про застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду у постанові від 07.09.2026 (справа № 552/672/23), оскільки тлумачення змісту п. 2.2.3 договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, незрозумілими для звичайного споживача, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо порядку та строків нарахування процентів, а також їх природу. Саме в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача і стягненню підлягають проценти виключно за правомірне користування кредитом в розмірі, визначеному за розрахунком суду, - 3739,84 грн.

Отже позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом суд задовольняє частково на суму 3739,84 грн, оскільки самий такий розмір процентів за правомірне користування кредитом ґрунтується на умовах кредитного договору, є підставним та правомірним.

Решта сума процентів, нарахована поза межами строку кредитування, у розмірі 8800,00 грн не підлягає стягненню з відповідачки.

Здійснюючи перевірку розрахунку заборгованості за пенею суд висновує таке.

Позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за пеню - 4000,00 грн.

Представник відповідачки у відзиві на позовну заяву заперечував проти стягнення з відповідачки пені, так як вважав, що позивачем не було надано розрахунку пені і не було зрозуміло за який період вона була нарахована.

Суд не погоджується з цим.

Позивач у відповіді на відзив навів детальний розрахунок всієї заборгованості, у тому числі і пені. З розрахунку зрозуміло, що нарахування пені за кредитним договором здійснювалось у період з 05.01.2020 по 29.01.2020. З умов договору вбачається, що пеня нарахована з розрахунку 2 % від суми невиконаного грошового зобов`язання. Отже розрахунок заборгованості за пенею є цілком логічним та зрозумілим, його легко перевірити арифметично (8000,00 грн х 2 % х 25 днів = 4000,00 грн).

Суд також погоджується з доводами позивача про те, що положення п. 18 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, адже він не діяв у період, за який нарахована пеня, та підлягає застосуванню виключно до тих нарахувань, що здійсненні включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами.

Однак, ч. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» імперативно передбачає, що у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.

Нарахована та пред`явлена до стягнення пеня у даній справі становить 50 % від суми простроченого платежу (від 8000,00 грн), що значно перевищує 15 %, що встановлені законом. Сторони не можуть самостійно змінювати ті умови, які є обов`язковими у відповідності до приписів закону.

Другий абзац частини другої статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» (сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін) - не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, так як стосується тільки скупної суми неустойки за пенею і за штрафами, тоді як у даній справі мова йдеться виключено про один вид неустойки - пеню.

Пункт п. 4.1 кредитного договору про максимальний розмір пені - 50 % від загальної суми кредиту суперечить положенням другого абзацу частини другої статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», тому є нікчемним на підставі ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Тож, сума пені, що підлягає стягненню з відповідачки не може перевищувати 15 % від заборгованості за тілом кредиту, і така заборгованість за пенею складає 1200,00 грн (8000,00 х 15 % = 1200,00). Таку суму пені суд уважає законною та стягує її з відповідачки. У стягненні решти суми пені у сумі 2800,00 грн - суд відмовляє за безпідставністю.

Підсумовуючи все викладене вище суд уважає такими, що є доведеними, обґрунтованими та підставними позовні вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором від 10.11.2019 № 2063771 у розмірі 13899,84 грн, у тому числі: сума заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту) - 8000,00 грн; заборгованість за процентами за правомірне користування кредитом - 3739,84 грн; заборгованість за комісією - 960,00 грн та заборгованість за пенею - 1200,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог на суму 11600,00 грн суд відмовляє.

Розподіл судових витрат

Згідно зі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору у сумі 2662,20 грн (а.с. 1, 2).

З урахуванням того, що позов позивача підлягає задоволенню частково (54,51 %), суд на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України стягує судові витрат у вигляді судового збору з відповідачки на користь позивача у сумі 1451,27 грн (2662,40 грн х 54,51 % = 1451,27).

Крім того позивач просив стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн, на підтвердження яких надав відповідні докази.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

У відповідності до ч. 2-6 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Зі сторони позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу було надано такі докази (копії):

1) договір про надання правової (правничої) допомоги від 01 липня 2025 року № 0107, укладений між адвокатом адвокатським об`єднанням «Апологет» (виконавець) в особі адвоката Усенка Михайла Івановича та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» (а.с. 29), відповідно до якого клієнт замовляє, приймає та оплачує, а виконавець надає послуги правової (правничої) допомоги, адвокатського захисту, представництва клієнта у всіх судах загальної юрисдикції, а також у відносинах з юридичними особами незалежно від форми власності, та надає інші послуги, необхідні для забезпечення належного захисту прав і законних інтересів клієнта (п. 1.1); вартість наданих послуг за 1 справу складає 8000,00 грн (п. 2.3); термін оплати послуг вказаний в акті наданих послуг (п. 2.5);

2) детальний опис наданих послуг по акту № Д/22652 від 14.04.2026 за договором про надання правової (правничої) допомоги від 01 липня 2025 року № 0107, яка складається зі: усної консультації клієнта щодо перспективи та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором - 00 годин 30 хвилин; ознайомлення з матеріалами кредитної справи - 2 години 00 хвилин; погодження правової позиції клієнта у справі - 00 годин 30 хвилин; складення позовної заяви з урахуванням правової позиції клієнта - 03 годин 30 хвилин; подання позовної заяви до суду від імені клієнта - 1 шт. (а.с. 31 на звороті);

3) акт наданих послуг від 14.04.2026 № Д/22652, відповідно до якого адвокатським об`єднанням «Апологет» (виконавець) в особі адвоката Усенка Михайла Івановича надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» прийнято послуги згідно з договором про надання правової (правничої) допомоги від 01 липня 2026 року № 0107 відносно боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 2063771. Сума наданих послуг складає 8000,00 грн. Відповідно до п. 6 акту клієнт зобов`язаний зробити перерахунок суми наданих послуг на рахунок виконавця протягом 1 року з моменту підписання акту (а.с. 31).

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Позивачем надано усі необхідні докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, які він має понести за договором, у строки, що передбачені ч. 8 ст. 141 ЦПК України, у тому числі: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; договір про надання правничої допомоги, акт наданих послуг. Такі докази завчасно були направлені відповідачу.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Такі висновки зробив Верховний Суд у справі № 922/449/21.

Представник відповідачки у відзиві на позовну заяву вважав, що такі види послуг як надання усної консультації з вивченням документів, погодження правової позиції, на які посилається у позові позивач, фактично охоплюється послугою із здійснення підготовки самого процесуального документу, такого як позовна заява, тому такі судові витрати є необґрунтованими. Зазначив, що заявлені до відшкодування витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн є необґрунтованими та не реальними. Просив зменшити витрати на правничу допомогу до 3000,00 грн.

Оскільки позовна заява позивача підлягає задоволенню частково то на підставі п. 3 ч. 2 ст. 141, ст. 137 ЦПК України з відповідачки на користь позивача слід було б стягнути судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у сумі 4360,80 грн (8000,00 грн х 54,51 % = 4360,80 грн).

Разом з тим, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Така правова позиція зроблена Верховним Судом у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18.

Схожа правова позиція також висловлена Верховним Судом у справі № 340/4492/22 від 25 липня 2023 року.

Також у справі № 922/445/19 Об`єднана палата Верховного Суду зробила такий висновок:

«Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Водночас у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, за якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від зазначеного загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення».

Суд погоджується з думкою представника відповідачки в тім, що такі види послуг як надання усної консультації клієнту, погодження правової позиції з клієнтом, ознайомлення з матеріалами справи, є фактично однією послугою охоплюється послугою із здійснення підготовки самого процесуального документу, такого як позовна заява.

Здійснюючи розподіл витрат на правничу допомогу у даній справі, враховуючи власну практику розподілу судових витрат в аналогічних справах, така категорія справ є розповсюдженою, а позовні заяви шаблонними; спір є нескладним у правозастосуванні; відповідачка є слабшою стороною у правовідносинах з фінансовою установою (позивачем); сума витрат позивача на правничу допомогу у сукупності зі сумою боргу, що стягується судом у результаті задоволення позову, може бути надмірним фінансовим тягарем для відповідачки, тому суд уважає, що пред`явлений до відшкодування розмір витрат на правову допомогу є дещо завищеним, та суд частково відмовляє позивачеві у відшкодуванні здійснених ним витрат на правову допомогу у сумі 1360,80 грн та, відповідно, стягує з відповідачки на користь позивача 3000,00 грн (4360,80 - 1360,80 = 3000,00) у рахунок витрат позивача на правничу допомогу.

На думку суду, судові витрати позивача у такому розмірі відповідають критеріям реальності (їх дійсності та необхідності), розумності та не є явно несправедливими. Решту суми витрат слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 12, 76-81, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 280-283, 288, 289, 354 ЦПК України, нормами матеріального права та висновками Верховного Суду, наведеними у мотивувальній частині рішення, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором від 10.11.2019 № 2063771 у загальному розмірі 13899 гривень 84 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог на суму 11600,00 гривень - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 1451 гривні 27 копійок.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання через Козельщинський районний суд Полтавської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга в електронній формі подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, м. Львів, 79029; ідентифікаційний код юридичної особи: 35234236; електронна пошта: legal@kredyt-kapital.com.ua; тел.80322989368, 8032298963; п/р НОМЕР_9 в АТ «Креді агріколь банк», МФО 300614).

Представник позивача: адвокат Усенко Михайло Ігорович (місцезнаходження: м. Львів, а/с №45, 79029; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_10 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; тел.: НОМЕР_11 ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ; тел.: НОМЕР_4 ).

Представник відповідача: адвокат Мирко Роман Олексійович (місцезнаходження: пров. Ароматичний, буд. 5, м. Полтава, 36042; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_12 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; тел.: НОМЕР_13 ).

Повне рішення складено та підписано суддею 05.10.2026 без проголошення.

Суддя В.П. Козир